0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Постанови верховного суду як джерело права

Лекція 6. Джерела цивільного права (2 год.)

Судові прецеденти як джерело українського цивільного права. Судова практика. Постанови Пленумів Верховного Суду України та Вищих спеціалізованих судів як джерело цивільного права. Рішення Верховного Суду України в системі джерел цивільного права. Рішення Конституційного Суду України як джерело цивільного права. Рішення Європейського Суду з прав людини в системі джерел цивільного права. Правові звичаї і звичаї ділового обороту. Аналогія в цивільному праві.

Семінар 5. Джерела цивільного права (2 год.)

1. Методологічні засади вчення про джерела права.

2. Вплив ідей природного права на розвиток сучасного цивільного права.

3. Загальна характеристика цивільного законодавства як основного джерела права.

4. Місце договору в системі джерел цивільного права.

5. Міжнародні договори.

Семінар 6. Джерела цивільного права (2 год.)

1. Судові прецеденти як джерело українського цивільного права.

2. Судова практика.

3. Постанови Пленумів Верховного Суду України та Вищих спеціалізованих судів як джерело цивільного права.

4. Рішення Верховного Суду України в системі джерел цивільного права.

5. Рішення Конституційного Суду України як джерело цивільного права.

6. Рішення Європейського Суду з прав людини в системі джерел цивільного права.

7. Правові звичаї і звичаї ділового обороту.

8. Аналогія в цивільному праві.

9. Акти локальної правотворчості в системі джерел цивільного права.

Завдання для самостійної роботи (8 год.)

1. Знайти п’ять рішень Конституційного суду, які є прикладом “негативної” правотворчості КСУ. Зробити письмовий реферативний огляд резолютивних частин даних рішень (обсяг – до 4 сторінок).

2. Написати есе на тему “Рішення Верховного суду України по конкретній справі як джерело цивільного права”.

3. Написати есе на тему “Цивільно-правовий договір як регулятор суспільних відносин в цивільному праві”.

4. Підготувати графічну схему “Ієрархія та співвідношення актів цивільного законодавства України”.

5. Написати рецензію на статтю Ю. А. Тихомирова “Договор как регулятор общественных отношений”.

6. Знайти три чинних Декретів Кабінету Міністрів України, які є джерелом цивільного права.

7. Письмова робота на тему “Роль судової практики і доктрини права в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства”.

Мего-Інфо — Юридичний портал №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Коментарі кодексів

Галузі права

Зміст

  • Поняття і сутність судової влади
  • Розділ 2 ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
  • Розділ З ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
  • Форми захисту суб’єктивних прав і законних інтересів громадян і організацій
  • Поняття, предмет і система цивільного процесуального права
  • Розділ 4 СТОРОНИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
  • Джерела цивільного процесуального права
  • Розділ 5 ТРЕТІ ОСОБИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
  • Розділ 6 УЧАСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ОРГАНІВ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ
  • Співвідношення цивільного процесуального права з іншими галузями права
  • Види і стадії цивільного судочинства
  • Розділ 7 ПРЕДСТАВНИЦТВО В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
  • Розділ 8 ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ. ПІДСУДНІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
  • Цивільна процесуальна форма
  • Розділ 9 ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ
  • Розділ 10 СУДОВІ ВИТРАТИ
  • Розділ 11 ЦИВІЛЬНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
  • Розділ 12 ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
  • Розділ 13 ЗАСОБИ ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
  • Розділ 14 ПОЗОВ
  • Розділ 15 ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ
  • Розділ 16 ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
  • Розділ 17 СУДОВИЙ РОЗГЛЯД
  • Розділ 18 СУДОВЕ РІШЕННЯ
  • Розділ 19 ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ
  • Розділ 20 НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
  • Розділ 21ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ
  • Розділ 22 АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
  • Розділ 23 КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
  • Розділ 24 ПРОВАДЖЕННЯ У ЗВ’ЯЗКУ З ВИНЯТКОВИМИ ОБСТАВИНАМИ
  • Розділ 25 ПРОВАДЖЕННЯ У ЗВ’ЯЗКУ З НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ
  • Розділ 26 ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
  • Розділ 27 ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ
  • Розділ 28 ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ
  • Розділ 29 НОТАРІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС
  • Розділ 30 ТРЕТЕЙСЬКЕ СУДОЧИНСТВО
  • ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ процесуальних строків, закріплених у ЦПК України
  • Література
Статья в тему:  Как называется верховный суд иудеи

Джерела цивільного процесуального права

Джерела цивільного процесуального права — правові акти, що містять норми даної галузі права. Види джерел залежать від форм, у яких виражається й функціонує норма цивільного процесуального права.

Основними джерелами (формою) права у всіх сучасних правових системах світу є нормативно-правові акти держави. Нормативно- правовий акт — це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює або скасовує правові норми[3]. Нормативний акт приймається компетентним органом у певному процедурному порядку. Це офіційний документ, що містить правові норми, тобто носій інформації про правові норми, юридичне джерело права.

Нормативно-правові акти мають різні назви, вони відрізняються один від одного за юридичною силою, за суб’єктами видання тощо. В найзагальнішому вигляді ієрархічну структуру нормативно-правових актів України можна подати в такий спосіб: закони й підзаконні нормативні акти.

До першого виду джерел цивільного процесуального права належать:

  1. Конституція України, що закріпила найважливіші принципи судочинства. Конституційні норми мають пріоритет при нор-мотворчості й правозастосуванні.
  2. Цивільний процесуальний кодекс України, що є основним джерелом норм цивільного процесуального права, оскільки містить норми, що визначають завдання і принципи цивільного процесу, положення загальної частини статичного характеру, а також розгорнуті процесуальні регламенти, що відображають динаміку діяльності суду й інших учасників судочинства.
  3. Інші закони України, що містять процесуальні норми («Про судоустрій», «Про статус суддів», «Про міжнародне приватне право», «Про прокуратуру», «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Для даного виду джерел цивільного процесуального права характерно наступне: а) перевага серед джерел цивільного процесу законів. Посилення ролі суду в здійсненні й захисті конституційних прав приводить до того, що його діяльність регулюється в основно

му нормативними актами у вигляді законів, а не підзаконних актів; б) розширення кола законодавчих актів, що містять норми цивільного процесуального права. Законодавець, приймаючи закони, що регулюють матеріально-правові відносини, значну увагу приділяє посиленню механізму захисту прав суб’єктів цих відносин і інших осіб1.

До другого виду джерел цивільного процесуального права належать:

  1. Укази Президента України й постанови уряду України (наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» 1993 р.)-
  2. Рішення Конституційного Суду України. Згідно зі ст. 150 Конституції України «Конституційний Суд України постановляє рішення, які обов’язкові до виконання на території України, остаточні й не можуть бути оскаржені»2.
  3. Міжнародні угоди і договори, що визначають взаємну правову допомогу держав по цивільних справах, згода на обов’язковість
  1. Фархтдинов Я.Ф. Виды источников гражданского процессуального права // Российский ежегодник гражданского и арбитражного процесса № 1. (2001 год) — М.: Норма, 2002. — С.20.
  2. Котов О.Ю. вважає, що умовно можна говорити про три основні напрями впливу рішень Конституційного Суду на цивільне судочинство. Першим є діяльність, що направлена на розширення сфери судового за хисту цивільних прав. В діючій Конституції не передбачена можливість відмови зацікавленій особі в судовому захисті її прав і свобод. Отже, галузеве законодавство не має права довільно регулювати даний процес, встановлюючи локальні заборони або доповнення. Всі обмеження права на судовий захист, тобто права на звернення до компетентного суду за захистом прав і інтересів, неконституційні. Другим напрямом є діяльність щодо усунення процесуальних положень, які не можуть належним чином гарантувати належну реалізацію права на судовий захист. Тому положен ня ЦПК, що вступають в суперечність з Конституцією і міжнародними до говорами, не можуть гарантувати реалізацію права на судовий захист. Третім напрямом впливу є діяльність по усуненню колізії процесуальних норм. Дуалізм, утворюваний колізією процесуальних норм, є неприпу стимим. При виникненні колізії процесуальних норм застосуванню підлягає та з них, яка виходить з пріоритету прав людини і громадянина, сприяє належній реалізації права на судовий захист (Котов О.Ю. Влияние решений Конституционного Суда России на гражданское судопроизводство. — М.: Городец, 2002. — С.173-174).
Статья в тему:  Сколько можно суд вершить

Думка про те, що рішення Конституційного Суду слід розглядати як джерело цивільного процесуального права, підтримують не всі правознавці. Так, Коршунов Н.М. вважає, що «рішення Конституційного Суду не замінюють собою джерел права, оскільки, припиняючи дію законів у частині, що суперечить Конституції, вони не підміняють собою законодавчої влади і не усувають необхідності внесення змін у відповідні закони або навіть прийняття нових законів» (Коршунов Н.М., Малеев Ю.Л. Гражданский процесс. — М.: Норма, 2004. — С.40).

яких надана Верховною Радою України (наприклад, Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 року).

У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч.5 ст.8 ЦПК).

Крім того, суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (ч.б ст.8 ЦПК).

Слід також звернути увагу на Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р., який закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17).

Не є джерелом цивільного процесуального права роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.

Зазначені роз’яснення містять узагальнені положення, призначені для багаторазового застосування з тієї або іншої категорії цивільних справ або при виникненні однорідних випадків. За змістом вони являють собою результат аналізу судових помилок і неправильних тенденцій у застосуванні судами процесуальних норм з певної категорії справ у зв’язку з відсутністю норми, що регулює те або інше процесуальне питання, й на цій основі роз’яснення того, як слід правильно застосовувати відповідні норми права[4].

Статья в тему:  Чем отличается верховный суд от конституционного

Постанова Пленуму Верховного Суду України, як і будь-який судовий акт, є підзаконним актом. Однак іменувати його нормативним актом і джерелом права ми не можемо, тому що на відміну від підзаконних нормативних актів, виданих у порядку правотвор-чості компетентними органами, що є самостійними регуляторами суспільних відносин, необхідно мати на увазі, що правила, установлені Пленумом, перебувають в іншій площині, ніж підзаконні норми. Ці нормативні приписи складаються в рамках практики й для практики[5]. Ті нормативні формулювання, які іноді включаються в керівні роз’яснення Пленуму, у юридичній літературі прийнято іменувати не нормою права, а правоположеннями, що являє проміжне явище, яке наближається до правових норм, але не співпадає з ними повністю.

Постанови Пленуму Верховного Суду України відрізняються від законодавчих актів тим, що вони: 1) приймаються вищим судовим органом; 2) офіційно є актами роз’яснення з питань судової практики, тобто застосовуваних судами нормативних актів; 3) засновані на обов’язковості закону, зміст якого відображають; 4) не можуть змінити, скасувати закон або інший нормативний акт, застосовуваний судом.

Таким чином, постанови Пленуму Верховного Суду України не входять ні в систему права в цілому, ні в систему джерел цивільного процесуального права. Однак вони є складовою частиною правової системи України й відіграють значну роль у розвитку цивільного процесуального законодавства.

Аналогія закону і аналогія права. Відповідно до ч.7 ст.8 ЦПК якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Необхідність у застосуванні аналогії (закону або права) обумов лена неповнотою в чинному законодавстві, вираженою у відсут ності конкретного нормативного припису відносно фактичних об ставин, що перебувають у сфері правового регулювання1. /

Слід зазначити, що прогалини в праві завжди були, є й будуть навіть у найбільш стабільних законодавчих системах, оскільки об’єктивно неможливо передбачити все, що вимагає правового регулювання2.

Крім того, матеріальне право, що передбачає судовий порядок захисту прав, розвивається значно швидше процесуального права. Законодавець не встигає вчасно внести виправлення і доповнення в цивільний процесуальний закон.

Прогалини в цивільному процесуальному законі повинні заповнюватися шляхом правотворчості компетентними державними законодавчими органами. Однак варто також мати на увазі, що суд не може відмовити в правосудді, пославшись на відсутність процесуальної норми, що регулює провадження по даній категорії справ (ч.8 ст.8 ЦПК), і тоді він зіштовхується із проблемою розгляду й вирішення справи при відсутності відповідних норм права. У цьому випадку він приймає рішення на основі аналогії закону або за аналогією права. При аналогії закону складається наступна ситуація: а) є відносини, що вимагають правового регулювання; б) відсутні процесуальні норми, що регламентують ці відносини; в) є процесуальні норми, що передбачають регламентацію подібних відносин.

У той же час аналогію закону і права не можна віднести до джерел цивільного процесуального права, тому що вони офіційно не визнані державою як такі.

  1. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Т.2. — Свердловск, 1973. — С.261.
  2. Жуйков В.М. Проблемы гражданского процессуального права. — М., 2001. — С.71.
Статья в тему:  Какими общими принципами права руководствовался суд

Джерела цивільного процесу як явища об’єктивного світу існують і функціонують у відомих межах: протягом відповідного часу, на певній території (у просторі) і поширюються на певне коло осіб.

Дія процесуальних норм у часі визначається правилом, відповідно до якого незалежно від часу порушення цивільної справи в суді при здійсненні процесуальних дій застосовується процесуальний закон, що діє на цей момент. Згідно з ч.З ст.2 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Закон, який встановлює нові обов’язки, що скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч.4 ст.2 ЦПК).

Дія цивільних процесуальних норм у просторі визначає правило, відповідно до якого при розгляді цивільної справи, здійсненні окремих процесуальних дій і виконанні рішень суду діє процесуальний закон за місцем здійснення відповідної процесуальної дії.

Дія цивільного процесуального права за колом осіб. Цивільні процесуальні норми мають обов’язкову силу для всіх громадян, державних підприємств, установ, організацій, громадських організацій і їхніх об’єднань. Цивільний процесуальний закон поширюється також на іноземців, іноземні підприємства й організації, що перебувають на території України.

Розглядаючи питання про дію цивільних процесуальних нормативних актів на іноземних громадян, необхідно мати на увазі особливості правового положення іноземних громадян, що володіють дипломатичним імунітетом (ч.2 ст.413 ЦПК).

Правовий прецедент як джерело права.

Прецедент — это правило, сформулированное в решении суда или иного государственного органа по конкретному юридическому делу, которому придается общеобязательное значение.

— источник права , что представляет собой письменное или устное решение судебного или административного органа, которому предоставляется государством формальная обязательность, и оно становится нормой, эталоном, образцом при рассмотрении всех подобных дел в будущем.

Правовым прецедентом считается решение суда или административного органа, вынесенное по аналогичному делу в пределах аналогичного судопроизводства. Признание правового прецедента равнозначным источником права является одним из основных пунктов, по которым отличаются англосаксонская иромано-германская системы права .

Общеобязательным для решения вопросов судами той же или низшей инстанции сформулированное судом правило, согласно которому в конкретных обстоятельствах, руководствуясь конкретными принципами права суд сочтет возможным вынести именно такое решение. Кроме этого, судебный прецедент может не иметь обязательности, тогда он является примером толкования нормы закона определенным судом.

Прецедентом является не все судебное решение, а отдельное, вновь сформулированное правоположение общего характера, ранее не зафиксированное в каком-либо нормативном акте. Прецедент служит эталоном (моделью, критерием) при рассмотрении судами аналогичных дел.

В зависимости от содержания прецедента их разделяют на креативные прецеденты — те, которые создают новую норму права, заполняя определенные пробелы в нем, и интерпретационные , то есть те, которые толкуют содержание действующих норм права, а в зависимости от органа, принявшего решение, различают судебный или административный прецедент.

В странах англо-саксонского права судебный прецедент является ведущим источником права. В российской правовой системе, несмотря на безусловный приоритет нормативно-правового акта, прецедентное право также имеет место. Например, решения Конституционного

Статья в тему:  Как подать кассационную жалобу в верховный суд рк

Правовой прецедент является характерным признаком англосаксонской системы права, хотя закон все равно есть выше прецедент, поскольку закон может отменить прецедент. При этом не все страны этой правовой семьи принимают прецедент как однозначное источник права. Для стран с романо-германской системой права характерно верховенство закона, в таких странах официально не признают прецедент. Впрочем, в последнее время роль судебной практики увеличивается, становится понятным, что закон является лишь выражением общих правил, и в связи с этим признание правового прецедента как полноценного источника права увеличивается.Также в странах романо-германской правовой семьи существует практика выяснения и толкования норм закона, обобщается и представляется в законодательной форме в виде постановлений высших инстанций (например, постановления Пленума Верховного суда Украины ).

Правовий звичай як джерело сучасного права: його ознаки та співвідношення з іншими джерелами права.

Правово́й обы́чай — исторически сложившееся и санкционированное государством правило поведения, включенное в систему правовых норм и признаваемое источником права.

Обычное право представляет собой одно из древнейших явлений в истории человечества. Изучение обычаев, их соотношения с другими источниками права важно для понимания исторического процесса возникновения права, а также преемственности в развитии правовых норм. В правовой науке, как отечественной, так и зарубежной, обычное право изучалось и изучается в историческом аспекте и в плане сравнения обычной нормы с другими социальными нормами.

Признание государством отличает правовой обычай от простого обычая, который не является источником права. Государство может признать обычай правовым в одной из следующих форм:

— в форме отсылки к норме обычая в тексте нормативно-правового акта;

— в форме судебного решения, когда суд ссылается на норму обычая.

Текст обычая не фиксируется в нормативно-правовых актах. Если это происходит, то уже нельзя говорить о правовом обычае как об источнике права — его замещает нормативно-правовой акт, частью которого и становится норма обычая.

Признаки правового обычая:

— локальный характер заключённых в нём норм — норма правового обычая распространяет своё действие на сравнительно небольшую территорию и (или) на небольшую группу людей, объединяемую по кровнородственному или профессиональному признаку;

— имеет юридическую силу — защищается возможностью применения мер государственного принуждения;

— не должен противоречить принятым в данном обществе нормам морали и государственной политике в данной области правового регулирования (последний вопрос решается правоприменительным органом);- существует достаточно продолжительное время и известен достаточно широкому кругу лиц.

Применение

Обычаи (обычные нормы) признаются источниками права не во всех государствах, и лишь в ограниченном круге правовых отношений.

Наиболее широко правовые обычаи применяются в банковской практике, коммерческом обороте, сфере страхования, международной торговле. Правовой обычай закрепляет давно сложившиеся общественные отношения, вошедшие в привычку.

Следует отметить, что в некоторых странах правовые обычаи играют существенную роль в жизни общества. Так, в Таиланде по сей день бытует обычай (ставший правовым), определяющий условия развода супругов. Муж и жена в присутствии свидетелей одновременно зажигают по свече одинаковых размеров. Тот из супругов, чья свеча догорит первой, должен покинуть дом, не взяв с собой ничего из имущества.

Достоинства обычая: существует в устной форме, выражен доступным языком; возникает не «сверху», а «снизу», в силу этого полнее выражает волю народа, его потребности; большая добровольность в исполнении (так как основан на привычке).

Статья в тему:  Сколько ждать верховный суд

Недостатки: неопределенность (поскольку не зафиксирован в письменном виде); носит консервативный и региональный характер.

В развитых правовых системах правовой обычай выступает в качестве дополнительного источника права, когда норма правового обычая восполняет пробел, образовавшийся в результате неурегулированности того или иного условия в договоре или пробелы законодательства.

Значительную роль правовой обычай играет в международном праве в форме неписаных норм международного права.

Государственное санкционирование здесь, как правило, проявляется в том, что государственные органы в своей деятельности используют их в качестве нормативной основы для вынесения властно-распорядительных решений, издания судебных и административных актов. Иногда отсылка к правовому обычаю прямо дается в законе или ином нормативном акте. Участники правовых отношений вправе обосновывать свои требования и защищать права ссылками на сложившиеся правовые обычаи.

В развитых правовых системах правовой обычай выступает в качестве дополнительного источника права, когда норма правового обычая восполняет пробел, образовавшийся в результате неурегулированности того или иного условия в договоре или пробелы законодательства.

Обычай по сравнению с другими источниками (формами выражения) права обладает большей гибкостью, пластичностью. Однако такая изменчивая форма существования права имеет недостаток: норма обычая не так формально определена, как, скажем, норма, содержащаяся в законе. Поэтому в современном мире обычное право уступило место письменным источникам. Теоретически обычай может сохранять за собой только те место и роль, которые готовы ему уступить письменные источники. Однако часто закон опирается на обычай или возникает на его основе.

Дата добавления: 2021-03-18 ; просмотров: 12 ; Мы поможем в написании вашей работы!

Інциденти прецеденту

Межі судової нормотворчості: чи є висновок ВС джерелом права

Відповідно до чинного законодавства висновок Верховного Суду, ухвалений у зв’язку з неоднаковим застосуванням норм права, є обов’язковим не тільки для сторін спору, а й для всіх суб’єктів правозастосування. Тому можна вважати, що він має юридичну силу норми права. Деякі науковці називають це квазіпрецедентом. Однак щодо меж застосування таких висновків точаться дискусії.

Скромна роль Феміди

Це питання актуальне не тільки для сучасної України, адже еволюція судової правотворчості в Європі обчислюється століттями. Про це йшлося на міжнародній конференції «Судова правотворчість у механізмах забезпечення принципу верховенства права в умовах реформування правосуддя», що відбулася у ВС.

Професор кафедри цивільного права Київського національного університету ім.Т.Шевченка Наталія Кузнєцова звернула увагу на прийнятий у 1804 році цивільний кодекс Франції. Він визначав, що суд повинен вирішити будь-який спір незалежно від наявності прямої норми, яка регулює відносини. Однак заради стабільності та передбачуваності володарям мантій не надавались широкі дискреційні повноваження щодо встановлення права. Тобто суду відводилася скромна роль установи, яка пасивно застосовує передбачені законодавством правила.

У ЦК Франції, з одного боку, було визначено, що суддя, який не хоче розглядати справу через прогалини в законі, може бути покараний за відмову здійснювати правосуддя. А з другого — містилася пряма заборона вирішувати спори шляхом установлення загальноправових норм. Отже, був закріплений один з основних принципів французького права, що не відносив судову практику до джерела права.

Однак подальший досвід як Франції, так і інших європейських країн підтвердив доречність судової правотворчості. Зокрема, наприкінці ХІХ ст. французький юрист Франсуа Жені обгрунтував право суду на правотворчість у сферах, які прямо не врегульовані законом. При цьому він не виступав за визнання судової практики джерелом права. На його думку, створена служителями Феміди норма може застосовуватися тільки до справи, що розглядається. Н.Кузнєцова підкреслила, що все залежить від того, що розуміється під поняттям «джерело права».

Статья в тему:  Що таке становий суд

Також вона звернула увагу на проблему тлумачення судами права. Ф.Жені вважав, що, застосовуючи ті чи інші норми, суд має встановлювати волю законодавця на момент прийняття норми. Втім, його опоненти висловлювали думку, що суд повинен виходити з потреб часу, які можуть змінюватись.

Бланкетний кодекс

По-іншому ситуація розвивалась у Німеччині, де ЦК було прийнято в 1896 році. Тут усі зусилля докладались до обєднання норм в єдину бланкетну правову систему. «Відповідно, самостійна творча діяльність цивілістів проявлялась через установлення логічного зв’язку між тисячами норм римського права і виведення на їх основі узагальнень правових конструкцій та інституцій», — розповіла Н.Кузнєцова.

Така бланкетна система не визнавала концепції судової правотворчості в принципі. Хоча німці й не заперечували наявності прогалин у праві, проте вважали, що їх можна подолати шляхом використання внутрішніх ресурсів позитивного права.

Однак у другій половині ХІХ ст. німецькі науковці рішуче виступили на підтримку судової правотворчості. «Вони говорили, що роль суду не може зводитися до механічного застосування силогізму, в якому факти спору слід вписати в установлену законом норму», — зауважила Н.Кузнєцова. Ця течія в німецькій цивілістиці отримала назву «рух за вільне право».

Німецька правова система, звісно, еволюціонувала. Як розповів суддя Федерального верховного суду Німеччини Ральф Бюнгер, ст.20 конституції ФРН визначає, що рішення ВС країни стосується тільки сторін спору. Нижчі суди не обмежені його висновками.

Хоча рішення «верховників» і не оскаржуються, але існує інститут конституційної скарги. Можна звернутись до КС із заявою, що ВС вийшов за встановлені рамки розяснення норм права й правотворчості. При цьому тлумачення допускається в контексті букви закону, історії виникнення норми, систематичного її роз’яснення, мети закону.

Тлумачення необхідне у випадку існування прогалин у законодавстві або недосконалості закону. За словами Р.Бюнгера, усунення законодавчих недоліків — визнана функція суду. Адже в законодавця обмежена можливість швидко реагувати на зміни. При цьому роз’яснення судом норм визнається правотворчістю, але воно має рамки з огляду на принцип розподілу влади. І конституційний суд стежить за тим, аби суди не виходили за них.

Колега Р.Бюнгера, професор Геннінг Радтке, додав, що в кримінальному праві судова правотворчість вужча. Зокрема, існує заборона трактувати норми на користь більш жорсткого покарання.

Зворотна сила тлумачень

А в Литві судова практика визнається джерелом права навіть з точки зору формального права. Про це розповів голова ВС Литви Римвідас Норкус. Він наголосив, що джерела права мають властивість формувати сподівання громадян. «Практика ВС має бути досить достовірним джерелом, аби в особи виникли обгрунтовані очікування, що в конкретних ситуаціях рішення суду в подальшому не зміниться, якщо повториться аналогічна ситуація», — зазначив суддя.

Статья в тему:  Сколько длится суд по убийству

Тому постають запитання: чи має рішення ВС зворотну дію і чи повинна застосовуватися його позиція з певного часу? Як вчиняти, якщо суд доповнить, розширить норму, змінить тлумачення? За словами Р.Норкуса, роз’яснення судів Литви, інших країн, а також Європейського суду з прав людини свідчать, що суд уточнює, як використовувати норму з дня її прийняття. Із чого випливає, що суд повинен застосовувати тлумачення навіть до правових відносин, які виникли до прийняття рішення.

Однак бувають винятки. Наприклад, у 2012 році ВС Литви в одному з рішень зазначив, що зміни судової практики поширюються тільки на майбутні справи. Йдеться про те, що інколи попередня практика не може вважатися помилковою з урахуванням ситуації, що склалася на момент ухвалення відповідного рішення.

Непочате поле роботи

Українська правова система має свою специфіку. Завідувач кафедри цивільного права Київського національного університету ім.Т.Шевченка Роман Майданик зауважив, що, на відміну від «майже усіх країн», наше законодавство передбачає: висновки ВС є обов’язковими для всіх суб’єктів правозастосування. Отже, маємо судовий квазіпрецедент.

Це зумовлює необхідність визначення правил застосування таких рішень суду. «Сьогодні, на жаль, тут більше запитань, ніж відповідей», — сказав Р.Майданик. Зокрема, що слід розуміти під правовим висновком ВС? Адже це не весь текст рішення. Тому його мотивувальну частину слід поділити на дві частини: безпосередньо мотивування та доповнення.

Друге питання: яким вимогам має відповідати правовий висновок? Так, можна скористатися англійським правом, один з принципів якого передбачає: якщо можна вилучити частину правового висновку і без неї залишає-
ться правило поведінки, то це може бути нормою.

Ще одна проблема стосується подолання правового висновку (тобто прийняття висновку, який суперечить, уточнює, доповнює попередній). Р.Майданик підкреслив: таке може бути, якщо він прийнятий з необережності або застарів. При цьому важливим є принцип еволюційного тлумачення, сформульований ЄСПЛ: використовуючи норму права, суд виходить не тільки з того, як її розумів законодавець на момент прийняття, а й з тлумачення норми на момент її застосування.

Також науковець звернув увагу, що українським суддям слід враховувати телеологічний спосіб тлумачення (роз’яснення змісту норми з огляду на мету), який практикують в європейських країнах.

Очевидно, всі ці поради стануть у пригоді новому Верховному Суду, а також КС — у зв’язку із запровадженням інституту конституційної скарги. Головне, аби в представників цих установ вистачило часу на поєднання теорії та практики.

ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ У СФЕРІ СПАДКОВОГО ПРАВА: НОВЕЛИ 2016 РОКУ

Останнім часом істотно збільшилася кількість постанов Верховного Суду України з різних юрисдикційних сфер, що обумовлено перш за все законодавчим розширенням підстав та певною зміною перегляду судових рішень Верховним Судом України.

На тлі значного зниження кількості справ, що розглядаються судами усіх юрисдикцій, статистичні показники Верховного Суду України мають тенденцію до зростання. За даними судової статистики у 2015 році до Верховного Суду України надійшло для розгляду 11,8 тис. справ і матеріалів, що в 9,6 разів більше, ніж у 2014 році. Як зазначається у статистичних звітах, це стало можливим з прийняттям 12.02.2015 Закону України № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд». У 2015 Верховний Суд України закінчив провадження в 10,7 тис. справ і матеріалів, що в 9,8 раз у більше, ніж у 2014 році [1] . Усього у 2015 р. у Верховному Суді України перебувало на розгляді 12009 справ та матеріалів (цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних, інших), розглянуто — 1430. Цивільних справ розглянуто по суті 430, з повним або частковим скасуванням судового рішення — 263, серед яких неоднакове застосування норм матеріального прав виявлене у 184 справах. Абсолютні цифри мало що можуть сказати читачеві. Для порівняння наведемо відповідну статистику Верховного Суду США, до якого щорічно надходить понад 10 тис. справ. Пленарне засідання із заслуховуванням аргументів сторін проводяться приблизно по 100 справам. Формальні письмові рішення приймаються по 80–90 справам, ще приблизно 50–60 справ розглядаються у прискореному порядку. У більше ніж 70 відсотків відібраних справ відмовляється у розгляді у судовому засіданні [2] . Як бачимо, показники Верховного Суду України близькі до американських, але ж побудова судової системи і принципи діяльності судових органів істотно різняться. І при цьому Верховний Суд США складається з дев’яти суддів.

Статья в тему:  Какими общими принципами права руководствовался суд

Тенденція до пожвавлення правотворчої діяльності Верховного Суду України видається суперечливою. З одного боку, удосконалюється судова практика, питома вага неоднакового застосування правових норм зменшується, а з іншого — кількість новітніх висновків Верховного Суду не завжди свідчить про їхню якість. У будь-якому разі у юридичної спільноти, науковців і практиків виникає предмет для аналізу і обговорення. Через такі правові позиції розвивається право, підлаштовуючи нові рішення під букву закону, витлумачену по-новому, внаслідок чого робиться більш гнучким правове регулювання [3] . Можна вести мову про формування системи прецедентного права.

В Україні запроваджено модель судової правотворчості, за якою у постанові Верховного Суду України про задоволення чи відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися та чи інша правова норма. І цей висновок Верховного Суду є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, висновок щодо застосування норм права має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні цих норм. Але суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів (частини 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Ключовим у цій моделі нам бачиться не намагання законодавця запровадити елемент загальнообов’язковості у постановах Верховного Суду України, а наявність у їх структурі правового висновку. Останнє є принципово важливим для змісту і призначення судової практики, оскільки саме з цим пов’язується набуття судовою практикою статусу форми або джерела права. Не будь-яке застосування судом правової норми як складова частина судової практики може розглядатися як джерело права, а тільки те, що тягне за собою формування і розвиток відповідних правоположень [4] . Із європейських правопорядків запроваджена в Україні модель дещо наближена до французької. У Франції рішення Касаційного суду хоча формально і не обов’язкові для висновків нижчестоящих судів з аналогічних справ, але на практиці в силу свого авторитету зумовлюють їх вирішення. В результаті суди у більшості випадків слідують тим прикладам, що формуються практикою Касаційного суду [5] . Власне судова практика не виступає повноцінним джерелом права, але Касаційний суд, як правило, скасовує рішення судів нижчих інстанцій, що відступають від його правових позицій, посилаючись при цьому не на відступлення від прецедентного права, а на порушення законодавства у тому розумінні, яке в нього вкладає сам Касаційний суд [6] . Відомий французький правознавець Ж. Карбоньє зазначав, що у таких умовах суди не можуть ігнорувати судову практику вищих судів, відступ від якої загрожує скасуванням їх рішення, і розглядають прецеденти касаційного суду як орієнтири, відступлення від яких виглядають вкрай небажаними [7] .

Статья в тему:  Чем отличается верховный суд от конституционного

На що ж варто звернути увагу у цьому аспекті, аналізуючи постанови Верховного Суду України, прийняті у 2016 році та пов’язані із спадковими правовідносинами?

По-перше, не слід замовчувати того факту, що рівень загальної та юридичної аргументації у постановах не завжди є належним. Непоодинокими є ситуації, коли самі правові висновки демонструють приклад негативної динаміки у судовому застосуванні правових норм.

По-друге, застосування норм законодавства про спадкування здійснювалося не тільки в рамках цивільного судочинства, яке для спадкового права є генетично близьким. Верховний Суд України застосовував норми спадкового права і при вирішенні справ адміністративної юрисдикції. Прикладом цього є постанова Верховного Суду України від 14.06.2016, ухвалена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України [8] . Предметом розгляду стало питання, пов’язане із визначенням меж застосування ст. 1227 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), відповідно до якої суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини.

[1] Стан здійснення судочинства в Україні у 2015 році: статистичні дані Державної судової адміністрації України, вищих спеціалізованих судів, Верховного Суду України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/7864c99c46598282c2257b4c0037c014/d17027fca3b933f6c2257f930027876a/$FILE/100.pdf

[2] Саломатин А.Ю. Верховный Суд США: судебная правовая политика от Дж. Джея до Дж. Робертса. – М.: РИОР: Инфра-М, 2013. – С. 116.

[3] Карапетов А.Г. Борьба за признание судебного правотворчества в европейском и американском праве / А.Г. Карапетов. – М.: Статут, 2011. – С. 39.

[4] Марченко М.Н. Судебное правотворчество и судейской право / М.Н. Марченко. – М.: ТК Велби, Проспект, 2007. – С. 107.

[5] Nicholas B. The French Law of Contract. Oxford / B. Nicholas. – 2003. P. 17-19.

[6] Mayda Y. Francois Geny and Modern Jurisprudence / Y. Mayda. – 1978. P. 195.

[7] Carbonnier J. Authorities in Civil Law: France // The Role of Judicial Decisions and Doctrine in Civil Law in Mixed Jurisdictions / Ed. By J. Dainow. 1974. – P. 97.

[8] Постанова Верховного Суду України від 14.06.2016 по справі № 2а-3490/10/1870 [Електронний ресурс]: Єдиний державний реєстр судових рішень України. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58928585

Олег Печений отримати повну версію статті

Увага

Завантажити статтю можуть тільки зареєстровані користувачі!

Источники:

http://studopedia.ru/9_123450_lektsiya—dzherela-tsivilnogo-prava—god.html

http://mego.info/%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB/%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0-%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0

http://studopedia.net/18_89096_pravoviy-pretsedent-yak-dzherelo-prava.html

http://zib.com.ua/ua/126656-mezhi_sudovoi_pravotvorchosti_chi_e_tlumachennya_vs_dzherelo.html

http://yurradnik.com.ua/stati/pravovi-pozitsiyi-verhovnogo-sudu-ukrayini-u-sferi-spadkovogo-prava-noveli-2016-roku/

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector