Чому богдан хмельницький скасував вирок суду

Богдан Хмельницький: походження та чим прославився

Богдан Хмельницький – державний та політичний діяч, полководець, гетьман Війська Запорозького. Він керував повстанням проти польського панування, яке переросло в національно-визвольну війну проти Речі Посполитої.

Богдан Хмельницький був унікальною постаттю в історії України, адже він:

заснував Українську козацьку державу, завдяки якій зупинилося окатоличення та соціальні утиски на українців;

налагодив міжнародні відносини з європейськими державами;

здійснив буржуазні перетворення в результаті національно-визвольної війни.

А більше про національно-визвольну війну українського народу під проводом Хмельницького читайте в підручнику з історії України за 8 клас В.С. Власова.

На думку українського історика В.А. Смолія, Богдан Хмельницький народився 27 грудня 1595 року. Місцем його народження вважається Суботів, що нині знаходиться в Черкаській області (Україна). При хрещенні його назвали Богдан-Зиновій, проте другим ім’ям він ніколи не користувався.

Батько – дрібний шляхтич, чигиринський підстароста Михайло Хмельницький, який на момент народження сина перебував на службі при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. Про матір Агафію Богдана відомо тільки те, що вона була козачкою.

Досі немає остаточної версії, звідки походив рід Хмельницьких. Український історик Іван Крип’якевич припускав, що батько Богдана – виходець із села Хмельник, що зараз входить до Підкарпатського воєводства (Польща). Роберт Маґочі вважає, що Михайло Хмельницький мав білоруське походження.

Вас цікавлять не тільки гетьмани Війська Запорозького, але й освітнє життя держави? Тоді перегляньте онлайн урок за 8 клас з історії України на тему «Наука та освіта в Гетьманщині».

Після навчання в братській школі та єзуїтському колегіумі у Львові Богдан з батьком і старшиною загону охочих стрільців Чигиринщини в 1620 році взяв участь у поході гетьмана Жолкевського на Молдавію.

Того ж року в жовтнi Михайло Хмельницький загинув в бою з татарами під Цецорою, а Богдана взяли в полон, в якому він перебував два роки. Пiсля полону він вступив до реєстрового козацтва, брав участь у козацьких походах на татар і турків, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти 1630, 1632, 1637 рокiв.

Унаслідок активної політичної та державної діяльності Хмельницький здобув популярність на Запоріжжі, чим викликав недовіру в польської влади. У квітні 1646 року він організував козаків і селян на боротьбу проти Польщі. Восени 1647 року Богдан скликав таємну нараду і розповів план повстання проти польської шляхти. Для таких дій в майбутнього гетьмана був особистий привід. У 1646 році чигиринський підстароста Даніель Чаплинський забрав у Богдана хутір. Він звернувся до польського короля щодо розв’язання питання, проте безрезультатно.

Про повстання стало відомо полякам, і гетьман О. Конецпольський наказав заарештувати Хмельницького. У грудні 1647 року Богдан втік до Запоріжжя, а в січні 1648 року захопив Січ, де до нього приєдналися реєстровці. Тоді ж козаки обрали Хмельницького гетьманом. Про інших гетьманів та їхні здобутки читайте в підручнику з історії України за 8 клас О.В. Гісема.

25 січня – початок визвольної війни українського народу під проводом Хмельницького.

Лютий – Хмельницький уклав союзний договір з кримським ханом Іслам-Гіреєм.

5-6 травня – перша перемога Хмельницького під Жовтими Водами. Загинув коронний гетьман С.Потоцький.

16 травня – розгром польської армії під Корсунем.

Червень – Хмельницький розробив і впровадив військовий статут «Про устрій війська Запорозького».

11-13 вересня – армія Хмельницького розгромила 80-90-тисячне польське військо під Пилявцями. Відкрито шлях для визволення Західної України.

26 вересня-5 жовтня – облога Львова. Львів заплатив викуп у сумі близько пів мільйона злотих.

16 жовтня – переможна битва під Замостям. Відкрито шлях до Варшави. Підписано перемир’я з поляками. У цей період змінюється свідомість Хмельницького, війна стає національно-визвольною.

26 грудня – Хмельницький прибув до Києва, де міщани та духовенство зустріли його як переможця.

6 серпня – українсько-татарська армія атакувала польське військо з Яном ІІ Казиміром і завдала йому нищівної поразки під Зборовом. Проте поляки підкупили татар, і ті зрадили Хмельницького.

8 серпня – між Хмельницьким і Річчю Посполитою підписаний Зборівський договір. Під владу гетьмана відійшли такі землі, як Брацлавщина, Чернігівщина, Київщина. Реєстр становив 40 тисяч козаків, а всі інші поверталися під владу панів. Столиця затверджена в місті Чигирин.

18-30 червня – Берестейська битва, якою керували Джеджалія та Богун. Татари знову порушили договір і покинули поле бою. Козацьке військо відступило через річку Плещівка. Хмельницький та Виговський потрапили в полон татар. Через деякий час козакам вдалося їх викупити.

18 вересня – укладено Білоцерківський договір. Гетьманщина обмежується тільки Київським воєводством та Запоріжжям. Реєстр – 20 тисяч козаків. Хто поза реєстром, то повинен повернутися до свого пана. Гетьман призначає старшину за згодою короля. Також він позбавлений права дипломатичних відносин.

22-23 травня – Батозька битва. Хмельницький розгромив 20-тисячне польське військо. Загинув командир Мартин Калиновський та 10 тисяч поляків.

8 січня – Хмельницький провів таємну раду зі старшиною в Переяславі, що ухвалила рішення прийняти підданство Московії. Козаки присягли на вірність царю Олексію Михайловичу. Очільник Московського посольства Василь Бутурлін вручив гетьманські клейноди Хмельницькому.

Березень – козакам не подобалася ідея перейти під зверхність царя, тому почалися переговори. Були укладені Березневі статті, які дозволили зберегти державність Гетьманщини та отримати нового союзника для боротьби проти Речі Посполитої та Туреччини. Збільшено реєстр козаків до 60 тисяч. Цар пообіцяв не порушувати права і вольності Війська Запорозького.

10 липня – підписано Вічний договір між татарами і Річчю Посполитою. Це союз, спрямований проти Хмельницького. Поляки діяли жорстоко і спустошували українські землі.

19-21 січня – битва під Охматовим. Українсько-московські війська зупинили поляків і татар. Хмельницький розпустив козацькі полки.

Грудень – козаки з наказним гетьманом Ждановичем і трансільванськими військами Ракоці виступили проти Польщі.

19 липня – Хмельницький довідався, що Жданович залишив Ракоці, якого оточили поляки. Наказав стратити Ждановича та полковників, які залишили Ракоці.

27 липня – смерть Хмельницького, кінець національно-визвольної війни.

Якщо деяких подій не було у вашому підручнику, то знайдіть інший в розділі «Підручники з історії України за 8 клас». А якщо вам потрібно виконати завдання в робочому зошиті чи контрольну роботу, тоді перевірте себе завдяки розділу «ГДЗ та відповіді з історії України за 8 клас».

Останнi роки свого життя гетьман часто хворів. Звістка про бунт козакiв, які мали рятувати Ракоці від нападу татар, трагічно вплинула на Хмельницького. 27 липня 1657 року він помер у результаті крововиливу в мозок.

25 серпня його поховали в Іллінській церквi, що в Суботові. Храм збудували за наказом Богдана Хмельницького в 1653 році як родову церкву-усипальницю. Проте після взяття Суботова польською шляхтою в 1664 році руський воєвода Стефан Чарнецький наказав викинути з родинної гробницi тiла Богдана та його сина Тимофiя, якого смертельно поранили пiд час Сучавської оборони (Молдова) в 1653 році.

Більше подобається переглядати відео, аніж читати тексти? Ми знайшли для вас вихід! Переглядайте відео за шкільною програмою в розділі «Онлайн уроки за 8 клас з історії України» та дізнавайтеся більше про боротьбу Пилипа Орлика за збереження державності України, про Запорозьку Січ в кінці ХVІІ-початок ХVІІІ століття або про запорозьких козаків у період Нової Січі.

Хмельницький апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у справі смертельного побиття АТОвця

На повторний розгляд відправили справу щодо побиття учасника АТО, винуватців якого Лановецький райсуд Тернопільщини звільнив по амністії

18 вересня 2019 08:39

Новий розгляд справи у суді чекає на чоловіків, які побили атовця на Тернопільщині, оскільки Хмельницький апеляційний суд скасував вирок Лановецького райсуду, передає Depo.Хмельницький з посиланням на прес-службу суду.

Хмельницький апеляційний суд скасував вирок Лановецького районного суду Тернопільської області щодо чотирьох чоловіків, які побили атовця, та призначив новий розгляд у суді першої інстанції. Таким чином колегія суддів задовольнила апеляційну скаргу представника потерпілого – батька атовця. Його син помер у лютому цього року, через місяць після вироку суду першої інстанції.

Так, 30 січня 2019 року Лановецький райсуд своїм вироком визнав винним чотирьох чоловіків за частиною другою статті 296 Кримінального Кодексу України (хуліганство, вчинене групою осіб). Одного із них також визнали винним за 128 статтею КК «Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження», за що йому сукупно призначили покарання у вигляді обмеження волі на чотири роки. Решті трьом – по три роки обмеження волі. Однак щодо усіх чотирьох застосували Закон України «Про амністію у 2016 році» — і звільнили від відбування покарання.

Подія, через яку судили чоловіків, трапилася 27 червня 2017 року близько 11 вечора поблизу зупинки громадського транспорту села Якимівці Лановецького району Тернопільської області. Тоді компанія0 котра їхала автомобілем, на зупинці помітила двох молодих людей (одна із них була неповнолітньою), та запропонували їм провести час разом. Ті відмовилися. За них вступився потерпілий, який поруч сидів у своєму автомобілі. Атовець намагався словами заспокоїти чоловіків, проте вони почали шарпати його за одяг і бити руками й ногами. Вже лежачи, потерпілий скотився у кювет і втік у лісосмугу. За півгодини на крики прибіг ще один житель села, який намагався заспокоїти чоловіків, тоді із лісосмуги знову вийшов потерпілий. Йому один із чоловіків завдав удару рукою по голові, від чого той упав на асфальт й отримав перелом склепіння черепа із забоєм головного мозку.

Жоден із обвинувачених під час судового розгляду своєї вини не визнав. Тепер на них чекатиме новий розгляд справи у суді першої інстанції.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Хмельницький

День в истории. 2 января: 370 лет назад Богдан Хмельницкий въехал в Киев после победы в войне с поляками

Мелкий шляхтич был избран гетманом Запорожской Сечи (то есть казаков нереестровых) только 24 января 1648 года, в феврале того же года великий коронный гетман (военный министр) Польши Николай Потоцкий докладывал королю Владиславу о том, что «не было ни одной деревни, ни одного города, в котором не раздавались бы призывы к своеволию и где бы не замышляли на жизнь и имущество своих панов и арендаторов», а уже в начале мая 1648-го казацко-крестьянская армия под командованием Хмельницкого разгромила польское войско под Жёлтыми Водами.

Собственно, именно битва под Жёлтыми Водами ярко продемонстрировала, что восстание Богдана Хмельницкого — это не только казацко-польская война, но и гражданская война на той территории, которую ныне принято называть Украиной.

Польские историки акцентируют внимание на том, что армия под предводительством Стефана Потоцкого проиграла сражение из-за предательства и перехода на сторону Хмельницкого подразделения реестровых казаков (около 4 тысяч). При этом они убили большинство своих командиров-шляхтичей, в том числе наказного гетмана (командующего всеми реестровыми казаками, назначаемого властями Польши), черкасского полковника Ивана Барабаша. День в истории. 6 декабря: Павел Бут потерпел поражение от поляков

На этой фамилии хотелось бы сделать отступление и описать практически «семейный» характер начала конфликта Богдана Хмельницкого с Польшей.

Ведь ещё за несколько месяцев до битвы под Жёлтыми Водами Хмельницкий служил у Барабаша войсковым писарем, а в 1646-м они вместе с ещё двумя казацкими старшинами — Караимовичем и Нестеренко — побывали на аудиенции у короля Польши Владислава.

По версии историка Николая Костомарова, король письменно пообещал увеличить число реестровых казаков, отдал приказание построить чайки (быстроходные казацкие лодки) и дал на это 6000 талеров, обещая заплатить в течение двух лет ещё 60 000. Собственно, всё это происходило в рамках договора короля Польши с Венецией о подготовке совместной войны против Османской империи.

Однако после того, как воеводские шляхетские сеймики, а потом и Сейм Польши в Варшаве запретили королю участвовать в такой войне, тот приказал распустить ранее навербованное войско, а казакам запретить строить чайки. Королевская «грамота» о привилегиях Войска Запорожского, до того хранившаяся у Барабаша, де-факто утратила силу — но именно этот документ, выкраденный Хмельницким, был использован для агитации казаков за восстание против польских магнатов (да-да, именно магнатов, а не короля — об этом подробнее ниже).

При этом реальным поводом для бунта были вовсе не привилегии для реестровых казаков, а банальный конфликт Хмельницкого с польским шляхтичем Чаплинским, который не просто разграбил его хутор Суботов, но ещё и похитил сожительницу Хмельницкого Елену (до того — няньку его детей) и насильно обвенчался с ней по католическому обряду. 13 сентября. Богдан Хмельницкий одолел «перину, латину и детину»

Кстати, восстание могло закончиться, не начавшись: после первой же сходки Хмельницкого с потенциальными бунтовщиками один из сотников донёс об этом властям. Коронный гетман Потоцкий приказал Хмельницкого арестовать, что и было сделано в конце 1647-го.

Но строгость законов компенсируется необязательностью их исполнения не только в России, особенно если к этому добавляется местный колорит: Хмельницкого взял на поруки и освободил… его кум, полковник Чигиринского полка Станислав Кричевский. А в мае 1648 года именно Кричевский руководил реестровыми казаками, которые перешли на сторону Хмельницкого перед битвой под Жёлтыми Водами. Кстати, пан Кричевский тогда сменил не только сторону, но и веру — перешёл из католичества в православие и принял имя Михаил.

Стоит отметить, что защита православной веры была одним из главных лозунгов восстания Богдана Хмельницкого.

Более того, поначалу требования восставших можно было даже назвать законными — ведь осенью 1632 года король Владислав подписал принятые Сеймом Польши «Статьи успокоения граждан Короны и Великого княжества Литовского русского народа, исповедующих греческую религию», которые ощутимо облегчали положение православного населения и духовенства в Речи Посполитой.

Однако 20 мая 1648 года король Владислав, который де-факто науськивал Хмельницкого против своих соперников-магнатов, умер. Это лишило казачью верхушку шансов на удовлетворение их требований или на амнистию в случае поражения восстания (ведь сразу после победы под Жёлтыми Водами Хмельницкий направил к королю послов с «жалобами и объяснениями»). Возможно, именно это ощущение «сожжённых мостов» привело к тому, что 26 мая 1648 года войско Хмельницкого одержало победу под Корсунем, практически уничтожив польскую армию на «землях украинных».

После этого Хмельницкий повёл себя как классический повстанец: дал властям время собраться с силами, вступив с ними в переговоры через брацлавского воеводу Адама Киселя, последнего православного сенатора Речи Посполитой. День в истории. Богдан Хмельницкий заключает мир на польских условиях

А в это время, несмотря на «бескоролевье» (процесс выборов нового короля стартовал только в начале октября 1648-го), власти Польши выбрали путь беспощадного подавления восстания, спешно сформировав 40-тысячную армию. Хотя её очень хотел возглавить русский магнат Иеремия Вишневецкий, который один из немногих эффективно противостоял восстанию Хмельницкого силами своих личных отрядов, командование поручили Доминику Заславскому, Александру Конецпольскому и Николаю Остророгу.

Иронизируя над изнеженностью Заславского, неопытностью молодого Конецпольского и учёностью Остророга, Богдан Хмельницкий называл этот польский «триумвират» — «перина, дытына и латына» и разгромил их войско в битве под Пилявцами в конце сентября 1648 года, захватив богатые трофеи.

В октябре 1648-го Хмельницкий начал осаду Львова. Кстати, за несколько дней до этого в город прибыли потерпевшие поражение в битве под Пилявцами коронные войска во главе Иеремией Вишневецким и Николаем Остророгом. Однако оба магната, несмотря на обещания оборонять Львов, не задержались в нём — забрав казну, они уехали в Замостье.

Хмельницкий, зная об этом, всё равно потребовал у жителей Львова огромный выкуп. Штурмовать город казацко-крестьянское войско не собиралось, но давило на львовян психологически: была взята крепость Высокий замок, а пленные жестоко казнены, а также захвачен собор Святого Юра и вырезаны прятавшиеся там униаты.

В результате горожане заплатили выкуп, по разным данным, от 220 до 365 тысяч злотых (то есть аналог от 770 до 1280 килограмм чистого золота). В ноябре 1648 года Хмельницкий снял осаду со Львова и осадил Замостье, которое обороняли остатки войск Иеремии Вишневецкого. Но победить своего соперника казацкому лидеру удалось не на поле брани, а на ниве дипломатии.

Напомню, в Польше в то время шли выборы нового короля.

Конкуренция за трон развернулась между сыновьями покойного короля Сигизмунда III Вазы: Яном Казимиром и Каролем Фердинандом. Главным отличием первого от второго было отношение к восстанию Хмельницкого. Ян Казимир стоял за мирное разрешение вопроса, Кароль Фердинанд — рвался в бой. Естественно, Хмельницкий начал переговоры с Яном Казимиром и помог тому стать королём весьма по-иезуитски. День в истории. 8 ноября: русские войска прекратили осаду Львова

Ещё в начале ноября 1648 года Хмельницкий передал послание Иеремие Вишневецкому: мол, голосовать нужно за Яна Казимира, ибо он хочет мира, как и я, — с таким королём можно будет жить без войны. Вишневецкий зачитал это послание перед Сеймом, добившись именно того, чего хотел Хмельницкий, — убедив шляхту в том, что Ян Казимир куда более выгодный кандидат, поскольку гарантирует мир.

17 ноября 1648 года королём Речи Посполитой стал Ян II Казимир Ваза, а 21 ноября войско Хмельницкого сняло осаду Замостья и через Дубно, Острог и Житомир не спеша двинулось на Киев.

В начале декабря 1648 года Хмельницкий отправил в Киев полковника Нечая, чтобы тот очистил город от неблагонадежных элементов.

Поручение было выполнено ревностно — по городу прокатился жестокий погром, в ходе которого с жизнью и имуществом распрощалось множество поляков, униатов и евреев. Источники свидетельствуют о том, что побоище было масштабным — настолько, что городское руководство во главе с киевским войтом Андреем Ходыкой на всякий случай присоединилось к погромщикам, демонстрируя свою лояльность новой власти.

2 января 1649 года стало днём настоящего триумфа Богдана Хмельницкого, который вошёл в Киев во главе своих полков. У Золотых ворот его встречало православное духовенство во главе с киевским митрополитом и патриархом Иерусалимским Паисием, которого несколько месяцев уговаривали приехать из молдавских Ясс.

Воспитанники Киево-Могилянской коллегии исполнили в честь победителя спешно сочинённое стихотворение на латыни, где сравнивали Хмельницкого с Александром Македонским, однако более уместным было бы сравнение с… Генрихом VIII.

Ведь вскоре после въезда в Киев Богдан Хмельницкий обвенчался с отбитой у Чаплинского Еленой, несмотря на то что это противоречило всем церковным канонам — поскольку её законный муж был жив. Но авторитет патриарха Паисия и переход (по другой версии — возвращение) Елены в православие под именем Мотроны решили проблему, и, как порядочный человек, Богдан Хмельницкий наконец это сделал — официально женился.

• Теги
• Киев,
• Богдан Хмельницкий,
• XVII век

Українська педагогіка

• Новини освіти в Україні
• Новини у світі
• Події освіти і науки
• ЗНО
• Це цікаво
• MBA
• Освіта за кордоном

• 5 клас
• 6 клас

• Історія педагогіки
• Загальна педагогіка
• Закони з питань освіти
• Професійна педагогіка
• Теорія виховання
• Теорія навчання
• Школознавство
• ОНПД
• Скарбничка
• Виховні заходи

Nasty Grandmas Sex Compilation Video real sex stories hardcore italian porn loiras peladas e gostosas video porno alta risoluzione Marlene Sex in nice skirt sucks and fucks. Busty Hot MILF Kim Gold Gets Her Pussy Stretched by a Long Cock Sluty Indian Wife Enjoyed Sex in Hotel Room with Boss indian teen boobs cam play JAPAN HD Japanese Squirting Beauty Best Ever Indian XXX Teen Pussy Fucking Hardsex With Cum Inside In Clear Hindi Audio Cute Indian College Girl Fucked by Boyfriend Hot Sex Video Horny blonde granny who never had a bbc before Sexy teen is game for DP and swallowing in casting Very hot college girls sex video with lesbian action

Богдан Хмельницький: суд історичної пам’яті

Тема: Богдан Хмельницький: суд історичної пам’яті

Мета: Ретельний аналіз причин, рушійних сил, ходу і наслідків визвольної війни середини ХVІІ ст. через зіставлення мотивів і намірів Б. Хмельницького та його оточення з практичними формами їх здійснення, а також з результатами державотворчих процесів, що відбувалися в Україні і визначали подальший перебіг подій. Розвивати вміння висловлювати і відстоювати власну думку, вміння аналізувати. Виховувати власне ставлення до історичних подій та історичних діячів.

Тип уроку: узагальнюючий.

Форма проведення: суд історичної пам’яті.

Підготовка до уроку: клас ділиться на три команди:

«суддів-засідателів», які готують за даними матеріалами такі виступи:

промова «прокурора» (акт оскарження Б. Хмельницького);

промова «адвоката» (слово на захист гетьмана;

«судовий вирок» (опрацьовуються і проголошуються на уроці).

Матеріали до уроку:

Проблемне завдання (записується на дошці):

«За що ми билися з ляхами?» (Т. Шевченко).

Свідчення на користь команди «звинувачувачів»

«У І половині ХVІІ ст.. майже всі землі, заселені тоді українцями, опинилися у складі польської Речі Посполитої. На основі Доулінського трактату на початку 1619 р до Польщі одійшла стародавня українська земля — Чернігово-Сіверська область, яка на початку ХVІ ст.. була одвойована Москвою від Великого князівства Литовського. Громадський лад і порядок за польського панування стали кращі, ніж були під Москвою. Навіть панщизняні повинності . були менші від московської кріпаччини, до якої прилучався й суровий гніт з боку московської адміністрації.

Об’єднання майже всіх українських земель в одній державі мало свої наслідки: скріплювалися зносини і взаємини між окремими українськими областями; впливи західноукраїнських осередків поширювалися далеко на схід; Київ ставав всеукраїнським і разом з тим культурно-національним центром. Українська шляхта, втягнута в парламентське життя Речі Посполитої, діставала певне політичне виховання і виробляла в собі політичні ідеали в дусі свободи».(Д. Дорошенко)

«За два-три тижні Україна геть змінилася. Хлопи відразу скинули ярмо й, озброївшись хто чим міг, приєдналися до війська Хмельницького. Зародилась страшна думка «очистити Україну», тобто геть знищити все шляхетсько-католицьке, все єврейське. Через кілька тижнів після Корсунської битви «Україну було «очищено». Разом з руською зникла і південно руська православна шляхта, що трималась ще на Україні: православні шляхтичі рятувалися по монастирях, особливо в Києво-Печерській лаврі». ( О. Єфименко)

«Tоді», — зауважував тогочасний літописець, — гинули православні ремісники і торгівці тільки за те, що носили польський одяг, і не один франт розквитався життям за те, що голив собі голову за польським звичаєм. Вбивства супроводжувались варварськими катуваннями: з живих здирали шкіру, пекли на вогні, обливали окропом, обмотували голову на рівні перенісся тятивою лука, повертали голову і потім спускали з лука, так що в жертви вискакували очі; не було пощади й немовлятам».( М. Костомаров)

«Особливо нищівного удару зазнали євреї, які становили найчисленніше, але найменш захищене представництво шляхетського режиму. Між 1648 і 1656 рр. Повсталі вбили десятки тисяч євреїв (через брак достовірних даних неможливо встановити точні цифри). І тому євреї й досі вважають повстання Хмельницького однією з найжахливіших подій своєї історії.» (О. Субтельний)

«Бодай тебе Хмельничанку, перга куля не минула,

Що велів Орді брати дівки й молодиці,

Парубки йдуть гукаючи, а дівчата співаючи.

А молоді молодиці старого Хмеля проклинають .

Бодай тебе Хмельничанку, перва куля не минула,

А друга устрелила, у серденько уцілила.

(Укр. народна пісня сер. ХVІІ ст.)

«(Хмельницький) . наш цвітучий край обернув в пустиню, засипану попелом і засіяну кістками наших предків. Він зупинив успіхи культури в нашій північній слов’янщині. Він зупинив і шкільну просвіту, довівши її до того, що вже і полковники, і герцоги повновладного українського володаря не вміли підписати договору власною рукою. Коли ми не маємо другого «Слова о полку Ігоревім» й другого «Літопису, откуда пошла єсть земля руська», то без всякого сумніву цим ми найбільш завдячуємо Хмельницькому».(П. Куліш)

Занапастив єси вбогу

«Малоруське духовенство неохоче погоджувалося ставати під владу Московського володаря. Сам митрополит Сильвестр Косів в душі не був прихильний до Москви. Духовенство не тільки не присягнуло, але й не погодилося посилати до присяги шляхтичів, тих, хто служив при митрополиті . І взагалі людей з усіх маєтків, які належали церквам і монастирям. Духовенство дивилося на московських руських як на людей грубих, брутальних і навіть відносно тотожності своєї віри з московською в них викликало сумніви . Що стосується козацької старшини і руських шляхтичів, що пристали до козаків, то вони взагалі з болем у серці, тільки з крайньої необхідності віддавалися під владу московського царя; у їх голові сформувався ідеал незалежної держави з Малоросії».( М. Костомаров)

«У складі монархічної, абсолютистської Росії українська феодальна держава у її демократичній, республіканській формі була практично позбавлена перспектив розвитку».(В. Смолій, О. Гуржій)

Свідчення на користь команди «захисників»

«Новий козацький рух . мав свої коріння насамперед у незадоволенні козацької маси з режиму, заведеного після розгрому козаччини у 1638р. Призначені для реєстрових козаків замість виборної старшини полковники з-поміж шляхти держали козаків в залізних руках . Козаків не взятих до єрестру (т. зв. випищиків) обертали в холопів. Кругом виростали фільварки й замки магнатів . а . старости й державці королівщини відбирали козаків, що мешкали в тих маєтках, хутори . відбирали у козаків польову здобич, гнали козаків та їх жінок до роботизни. Це ширило серед козаків глибоке незадоволення».(Д. Дорошенко)

«Народне повстання в таких широких розмірах і в такій страшній формі вирізування шляхти й жидів зовсім не входило в його (Хмельницького) плани. Знов же таки й татарська поміч, на яку він оперся, зразу ж дала себе відчути негативними сторонами: татари розпустили свої загони аж до північної Київщини й грабували та брали в полон не тільки шляхту, але й українських селян. Це все створювало дуже складну ситуацію».(Д. Дорошенко)

«Магнати часто здавали свої володіння в оренду, згідно з якою орендар отримував собі в прибуток усе, що здатен був витиснути з селян понад встановлену кількість. Орендарями часто ставали євреї, які не мали права володіти землею, а лише орендували її. Прагнучи повернути з прибутком вкладені ними гроші за відносно короткий період у два-три рази, вони нещадно визискували селян та виснажували землі . Іншою формою оренди стало надання тимчасової монополії на виробництво і продаж горілки та тютюну орендареві, який потім вимагав від селян яку завгодно плату за ці високо ціновані продукти . За словами англійського історика Нормана Дейвіса, участь євреїв у жорстокій експлуатації селян шляхетсько-єврейською спілкою була єдиною найвагомішою причиною тієї страшної відплати, що не один раз упаде на них у майбутньому».(О. Субтельний)

«Хмельницький переосмислює уроки компанії 1649 р., по-новому підходить до визначення мети боротьби. Протягом половини 1649 р. він уперше в історії суспільно-політичної думки України чітко формує національну державну ідею — створення незалежної соборної держави в етнографічних межах України».(В. Степанков)

«Хмельницький має задум абсолютно й незалежно від жодного монарха панувати і всі ті землі мати у своєму володінні, які начинаються від Дністра і йдуть до Дніпра, і далі аж до московського кордону, а якби його Корона стиснула, хоче йти під московську протекцію, як такої ж віри».(З реляції ксьондза Шияніцкого, осінь 1652 р.)

Орда своїм грабіжництвом і зрадливістю, а Польща непримиренністю супроти української державності навіть на обмеженій козацькій території пхали Б. Хмельницького шукати протекції московського царя».(П. Феденко)

Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії Б. Хмельницький. Українські, російські та польські історики історики порівнюють його здобутки з досягненнями таких гігантів ХVІІ ст. як Олівер Кромвель в Англії та Валенштейн у Богемії. В дослідженнях, присвячених гетьманові та його добі, часто наголошується на його вмінні здобувати та багато, маючи так мало. Хмельницький відтворює український політичний організм там, де він давно перестав існувати, створює могутнє, високоорганізоване військо з юрби некерованого селянства і козаків; у гущі народу, зрадженого старою верхівкою, він знаходить і згуртовує довкола себе нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у суспільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості й рішучість боронити свої інтереси . Більшість видатних українських істориків на чолі з В’ячеславом Лининським дійшли висновку, що гетьман намагався закласти підвалини української державності свідомо та послідовно й що без цих спроб відродження української державності у новітні часи було б не можливим».(О. Субтельний)

До відома команди «суддів-засідателів»

«Розвиток опозиційних настроїв серед національно-відомої частини українського громадянства в останніх десятиліттях ХІХ ст.. в зв’язку з постійними підкреслюваннями з боку офіційних і русофільних кругів ролі Б. Хмельницького як «возсоединителя» русі (саме в 1888 р. поставлено Хмельницькому пам’ятник у Києві в ім’я «єдиної — неділимої Русі») — не міг сприяти популярності Хмельницького . » (Д. Дорошенко)

«В СРСР Україну уявляють як руські землі, що боролись на сході з татарами, а на заході з поляками та литовцями. Тут всіляко підкреслюють солідарність росіян та українців. Українська ж трагедія говорить про самобутність Галичини, тобто західних земель, про абсолютну відсутність жодного бажання віддаватися Москві . Ось чому в очах українців Хмельницький часом виглядає як честолюбний зрадник, який в ім’я зміцнення власних позицій, скориставшись з обставин, звернувся за покровительством до росіян. Для українців справжній герой — це Мазепа, що збунтувався проти росіян».(французький історик Марк Ферро, 1991)

«Незалежно від тонкощів наукових оцінок український народ завжди виявляв любов до «батька Богдана». У свідомості переважної більшості українців . Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю, яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх з багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і соціально-економічного звільнення».

Хід уроку.

Опитування свідків та «експертів» команди звинувачувачів — 10-12 хв.

Отримування «свідків»та «експертів» команди захисників — 10-12 хв.

Промова «прокурора» (акт оскарження) — 5 хв.

Промова «адвоката»(слово на захист гетьмана)- 5-10 хв.

Виступ «засідателів» (їх персональні оцінки) — 5-10 хв.

Оголошення вироку «суддею-головуючим» — 3 хв.

«К ногам царя покорно отдаёмся». Как Богдан Хмельницкий просился в Россию

8 июня 1648 г. в городе Черкассы на бумагу легли слова: «Хотим себе самодержца такого, хозяина в своей земле, как ваша царская милость православный христианский царь. К милостивым ногам вашего царского величества покорно отдаёмся». Подпись гласила: «Вашему царскому величеству нижайшие слуги Богдан Хмельницкий, гетман с войском Запорожским».

Послание было адресовано царю Алексею Михайловичу, прозвище которого обыгрывается в прекрасном советском фильме «Пётр I»: «Царь Алексей был Тишайший, а Украину к России присоединил!»

Эта фраза, произносимая в кино ехидным голосом, неслучайна. Именно тем письмом Богдана Хмельницкого и был запущен процесс воссоединения русских земель, пришедший к финалу шесть лет спустя: «Волим под царя Восточного, православного! Боже! Утверди! Боже! Укрепи! Чтоб есми во веки все едино были!»

Солидный промежуток между первой просьбой и окончательным решением смущает многих. Казалось бы — просьба Хмельницкого о том, что он сам и его народ хоть сейчас готовы перейти в подданство Москвы, очевидна и недвусмысленна. Логика подсказывает, что такой шанс упускать нельзя, и нормальный политик должен действовать по схеме: «Хватай, да беги». А Москва тормозит без малого шесть лет. В чём дело? Неужели Российское Царство не заинтересовано в таком завидном приобретении?

«Свадьба в Малиновке»

Обычно говорят, что интерес был, и немаленький. А вот с желанием развязывать большую войну за русские земли, формально принадлежащие большой, сильной и хищной Польше, всё обстояло гораздо хуже.

На самом деле это только часть правды. Москва действительно сомневалась в том, что овчинка стоит выделки. Причины для этого были, но перспектива войны с Польшей стояла среди них не то чтобы на самых первых местах.

Как отреагировала администрация Алексея Михайловича на это послание Богдана Хмельницкого в кулуарных разговорах, мы, разумеется, доподлинно знать не можем. Но есть веские основания предполагать, что основной эмоцией было нечто вроде: «О, Боже, опять они за своё! Снова-здорово!»

Дело в том, что восстания против польских панов в предшествующие лет двадцать стали для южнорусского населения Поднепровья чем-то вроде традиции.

1625 г. Восстание Марко Жмайло.

1630 г. Восстание Тараса Федоровича.

1635 г. Восстание Ивана Сулимы.

1637 г. Восстание Павлюка.

1638 г. Восстание Якова Острянина и Дмитрия Гуни.

Более-менее вничью окончилось лишь выступление Тараса Федоровича. Во всех остальных случаях восстания были подавлены поляками самым жесточайшим образом. Магнат и Коронный гетман Станислав Конецпольский прославился своим универсалом — манифестом, обращённым ко всем польским чиновникам, где объяснялось, как надлежит поступать с русским населением Поднепровья. «Если ваши милости не могут задержать самих зачинщиков мятежа, то вы должны карать их жён и детей, и дома их уничтожать, ибо лучше, чтобы на тех местах росла крапива, нежели размножались изменники его королевской милости Речи Посполитой». Слова с делами не расходились. Скажем, после подавления восстания Павлюка дорога до Днепра до Нежина, а это примерно сто вёрст, была уставлена кольями, с посаженными на них крестьянами и казаками. А восстание Дмитрия Гуни и вовсе окончилось тем, что поляки «замирили» до состояния кровавой пустыни и тотального ужаса практически всё Поднепровье. На целых десять лет.

Всё это дело развивалось по стандартной схеме. Делай раз — находится лидер и поднимает восстание. Делай два — лидер тут же посылает письмо русскому царю с просьбой о подданстве. Делай три — моментально являются карательные отряды поляков и топят всё в крови. И так — с завидным постоянством, из раза в раз.

Винить Москву в том, что она не протягивала, дескать, руку помощи своим православным братьям, как минимум глупо. Да, не протягивала. Потому что было, как правило, уже некому. Ни один из лидеров выступлений не продержался достаточно долго, чтобы успеть с ним как следует договориться — на этих землях шла перманентная «Свадьба в Малиновке», когда примерно каждые пять лет появляется не пойми кто, и устраивает не то справедливое восстание, не то простой мятеж с предсказуемо паршивым результатом.

Ху из мистер Хмельницкий?

Словом, у Москвы не было никаких оснований предполагать, что выступление Богдана Хмельницкого будет хоть немного успешнее, чем у его предшественников. К тому же серьёзные сомнения вызывала и сама личность нового предводителя казаков.

Да, настроен по отношению к Москве вроде бы лояльно. Но это сейчас. А что было раньше? И вообще, как говорится, «ху из мистер Хмельницкий?»

Даже самое беглое знакомство с его биографией говорит о том, что вот так вот — сходу — доверять этому человеку было нельзя. Хотя бы по той причине, что он участвовал в военных действиях против Москвы, причём совсем недавно. Так, за гибельный для нас Смоленский поход 1632-1634 гг. Богдан Зиновий Хмельницкий был награждён польским королём Владиславом IV золотой саблей. Да и вообще служил ему верой и правдой. Отличился даже в Европе. За пару лет до нынешних событий он вроде бы принимал участие в осаде и штурме Дюнкерка, когда Польша направила в помощь Франции корпус реестровых казаков. Во всяком случае, виконт де Брежи, ординарный посол Франции в Польше, лично вёл переговоры с Хмельницким и рекомендовал его как способного военачальника, что зафиксировано в письме виконта. К слову, в том штурме Дюнкерка принимал участие и некто Шарль Ожье де Батц де Кастельмор, которого чаще всё-таки называют более известным именем — Д’Артаньян.

Довольно лестно отзывался о Хмельницком венецианец Альберто Вимина Да Ченеда, бывший с дипломатической миссией в Польше: «Язык его и манера управления показывают, что он обладает трезвым суждением и проницательным умом. В обращении он мягок и прост, чем привлекает к себе любовь воинов, но, с другой стороны, поддерживает среди них дисциплину суровыми взысканиями».

И уж совсем лестно услышать в свой адрес похвалу противника. А была и она. Станислав Конецпольский, тот самый каратель, не раз заливший кровью всё Поднепровье, писал о Хмельницком так: «Никогда ещё среди казаков не было человека таких способностей и разума. Он обладает бунтовщическим духом и умом, готовым на всё новое. Он способен на великие дела, и его надо очень опасаться».

Тайная поддержка

Что всё это в сухом остатке значило для Москвы? В первое время только то, что «Свадьба в Малиновке» вроде бы закончилась. Во главе восставших наконец-то появился незаурядный человек. Которого можно рассматривать как сторону, способную к переговорам. И который может не просто продержаться несколько месяцев, но и нанести Польше серию ощутимых ударов.

Надо ли его сразу же и безоговорочно поддерживать вооружённой рукой? Или действовать по принципу «Доверяй, но проверяй»?

Формулировка Москвы была политически безупречной и склонялась ко второму варианту. В 1649 г. думный дьяк Григорий Унковский прибыл к Хмельницкому и заявил, что царь, в принципе, не против. Но в открытую войну сейчас вступать просто не может — не хватает сил. А может вот что: «Хлеб, соль и прочее из России ввозить дозволяет беспошлинно». Неофициально Унковский дал понять следующее: «Козаки донские на помощь тебе обещались выступить немедля, и многие уже в пути». И уж совсем неофициально тот визит вылился в то, на что впоследствии жаловалась польская сторона: «Москва, хоть и подтвердила мир с нами, но тайно всё доставляла бунтовщикам — продовольствие и порох, пули и пушки».

Жизнь показала, что политика гуманитарной помощи, а также неофициальной поддержки добровольцами и оружием оканчивается, как правило, успешнее, чем прямое военное вмешательство. В середине XVII столетия Москва продемонстрировала виртуозное владение этой политической технологией.

Источники:

http://shkola.obozrevatel.com/ukr/news/bogdan-hmelnitskij-pohodzhennya-ta-chim-proslavivsya.htm

http://khm.depo.ua/ukr/khm/khmelnitskiy-apelyatsiyniy-sud-skasuvav-rishennya-sudu-pershoi-instantsii-u-spravi-smertelnogo-pobittya-atovtsya-201909181030437

http://ukraina.ru/history/20190102/1022189447.html

http://ukped.com/plan-konspekti/istorija-ukrayini/1867.html

http://aif.ru/society/history/k_nogam_carya_pokorno_otdayomsya_kak_bogdan_hmelnickiy_prosilsya_v_rossiyu