0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Велика палата верховного суду що це

Стаття 45. Велика Палата Верховного Суду

1. Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

2. Велика Палата Верховного Суду:

1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;

2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;

3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;

4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

3. Судді Верховного Суду обираються до Великої Палати зборами суддів відповідних касаційних судів з числа суддів таких касаційних судів.

4. Кожен касаційний суд у складі Верховного Суду обирає по п’ять суддів до Великої Палати Верховного Суду. До складу Великої Палати Верховного Суду також входить Голова Верховного Суду за посадою.

5. Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, здійснює повноваження судді Великої Палати Верховного Суду протягом трьох років (крім Голови Верховного Суду), але не більше двох строків поспіль.

6. Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, а також Голова Верховного Суду не здійснюють правосуддя у відповідному касаційному суді.

7. Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, не може бути обраний на будь-які адміністративні посади, окрім посади Секретаря Великої Палати Верховного Суду.

8. Секретар Великої Палати Верховного Суду обирається з числа суддів Великої Палати строком на три роки та звільняється з посади Великою Палатою шляхом таємного голосування більшістю голосів.

9. Звільнення з посади судді та припинення його повноважень, закінчення строку, на який суддю обрано Секретарем Великої Палати Верховного Суду чи до Великої Палати, припиняє його повноваження як Секретаря Великої Палати Верховного Суду.

10. Секретар Великої Палати:

1) організовує роботу Великої Палати і головує на її пленарних засіданнях;

2) організовує аналіз судової статистики, вивчення і узагальнення судової практики;

3) інформує Пленум Верховного Суду про діяльність Великої Палати;

4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

11. Засідання Великої Палати Верховного Суду вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її складу.

Велика Палата Верховного Суду: перший досвід функціонування

Опубліковано в №14 (616)

  • Стаття
  • Обговорення
  • Друкувати
  • Зберегти
  • текст

Наслідком здійснення судової реформи стало формування наприкінці 2017 р. нового Верховного Суду (ВС), у складі якого функціонують чотири касаційні суди – адміністративний, господарський, кримінальний та цивільний. Окреме місце у структурі Верховного Суду займає Велика Палата, як постійно діючий колегіальний орган, правовий статус та повноваження якої визначені ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Маєте Телеграм? Два кліки — і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Велика Палата формується шляхом обрання на 3 роки суддів на засадах рівного представництва від кожного касаційного суду у складі ВС. Голова Верховного Суду входить до складу Великої Палати за посадою. При цьому суддя ВС, обраний до Великої Палати, а також Голова Верховного Суду, не здійснюють правосуддя у відповідному касаційному суді. Організує та забезпечує роботу Великої Палати її Секретар.

Статья в тему:  Почему егор крид был в суде

Повноваження Великої Палати окреслені в ч. 2 ст. 45 профільного закону.

Особливості перегляду судових рішень

Передусім, у визначених законом випадках, Велика Палата здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Зазначене повноваження є основним, доволі широким за своїм змістом, а його наповнення вміщено як до актів галузевого процесуального законодавства, так і окремих спеціальних законів.

Також зазначимо, що ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017 р.) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження. Підстави подання таких скарг закріплені ст. 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», згідно з якою право на таке оскарження до суду має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою. Таке рішення ВРП може бути оскаржене та скасоване Великою Палатою Верховного Суду виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя – якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п.п. 2-5 ч. 10 ст. 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Самостійні підстави для передачі справ з метою касаційного перегляду судових рішень Великою Палатою, що є засобом забезпечення однакового застосування судами норм права, містить галузеве процесуальне законодавство – нові, чинні з 15.12.2017 р., редакції Господарського та Цивільного процесуального кодексів України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також Кримінального процесуального кодексу України (з урахуванням відповідних змін). На сьогодні названі кодекси містять уніфіковані правові приписи щодо підстав та порядку передачі касаційними судами у складі ВС справ на розгляд його Великої Палати, викладені у ст.ст. 302-303 ГПК України, ст.ст. 403-404 ЦПК України, ст.ст. 246-247 КАС України та ст.ст. 4341,4342 КПК України. Зазначені правові норми закріплюють такі три підстави для передачі касаційним судом у складі Верховного Суду справи на розгляд його Великої Палати.

Перша з них сформульована таким чином: суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВС у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду або ж у рішенні Великої Палати.

Звернімо увагу на те, що в даному випадку йдеться лише про намір колегії суддів касаційного суду відступити від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права. При цьому такий висновок має бути вже сформульованим судом у подібних (проте не аналогічних) правовідносинах. І, нарешті, цей висновок має бути викладеним в раніше ухваленому рішенні або ж іншого (ніж касаційний суд, колегія суддів якого висловила відповідний намір) касаційного суду (судів) у складі Верховного Суду або у рішенні його Великої Палати. При цьому у разі виявлення такого наміру щодо відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є обов’язком відповідного касаційного суду.

Статья в тему:  Как обратиться в верховный суд украины

Друга підстава для передачі справи на розгляд звучить так: суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як вбачається, висвітлювана підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати включає два складники:

а) наявність виключної правової проблеми, що потребує вирішення;

б) вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Лише за наявності цих умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Проблеми та шляхи вирішення

Зазначимо, що включені до нового процесуального законодавства категорії «виключна правова проблема», «забезпечення розвитку права» та «формування єдиної правозастосовчої практики» не мають нормативного визначення, фактично є оціночними поняттями, а звідси – потребують відповідного тлумачення. Останнє може бути здійснено як на науковому рівні, так і через деякий час з урахуванням практики розгляду справ, що містять виключну правову проблему, Великою Палатою. Підкреслимо, що наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (та, відповідно, не покладає на нього обов’язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На відміну від вже окреслених підстав передачі справ на розгляд Великої Палати, що передбачають ініціативу касаційного суду, справа підлягає передачі також у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної (у господарському та цивільному судочинстві) або ж предметної (в адміністративному судочинстві) юрисдикції. Зауважимо, що у Кримінальному процесуальному кодексі України така підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутня.

Існуючий досвід функціонування Великої Палати дозволяє стверджувати, що учасники справи нерідко зловживають своїм правом касаційного оскарження судового рішення саме з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції. Непоодинокими є випадки, коли під час розгляду справи в судах першої чи апеляційної інстанції учасники зовсім не зазначали про порушення судами юрисдикційності того чи іншого спору, а така вимога була заявлена лише у касаційній скарзі. Більше того, інколи касаційна скарга одночасно містить взаємовиключні твердження про порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції судами попередніх інстанцій під час розгляду справи й вимогу про залишення відповідних судових рішень без змін.

При цьому новітнє процесуальне законодавство не дозволяє ані касаційному суду у складі ВС, ані Великій Палаті Верховного Суду запобігти такому зловживанню щодо «неправильної» юрисдикційності спорів, оскільки перший зобов’язаний передати справу на розгляд Великої Палати, а друга – прийняти справу до розгляду, виходячи лише з зазначення учасником справи такої підстави касаційного оскарження судового рішення, як порушення судами правил юрисдикції.

Напрямки діяльності

Наступний блок процесуальних повноважень Великої Палати Верховного Суду обумовлений тим, що вона діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих ВС, як судом першої інстанції. Такий напрямок функціонування цього постійно діючого колегіального органу Верховного Суду проявляється виключно у сфері адміністративного судочинства.

Так, за змістом ч. 2 та 5 ст. 266 КАС України, Велика Палата Верховного Суду є судом апеляційної інстанції у адміністративних справах, розглянутих Касаційним адміністративним судом у складі ВС, як судом першої інстанції, щодо:

Статья в тему:  Какие сделки с недвижимостью подлежат государственной регистрации суда

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) законності дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Також в апеляційному порядку Велика Палата переглядає рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зразковій справі (ч. 11 ст. 290 КАС України).

Окрім наведеного, до повноважень Великої Палати ВС законодавством віднесено здійснення аналізу судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, а також інші повноваження, які можуть бути як позапроцесуальними (здійснення відповідної науково-просвітницької діяльності, надання методичної допомоги судам, поширення інформації щодо практики застосування тих чи інших норм права тощо), так і процесуальними.

Серед останніх варто назвати такий важливий складник процесуальних повноважень Великої Палати, як перегляд нею судових рішень у зв’язку з виключними обставинами, – у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні конкретної справи судом, відповідні норми щодо чого вміщено до усіх галузевих процесуальних кодексів України (ст.ст. 320-325 ГПК України, ст.ст. 423-429 ЦПК України, ст.ст. 361-369 КАС України та ст.ст. 459-467 КПК України). Зазначені повноваження вже реалізовувалися Великою Палатою Верховного Суду у практиці розгляду заяв про перегляд судових рішень у зв’язку зі встановленням Європейським судом з прав людини порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, допущених національними судами різних юрисдикцій (адміністративної, господарської, кримінальної й цивільної) при розгляді відповідних справ.

Викладене дозволяє зазначити, що Велика Палата Верховного Суду є унікальним постійно діючим колегіальним органом ВС, який не лише покликаний забезпечити однакове застосування судами норм права, а й виступає як суд апеляційної або касаційної інстанції з перегляду судових рішень у найскладніших категоріях справ, а також здійснює перегляд рішень національних судів, постановлених з порушеннями приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Велика палата верховного суду що це

Забезпечувати сталість і єдність судової практики – одне з головних завдань, покладених на Верховний Суд. Усі українські суди й інші учасники судових процесів фактично зобов’язані враховувати висновки Верховного Суду про те, чи правильно в конкретному випадку застосовано певну норму права. Закон також передбачає можливість зміни Верховним Судом своєї правової позиції. Для цього в ньому прописано чітку процедуру, де за основу взято рішення Великої Палати.

Утім, деякі рішення Великої Палати засвідчують, що вона не обмежує себе питаннями, винесеними на її обговорення. Ба більше, у деяких випадках навіть уважає за можливе вирішувати правові проблеми, які до такого рішення Великої Палати проблемами не були.

Так, у постанові від 18.03.2020 (справа № 543/775/17) Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в грудні 2016 року. Ішлося про те, що не потрібно сплачувати судовий збір за подання апеляційних скарг на рішення місцевих судів у справах, що стосувалися оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності. Хоч змін у законодавстві, яке регулює сплату судового збору та яким користувався Верховний Суд України у 2016 році, не було, Велика Палата в зазначеній справі дійшла висновку, що судовий збір сплачувати потрібно.

Статья в тему:  Какой суд рассматривает наследственные дела

Безумовно, висновок спірний. Прикметним також є й висновок Великої Палати про те, що потрібно сплачувати судовий збір не лише в разі подання апеляційної скарги, а й у разі подання судового позову. Раніше в більшості випадків суди, посилаючись на ч. 4 ст. 288 Кодексу про адміністративні правопорушення, погоджувалися з позивачами про звільнення їх від сплати судового збору за оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення. Ті із суддів місцевих судів, які змушували позивачів сплачувати судовий збір, найімовірніше, у такий спосіб тимчасово розвантажували себе від великої кількості справ.

Виходить, що раніше судова практика в питанні сплати судового збору за подання позову під час оскарження постанов про адмінвідповідальність була єдиною та зрозумілою для всіх. Питання про зміну такої практики перед Великою Палатою не порушували. Суть питання, з яким до неї звернувся Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, полягала в необхідності сплати судового збору за апеляційну скаргу, подану до того ж лише суб’єктом владних повноважень.

Кодекс адміністративного судочинства не містить норм, що дають право Великій Палаті виходити за межі питання, винесеного на її розгляд колегією / палатою / об’єднаною палатою Верховного Суду. Цей самий Кодекс, як і інше законодавство, не дозволяє серед іншого Великій Палаті й обґрунтовувати своє рішення, використовуючи принцип аналогії до закону за наявності правової норми, яка має безпосередній стосунок до спірного питання.

Не відкидаємо, що Велика Палата ухвалила рішення щодо судового збору у справі № 543/775/17, щоб завчасно відгородити місцеві суди від шквалу позовів про незаконність постанов поліції про залучення до адмінвідповідальності. Особливо за порушення ПДР, зафіксовані в автоматичному режимі, якими громадяни завалять суди, щойно почне діяти система фіксації. Необхідність сплачувати судовий збір, сума якого буде вищою за штраф за перевищення швидкості (а за ч. 1 ст. 122 Кодексу навіть без урахування 50 % знижки за сплату протягом 10 днів), буде хорошим бар’єром на шляху до правосуддя.

Єдиний очевидний плюс постанови Великої Палати в ситуації, що склалася, – це визначення ставки судового збору за подання позову. Вона становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2020 році – 420,40 грн). Передаючи справу на розгляд до Великої Палати, Касаційний адміністративний суд визнав за необхідне розраховувати судовий збір за апеляцію виходячи із суми судового збору за подання позову немайнового характеру – 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840,80 грн).

Зміна судової практики не була непоміченою в лавах законодавців. На початку травня цього року в Парламенті зареєстровано законопроєкт № 3424 щодо звільнення від сплати судового збору в разі, якщо йдеться про оскарження постанов у справах про адміністративні порушення. У пояснювальній записці до законопроєкту необхідність змін обґрунтовано саме позицією Великої Палати Верховного Суду в аналізованій справі. Автори законопроєкту озвучили припущення, що «судді Великої Палати Верховного Суду вирішили в котрий раз збільшити надходження до спеціального судового фонду держбюджету, за рахунок якого вони отримують свою заробітну плату».

Не хотілось би, щоб це припущення виявилося правдою. Велика Палата – не виняток із правил і теж має право на помилку. Питання лише в тому, скільки потрібно часу на те, аби її виправити. Адже, якщо законодавче регулювання питання не зміниться, крім Великої Палати, виправляти її буде нікому.

_____________________________________________
© ТОВ «ІАЦ «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2020

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов’язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ «ЛІГА ЗАКОН» заборонено.

Статья в тему:  Пятый апелляционный суд общей юрисдикции что рассматривает

Новое слово в международном правосудии: Суд Европейского Союза приостановил деятельность одной из палат Верховного суда Польши

8 апреля 2020 года Суд Европейского Союза (далее – Суд ЕС) принял долгожданное распоряжение о применении обеспечительных мер к Польше в виде приостановления деятельности Дисциплинарной палаты Верховного суда (далее – Дисциплинарная палата), в последние несколько месяцев инициировавшей множество дисциплинарных разбирательств против действующих судей Польши. Очевидно, что запрос Европейской Комиссии (далее – Комиссия), поданный еще 14 января 2020 года, стал предметом долгих раздумий судей, и это решение далось им нелегко.

Показательно, что несмотря на очевидную политическую сложность ситуации, решение о применении обеспечительных мер все же было принято. Вмешательство Суда ЕС в конфликт Комиссии с Польшей в такой небывалой для международного правосудия форме лишь подчеркивает всю остроту момента и важность затронутых вопросов для всего Европейского Союза и европейского правопорядка. О предыдущих столкновениях Комиссии с правительством Польши, а также об общем порядке применения обеспечительных мер в праве Европейского Союза, см. мой предыдущий пост.

  1. История вопроса

После прихода к власти в 2015 году консервативная партия Польши «Право и справедливость» (Prawo i Sprawiedliwość) взяла под контроль Национальный судебный совет (Krajowa Rada Sądownictwa), который ранее был независимым органом, контролирующим назначение и повышение в должности всех польских судей и оценивающим их поведение.

В 2017 году Польша приняла новые правила о дисциплинарной ответственности судей Верховного суда и судов общей юрисдикции, в том числе и за содержание выносимых ими судебных решений. В частности, согласно этой реформе, внутри Верховного суда была создана отдельная Дисциплинарная палата (Izba Dyscyplinarna). Юрисдикция Дисциплинарной палаты предусматривала проведение дисциплинарных разбирательств в отношении судей Верховного суда и рассмотрение апелляционных жалоб по разбирательствам на уровне регионов в отношении судей судов общей юрисдикции.

Состав новой Дисциплинарной палаты был сформирован из числа сторонников правящей партии, которые сразу же начали возбуждать дисциплинарное производство против польских судей, в первую очередь тех, кто осмелился ставить под сомнение принимаемые правящей партией законы, направляя запросы в Суд ЕС об их соответствии принципам права ЕС.

Предложенный польским правительством закон о дисциплинарной ответственности судей получил красноречивое название «закон о наморднике» (“muzzle law”) с легкой руки председателя Верховного суда Польши Малгожаты Герсдорф (Małgorzata Maria Gersdorf). Этот закон рассматривается многими как посягательство на независимость судебной власти и, как представляется, противоречит международным и региональным стандартам судебной независимости, которые обязалась соблюдать Польша.

Новое законодательство предусматривает наказание судей за критику судебной реформы правительства и новых назначений судей. Судьи могут подвергнуться штрафам, понижению в должности или вовсе потерять работу, если будут обращаться в Суд ЕС за преюдициальными заключениями и следовать полученным ответам, и если поставят под сомнение полномочия Дисциплинарной палаты. Кроме того, судьям запрещается проявлять политическую активность и требуется обнародовать свое членство в ассоциациях и организациях гражданского общества.

Изменения законодательства вызвали как протесты населения Польши, так и жесткую критику со стороны Европейского Союза. Кульминацией общественного недовольства стал марш в Варшаве 11 января 2020 года, на котором судьи со всей Европы протестовали в знак солидарности со своими польскими коллегами.

В правящей партии Польши заявили, что реформы необходимы для борьбы с коррупцией в судебной системе, на которую все еще оказывает влияние прежняя коммунистическая власть. Оппозиция в свою очередь была возмущена принятию такого спорного закона и даже прозвала его «репрессивным» и подрывающим верховенство закона в Польше.

Статья в тему:  Как подать апелляцию на решение суда в украине

25 октября 2019 года Комиссия обратилась в Суд ЕС, посчитав, что новый дисциплинарный режим в отношении судей свидетельствует о невыполнении Польшей своих обязательств по праву ЕС. По утверждению Комиссии, в частности, порядок формирования Дисциплинарной палаты не обеспечивает гарантий ее независимости и беспристрастности, поскольку она состоит исключительно из судей, избранных Национальным судебным советом. В свою очередь все 15 членов Национального судебного совета назначаются Сеймом (нижней палатой польского парламента).

В своем преюдициальном заключении от 19 ноября 2019 года Суд ЕС на основании запроса, полученного от Коллегии по вопросам труда, социального обеспечения и связей с общественностью Верховного суда Польши, установил, ссылаясь на статью 47 Хартии Европейского Союза об основных правах и на обширную практику Европейского Суда по правам человека, что в соответствии с принципом разделения властей должна быть обеспечена независимость судов от законодательной и исполнительной ветвей власти. Сам факт назначения судей Президентом Польши не дает основания утверждать, что судьи от него зависят. Для оценки того, является ли конкретный суд независимым по смыслу права ЕС, нужно оценить все факторы, связанные с его деятельностью, включая гарантии не только от прямого влияния, но и от различных видов косвенного воздействия, которые могут повлиять на вынесение судебного решения. Суд ЕС заявил, что если дела, в которых рассматриваются вопросы применения права ЕС, будут слушаться судом или трибуналом, который не является независимым по смыслу права ЕС, это будет очевидным нарушением одного из основных компонентов права на эффективную судебную защиту, предусмотренного статьей 47 Хартии Европейского Союза об основных правах.

Получив такие разъяснения от Суда ЕС, указанная Коллегия установила решениями от 5 декабря 2019 года и 15 января 2020 года, что Дисциплинарная палата не может рассматриваться в качестве суда или трибунала по смыслу права ЕС, учитывая указанные выше особенности ее формирования. Тем не менее даже после этих решений Дисциплинарная палата продолжила выполнять свои функции, привлекая судей любого ранга к ответственности.

Несмотря на то что законопроект о дисциплинарной ответственности судей был первоначально отвергнут в Сенате, верхней палате польского парламента, вето Сената было преодолено Сеймом, где большинство у правящей партии, и закон был немедленно подписан Президентом Польши 4 февраля этого года, несмотря на Заключение Суда ЕС от 19 ноября 2019 года.

В этих обстоятельствах 23 января 2020 года Комиссия попросила Суд ЕС применить в отношении Польши следующие обеспечительные меры: (1) приостановить применение положений, регулирующих деятельность Дисциплинарной палаты в части вынесения решения в качестве первой и апелляционной инстанций в дисциплинарных разбирательствах в отношении судей; (2) воздержаться от передачи дел, находящихся на рассмотрении Дисциплинарной палаты, какой-либо другой палате, также не отвечающей требованиям о независимости; (3) сообщить Комиссии не позднее, чем через месяц после уведомления о распоряжении Суда ЕС о применении обеспечительных мер, обо всех мерах, которые были предприняты в целях исполнения данного распоряжения.

В ожидании решения Суда ЕС по этому вопросу 9 марта 2020 года было опубликовано открытое письмо Председателю Европейской Комиссии Урсуле фон дер Ляйен от имени европейских профессоров в области европейского и конституционного права с призывом предпринять меры по сохранению независимости судебной системы в Польше и остановить надвигающуюся угрозу верховенству закона в Европейском Союзе.

  1. Распоряжение Суда ЕС
Статья в тему:  Что выше еспч или верховный суд

Согласно практике Суда ЕС для принятия решения об обеспечительных мерах Суду необходимо установить свою юрисдикцию prima facie в основном деле (в данном случае речь шла об иске Комиссии к Польше от 25 октября 2019 года). Отвечая на возражения Польши в части юрисдикции Суда ЕС в этом вопросе, Суд отметил, что хотя вопросы организации национального правосудия находятся в рамках компетенции государств-членов ЕС, они при решении этих вопросов должны соблюдать свои обязательства по праву ЕС. Таким образом, каждое государство-член ЕС должно обеспечить, чтобы дисциплинарный режим, применяемый к судьям национальных судов, соответствовал принципу независимости судебной власти, который является одним из основных принципов права ЕС. Суд ЕС установил, что аргументы относительно отсутствия гарантий независимости и беспристрастности Дисциплинарной палаты, выдвинутые в связи с неисполнением Польшей своих обязательств, представляются prima facie не безосновательными. В силу этого Суд ЕС посчитал, что обладает юрисдикцией по применению обеспечительных мер для запрашиваемого приостановления полномочий Дисциплинарной палаты.

Помимо обязательного установления юрисдикции prima facie по основному спору необходимо определить, являются ли запрашиваемые обеспечительные меры срочными и необходимыми, чтобы избежать серьезного и непоправимого ущерба интересам ЕС.

Третье требование – это пропорциональность принимаемых мер, которая требует «взвешивания» (“weighing up”) интересов сторон.

В отношении выполнения второго условия Суд ЕС заключил, что гарантии независимости Дисциплинарной палаты являются необходимым условием ее деятельности по дисциплинарным разбирательствам в отношении судей Верховного суда и судов общей юрисдикции, чтобы сохранить независимость и Верховного суда, и других судов. Для польских судей сама возможность того, что они могут быть подвергнуты дисциплинарному разбирательству, рассматриваемому судом, чья независимость не гарантирована, может решающим образом повлиять на их собственную независимость. Суд отмечает, что это в свою очередь может причинить серьезный ущерб правопорядку ЕС и вытекающим из него правам граждан и ценностям, изложенным в статье 2 Договора о Европейском Союзе, в частности, верховенству закона.

Наконец, что касается взвешивания интересов сторон, Суд отметил, что применение обеспечительных мер не влечет за собой ни роспуск Дисциплинарной палаты, ни прекращение ее финансирования, а лишь временное приостановление деятельности до вынесения Судом итогового решения.

Более того, поскольку применение обеспечительных мер означает приостановление всех дел, рассматриваемых Дисциплинарной палатой, ущерб, причиненный соответствующим лицам в результате приостановления рассмотрения их дел в Дисциплинарной палате будет меньше, чем ущерб, причиненный в результате рассмотрения этих дел органом, отсутствие независимости и беспристрастности которого нельзя prima facie исключать.

  1. Выводы

Никогда еще в истории международного правосудия международный суд не принимал решение о применении обеспечительных мер в виде приостановления деятельности одной из палат верховного суда какого-либо государства.

Будет интересно посмотреть на исполнение Польшей данного распоряжения, поскольку Суд ЕС уже обозначил свою готовность использовать финансовые санкции в случае неисполнения его обеспечительных мер в виде пеней за каждый день такого неисполнения (см. мой пост).

Очевидно, что для Суда ЕС обязательность его распоряжений о применении обеспечительных мер является крайне принципиальным вопросом. В связи с этим, несомненно, история далека от завершения, и мы можем увидеть нарастание конфликта между Комиссией и Судом ЕС с одной стороны и польским правительством с другой.

Велика палата верховного суду що це

Значне навантаження Верховного Суду спонукало Велику Палату ВС застосовувати у своїй роботі низку нових підходів для забезпечення єдності судової практики.

Статья в тему:  Как найти решение апелляционного суда

Верховний Суд вже розглянув більше 73 тисяч справ. За наявності такого значного навантаження із самого початку роботи виникло питання, яким чином оперативно забезпечити єдність практики? Старі підходи, зокрема, видання Пленумом Верховного Суду узагальнень чи роз’яснень рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства у цій ситуації були б неефективними, бо потребують значних витрат часу і не можуть застосовуватися для виконання завдань поточного забезпечення єдності судової практики.

Ураховуючи це, Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП) почала у своїй роботі застосовувати низку нових підходів:

1. Використання системи посилань на власні рішення.

Сподіваюся, що українські правники звернули увагу на те, що ВП почала застосовувати систему посилань на власні рішення при ухваленні постанов. Такий підхід є досить новим, він ґрунтується на званій французькій системі посилань, яка широко застосовується у країнах загального права. Такі посилання дозволяють побудувати зв’язок між рішеннями ВП. При ухваленні рішення, в якому міститься посилання на вже існуючу правову позицію, немає потреби в повторному викладенні розширеної аргументації, тобто відбувається економія часу, а також знижуються ризики того, що суддя-доповідач під час написання проекту судового рішення по-іншому викладе формулювання вже існуючої правової позиції, що знизить її правову визначеність (тобто відбувається «фіксація правової позиції»).

2. Виділення «пілотних» рішень, тобто рішень, у яких уперше було викладено нову правову позицію. Саме на ці рішення рекомендується робити посилання в інших постановах ВС та всіх інших судів. Спочатку, коли ВП тільки формувала свої підходи до цього питання, посилання були досить хаотичними, обиралося будь-яке рішення ВП, що містило відповідну правову позицію, і на нього робилося посилання. На сьогодні судді ВП разом з правовим департаментом ВС ведуть роботу з виокремлення «пілотних» і «похідних» від них рішень (шляхом відповідної індексації). І саме на «пілотні» рішення рекомендовано посилатися в тих рішеннях ВП, які ґрунтуються на вже висловленій правовій позиції.

3. Фіксація відступів від правових позицій. Проблема полягає в тому, що процесуальними кодексами майже не врегульовано питання відступу ВП від власної правової позиції. Відповідно до законодавства це може відбутися при ухваленні рішення в будь-якій справі простою більшістю голосів суддів, присутніх на засіданні чи при розгляді письмової справи (при дотриманні кворуму, який складає мінімум 14 осіб). Закон не вимагає наявності повного складу палати, одноголосності чи хоча б кваліфікованої більшості голосів для відступу від власної правової позиції. І тому на початку своєї роботи ВП зіткнулася з такою проблемою: достатньо, щоб у день розгляду певної справи на засіданні не було 2-3 суддів, які дотримуються певної правової позиції (які можуть захворіти, бути у відрядженні чи відпустці), і позиція ВП могла бути змінена без додаткової аргументації, простим голосуванням такої «тимчасової більшості». У такий ситуації залишалося покладатися лише на добросовісність суддів, які мали розуміти всі наслідки відступу ВП від уже висловленої правової позиції.

Поступово ВП сформувала правило, що якщо відбувся відступ від певної правової позиції, яка містилася в іншому рішенні ВС, то обов’язково про це зазначається в тексті рішення. При цьому мають бути наведені вагомі аргументи щодо необхідності такого відступу.

У постанові ВП у справі № 823/2042/16 від 4 вересня 2018 року уперше були сформульовані загальні підстави для здійснення ВП відступу від існуючої правової позиції:

«У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom»), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Статья в тему:  Где посмотреть решения судов общей юрисдикции

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.

У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні».

Правовий департамент ВС по кожній справі, яка знаходиться на розгляді ВП, готує довідку, в якій зазначає усі релевантні позиції ВП та ВСУ для того, щоб запобігти можливим відступам від існуючих позицій.

4. Написання суддями окремих думок для індикації справ, які не мають однозначного вирішення і рішення по яких ухвалюються з незначною перевагою голосів, отже – правова позиція є доволі «хиткою». За кордоном такі справи мають назву «close cases». Значна кількість окремих думок у таких справах означає, що правова позиція суду може в майбутньому піддатися «overruling», тобто може бути змінена. За кордоном правники дуже ретельно відстежують окремі думки, вивчають їх доводи і підсилюють свої аргументи в наступних справах, якщо вважають, що певна позиція має бути подолана. В Україні ще майже немає такої аналітики, але вважаю, що цей напрямок досліджень є надзвичайно перспективним. Багато суддів ВП сьогодні пишуть окремі думки не в будь-якому випадку, коли вони голосували проти ухваленого рішення, а лише в найбільш важливих, принципових питаннях – коли сподіваються на майбутній відхід ВП від «помилкової», на їх погляд, правової позиції і хочуть підготувати для цього належне підґрунтя. Це дуже важлива робота на майбутнє.

З цією метою ВП запроваджено й практику зазначення в проекті постанови, складеної не суддею-доповідачем, прізвища того судді, який запропонував альтернативний проект, що набрав більше голосів, аніж проект доповідача, і який відповідно до вимог процесуальних кодексів оформив постанову замість судді-доповідача. І якщо спочатку були сумніви, чи слід зазначати цю інформацію і де її потрібно вказувати, то на сьогодні практика вже усталена. Відповідний запис робиться в кінці постанови ВП після підписів суддів.

5. Використання взаємних посилань, індикації пілотних рішень та відступів від існуючої правової позиції (рішень ВС, від яких відступили) в ЄДРСР. Цей напрямок є перспективним, робота з адміністратором ЄДРСР з цих питань уже ведеться, повноцінно система запрацює із запровадженням відповідного модуля електронного суду. Але дуже важливо, щоб це також здійснювалося і в інших електронних базах, що містять судові рішення. Сьогодні всі правові бази місять гіперпосилання на тексти нормативних актів, але такі самі гіперпосилання можуть бути зроблені й на тексти судових рішень, зокрема постанов ВС, якщо на них здійснюються посилання в іншому судовому рішенні.

Статья в тему:  Как обратиться в верховный суд украины

В країнах загального права важливість і значущість прецеденту (правової позиції) визначається кількістю посилань в інших судових рішеннях на таку позицію (своєрідний «індекс цитування»). Якщо ми будемо позначати посилання на певну правову позицію ВС у рішеннях судів як гіперактивне в електронних базах, то поступово сформується розвинена система посилань, у якій буде добре видно, які правові позиції активно застосовуються судами, а які залишилися незатребуваними. Більш того, за кордоном іноді використовуються й посилання на окремі думки. І були цікаві ситуації, коли, наприклад, прецедентне рішення набирало меншу кількість посилань, аніж окрема думка, висловлена по ньому. І це як раз буде вагомим індикатором того, що від певної правової треба відступати. Це також дуже цікавий та перспективний напрямок для судової аналітики.

Ось так, наприклад, виглядає система посилань на відоме рішення Верховного суду США про аборти.

6. Написання рішень за новою структурою, у якій чітко виділяється правова позиція ВП. Ще на самому початку роботи ВС створена на першому Пленумі ВС робоча група розробила і рекомендувала суддям для застосування нову структуру постанови ВС з урахуванням специфіки різних юрисдикцій. У рішеннях, написаних за старою структурою, іноді важко виділити, де знаходиться саме правова позиція ВС, висновок щодо застосування норми права. У постановах, написаних за новою структурою, виділяється в цілому правова позиція ВП і окремо висновок щодо застосування норми права. Були також дискусії, чи потрібно виокремлювати такий висновок у тексті постанови, але практика свідчить про те, що це зручно, і після того, як запрацює електронний суд (ЄСІТС) це значно спростить процедуру внесення рішень до реєстру та індексацію, пошук правових позицій. На сьогодні рішення за новою рекомендованою структурою пишуть вже 65 % суддів ВП. Більш того, ми бачимо, що й судді інших інстанцій починають застосувати відповідну структуру, й адвокати також складають позови і скарги з елементами структурування, які відображають нову структуру рішення ВС.

7. Створення оперативної та зручної системи інформування про «пілотні» судові рішення та правові позиції.

Україна дуже пишається тим, що абсолютно всі судові рішення, які ухвалюють суди, потрапляють до ЄДРСР. Але оскільки щороку в Україні ухвалюється більше 5 млн. рішень, серед яких рішення ВС складатимуть більше 100 тисяч (у 2018 році), то розібратися у цій «навалі» звичайній людині і навіть адвокату чи судді дуже важко. Будь-який пошук у реєстрі видає тисячі рішень, продивитись які в сучасного правника немає можливості. Тому дуже важливо сформувати зручну систему інформування про ухвалені ВС рішення. Для цього ВП на сьогодні запроваджує випуск електронних піврічних бюлетенів та поточних дайджестів практики (щотижневі – огляд усіх постанов ВП, тематичні – огляд рішень ВП у певній категорії справ, екстрені – у випадку відступу ВП від правових висновків ВС або ВСУ). Ці дайджести будуть публікуватися на ресурсах ВС (сайті, сторінці ВС у фейсбуці, в одному з месенджерів), а також розсилатися через електронну пошту всім судам України, а також усім тим, хто підпишеться на розсилку. Це нова практика, скоріш за все вона ще буде коригуватися. Після її апробації відповідний підхід може бути поширений і на рішення ВС.

Олена Кібенко, суддя Великої Палати Верховного Суду

Источники:

http://protocol.ua/ru/pro_sudoustriy_i_status_suddiv_stattya_45/

http://yur-gazeta.com/publications/practice/sudova-praktika/velika-palata-verhovnogo-sudu-pershiy-dosvid-funkcionuvannya.html

http://uz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/EA013767

http://zakon.ru/blog/2020/4/15/novoe_slovo_v_mezhdunarodnom_pravosudii_sud_evropejskogo_soyuza_priostanovil_deyatelnost_odnoj_iz_pa

http://zakon.help/article/novi-pidhodi-velikoi-palati-verhovnogo-sudu-do?menu=181

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector