Чому мартин боруля програє суд

Іван Карпенко-Карий — Мартин Боруля (стисло)

Стислий переказ, виклад змісту

Основні дійові особи:

Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик;

Палажка — його жінка;

Марися — їх дочка;

Степан — син їх, канцелярист земського суду;

Гервасій Гуляницький — багатий шляхтич, чиншовик;

Націєвський — регістратор з ратуші, губернський секретар;

Омелько, Трохим — наймити Борулі;

Красовський — багатий поміщик, вчений лікар.

У центрі п’єси – Мартин Боруля, багатий український шляхтич, що орендує землю у поміщика Красовського. Він має дружину Палажку і двох дітей: дочку Марисю і сина Степана, який працює канцеляристом в земському суді. Мартин мріє отримати дворянське звання, щоб вивищитися в суспільстві і краще влаштувати своїх дітей. Справа нібито вже майже вирішена: Боруля отримав документ від Дворянського депутатського збору, який постановив, що він має бути зачислений до дворянського стану. Лишилось тільки щоб постанову затвердив Сенат, і тоді Боруля офіційно буде визнаний дворянином.

Отримання цього статусу є особливо важливим для Мартина, бо раніше він посварився з поміщиком Красовським і той обізвав його «бидлом», а його сина – «телям». Це сильно зачепило самолюбство Борулі і він подав позов не кривдника, але суд визнав образу взаємною, бо Мартин теж обізвав Красовського: «свиня, безштанько, приймак!» Тепер, коли його мають визнати дворянином, Мартин хоче подати апеляцію, адже він тепер знать і заслуговує на більш поважне ставлення. Для нього навіть не важливо скільки грошей йому доведеться витратити на судову тяганину, він вважає, що це того варте. В суді Борулю представляє повірений Трандалєв. Стряпчий тільки радий тому, що Боруля знову судитиметься, адже він веде справу Борулі проти Красовського і справу Красовського проти Борулі. Не залежно хто виграє справу, Трандалєв отримає оплату: «чи виграв, чи програв, а грошики дай!». Робота не важка і прибуткова, тому повірений переконує Мартина, що у випадку програшу апеляції, вони повинні будуть судитися знову і подавати позови поки не доб’ються свого.

• Мартин Боруля (повний текст) ▲ читається приблизно за півтори години
• Мартин Боруля (переказ) ▲ читається за 19 хвилин
• Мартин Боруля (скорочено) ▲ читається за 5 хвилин

• «Мартин Боруля» (шкільні твори)
• Біографія Івана Карпенка-Карого

У своїй одержимості порівнятись з Красовським, Мартин хоче «дворянські порядки позаводить»: не дає дочці і жінці робити ніякої роботи по господарству, натомість найняв наймитів. Дочка Марися тепер повинна називати батьків не «мама» і «тато», а «мамінька» і «папінька» або «мамаша» і «папаша». Такі назви є дивними для простої, працьовитої дівчини. Вона не розуміє зміни, яка відбулася в її батьку з тих пір, коли він захотів стати дворянином. Раніше він казав, що лише той, хто працює, може їсти, а тепер каже, що для неї, як для дворянки, працювати – це ганьба. Він примушує наймитів одягатись, як на свято, і наказує купити «са-муварь, чаю, сахарю і. кофію», щоб було, як у панів. Мартин не знає, однак, як вживати ці дворянські продукти: тому наказує наймиту розпитати, як ту каву пити: «чи до борщу, чи на ніч?»

Марися давно закохана у сина багатого шляхтича Гуляницького, Миколу. Вони виросли разом і хочуть одружитися. Брат Марисі, Степан, в дитинстві був найкращим другом з Миколою, але тепер їх життя складаються дуже по-різному: Микола працює в господарстві, а Степан сидить в казначействі і робить копії різних паперів та завчає їх напам’ять. Микола каже другові, що його робота дуже нудна і беззмістовна: «я б скорій рови копав, ніж таку роботу робить». Мартин же каже синові, щоб не спілкувався з Миколою: «не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій линії, трешся між людьми інчого коліна. «

Батько Миколи, Гервасій, приходить до Мартина, щоб посватати Марисю, але той відмовляє, бо вони — дворяни, а Гуляницькі – прості хлібороби. Гервасій каже, що не впізнає його: «поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським. » Мартин відповідає, що він теж «уродзоний шляхтич» і заслуговує дворянства так само, як і Красовський, бо той «був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурського на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем». Боруля вважає Красовського приймаком і тому на вартим дворянського звання, Гервасій же відповідає йому, що Красовський – вчений лікар і тому може вважатись дворянином: «його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги — тьфу!», «хто вчену голову має, той дворянин». Мартин вперто тримається своєї думки, і, нічого не добившись, Гуляницький йде.

Мартин же вирішує віддати дочку за губернського секретаря Націєвського, бо той дворянин і це підвищить становище його дочки. Насправді Націєвського цікавить лише посаг дівчини, бо Мартин обіцяє: «п’ятсот рублів приданого, весілля на наш кошт, два годи доставлять у город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі». Марися ж, кохаючи Миколу, одразу говорить про це Націєвському і каже, що вони на пара: «Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать. » Націєвський намагається переконати її, співає дівчині романс під гітару, каже, що вона закохається в нього після весілля, бо: «баришні од меня тають, і ви розтаїте». Проте йому не вдається зачарувати Марисю і вона йде. Тим часом в Націєвського з’являється підозра, що, можливо, Марися вагітна від хлопця в якого закохана, і йому намагаються підсунути нечесну наречену. Його підозри підсилюються, коли він чує розмову Мартина з Палажкою, які думають, кого взяти в куми, коли народиться дитина. Націєвський тікає з заручин. Розгніваний Боруля наздоганяє невдалого нареченого і лупцює за свій сором.

Але біда не приходить одна: Степана звільняють з земського суду, Красовський хоче вигнати сім’ю Борулі з землі, яку вони орендують, a з сенату надійшла відмова у наданні дворянського статусу через те, що в нових документах прізвище написано «Боруля», а в старих «Беруля». Від переживань Мартин занедужує. Переконати його покинути думки про дворянство приходить Гервасій: «Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе. воно тебе посварило з Красовським і зо мною, — всі біди твої від нього. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і умреш, від цієї хвороби». Мартин у розпачі ридає і палить документи: » Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло!»

Щодо звільнення Степана, Гервасій теж переконує сім’ю, що це тільки на краще: адже два роки, що хлопець працював там, він не отримував ніякої зарплати, лише цей останній рік мав два з половиною рублі – менше, ніж робітники його батька, які отримують тридцять. «Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канціляріях і за два з половиною в місяць тратить здоров’я, зводить готові гроші на одежу, на харчі. Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш, — що ж робить під старість? От і тепер — за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло» — так научає Гервасій Степана.

Врешті Гервасію вдається заспокоїти Мартина і переконати погодитись на одруження їх дітей: Марисі і Миколи. Він каже, що якщо вони дадуть своїм дітям хорошу освіту – то вони і стануть дворянами.

Іван Карпенко-Карий “Мартин Боруля”: аналіз твору, характеристика персонажів, скорочений переказ!

Іван Карпенко-Карий “Мартин Боруля”: аналіз твору, характеристика персонажів, скорочений переказ!

Головним героєм комедії “Мартин Боруля” заволодіває ідея “фікс” – отримати статус дворянина. Будь-якою ціною і засобами. Про комічні (і трагічні) ситуації, в які потрапляє Мартин і його сім’я на шляху до дворянства, читайте в скороченому переказі твору. Також аналізуємо твір та характеризуємо персонажів!

Аналіз твору «Мартин Боруля» для ЗНО

Літературний рід:

дворянство як найсокровенніша мрія

Основні ідеї:

засудження відмови від особистих цінностей заради станової приналежності, викриття хабарництва в судочинстві.

Сюжет

В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, – розбіжність в одній-єдиній літері прізвища.

Драматург узяв родинну подію, коли батько Карпо Адамович намагався довести своє дворянство, щоб вивести принаймні дітей із селянського стану за походженням у стан панський. Та всі старання пропали марно. У документах його прізвище фігурувало в двох різновидах: Тебілевич і Тобілевич.

Іван Карпенко-Карий добре пам’ятав, що довелося пережити батькові після офіційної відмови йому в дворянському званні. Старий, як і головний герой драми «Мартин Боруля», мало не помер від образи.

Композиція

«Комедія в 5 діях» – так визначив жанр твору автор. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

Дійові особи:

• багатий селянин Мартин Боруля,
• його дружина Палажка,
• діти: Марися й Степан;
• багатий шляхтич Гервасій Гуляницький та його син Микола;
• реєстратор з ратуші Націєвський;
• повірений Трандалєв;
• наймити Омелько й Трохим.

Характеристика основних персонажів

Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський герой Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, втрачає здоровий глузд.

Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Вона на поверхні, її Мартин не приховує: захист людської гідності як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої («чорної») селянської праці, від
«давньої залежності і бідності». Боруля марить тим, щоб хоч його онуки «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!».

І сам він затято відстоює свою гідність: намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського.

Сповненими іронії, а іноді й сарказму, є сцени, у яких Боруля намагається завести в своєму домі «дворянські порядки». Комічний ефект тут досягається завдяки разючій невідповідності між давно усталеним способом життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Так, Мартин Боруля:
• наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та й боки болять;
• планує розвести собак та їздити на полювання;
• хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї;
• намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють;
• прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з’ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).

Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика».

Автор саркастично висвітлює це протиріччя в епізоді, де Мартин наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»

Яскравим є також епізод, у якому Боруля намагається зруйнувати добрі народні звичаї:

«М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-своєму. Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш.
М а р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.
М а р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька.
С т е п а н. Або: папаша, мамаша.
М а р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть.
М а р и с я. Я так і не вимовлю.
М а р т и н. Привчайся: ти на такій лінії».

Марися

Узагалі дочка Мартина Марися — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу. Вона намагається зберегти своє щастя, а панське життя, яким марить батько, їй ні до чого: «Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе. Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном – це всяке знає» (слова Марисі до матері).

Справді, Мартин Боруля раніше виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».

Степан

Повною протилежністю Марисі виступає її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки якимись інтелектуальними зусиллями, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі й було заведено.

І батько навчає, як вижити в цій прогнилій системі: «Ну, тепер з Богом! (Встає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять, трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!»

Дещо сумна картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми іншого коліна. глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!»

Трандалєв

Яскравий негативний персонаж твору, повірений Трандалєв, — це спритний аферист, хабарник, що постійно наживається на маніпуляціях із документами та обдурюванні клієнтів: «Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно, що лікар: чи вилічив, чи залічив, – плати» (Трандалєв про себе).

Він – уособлення виродження, деградації корумпованого суспільства.

Націєвський

В негативному ключі зображено й реєстратора з ратуші (чиновника) Націєвського: самозакоханий, проте жалюгідний за своїми моральними рисами панок із вдачею боягуза. Як тільки Націєвський запідозрив, що дівчина, з якою його хоче одружити Мартин Боруля, вагітна від іншого, він без вагань тікає.

Націєвський думає, що завжди може сподобатися будь-якій дівчині, проте його кумедна мова та
невдалі спроби залицяння викликають лише огиду.

Гервасій Гуляницький та його син Микола

Як позитивних персонажів показано заможного шляхтича Гервасія Гуляницького та його сина Миколу.

Микола виявляє наполегливість у відстоюванні свого права на життя з коханою дівчиною (Марисею). В цьому йому
допомагає батько, який постає уособленням традиційної народної моралі та мудрості.

Так, Гервасій допомагає товаришеві, Мартину Борулі, усвідомити згубність ідей про вищість дворян над простими мужиками та повернутися до нормального життя відповідно до українських народних звичаїв.

Скорочений переказ твору «Мартин Боруля»

Мартин Боруля, багатий шляхтич, чиншовик (тобто той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові), просить повіреного Трандалєва прочитати документ, де вказано, що «Дворянскоє депутатскоє собраніє» зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і подає на затвердження до Сенату.

Тому, каже Боруля, треба ще раз подати в суд на дворянина Красовського, котрий його, «уродзоного шляхтича», назвав «бидлом», а сина його — «телям». Мартин говорить, що не пожаліє жодних грошей, щоб посадити Красовського в острог (в тюрму).

Трандалєв радий, що знайшов собі таку вигідну роботу, яка ще й прибуток гарний дає: він веде подвійну гру, веде одночасно справу Борулі проти Красовського і справу Красовського проти Борулі.

Тим часом Мартин просить сина Степана, який служить у земському суді, щоб той привіз йому свого знайомого чиновника Націєвського як жениха для дочки Марисі.

Від Марисі він вимагає, щоб та називала батьків не “тато”, “мама”, а “папінька”,“мамінька” чи “папаша”, “мамаша” — по-дворянському, щоб не бралася до важкої роботи, а то руки зіпсує собі, щоб поводилася, як панночка.

Марися й Микола, син іншого багатого шляхтича, Гервасія Гуляницького, кохаючи одне одного, вирішують сказати батькам про те, що планують весілля.

Степан розповідає Миколі, що він працює на службі, як вивчає напам’ять “бумаги”, як потім із друзями розважається, п’ючи “трьохпробну” (горілку) й співаючи “крамбамбулі” (романси).

Мартин, побачивши Миколу, говорить Степанові, що тепер, коли вони «майже дворяни», простий хлопець йому не товариш, у нього інша дорога.

Боруля посилає зі Степаном свого слугу Омелька, звелівши тому одягтися якнайкраще — в чоботи й добрий кобеняк, запрягти кращих коней, і замовляє привезти самовар, цукор, чаю, кави, щоб було, «як у дворян».

До Борулі приходять сватати Марисю батько Миколи Гервасій і його кум Матвій. Але Мартин відмовляє, говорячи, що його дочці, майже дворянці, «простий мужик не пара». Ображені свати йдуть.

Боруля посилає свою жінку Палажку до Сидоровички, щоб розпитала у тієї, як роблять “кофій” і коли подають: чи до борщу, чи на ніч.

Повідомляє також, що скоро до них приїде чиновник — гідний для Марисі жених. Мати дивується й заперечує, адже дочка любить Миколу, але потім погоджується, думаючи, що Марися буде щаслива за паном.

Приходить Омелько з міста пішки — друзі Степана його напоїли, він заснув, і в нього вкрали чоботи, кобеняк та коней. Мартин гнівається, велить позичити тачанку в сусідів і поїхати за женихом, й домашні щоб готувалися до свята — заручин.

Марися зустрічається з Миколою, і той повідомляє, що її батько їм відмовив, бо вони не дворяни. Тепер Миколі кажуть, щоб сватав дочку Котовича. Марися в розпачі, але обіцяє любити хлопця і щось придумати для їхнього порятунку. Вона розмовляє з матір’ю і говорить, що не треба їй ніякого дворянства та ніяких інших женихів, окрім Миколи, просить заступитися перед батьком.

Але Палажка відмовляє, каже, що то марно, тільки з батьком посваряться. Мартин забороняє дочці прати білизну, хоче, щоб та вчилася вишивати, як благородна панночка. Приїжджає жених, чиновник Націєвський з гітарою. Марися гостро з ним розмовляє, говорить, що вона не панночка, що любить іншого.

Націєвський говорить, що всі баришні від нього “тають”, розтане і вона, як пізнає ближче, адже він так гарно співає. Тим більше, що вже домовилися з батьком про багатий посаг (придане). На самоті Націєвський починає сумніватися, чи не підсовують йому нечесну наречену, яка, можливо, вже чекає дитину від іншого.

Підслуховує розмову Мартина з Палажкою, які сперечаються, кого візьмуть у куми, як народиться дитина, думає, що його здогади щодо нареченої підтвердилися, й крадькома тікає із заручин.

Розгніваний Боруля бере коня, наздоганяє чиновного жениха її відлупцьовує його за свій сором.

Після цього приїжджає Степан із речами й говорить, що земський суд скасовано і їх усіх звільнено. Марися розповідає братові, що після того випадку з Націєвським і після того, як надійшов папір від Красовського, щоб забиралися геть із його землі, батько зовсім занедужав.

Вирішують покликати давнього товариша Гервасія, щоб поговорив із Мартином. Боруля ледь виходить у світлицю. Всі його вмовляють покинути думки про дворянство. Тим більше, що із Сенату надійшла відмова: Борулю не можуть визнати дворянином, бо в одному з документів написано не “Боруля”, а “Беруля”.

У розпачі Мартин просить принести папку з паперами та палить їх у печі, плачучи та приказуючи, що тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-таки залишився бидлом.

Гервасій просить Мартина поблагословити Миколу й Марисю до шлюбу. Хай добре вчать своїх дітей, то й стануть ті дворянами. Мартин благословляє дочку та її коханого, відмовляється від згубних думок про дворянство й вирішує розпочати нове життя.

Твір поступово приводить нас до думки про оманливість і навіть трагічність відходу від власного “я”. Іноді наші мрії та ілюзії суперечать здоровому глузду, а щоб досягти щастя достатньо бути самим собою.

За мотивами п’єси «Мартин Боруля» знято повнометражний фільм, його можна подивитися прямо в нас на сайті (разом з іншими кіно та мультиками за мотивами творів ЗНО). Переходь сюди:

Хочеш більше корисних матеріалів для підготовки до ЗНО? Підписуйся на наш канал на Youtube ! Там багатеЗНО цікавого 🙂

Аналіз драми “Мартин Боруля” Івана Карпенка-Карого

«Сцена — мій кумир,
театр — священний храм для мене!»
Іван Карпенко-Карий

А чи пам’ятаєте ви, що Карпенко-Карий — це псевдонім письменника? Справжнє ім’я драматурга — Іван Карпович Тобілевич. Про це не варто забувати, адже часто серед завдань ЗНО трапляються такі, в яких треба обрати справжнє ім’я письменника.

Івана Карпенка-Карого справедливо можна вважати одним із засновників театру корифеїв (1882 рік). Іван Франко про нього писав: « …Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література».

А основними його творами — «Бурлакою», «Наймичкою», «Мартином Борулею», «Розумним і дурнем», «Ста тисячами», «Хазяїном», «Житейським морем», «Савою Чалим», «Чумаками» і «Безталанною» — досі захоплюються поціновувачі театру.

Пропонуємо з’ясувати особливості однієї із його трагікомедій та пригадати її зміст.

«Мартин Боруля»
(1886)

Літературний рід: драма.
Жанр: трагікомедія.
Тема: дворянство як найсокровенніша мрія.
Основні ідеї: викриття хабарництва в судочинстві, засудження відмови від особистісних цінностей заради станової приналежності.
Сюжет.

В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Драматург узяв родинну подію, коли батько Карпо Адамович намагався довести своє дворянство, щоб вивести принаймні дітей із селянського стану за походженням у стан панський. Та всі старання пропали марно.

У документах його прізвище фігурувало в двох різновидах: Тебілевич і Тобілевич. Іван Карпенко-Карий добре пам’ятав, що довелося пережити батькові після офіційної відмови йому в дворянському званні. Старий, як і головний герой драми «Мартин Боруля», мало не помер від образи.

Композиція: комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

Уперше драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» у 1891 році.

Роль Мартина Борулі блискуче грав Марко Кропивницький.

Короткий зміст трагікомедії

«Мартин Боруля»

Події у драмі відбуваються в середині XIX століття у родині багатого орендатора землі.
Дійові особи:

• багатий селянин Мартин Боруля;
• його дружина Палажка;
• діти: Марися й Степан;
• багатий шляхтич Гервасій Гуляницький та його син Микола;
• реєстратор з ратуші Націєвський;
• повірений Трандалєв;
• наймити Омелько й Трохим.

Дія І

Мартин Боруля збирається подати позов на шляхтича Красовського, який назвав його «бидлом». Впевненості у виграші справи йому додає документ Дворянського зібрання про приналежність до дворянського роду. За справу береться повірений Трандалєв, з монологу якого дізнаємося про те, що він веде «діло Борулі проти Красовського, а діло Красовського — проти Борулі». Мартин хоче видати заміж дочку за чиновника Націєвського і просить сина привезти губернського секретаря в гості. Батько дорікає Марисі за «мужичу вимову», змушує говорити «папінька, мамінька». Марися любить Миколу, вони хочуть повідомити батьків про весілля. У комічному плані передається підготовка Омелька до поїздки в місто із Степаном, якого слід називати паничем.

Дія II

Гервасій Гуляницький завадить розмову про весілля свого сина Миколи з дочкою Борулі Марисею. Боруля відмовляє, посилаючись на те, що дочка його дворянка. Палажка радіє, що матиме такого гарного зятя, але Мартин переконує дружину, що не сьогодні-завтра їх утвердять у дворянстві, тому Марися вийде заміж за секретаря—реєстратора. Палажка погоджується з ним і збирається розпитати про всі звичаї та порядки дворянські. З міста повертається Омелько, у якого украли свитку, чоботи і прекрасних хазяйських коней. Мартин з гіркотою промовляє: «А синок…синок. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…»

Дія III

Мартин обурений документом про те, щоб його вивезти з маєтку Красовського. Мріє про той час, коли дочку «пристроїть» і заживе по-дворянськи: собак розведе, буде їздити на полювання, у карти грати. Посилає Омелька на дорогу, щоб той завчасно попередив про приїзд жениха. Микола розповідає Марисі про сварку батьків, про те, що Гуляницький наказує сватати дочку Котовича. Марися в розпачі, вона радить покоритися батькові, але не поспішати із сватанням. Мати не підтримує дочку, бо не хоче сваритися з чоловіком. У цей час приїздить Націєвеький — з гітарою в руках, у шерстяній накидці.

Дія IV

З розмови Борулиних наймитів дізнаємося, що Мартин купив «якісь бумаги на Красовського, а Красовський заплатив дорожче, і він (повірений) продав йому бумаги вже на нашого пана». Націєвеький не приховує, що приїхав одружуватися з розрахунку, і заздалегідь виторгував у майбутнього тестя неабияке придане, про що Мартин Боруля сповіщає Палажці з простодушною наївністю: «500 рублів приданого, весілля на наш кошт, 2 годи доставлять в город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі». Марися говорить Націєвському, що любить іншого. Це не зупиняє жениха, який вважає, що жінки від нього «тануть». Підслухавши розмову Мартина з Палажкою про вибір майбутніх кумів, секретар остаточно вирішує тікати із заручин, сумніваючись, чи не підсунуть йому наречену, яка чекає дитину.

Дія V

Боруля, наздогнавши Націєвського, лупцює його. Додому повертається Степан, тому що після скасування земського суду залишається безробітним. Марися розповідає, що Мартин занедужав після звістки про те, що потрібно виселитися з орендованої землі. Крім того, із Сенату надійшла відмова, бо в одному документі написано не «Боруля», а «Беруля». На допомогу приходить Гуляницький, який умовляє Борулю відмовитися від дворянства. Мартин спалює злощасні документи, які гарантували йому дворянство, й вирішує одружити Марисю з Миколою. Думка про дворянство нащадків залишається його найсокровеннішою мрією, тому Боруля звертається до Миколи й Марисі зі словами: «Вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами».

Аналіз «Мартин Боруля» Іван Карпенко-Карий

Аналіз

«Мартин Боруля» Іван Карпенко-Карий

«Мартин Боруля» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.

Рід літератури «Мартин Боруля» : драма.

Жанр «Мартин Боруля» : трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),

Тема «Мартин Боруля» : сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянсь­кими привілеями ігнорує здорові моральні норми.

Ідея «Мартин Боруля» : утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до приві­лейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосун­ках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюєть­ся фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.

Художній напрям «Мартин Боруля» : реалізм.

Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі.

Сюжет, композиція «Мартин Боруля» : комедія в 5-ти діях. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонит­ви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник побудував на фак­тах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це витратив чимало часу, але марно — дворян­ство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тебілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Розв’язка — гостро драматична. Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени із життя замож­ного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побуто­вих і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьо­му, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міща­нин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»),

Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завес­ти у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через ра­зючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Проблематика «Мартин Боруля» :

• людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;
• праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;
• батьків і дітей;
• меншовартості;
• кохання і сімейного щастя.

Примітки: Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній перекон­ливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.

Аналіз «Мартин Боруля»

«Мартин Боруля»

Автор: І. Карпенко-Карий

Рік написання: 1886

Видання: 1891 р. у журналі «Зоря»

Літературний рід: драма

Жанр: трагікомедія

Тема: зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у своєму статусі до дворянства.

Ідея: висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно думаючи, що цим можна винищитися над іншими.

Головні герої: заможний селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, їх діти Марися і Степан, друг родини Гервасій Гуляницький, його син Микола, наречений Марисі Націєвський, Красовський (пан, з яким судиться Мартин Боруля), повірений Трандалєв.

Проблематика:

• Проблема людської гідності
• Проблема усвідомлення щастя
• Проблема праці
• Проблема батьків і дітей
• Проблема кохання і сімейного щастя

Композиція: 5 дій

Сюжет: Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить Степана привезти із міста Націєвського – чиновника. У цей час до Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого – Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б’є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля отримав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів. Скоро приходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не співпадає одна літера. Боруля спалює усі документи і дає згоду на одруження Марисі й Миколи.

П’єса «Мартин Боруля» — це трагікомедія, оскільки в ній наявний момент катарсису (усвідомлення своїх помилок), але автор визначив жанр по іншому – комедія в п’яти діях. Трагікомедія має реальну основу: Карпо Тобілевич (батько І. Карпенко-Карого) теж хотів визнати свій рід дворянським, але не зміг довести свого походження через помилку в прізвищах. Тематично близькою є п’єса Жана Батиста Мольєра «Міщанин-шляхтич».

Події в драмі відбуваються в родині багатого орендатора землі – Мартина Борулі, який наївно сподівається, що його спадкові права як шляхтича будуть підтверджені, а тому вводить у своїй сім’ї дворянські порядки.

Вчинки Борулі мають комічний характер, Карпенко-Карий з гумором змальовує простодушність і наївність Мартина, а довіру до повіреного Трандалєва показує настільки надмірною, що, на перший погляд, вона межує з інфантильністю, дитячістю, нерозвиненістю логічного мислення. Але в той же час Мартин Боруля не позбавлений позитивних рис, адже він хоче стати дворянином, щоб позбавити своїх дітей від відчуття другосортності, обділеності, дати їм те, чого не мав сам. Інші члени родини, крім Степана, який вже спробував веселого життя, залишають порядними та працьовитими людьми. Палажка не горить бажанням стати пані, але скоряється волі чоловіка. Марися ж досить неординарна постать, яка вміє кохати, здатна знайти вихід і відстояти своє право на особисте щастя.

Источники:

http://www.ukrlib.com.ua/styslo/printit.php?tid=4677

http://navsi200.com/martyn-borulya/

http://zno.if.ua/?p=590

Аналіз «Мартин Боруля» Іван Карпенко-Карий

http://school-zno.com.ua/ukr-literatura/10-klas/karpenko-karyj/16-martyn-borulja.html