0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Які рішення приймає верховний суд

Верховний Суд України

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

  • 1) розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами;
  • 2) дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз’яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду;
  • 3) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;
  • 4) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції під час здійснення ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення статей Конституції України та законів;
  • 5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, ознайомлюється в судах з практикою застосування законодавства;
  • 6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах із судами інших держав;
  • 7) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Верховний Суд України: склад, повноваження

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду

України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим із Радою суддів України. До складу судових палат, які здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років, або у відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років. У складі Верховного Суду У країни діють:

  • 1) Судова палата у цивільних справах;
  • 2) Судова палата у кримінальних справах;
  • 3) Судова палата у господарських справах;
  • 4) Судова палата в адміністративних справах.

У складі Верховного Суду України діє Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України у складі та порядку, визначених Законом України «Про судоустрій України».

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом. Склад і порядок діяльності Пленуму Верховного Суду України визначаються відповідно до вищезазначеного Закону.

Пленум Верховного Суду України: склад, повноваження Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України». До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники та голова Апеляційного суду України.

Пленум Верховного Суду України:

  • 1) відповідно до Конституції України обирає на посаду та звільняє з посадишляхом таємного голосування Голову Верховного Суду України, а також здійснює призначення та звільнення суддів із інших адміністративних посад у Верховному Суді України в порядку, встановленому законом;
  • 2) утворює судові палати Верховного Суду України,визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників;
  • 3) визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду Українита обирає їх в порядку, передбаченому законом;
  • 4) дає роз’яснення судам загальної юрисдикціїз питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз’яснення вищих спеціалізованих судів;
  • 5) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду Україниз питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення статей Конституції України та законів;
  • 6) відповідно до Конституції України схвалює висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину,а також ухвалює подання до Верховної Рад и України про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я та здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Статья в тему:  На какой срок впервые назначаются на должность судьи верховного суда рф

Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менш як двох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України.

Пленум Верховного Суду України скликається за необхідністю, але не менш як один раз на три місяці.

Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань постанови.

Голова Верховного Суду України:

  • 1) організовує діяльність Верховного Суду України;
  • 2) організовує роботу Президії та скликає Пленум Верховного Суду України, вносить питання на їх розгляд і головує на їх засіданнях;
  • 3) погоджує відповідно до закону подання щодо утворення та ліквідації судів загальної юрисдикції;
  • 4) вносить подання про призначення та обрання, а також звільнення з посади суддів відповідно до закону; вносить подання про призначення суддів на адміністративні посади у випадках і порядку, передбачених законом; вносить подання до відповідної кваліфікаційної комісії про надання висновку щодо можливості обрання або призначення суддів на посади;
  • 5) організовує фінансування та здійснює керівництво організаційним забезпеченням діяльності Верховного Суду України, затверджує штатний розпис і кошторис витрат на утримання Верховного Суду України;
  • 6) представляє Верховний Суд України та систему судів загальної юрисдикції у зносинах з іншими органами державної влади України, органами місцевого самоврядування та здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Голова Верховного Суду України з питань, що належать до його повноважень, видає накази та розпорядження.

Голова Верховного Суду України за посадою входить до складу Вищої ради юстиції.

Правові позиції Верховного суду: дискреція судів нижчих інстанцій

Чотири місяці тому “Українське право” підготувало публікацію під назвою “Чи обов’язково судам враховувати правові позиції ВСУ і хто може від них відступати: теорія та практика”, в якій було здійснено детальний аналіз не лише питання допустимості використання правових позицій колишньої найвищої судової інстанції України – Верховного суду України – в судовому процесі, а й зроблено висновки щодо можливості (чи неможливості) відступу судами нижчих інстанцій від правових позицій, висловлених у Постановах Верховного суду (ВС) або Верховного суду України (ВСУ).

Нагадаємо, що, вивчивши норми законодавства, а також судову практику, було сформульовано наступні висновки:

1) відступити від правових позицій, викладених в постановах ВС/ВСУ, можна виключно на етапі розгляду справи в суді касаційної інстанції шляхом її передачі на розгляд палати, об’єднаної палати чи Великої палати ВС.

2) суд першої або апеляційної інстанції не має права відступати від правової позиції, викладеної в постановах ВС/ВСУ.

Тобто, хоч законодавець прямо не зазначив, що раніше прийняті постанови ВСУ та ВС є обов‘язковими, однак, передбачається, що можливість відступу від них надається лише суду касаційної інстанції (Верховному Суду).

Статья в тему:  Мощение как объект недвижимости пленум высшего суда

Водночас, хоч такі твердження повністю кореспондуються із положеннями законодавства, але на практиці виникають питання щодо їх безумовного застосування.

ВІДСТУП ВІД ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ: ЗАКОННО ЧИ НІ?

З часом це питання знову й знову починає порушуватись в професійних колах. Адвокати та правозахисники звертають увагу на неправомірні (на їх думку) факти відступу судами нижчих інстанцій від правових позицій ВС та ВСУ, а судді наводять загалу власну мотивацію з даного питання.

Перш за все, слід зауважити, що це стосується лише виключних випадків. Так, насправді, згідно з детальним аналізом даних ЄДРСР, лише поодинокі судді в окремих рішеннях відступають від правових позицій ВС та ВСУ та наводять ґрунтовну мотивацію з цього питання. Аналізу цих рішень та мотивацій суддів ми вирішили присвятити цю публікацію.

Одним із таких прикладів є суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Роман Брегей, який в низці судових рішень досить детально обґрунтовує необхідність відступу від трьох правових висновків Верховного суду та одного висновку ВСУ (наприклад, постанов ВС у справах №127/9870/16-ц, №820/6514/17 та постанови ВСУ по справі №804/5081/13-а).

Не деталізуючи суть матеріально-правової аргументації судді, якою він мотивує необхідність відступу від зазначених позицій ВС та ВСУ, увагу привертає процесуальна підстава для такого відступу. Її можна знайти, для прикладу, в судових рішеннях, зареєстрованих у ЄДРСР за номерами 72406625, 73872723, 73476501, 74876249, 72406677 тощо. Так, суддя наводить наступну аргументацію:

Приписами частини 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. На думку суду, під дієсловом «враховує» треба розуміти ознайомлення з висновком та його осмисленням. Суд вправі не погодитись з висновком Верховного Суду, обґрунтувавши незгоду, якщо останній не аналізував норми права, які враховувались ним у даній справі під час системного аналізу. Таким правом і скористається суд у цій справі”.

Таким чином, суддя відступає від правового висновку ВС (або ВСУ), надаючи цьому власну аргументацію. Однак, вбачається, що в такому випадку невирішеним залишається питання щодо норм процесуального законодавства, які передбачають та регламентують процедуру відступу від правових позицій ВСУ та ВС виключно судом касаційної інстанції та не надають такого права судам нижчих інстанцій.

Також з цього приводу власну та досить цікаву позицію суддя Роман Брегей висвітлював у публікаціях на власній сторінці у Facebook. Поміж іншого, суддя наголошував, що “жоден закон не може зобов’язати суддю у разі виявлення ним помилки попереднього свого висновку чи колег, копіювати його. Суддя не є «ксероксом» своїх і чужих помилок. Якщо б він втратив згадане право, то перестав бути суддею. Його воля (свобода) зазнала б втручання. Водночас, свобода ототожнюється з відповідальністю. Тому, виявивши власну помилку чи колег, суддя зобов’язаний їх обґрунтувати. Зобов’язаний висловитися, а не промовчати. Таке обґрунтування може мати місце тільки у тексті судового рішення”.

Вбачається, що при прийняття останніх змін до процесуальних кодексів, що відбувалось в межах судової рефеорми поряд з конкурсом до Верховного суду, законодавець намагався закріпити один із способів забезпечення єдності судової практики, яка тривалий час була відсутня в українських реаліях.

Протягом останніх років судовий процес та результат розгляду справи не були передбачуваними та могли бути діаметрально протилежними. Своєю мірою це вплинуло на зниження рівня довіри суспільства до судів, де, на їх думку, існували подвійні стандарти і однотипні справи могли вирішуватись по-різному в залежності від складу суду, часу прийняття рішення та інших обставин. Зараз цього намагаються уникнути.

Статья в тему:  На что осудил народный суд мизгиря

Таким чином, закріпивши положення про необхідність врахування судами позицій ВС, а також прибравши можливість відступу від таких позицій, законодавець намагався мінімізувати дискрецію судів нижчих інстанцій по однотипних справах та окремих правових колізіях.

Водночас це не виключає можливість існування помилок в таких правових позиціях. У такому випадку свою роль відіграє інститут відступу від правової позиції, який існує зараз виключно на етапі касаційного оскарження.

Таким чином, скоріш за все, законодавцем презюмувалось, що однотипні судові справи чи справи із вирішеними ВС правовими колізіями в більшій мірі повинні вирішуватись так, як зазначатиме суд касаційної інстанції в своїй правовій позиції. Водночас у виключних випадках, коли по окремих справах застосування висновку буде неправильним чи буде виявлено суперечності, то це питання стане предметом рогляду ВС на етапі оскарження рішення.

ВІДСТУП БЕЗ АРГУМЕНТАЦІЇ

Повертаючись до інших прикладів відступу від правових позицій ВС та ВСУ, то такі рішення існують, однак у них відсутня процесуальна аргументація такого відступлення.

Так, здебільшого судді просто зазначають про необхідність (рішення в ЄДРСР з номерами: 73722122, 74003200, 74616338, 74294744) чи можливість (рішення в ЄДРСР з номерами: 73730742, 74546626) відступу від конкретної правової позиції ВС чи ВСУ, коротко мотивують, чому така позиція є помилковою, однак не зазначають норму законодавства, якою при цьому керуються.

Інколи судді можуть зазначати, що “не вбачають підстав в даній справі для відступлення від вказаної правової позиції” (рішення в ЄДРСР з номерами: 73133325, 74550509) або “не вважають за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду” (рішення в ЄДРСР з номерами: 73430207).

Таким чином, хоч в даних рішеннях судді і не відступають від правових висновків ВС чи ВСУ, однак це пов’язано суто з особливостями конкретної справи. Вживаючи подібні формулювання, судді визнають, що загалом відступ від таких правових висновків допустимий, однак в даному випадку він недоцільний.

ВІДСТУП ЗАБОРОНЕНИЙ!

З іншої сторони левова частина судових рішень містить однотипну мотивацію безумовної обов’язковості правових висновків ВС та ВСУ та необхідності їх застосування.

Наприклад, найчастіше в судових рішеннях вживається наступне формулювання: “Таким чином, фактично, висновки Верховного Суду України повинні враховуватись судами так само як і висновки Верховного Суду, оскільки, якщо суд у своєму рішенні застосує норму іншим чином, ніж передбачено висновком Верховного Суду України і справа дійде до суду касаційної інстанції, Верховний Суд, виходячи з положення підпункту 7 пункту 1 розділі XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у разі, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Верховного Суду України, зобов’язаний буде передати справу на розгляд Великої палати Верховного Суду, або, в іншому випадкускасувати таке рішення, як таке, в якому неправильно застосовано норму матеріального або процесуального права”.

Таку відносно складну та незрозумілу мотивацію можна знайти в більшості судових рішень, наприклад, які зареєстровані в ЄДРСР з номерами 74880412, 73883052, 72501711, 74067041, 75030720, 73174404, 73285887 тощо.

Також в багатьох рішеннях, наприклад, з номерами 73975950, 73976103, 73933349, 74063297, 74045253 тощо, можна знайти наступну аргументацію заборони відступу від правових позицій ВС нижчими судами: “Право відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відповідно до статті 403 ЦПК України належить лише суду, який розглядає справу в касаційному порядку. Аналіз наведеного свідчить про те, що в даному випадку апеляційний суд при виборі і застосуванні норм права у подібних правовідносинах не має права відступити від вказаних в Постанові Верховного Суду висновків”.

Статья в тему:  Как подать жалобу в верховный суд рк

Схожа мотивація наведена в рішенні з номером 74274959 в ЄДРСР. Так, в ньому зазначається, що “з системного аналізу вказаних положень процесуального законодавства вбачається, що висновки ВСУ є обов’язковими до врахування, адже щоб відійти від них необхідно здійснити перегляд відповідного питання Великою Палатою Верховного Суду”. Аналогічну за суттю, однак відмінну за змістом, можна знайти мотивацію в рішенні, зареєстрованому за номером 75039115 в ЄДРСР.

Таким чином, є усі підстави стверджувати, що на даний час серед суддів відсутня єдність щодо питання обов’язковості застосування правових позицій ВС та ВСУ при ухваленні судових рішень.

Законодавчі положення в цій ситуації є однозначними: пряме закріплення необхідності «врахування» позицій, прибрання можливості відступу від цих позицій судами нижчих інстанцій та регламентація чіткої процедури відступу на рівні касаційного оскарження.

Питання, що виникають на практиці і стосуються застосування правових позицій у разі виявлення суперечностей, цілком можуть бути вирішені ВС при перегляді цієї справи в касаційному порядку. Таким чином, застосування судом нижчої інстанції інституту відступу від правових позицій не є єдино можливим шляхом вирішення проблеми в цій ситуації.

Очевидно, що в майбутній перспективі існування норм щодо безумовної обов‘язковості правових позицій ВС та відміни дискреції судів нижчих інстанцій з цього питання позитивно вплине на становлення єдності судової практики.

Водночас на даному етапі розвитку продовжує існувати ситуація, яка є своєрідним відголоском недосконалості колишніх процесуальних норм, коли щодо одних і тих же питань існує декілька діаметрально протилежних висновків ВСУ. Розв‘язання цієї проблеми, згідно з Перехідними положеннями до процесуальних кодексів, покладено на Верховний суд, який уже прийняв декілька революційних рішень з таких питань, які стабілізували судову практику та сприяли прогнозованості вирішення окремих категорій справ.

Зозуля Наталія, “Українське право”

Висновки Верховного Суду щодо застосування преюдиції

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України та ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У наведених правових нормах мова йде про преюдиційні факти. Преюдиційність (від лат. praejudicio – предрешение) – у процесуальному праві обов’язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набравшим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових актів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.

Верховний Суд вже неодноразово у своїх постановах зазначав про особливості застосування інститут преюдиції.

Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 по справі №910/6356/19).

Статья в тему:  Чем отличается верховный суд от конституционного

Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії – за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин (постанова КАС ВС від 15.10.2019 по справі №813/8801/14).

Преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, – при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах – позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17).

Преюдиціальність – це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі – Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

  • обставина встановлена судовим рішення;
  • судове рішення набрало законої сили;
  • у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17).
Статья в тему:  Сколько длится суд по убийству

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17).

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 10.10.2019 по справі №910/2164/18, постанова КГС ВС від 08.07.2019 по справі №908/156/18).

Один коментар

Добрий день! Чи розповсюджуються згідно правил преюдиції висновки Великої Палата Верховного Суду в справі цивільного судочинства № 676/1557/16-ц (провадження № 14-197 цс 19) за позовом ОСОБА_1 ( позивач) до Кам`янець-Подільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області ( відповідач) про відшкодування збитків, завданими неналежним виконанням відповідачем постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду до адміністративного позову Особа_2 до ГУ ПФУ у м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов’язання перерахувати та виплатити пенсію. В першому випадку в п.28 мотивувальної частини ” Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обов`язки нараховувати, перераховувати та виплачувати пенсію відповідач має відповідно до пенсійного законодавства. З рішення суду ці обов`язки не виникають. Визнання судом неправомірними дій відповідача з відмови у проведенні перерахунку позивачу пенсії та зобов`язання відповідача провести такий перерахунок підтверджують факт неналежного виконання зазначених обов`язків у минулому. Отже, немає жодних підстави вважати, що до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням відповідач діє правомірно та не допускає прострочення виконання зобов`язання.” В адміністративній справі найбільш частішим суд визнає той аргумент, що постанова Кабміну або ії частина перестають діяти з моменту визнання судом як такої, що є нечинною та неправомірною. Приклад з постановою КМУ №103 від 21.02.2018 р., окремі пункти якої визнані недчинними та протиправними з березня 2019 р, на підставі чого пенсія перераховується з 1.04.2019 . У разі преюдиційності матеріалів цивільної справи є надія на перерахунок з 1.03.2018 р. Чи може ліпше вирішити питання по зразковій або типовій справі в адмінпровадженні з 1.04.2019 р., а потім подати позов в цивільний суд з відшкодування збитків з 1.03.2018 р з урахуванням виплачених сум. А для цивільного суду рішення адмінсуду в частині обставин справи буде преюдиційним. З повагою, Валерій

Цивільний процес України — Логінов О.А. — 3. Розгляд справи Верховним Судом України

Право / Цивільний процес України — Логінов О.А.

Після отримання ВСУ ухвали про допуск справи до провадження вона разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами реєструється у день її надходження і не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду.

Протягом наступних трьох днів суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та надсилає її копії особам, які беруть участь у справі. Після відкриття провадження суддя-доповідач здійснює підготовку справи до розгляду ВСУ. З цією метою він згідно із ст. 360і ЦПК: виносить ухвалу про витребування матеріалів справи та направляє її до відповідного суду; вирішує питання про зупинення виконання відповідних судових рішень; вирішує питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судового рішення або про залишення заяви без розгляду, якщо таке питання не розглядалося у ВССУ; доручає відповідним фахівцям науково-консультативної ради при ВСУ підготувати науковий висновок щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах; визначає органи державної влади, представники яких можуть дати пояснення у суді щодо суті правового регулювання цією нормою закону та дає розпорядження про їх виклик до суду; застосовує інші можливості для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норми матеріального права.

Статья в тему:  Сколько идет суд по 228

Закон встановлює п’ятнадцятиденний строк з дня відкриття провадження, протягом якого суддя-доповідач повинен здійснити зазначені підготовчі дії (ч. 2 ст. 360і ЦПК).

Після закінчення підготовки справи до розгляду вона відповідно до ч. 8 ст. 3602 ЦПК має бути розглянута ВСУ в строк, який не може перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

У ВСУ справа про перегляд судового рішення з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень, розглядається на засіданні Судової палати у цивільних справах ВСУ, яке визнається правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від її складу.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні судових палат ВСУ, до складу яких входять судді відповідної спеціалізованої юрисдикції. У такому випадку засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу відповідних судових палат ВСУ.

Справа про перегляд судового рішення у зв’язку з порушенням Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, що було встановлено міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною (п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК), розглядається на спільному засіданні всіх судових палат ВСУ. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу ВСУ, визначеного законом (ч. 2 ст. 3602 ЦПК).

Розгляд справи, зокрема відкриття судового засідання, оголошення складу суду, роз’яснення права відводу, роз’яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов’язків, здійснюється відповідно до правил, встановлених гл. 4 розд. III ЦПК «Судовий розгляд». Не є перешкодою для судового розгляду справи неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.

Після проведення зазначених процесуальних дій та розгляду клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі про зміст вимог, викладених у заяві про перегляд судових рішень, та результати проведених ним підготовчих дій.

Особа, яка подала заяву про перегляд судових рішень, та особи, які приєдналися до неї, у разі їх прибуття у судове засідання мають право надати пояснення по суті заявлених вимог. У разі подання такої заяви обома сторонами першим дає пояснення позивач. Для з’ясування сутності норми матеріального права, яка була неоднаково застосована, можуть заслуховуватися пояснення представників органів державної влади (ч. 5ст. 3602 ЦПК).

Після закінчення заслуховування пояснень суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

За наслідками розгляду справи ВСУ може прийняти одну з таких вмотивованих постанов: 1) про повне або часткове задоволення заяви; 2) про відмову в задоволенні заяви.

Постанова приймається більшістю голосів від складу суду, а ті судді, які не погоджуються з постановою, можуть викласти окрему думку, що додається до постанови.

Статья в тему:  Когда начнут работать суды в россии

Суд приймає постанову про задоволення заяви у разі наявності однієї з підстав для подання заяви про перегляд судових рішень, передбачених ст. 355 ЦПК.

Якщо за наслідками розгляду суд установив, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.

У разі перегляду судового рішення у справі з підстави, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення (частини 2-3 ст. 3604 ЦПК).

Рішення ВСУ, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Останні зобов’язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням ВСУ.

Рішення ВСУ не пізніше десяти днів з дня їх прийняття підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті ВСУ (ч. З ст. 3607 ЦПК).

У всіх інших випадках ВСУ приймає постанову про відмову в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Постанова ВСУ про відмову в задоволенні заяви або про повне або часткове задоволення заяви є остаточною і може бути оскаржена лише на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК.

Протягом п’яти днів з дня закінчення розгляду справи постанова ВСУ має бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у справі. (Див. рис. 28)

ТЕМА № 1. ПОНЯТТЯ, СУТЬ І ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

3. СИСТЕМА СТАДІЙ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Діяльність органів досудового розслідування, прокуратури та суду здійснюється у певній послідовності та може поділятися на частини, що називають стадіями кримінального процесу.

Усі стадії кримінального процесу тісно пов’язані між собою, проте відрізняється одна від іншої безпосередніми завданнями, особливим колом учасників, специфікою процесуальних відносин, а також підсумковими рішеннями.

Стадії кримінального процесу – це відносно самостійні етапи кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб’єктів процесуальної діяльності, властивою їм кримінально-процесуальною формою та підсумковими рішеннями.

Виділення певних частин кримінального провадження в стадії та відокремлення їх одна від одної ґрунтується на таких характерних ознаках:

1. Наявність завдань, властивих певній частині процесу;

2. Визначене коло суб’єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність;

3. Своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;

4. Наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід кримінального провадження в наступну стадію процесу або про завершення провадження загалом.

Відповідно до чинного законодавства кримінальне провадження складається з певної кількості стадій, сукупність яких утворює систему стадій кримінального процесу, а саме:

1) досудове розслідування;

2) підготовче провадження;

3) судовий розгляд;

4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);

5) виконання судових рішень;

6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);

7) провадження у Верховному Суді України;

8) провадження за нововиявленими обставинами.

Досудове розслідування – це початкова стадія кримінального процесу, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ст. 3 КПК).

Статья в тему:  Как написать заявление в суд о признании безвестно отсутствующим

У цій стадії компетентні державні органи (слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа):

— здійснюють процесуальну діяльність з прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, приймають рішення про початок досудового розслідування;

— здійснюють досудове розслідування злочинів у формі досудового слідства, а кримінальних проступків – у формі дізнання.

У цій стадії кримінального процесу провадиться комплекс процесуальних дій, спрямованих на швидке, повне, неупереджене встановлення обставин вчиненого кримінального провадження, осіб, які його вчинили, тощо.

Основними суб’єктами цієї стадії є слідчий, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий суддя, потерпілий, цивільний позивач, підозрюваний, обвинувачений, цивільний відповідач, захисник, представник, заявник, свідок, експерт та ін.

Підготовче провадження – це стадія кримінального процесу, в якій суддя одноособово за участю прокурора та інших учасників кримінального провадження (обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника) здійснює процесуальну діяльність спрямовану на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування і вирішує питання про можливість розгляду матеріалів кримінального провадження по суті у судовому засіданні. За результатами підготовчого судового засідання суддя приймає одне з таких рішень:

1) затверджує угоду або відмовляє в затвердженні угоди та повертає кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування;

2) закриває провадження у випадку встановлення підстав, передбачених законом;

3) повертає обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК;

4) направляє обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;

5) призначає судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Судовий розгляд – центральна стадія кримінального процесу, в якій суд колегіально або суддя одноособово за участю сторін судового провадження розглядає і вирішує матеріали кримінального провадження по суті, тобто вирішує питання про наявність чи відсутність діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, про наявність складу кримінального правопорушення у цьому діянні, про наявність чи відсутність вини обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення, про необхідність призначення обвинуваченому покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші питання, передбачені законом.

Вирішуючи ці питання, суддя (суд) здійснює правосуддя. Таким чином, судовий розгляд є специфічною процесуальною формою здійснення правосуддя.

За результатами судового розгляду може бути прийнято одне з таких рішень: 1) вирок (обвинувальний або виправдувальний); 2) про закриття кримінального провадження; 3) про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру; 4) про застосування чи незастосування примусових заходів виховного характеру.

Апеляційне провадження – це стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, у зв’язку з поданою на них апеляційною скаргою. За результатами такого перегляду суд апеляційної інстанції приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок або ухвалу без змін;

2) змінює вирок або ухвалу;

3) скасовує вирок повністю чи частково та ухвалює новий вирок;

4) скасовує ухвалу повністю чи частково та ухвалює нову ухвалу;

5) скасовує вирок або ухвалу і закриває кримінальне провадження;

6) скасовує вирок або ухвалу і призначає новий розгляд у суді першої інстанції.

Певну специфіку підсумкових рішень має ця стадія за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди та за скаргою на ухвали слідчого судді (ст. 407 КПК).

Статья в тему:  Как подать жалобу в верховный суд рк

Виконання вироку чи іншого судового рішення – це стадія кримінального процесу, в якій суд, що постановив рішення, вирішує усі питання, що виникають у зв’язку зі зверненням цього рішення до виконання, його фактичним виконанням, а у деяких випадках і після його виконання.

Касаційне провадження – це стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанції у зв’язку з поданою на них касаційною скаргою.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення;

2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;

3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;

4) змінити судове рішення.

Провадження у Верховному Суді України – це стадія кримінального процесу, в якій Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах з підстав:

1) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом (статті 444, 445 КПК).

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких ухвал:

1) про повне або часткове задоволення заяви;

2) про відмову в задоволенні заяви.

Якщо Верховний Суд України установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, є незаконним, він скасовує його повністю чи частково, змінює його і приймає нове судове рішення або направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, Верховний Суд України скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення (ст. 455 КПК).

Провадження за нововиявленими обставинами – це стадія кримінального процесу, в якій судове рішення, що набрало законної сили, переглядається у зв’язку з нововиявленими обставинами, тобто такими обставинами, які не були відомі суду на час судового розгляду при винесенні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути (ст. 459 КПК). Такими обставинами, зокрема, визнаються штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження та ін.

За наслідками такого провадження суд має право скасувати вирок чи ухвалу і прийняти новий вирок чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

Кримінальний процес не завжди проходить усі ці стадії. Він може завершитися, наприклад, в стадії досудового розслідування (підготовчого провадження) шляхом прийняття рішення про закриття кримінального провадження; у разі неподання апеляційних і касаційних скарг будуть відсутні стадії апеляційного та касаційного провадження; у разі відсутності підстав для провадження у Верховному Суді України та провадження за нововиявленими обставинами – будуть відсутні і ці стадії.

Источники:

http://pidru4niki.com/1098120559067/pravo/verhovniy_sud_ukrayini

http://www.ukrainepravo.com/scientific-thought/pravova-pozytsiya/pravovi-pozytsiyi-verkhovnogo-sudu-dyskretsiya-sudiv-nyzhchykh-instantsiy/

http://budenniy.org.ua/2020/01/01/vysnovky-verhovnogo-sudu-shhodo-zastosuvannya-preyudytsiyi/

http://westudents.com.ua/glavy/74274-3-rozglyad-spravi-verhovnim-sudom-ukrani.html

http://arm.naiau.kiev.ua/books/public_html/lections/lection1_3.html

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector