0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Чому маруся чурай мовчала на суді

Маруся Чурай (Скорочений переказ, дуже стисло) — Ліна Костенко

Ліна Костенко

Маруся Чурай (Скорочений переказ, дуже стисло)

Якби знайшлась неопалима книга

Такого-то року й такого то дня Маруся Чурай на лаві підсудних, і пів-Полтави свідків під дверима.

Маруся стоїть перед судом тому, що її звинувачують у навмисному отруєнні свого коханого Гриця Бобренка. Один за одним свідки розповідають, що бачили, як Гриць і Маруся зустрічалися, як дівчина кинулася через кохання в річку, і її врятував Іван Іскра. Мати Гриця привела аж сімнадцять свідків, які стверджують, що Маруся — відьма. Горбань вважає, що Чураївна, дізнавшись про одруження свого нареченого з іншою, Галею Вишняківною, спеціально напоїла його отрутою. Сама ж Маруся стоїть і мовчить. А Бобренчисі так хочеться бачити її приниження, каяття. Вона розповідає, що не заважала їх нім зустрічам, щоб син не бігав до жінок легкої поведінки.

Яким Шибалист розповів громаді, як ріс Грицько, якого Чураї і годували, й на розум наставляли, бо матері його все ніколи було: «воювала — за курку, за телицю, за межу». Діти зростали разом, покохали одне одного. Маруся — щиро, самовіддано, а от у Гриця в душі двоїлося: «Від того кидавсь берега до того. Любив достаток і любив пісні».

До суду прибув посланець із Січі з листом про необхідність допомоги Хмельницькому. Він послухав справу і сказав, що треба подивитися ще з боку зради: «Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?!»

Найбільше страждає Іван Іскра, козак, що любить Марусю. Але він, перш за все, патріот, тому говорить: «Ця дівчина не просто гак Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа. Коли в поход виходила батава, — її піснями плакала Полтава. Людей такого рідкісного дару хоч трохи, люди, треба берегти!»

Але судді ухвалили вирок — страту на шибениці.

Полтавський полк виходить на зорі

Спливає час. Усюди битви. У боях вирішується доля народу: «Там бій гримить. Там гине наша воля. Там треба рук, і зброї, і плечей». І що там, здавалося б, чиєсь маленьке життя. Але Полтава мовчить, приголомшена власним вироком. Сумно, без пісень, виходить Полтавський полк на зорі в похід. Іскра мчить посланцем до гетьмана Хмельницького.

Очікуючи страти, Маруся думає: «Пройшло життя. Не варто було й труду. Лише образи наберешся вщерть». Вона зневірена, покинута, до того ж і не винна у смерті Гриця. Картає себе, що загинув хлопець не по-людськи, усі з ним прощаються, тільки до неї нікому немає діла. Пригадує дитинство, працю разом із Грицем, розповіді діда Галерника про війну, про полон, щедрування, святкування в ніч на Івана Купала.

Згадує й перше горе — смерть батька, який був справжнім героєм, лицарем. Коли вона почула, як про Гордія Чурая співає кобзар, у неї в душі задзвеніли пісні. Любов її батьків одне до одного була для дівчини взірцем, тому вона й вимріяла, вигадала собі кохання: «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі». Парубкові не стільки сподобалася інша дівчина, як набридли щоденні материні нарікання на нестатки. Гриць і Марусі часто говорив: «Затям, любов любов’ю, а життя життям». А він же був хоробрим козаком! Але: «Не так ті кулі козаку страшні, як це щоденне пекло метушні».

Бобренчиха весь час говорила синові, що Маруся — надто розумна для дівчини. І Гриць обирає Галю Вишняківну. «Нерівня душі гірша, ніж майна!» Але виявилося, що вдавати кохання теж нелегко. Й одного разу він приходить до Марусі, щоб полегшити свою душу. Благає простити, клянеться в коханні. Та Маруся йому не вірить. Але не хоче помсти: «Я не труїла. Те прокляте зілля він випив сам. Воно було моє».

Статья в тему:  Встать суд идет фразу кто произносит

З розпачу дівчина зібрала зілля, про яке знала від бабусі. Вона не хотіла жити, і смерть була для неї як жадане забуття, спочинок.

Гінець до гетьмана

Палає Україна, скрізь точаться бої. Іван Іскра поспішає до Білої Церкви, де перебуває Богдан Хмельницький. Нарешті дістався. У гетьмана — безсонням обпалені очі, старшини — в рубцях, у клоччі, прямо з бою. І все ж Іван, повідомивши гетьмана, що полк у дорозі, розповів йому про Марусю Чурай. Той згадав славного Гордія Чурая, пісні Марусі, які співала вся Україна. І написав наказ про помилування славної піснярки. Та чи встигне козак до Полтави вчасно?

На світанку Маруся вже була готова до страти. Мати принесла їй чисту сорочку, намисто. Безжальна юрма потяглася в степ на видовисько. Маруся йшла гарна, як завжди, й горда. Сліз немає. Та раптом вершник — гінець від гетьмана з помилуванням: «В тяжкі часи кривавої сваволі смертей і кари маємо доволі. . її пісні —- як перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот. Тим паче зараз, при такій війні. «

Маруся мовби скам’яніла: цієї кари для неї було досить.

Мати не витримала такого випробування і незабаром пішла з життя. Відчуваючи невимовну пустку в душі, Маруся зібралася на про щу. Йшла дорогами чорна, худа, дивилася на світ порожніми очима. Тільки з часом краса рідної природи трохи відлікувала душу: «Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, — оці степи, це небо, ті ліси, усе так чисто, гарно, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься — Україна». Дорогою дівчина зустріла мандрівного дяка, який поставився до неї, як до дитини. Маруся не сміла відкритися йому, хто така, розповісти про свою долю.

Дорогою вони бачать міста, де проливалася кров за волю України. Страшні картини обпаленої землі, сплюндрованої війною, примушують Марусю на деякий час забути про особисте горе. Вона складає пісню про Байду інших славних захисників вітчизни, а дяк дивується з її голосу. Доходять до Києва — суцільної руїни на той час. Дяк роздумує над тим, хто ж святі. Й висловлює думку, що козаків-оборонців теж можна до них причислити. Треба вчитися на прикладах власної історії. Розповідає, що й він колись кохав панну, але та його мову назвала «хлопською». Дяк зрікся своєї любові до чужої йому по духу людини.

Дяк залишив Марусі в дарунок хустку, і їхні шляхи розійшлися.

Зима в Полтаві була тривожна. Скрізь порожньо, тихо, сумно. Тільки димок куриться з Дідової Балки. Там живе дід Галерник. Двадцять років він пробув у неволі на галерах. Дід виробляє з дерева ополоники, ложки та різні немудрі хатні речі. До нього завітав Іван Іскра, щоб порадитися щодо Марусі. Вона самотня, горда, ніякої турботи од людей не приймає. А він же хотів зробити її щасливою, відчувати велику спорідненість душ і долі.

Незабаром під брамами Полтави зупинилося вороже військо. Його, за угодою, мали б впустити, але брама зачинена, міцна, і на валах козацтво походжає. Вороги лютують, а їм подають універсал, в якому говориться, що український і польський народи є рівними, Полк стоїть у полковому місті, «це значить — стоїмо ми на своїй землі».

На валу стоїть Іскра, думає про Марусю. Вона відмовилася стати йому за дружину, говорячи: «Моє життя — руйновище любові, де вже ніякий цвіт не процвіте».

Над Полтавою нависла загроза. Вороги рубають віковічний Пушкарівський ліс. Стріляти не можна. Голод. На базарі — дві качки, одна хлібина й безліч матерії, різних приправ, тільки приправляти нічого, навіть на Різдво. Іван був у Марусі, а вона навіть не зраділа, сама як тінь. Облогу зняли. Полтава ожила.

Весна, і смерть, і світле воскресіння

Після тяжкої зими прийшла весна, принесла надію на спасіння. «Цвіте земля, задивлена в свободу. Аж навіть жити хочеться мені», — радіє Маруся, хоч хвора на сухоти. У неї кашель, лихоманка. При йшов Іван, посидів мовчки і пішов, бо «Богдан підняв козацтво за свободу, універсалом обіслав полки».

Статья в тему:  Когда манивео подает в суд

Маруся стояла край шляху, як колись, а повз неї проходив полк, співаючи її пісні: «Зелененький барвіночку», «Не плач, не журися, а за свого миленького богу помолися», «Ой не ходи, Грицю».

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Роман у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай» має історико-фольклорну основу. Духовне життя нації показане крізь призму нещасливого кохання. Твір порушує проблеми ролі митця в суспільстві, індивідуальної свободи людини, вірності та зради, провини та спокути. Талановита й горда дівчина не стала виправдовуватися, що не винна у смерті Гриця. Життя різних верств українців (за духовним, а не за соціальним поділом) оживає, виблискує яскравими фарбами під поетичним пером письменниці. У творі багато філософських роздумів, ліричних відступів, які пронизує гаряче почуття патріотизму
.

Стислий переказ твору «Маруся Чурай» Ліна Костенко

Розділ 1, якби знайшлась неопалима книга…

Події, описані у творі, відбуваються в Полтаві в 1658 році. Ледь не вся Полтава зібралася біля дверей міського суду. На підсудній лаві була донька справжнього козака горда і непохитна Маруся Чурай, яку звинувачували в отруєнні Гриця Бобренка, її коханого.

Бобренчиха, мати Гриця, голосила більше за всіх, але Маруся всі наклепи і прокльони приймала мовчки. Тоді заворушилася громада, говорячи, що Чураївна сама розповідала про те, як копала і готувала зілля (отруту). Тоді Параска Демиха розповіла, як Гриць похитуючись йшов додому, як вона разом із Бобренчихою намагалися його врятувати. Параска наголосила на тому, що Гриць був козаком, але помер «наглою» смертю від рук дівчини. Суд продовжувався, тоді Фесько розповів про Марусину спробу втопитися. Інші свідки, котрих привела Бобренчиха, сказали, що Маруся – відьма.

Далі розповідається про бойові і не лише досягнення Гриця. Стає відомо, що Григорій Бобренко посватав заможну Галю Вишняківну. За версією громади саме через це Маруся й отруїла Гриця, через ревнощі. Вишняківна стверджує, що Маруся причарувала Гриця, а потім отруїла. Проти Чураївни свідчить Горбань, котрого теж колись судили за крадіжки. З’являється Пушкар – перший, хто стає на захист Марусі, говорячи, що Гриць збив дівчину з правильного шляху. Мати Гриця вплутується у сварку. Але Маруся мовчить. Марусина мати промовляє до громади про те, що звинувачення мають місце, але не відверта ж брехня, «у мою дитину не кидайте словами, як багном!». Чураїха додає:

«Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз.
Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна».

За Марусю вступається Яким Шибилист, що висвітлює провідну рису характеру Гриця – дволикість, «любив достаток і любив пісні». До суду прибуває посланець з листом від Хмельницького з проханням про допомогу у битві під Білою Церквою. Посланець дізнається про смерть Гриця та її причини, щиро виказує невдоволення та осуд, адже козаки в боях гинуть один за одним, а тут якісь «любовні трикутники». «Безславно вмер, а кажете: убито». У суді починаються чвари. Лесько Черкес розповідає сумну історію про невзаємне кохання Івана Іскри – бравого козака, до Марусі Чурай.

Розпочався другий день засідань. Першою свідчила Ящиха: «Любов — це, люди, діло неосудне. По всі віки. Во вік віків. Амінь». Захистити Марусю намагався Мартен Пушкар та Іскра. Останній вразив промовою про те, що Марусині пісні – голос цілої України! Ті пісні здатні повести за собою людей, оживити мертвих, підняти дух, наставити козацтво на перемогу. Та суд був невблаганним. Вироком була страта. Страта на шибениці. Ні сльозинки не впало з Марусиного ока.

Розділ 2, полтавський полк виходить на зорі

Після винесення вироку Полтава наче замовкла. Чи своїм рішенням була приголомшена, чи не вистачало Марусиних пісень… Готується полк до походу, дорога належить неблизька й нелегка. Полтавою несеться посланець з листом до самого Богдана Хмельницького. Посланцем є той, хто більше за всіх опікувався долею Марусі Чурай – до безтями закоханий Іван Іскра.

Розділ 3, сповідь

До Марусиної страти лишається три дні, котрі вона проводить в думках про минуле, теперішнє та майбутнє. Чураївна зазирає у найтемніші куточки власної душі, признається собі в тому, про що й думати раніше боялася. Думки дівчині вкрай песимістичні, адже Маруся виявилася покинутою усім світом та звинуваченою в злочині, якого не коїла. Чураївна сподівається, що три дні пролетять, як одна мить, щоб не мучитись, щоб не страждати. Та несподівано для самої себе Маруся поринає в океан спогадів про щасливе, безтурботне дитинство, де вони з Грицем разом – закохані і несміливі. Чураївна згадує ті часи, коли їм з коханим було по вісімнадцять років. До цих спогадів юна дівчина ставиться особливо ніжно.

Статья в тему:  Как сказать по английски не суди по себе

Наче куля, поцілює в Марусю спогад про загибель батька. Чурай був сміливим, чесним і гордим козаком, тому, певно, й звався Гордієм. Загинув він, як личить і воїну, від рук ворогів страшною смертю – на палі. Гордієві Чураю було краще краще загинути так, ніж здатися. Ця жахлива подія вилилася в першу пісню, враженої смертю рідного батька, Марусі.

Маруся Чурай була плодом палкого кохання її батьків. Дівчина з малечку знала, яку силу має любов, тому найбільшою її мрією було покохати так, як кохали одне одного батьки. І от Марусі здалося, що вона зустріла кохання всього життя – Гриця. Тоді вона ще не знала, скільки їй коштуватиме ця фатальна помилка, хоча й здогадувалась: «Моя любов чолом сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі». Навіть застереження матері не врятували Марусю. Чураїха добре розуміла, що Гриць Марусі не рівня, що не цінує він душу так, як гроші. Доказом цього стало його сватання до Вишняківни, але вже було пізно. Чураївна була приголомшена звісткою про стосунки Гриця й Вишняківни настільки, що тяжко захворіла, втратила бажання жити. Незважаючи на це, Маруся жодного разу не заплакала, не виявила своїх емоцій на публіці. Такою гордою вона була.

Але ж не все так погано. І в Марусиному скаліченому житті були яскраві, сповнені радості моменти. Кохання, що лише згодом виявилося нещасним, – найщасливіша сторінка життя. Маруся та Гриць любили одне одного, мов діти: щиро й відверто. Завдяки цим світлим почуттям душа Марусі бриніла піснями, котрі згодом стали скарбом для України. Закохані мріяли про спільне майбутнє, але Гриць боявся буденщини, йому краще було б в бою загинути. До того ж, Бобренчиха зробила все, аби завадити єднанню Грицевого серця з Марусиним.

Мати обрала для свого сина кращу долю – Галю Вишняківну. Та Гриць і цього не зміг. Врешті-решт він повернувся до Марусі з клятвами та обіцянками. Але вже раз зраджена дівчина не повірила, тому зламана, зневірена Маруся вирішила покінчити з життям. Вона зварила для себе зілля, яке згодом й випив Гриць.

Останній ранок. Маруся виправдовує для себе Гриця і власну смерть сприймає як шлях до коханого свого. Мати приносить одяг: білу сорочку, намисто, бо смерть буває лише раз на все життя.

Розділ 4, гінець до гетьмана

Час спливає, та Іскра не втрачає надії і мчить до Хмельницького в Білу Церкву, де тим часом точиться кривавий бій.

Іван Іскра дістається гетьмана, до якого величезна черга людей зі справами державної важливості, а в Іскри про чиєсь одне життя. Подолавши неблизький шлях, Іван наважується звернутися до Хмельницького у справах Марусі. Богдан розуміє як людина горе Іскри, Марусі та й усієї України. Гетьман не забув про славного козака Гордія Чурая, не забув пісень Марусиних, що змушували рухатися вперед, боротися за долю України-неньки. Отже, отримавши гетьманське добро, Іван Іскра вирушає до Полтави. Але головним запитанням залишається: чи встигне він, адже до страти лічені години.

Розділ 4, страта

На світанку Маруся вже була морально готова до страти, її душа заспокоїлась. Тільки одне хвилювало дівчину – її честь. Маруся Чурай переймалася тим, чи покладуть їй пучечок червоної калини, який символізував дівочу честь, на груди.

Шибениця вже готова, натовп чекає цинічно видовищ. Один тільки Лесько Черкес ніяк не знайде собі місця. Парубок метушиться у пошуку порятунку, спасіння для Марусі. Безжальний натовп висовує наперед Бобренчиху як мати вбитого. Натовпом пройшло: «Ведуть!».

Маруся йшла так, наче не на страту, жодних емоцій, жодної сльозинки, горда й непохитна, якою її звикла бачити Полтава. Може, тому її не жаліли? Усі та кожен розуміли, що стриманість Марусі давалася їй дуже тяжко. Усі та кожен розуміли, що не змогли б так. Та Чураївна зліплена з того ж тіста, що й батько, Іскра, Черкес, Шибилист, Хмельницький… Незламна й нескорена…

Аж ось, Іван Іскра встигає вчасно і скасовує рішення суду наказом гетьмана. У неспокійні часи, у часи, коли війна забирає життя одне за одним, не можна так розважливо ставитись до найвищої цінності людства – життя. До того ж, Маруся – не просто одне життя, а голос народу, голос України.

Статья в тему:  Как происходит выселение из квартиры по решению суда

Розділ 6, проща

Серце Марусиної матері не витримує цих шалених подій, і за півтора тижня вона помирає. Провівши маму на той світ, дівчина залишається одна-однісінька, усіма забута й покинута, тому Маруся вирушає на прощу до Києва.

Змарніла, худа, чорна від горя, Маруся йде далекими дорогами і нічого не помічає, мов чужа дивиться світ. Але українські краєвиди не здатні полишити когось байдужим до їхньої краси. Дивовижність українських земель працювала як ліки для зневіреної дівчини.

Згодом, зцілена красою України, Маруся зустрічає мандрівного дяка. На той момент дівчина вже була готова до діалогу і прагнула спілкування, їй знову хотілося вірити, говорити, слухати. Мандрівники розповіли одне одному історії власних життів і двинулись до Києва, не оминаючи місць козацької бойової слави. Десь воювали на чолі з Остряницею, десь – із Кончаком, десь – із Наливайком. Северина Наливайка, котрий «і жив, і вмер як личить козаку», вороги спалили у мідному бику.

Рухаючись далі, Маруся з дяком потрапляють у Лубни – столицю Яреми Вишневецького, котрого автор називає «руйнатором» України. Дяк розповідає про страшні події за часів Вишневецького. Маруся настільки проймається болем народу, що забуває про власні страждання і… складає пісню! Мандрівний дяк був вражений талантом дівчини. Він радів тому, що в Україні ще існують люди, здатні говорити зворушуючи і часами мотивуючу правду у піснях.

Дорога з Лубен до Києва видається мандрівникам стражденною, адже вони згадують жахи, що Україна була вимушена пережити, і розуміють, що історію славного українського народу писати нікому. Порожні хати, покинуті села – все це наслідки страшної війни. Маруся і дяк вирішують, що навіть на цвинтарі менше болю та сліз, тому й залишаються там ночувати. На кладовищі вже немає підлощів та злості, тут ніхто не вчинить кривди. Тут є примирення. Примирення з тим, що вже все сталося. На цвинтарі Маруся побачила могилу поляка. Мабуть, там вся його родина, весь його біль, і цей надгробок – його Батьківщина.

Дяк із Марусею дістаються Києва. Столиця виглядає зовсім інакше, ніж у мирні часи. Місто схоже на руїни, незагоєну рану. Таким Київ став через боротьбу українців проти загарбників. Не пожаліли польський гетьман Потоцький та литовський Радзивілл ані людей, ані міста, ані храмів. За три дні запеклих боїв більшість церков були знищені дощенту, лише Києво-Печерська лавра вціліла, а точніше її печери.

Дяк розповів Марусі ледь не про всіх священиків та мучеників, чиї життя досягли кінцевої крапки саме тут – у лаврі. Мандрівний дяк замислюється над тим, скільки славних козаків померли мученицькою смертю. Дяк виголошує палку промову про героїв України, не оминає прізвищ Наливайка та Чурая. Маруся, почувши батькове ім’я заходиться в сльозах, але не розповідає дякові про своє походження. Той продовжує, говорячи про те, що діти змалечку повинні знати історію рідного краю – героїчне минуле України. Він впевнений, що тільки так можна виховати справжнього патріота.

Одного разу мандрівник розповідає Марусі й про свою нещасну долю. Дяк зрікся свого кохання через те, що його кохана жінка назвала співучу українську мову «хлопською». Такого удару він не витримав і вирішив, що краще бути нещасним, ніж миритися з таким ставленням до його Батьківщини. Розповідь дяка, прості і мудрі слова загоїли Марусині душевні рани, допомогли знову навчитися відчувати чужий біль. У храмі Маруся Чурай поминає померлих, що були їй близькими: матір, батька та Гриця.

Після цього шляхи Марусі та дяка розходяться. Він йде мовчки, заливши хустку у подарунок та добрі спогади про себе. Проща у Києва дає Марусі сили жити, і вона рушає додому, до Полтави.

Розділ 7, дідова балка

У Полтаві зима не минула спокійно. У Білій Церкві було підписано угоду, внаслідок якої польське панство рушило у Полтаву. Місто перетворилося на привида, не чути було дитячий сміх і людський гомін, суцільна пустота. Тільки димок було видно з куреня діда Галерника, що вже давно жив неподалік балки. Своє прізвисько він отримав через те, що пробув двадцять років на галері в неволі. Відколи дід звільнився, він різьбить з дерева різні речі. Навіть під загрозою ворожої навали Галерник нікуди з рідної домівки не пішов, разом із ним залишилась Маруся.

Статья в тему:  Знаешь какой самый страшный суд

Одного разу до діда прийшов Іван Іскра, щоб довідатися про Марусю. Галерник відповів, що та повернулася з прощі дивна й змарніла, не готова до спілкування з людьми. Дівчина залишалася гордою, тому не приймала будь-якої турботи. Але Іван не полишав надії на те, що зможе зробити її щасливою. Парубок щиро переймався життям та здоров’ям Марусі, але дівчина ніяк на це не реагує. Іскра згадує їхнє спільне дитинство, схожі долі батьків. Мучиться від нерозділеного кохання, але вірить, що його дух та завзяття візьме верх.

Розділ 8, облога Полтави

Під брамами Полтави вишикувалося вороже військо. Зима видалася холодною та сніжною, тому ворогові було нелегко дістатися Полтави. За Білоцерковською угодою вороже військо повинні пустити до міста, але брама зачинена.

Полтавчани на чолі із Пушкарем заявляють, що незважаючи на будь-які угоди, Полтава – українське місто. Вони стоять на своїй землі і за свою землю. Полтаву тримає міцний вал, на якому стоїть Іван Іскра.

Іскра думає про Марусю: чи не змерзла вона в холодній хаті одна серед зими, чи нормально почувається вона самотньою. Іван пропонував коханій вийти за нього заміж, але та відмовила, аргументуючи це тим, що вона сама нещасна, тому не зможе ощасливити парубка.

Полтава не здається. Облога триває три тижні, вороже військо вже почало вирубувати ліс, у місті голод, всі дороги обірвані. І так тривало до самого Різдва. Тільки після свята місто було звільнено.

Марусі з кожним днем ставало все гірше, а Полтава навпаки ожила.

Розділ 9, весна, і смерть, і світле воскресіння

Врешті-решт, після тяжкої, тривожної зими прийшла весна. Навесні все живе, росте і квітне, на це й сподівалася Маруся. Україною спалахнули нові центри повстань. Уся країна палала. Тоді й Івану довелося знову йти до бою, полишивши Марусю, хвору на сухоти, саму. Згодом, вона помирає.

Душа дівчини дивилася на те, як козаки йдуть з міста до бою. Військо йшло, співаючи Марусині пісні: «Зелененький барвіночку», «Не плач, не журися, а за свого миленького богу помолися» та інші. І серед них «Ой не ходи, Грицю». Тоді душа дівчини не витримала: «Дівчаточка, дівчатонька, дівчата! Цю не співайте, я ж іще жива».

    Висновки:
  • «Маруся Чурай» Ліни Костенко – перший історичний роман у віршах;
  • події розгортаються в Полтаві у роки національно-визвольної війни;
  • тема: зображення нещасливої долі на тлі національно-визвольної війни в Україні XVII ст.;
  • ідея: незламність українського народу;
  • сюжет: у романі присутні дві сюжетні лінії: перша – доля Марусі Чурай, любов до Гриця; друга – зображення боротьби козаків проти загарбників;
  • композиція: твір поділяється на дев’ять розділів;
  • літературознавці вважають роман «Маруся Чурай» спорідненим із драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня». «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі» – історія кохання Мавки та Лукаша схожа на історію Марусі та Гриця.

Ліна Костенко — Маруся Чурай (дуже стисло)

Стислий переказ, виклад змісту

Якби знайшлась неопалима книга

Під час пожежі у Полтаві 1658 року згоріли всі документи міських судових справ. А можливо, серед них могла б знайтися справа Марусі Чурай.

Справа ця розглядалася на одному з судів з приводу вбивства козака Грицька Бобренка. Мати вбитого звинувачувала дівчину Марусю у тому, що вона отруїла її сина, з яким довго зустрічалася. Грицько вирішив одружитися з іншою дівчиною, і цього Маруся пробачити не могла.

Бобренчиха привела до суду людей, які називали Марусю відьмою, бачили, як вона перекидалася на сороку, робилася димом, збирала трави.

Мати дівчини звертається до людей з проханням не кидати багном хоч у її дитину, бо життя її і так вже отруєне.

Виступає Яким Шибилист. Він розказує, що Маруся та Грицько росли у нього на очах. Саме Чураї доглядали малого хлопця, бо матері не було до нього діла, вона весь час із кимось сварилася, позивалася. Вирісши, діти закохалися одне в одного. Та прийшла війна, і Гриць пішов воювати. Маруся вірно чекала свого коханого, ні на кого навіть не глянула.

Грицько ж, він міряв не тією міркою.

Статья в тему:  Как попасть на заседание суда

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Грицько ніяк не міг у житті пристати до одного берега.

До суду прибуває посланець із Січі. Богдан Хмельницький скликає козацтво під Білу Церкву, щоб виступити проти Потоцького і Радзивілла.

Посланець дізнається, над ким відбувається суд і пропонує розглянути справу з іншого боку:

  • Маруся Чурай (повний текст) ▲ читається майже за 3 години
  • Маруся Чурай (переказ) ▲ читається за 15 хвилин
  • Маруся Чурай (скорочено) ▲ читається за 31 хвилину
  • Маруся Чурай (стисло) ▲ читається за 8 хвилин
  • «Маруся Чурай» (шкільні твори)
  • «Маруся Чурай» (реферати)
  • Хто така Маруся Чурай, про яку розповідає у своєму романі Л. Костенко?(та інші запитання)
  • Біографія Ліни Костенко

Ця дівчина. Обличчя, як з ікон.

І ви її збираєтесь карати?!

А що як, інший вибрати закон, —

не з боку вбивства, а із боку зради?

Ну, є ж про зраду там які статті?

Не всяка ж кара має буть безбожна.

Що ж це виходить? Зрадити в житті

державу — злочин, а людину — можна?!

Наступного дня суд, над Марусею продовжувався. Полковник Пушкар вважає, що платити злочином за злочин не можна, тому дівчина винна у вбивстві. Війт Горбань також хоче покарати винну. Суддя вирішує засудити Марусю до страти.

Підводиться Іван Остряниця, син славного гетьмана:

Ця дівчина не просте так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

Марусині пісні співають, вирушаючи у похід козаки, співають дівчата, чекаючи коханих. У такої людини душа не може бути чорна.

Івана ніхто не хоче слухати. Маруся ж відмовляється від останнього слова. Її засуджують до покарання на шибениці.

Полтавський полк виходить на зорі

Козаки збираються вирушити у похід захищати свою землю і волю. Дехто з них не повернеться, але така їхня доля.

Марусі дають три дні на роздуми і саджають до в’язниці. Вранці дівчина чує поклик сурми. Це вперше полк вирушає у похід без Гриця. Серце їй рветься від болю.

Маруся весь час думає про Гриця: чи добре його поховали, чи гідно козацького звання?

Потім вона все думає, коли ж змінилася Грицева душа, що з ним сталося. Згадує дитячі роки, коли вони разом гралися, слухали розповіді старого Галерника, колядували і щедрували.

Згадує Маруся свого батька, який віддав доньку до школи. Доброю він був людиною. Потім в одному з боїв потрапив у полон і був страчений. Чула Маруся колись пісню кобзаря про свого батька.

Доброю і красивою була й Марусина мати. Гордо стримувала вона свої сльози, не показувала на людях горя. Вірно кохали батьки одне одного.

Прийшло кохання і до Марусі. Але все щось заважало одружитися: то війна, то нерішучість Гриця. Бобренчиха ж мріяла мати в невістках хазяйську дочку. Маруся не вірила людським поговорам, аж поки Гриць не заслав старостів до Галі Вишняківки. Дівчина була приголомшена такою зрадою. Страждала разом з дочкою і мати. Знала, що Гриць не любить Галю, буде з нею нещасливий, але. багатство.

Важко було витримати гордій дівчині і відкрите зухвальство Вишняківки, яка сміялася Марусі в обличчя. Хотіла навіть утопитися, але врятував її Іван. Він давно вже кохав дівчину.

Життя Грицькової родини було приземленим, тому і Гриць виріс таким «некрилатим». Мати прагнула все більшого достатку і не зважала на такі речі, як кохання.

Син послухав матір і посватався до Галі, але того ж вечора напився у шинку і вперше крикнув на Бобренчиху. Галя була йому немила.

В останню свою ніч Маруся не спить, думає про матір, коханого. А на світанку сповідається у своїх гріхах ясному сонечку:

Не помста це була, не божевілля,

Людина спроста ближнього не вб’є.

Я не труїла. Те прокляте зілля

Він випив сам. Воно було моє.

Після Грицевого сватання Маруся заховалася від усього світу, але одного разу, прийшовши на вечорниці, побачила, як Грицько танцює з Галею.

Гриць сам прийшов до неї, просив пробачення. .Говорив, що одружиться з Марусею, бо кохає її. Та Чураїха не може навіть підняти руки, щоб благословити їх.

Він говорив, і відбувалось диво.

Він зраду якось так перетворив,

так говорив беззахисно й правдиво, —

неначе він про подвиг говорив.

Статья в тему:  Как будет по турецки суд

Маруся відмовляє Грицеві. З розпуки Гриць випиває отруту, яку Маруся приготувала для себе.

Маруся не розказує цього суддям, бо хоче вмерти.

Тюремник приносить для дівчини вузлик з чистим одягом.

Гонець до гетьмана

До Богдана Хмельницького спішить Іван Іскра сповістити, що полтавці вислали полк на допомогу. Крім того, він сподівається врятувати Марусю.

Гетьман дякує Іванові за добру новину, але помічає його стурбованість. Іван розповідає про долю Марусі. Гетьман пише наказ про помилування дівчини.

Іван гонить коня назад у Полтаву.

Марусю ведуть на страту. За нею суне цілий натовп цікавих. Шибениця стоїть у степу.

Жінки з малими дітьми пробиваються наперед, щоб краще бачити, швець просить у ката на згадку шматок мотузки, хтось пропонує пропустити наперед матір Грицька, бо та заслужила побачити Марусину смерть.

Маруся і перед смертю залишається красивою і гордою. Один чоловік зауважує, що вона скоріше схожа на святу.

У натовп уривається Іван Іскра і читає гетьманську грамоту. Дівчину помилувано за її пісні.

Радіють усі, крім самої Марусі. Понад усе вона хотіла вмерти, та не дали.

Марусина мати після страшного потрясіння невдовзі помирає. Поховавши її, дівчина йде на прощу до Києва. Дорогою зустрічає старого дяка, який став її супутником. Він розповідає дівчині про історичні події у тих місцях, якими вони проходять, про зрадника Вишневецького. Маруся зразу ж складає зворушливу пісню про почуте.

Прийшовши до Києва, вона бачить спалене Місто. Це зробив литовський князь Радзивілл. Кияни живуть у землянках.

Разом з дяком Маруся оглядає печери, слухає розповіді про святих. Дяк теж колись був козаком, а на старість пішов мандрувати.

Боячись надто звикнути до доброго чоловіка, Маруся хоче втекти від нього.

Повернулася вона додому тією ж дорогою, якою йшла до Києва.

В Україні настала тривожна зима. На Полтаву знову йдуть ляхи, хочуть підкорити собі місто. Тут ховаються люди з усієї околиці. Лише дід Галерник залишається у своїй Дідовій балці.

До діда заходить Іван. Вони розмовляють про Марусю, яка дуже хвора. Дід заспокоює Івана, що з часом він закохається в якусь дівчину і буде щасливим. Та хлопець не уявляє щастя без Марусі.

Полтаву оточили польські війська. Битву не розпочинали, дотримуючись угоди. Поляки надіялися взяти місто змором.

До Марусі приходить Іван і просить її вийти за нього заміж. Але Маруся відповідає, що вона вже давно померла душею. Хлопець умовляє її, бо він буде любити за двох, аби тільки їй було добре. Чураївна перепиняє його.

Життя у Полтаві важке, облога затягнулася, але всі вже звикли і живуть звичайним життям.

Після Різдва поляки відступили, місто зразу ожило.

Весна і смерть, і світле воскресіння

На землю приходить весна. Вона вперше викликає у Марусі посмішку. Вона радіє, але почуває себе все гірше, бо хворіє на сухоти.

Дівчата вчора берегом ішли,

та й заспівали: «Ой не ходи, Грицю».

А я стояла. Що ж мені, кричати.

Які мені сказати їм олова.

Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!

Цю не співайте, я ж іще жива!

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Поема «Маруся Чурай» наскрізь пронизана духом української поезії. Але це не тільки історія, не тільки енциклопедія життя народу XVII століття. Це перш за все особиста трагедія, яка втілює у собі, можна сказати, трагедію кожного з нас. Найбільше турбує поетесу проблема цільності людської натури, незрадливості людської душі, вміння жити високими ідеалами, не розмінюючи їх на буденні потреби.

Маруся Чурай — уособлення високого ідеалу духовності, втілення того незбагненного і невмирущого патріотизму, який житиме в українському народові попри всі його страждання і поневіряння.

Ліна Костенко через окремі подробиці вміло підкреслює відмінність між свідомо мислячою людиною і натовпом. Цей натовп, який рушив за Марусею, коли вона йшла на страту, виступає страшною і бездумною силою.

Отже, кожна людина має перш за все звернутися до свого сумління, вирішуючи якесь питання. Дуже важливу думку виголошує і гонець від гетьмана: чому можна зрадити людину, але не можна — державу. Виходить, немає маленького і великого злочину. Злочин завжди залишається злочином.

Поема «Маруся Чурай» — один з найкращих зразків української та світової літератури — написана на такому високому художньому рівні, що сприймається на одному подиху і вражає в саме серце.

«Суд над Марусею Чурай (за романом у віршах Л.Костенко «Маруся Чурай»).

Тема. «Суд над Марусею Чурай (за романом у віршах Л.Костенко «Маруся Чурай» ).

Статья в тему:  Почему состоялся суд над сократом

Мета: формувати в учнів навички рольової гри за художнім твором, розвивати уміння й навички критичного мислення, висловлення й відстоювання власних позицій щодо героїв твору та їхніх вчинків, аналізу ситуацій та проблем, порушених у творі, пошуку причин трагедії ; виховувати повагу до людської гідності, толерантне ставлення до людей, уміння співчувати горю інших, слухати й чути, поважати точку зору співрозмовника.

Унаочнення : трибуна для виступів,молоток для судді, імітація судової зали за допомогою певним чином розставлених меблів.

Ролі: Маруся Чурай, суддя, прокурор, засідателі, адвокат, секретар, свідки – мати Гриця Бобренчиха, Галя Вишняківна, Семен Горбань, Яким Шибалист,Іван Іскра.

Тип уроку: у ро к узагальнення і систематизації знань

Форма уроку: урок-суд

Методи та прийоми: метод «Суд від свого імені»,»Мікрофон»

Форми роботи: індивідуальні

Перебіг уроку

І Організаційний момент. Актуалізація опорних знань

Вступне слово вчителя .

О сь і залишився прочитаним роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Метод «Мікрофон»

Чи залишив якийсь слід у вашому серці цей твір?

Які думки і почуття охоплюють вас?

Що ви думаєте про Марусю Чурай ?

Чи винна вона у смерті Гриця Бобренка?

ІІ Оголошення теми,мети уроку

Всі ці питання ми переглянемо з вами на сьогоднішньому уроці, вдома ви мали змогу підготуватися, кожен отримав ролі і матиме змогу висловити свої думки,бо сьогодні у нас урок незвичайний , я запрошую вас на засідання суду.

Хочу познайомити вас з дійовими особами сьогоднішнього уроку: Маруся Чурай, суддя, прокурор, засідателі, адвокат, секретар, свідки – мати Гриця Бобренчиха, Галя Вишняківна, Семен Горбань, Яким Шибалист,Іван Іскра.

ІІІ. Основна частина

Секретар . Встати, суд іде!

Сідайте! Ввести підсудного.

(двоє вартових вводять Марусю Чурай )

Суддя . Судове засідання у справі Марусі Чурай оголошується відкритим. Прошу секретаря повідомити присутнім сутність позовної заяви.

Секретар. Позов розглядається від матері вбитого Гриця Бобренка, яка звинувачує підсудну у вбивстві її сина.

Суддя. Для заслуховування звинувачення слово надається прокуророві. Прокурор. Шановний суд, шановні незалежні експерти, журналісти, вивчивши позовну заяву матері покійного — Орини Бобренчихи, опитавши свідків у справі, я висуваю звинувачення згідно зі статтею 115 Карного кодексу України ч.1 Марусі Чурай в тому,що вона умисне заподіяла смерті Гриця Бобренка і відповідно до даної статті прошу покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років. Прошу викликати свідків від звинувачення, а саме: наречену Галю Вишняківну, односельців Параск у Демих у, Феськ а та Семена Горбаня.

Секретар. Запрошується свідок у справі – ФеськоФесько. З Марусею й Василем я знайомий дуже давно. Неодноразово бачив як вони таємно зустрічалися за селом над ставком. І ще можу сказати, що одного разу Маруся навіть робила спробу полишити життя,хотіла втопитись у тому ставу, я вважаю, що це саме через Гриця і, мабуть, через помсту і вбила його .

Суддя. За яку помсту Ви говорите?

Фесько. Маруся не змогла вибачити Гриця через зраду з Галею Вишняківною.

Прокурор. Дякую. Я попрошу до слова Параску Демиху.

Параска Демиха . Того дня я бачила Гриця, він повертався від Чураїв, блідий та смутний. Це Маруся його вбила.

Прокурор. Дякую. Сідайте в залі. Прошу до слова Семена Горбаня.

Семен Горбань . Коли Маруся дізналася , що Гриць збирається одружитися з Галею Вишняківною, вона навмисне вчин ила злочин — напоїла зрадливого коханого отрутою. Отже, вона винна у скоєнні злочину. Все просто.

Суддя. Дякую. Ви можете сісти в залі. Чи є, пане прокуроре, у вас ще свідки в цій справі?

Прокурор . Так, Ваша честь, є. Я попрошу до слова наречену загибло го – Галю Вишняківну.

Секретар . Запрошується свідок у справі – Галя Вишняківна.

Галя Вишняківна . Маруся винна, її треба покарати за те,бо через неї не відбудеться весілля, а гроші ж вже потрачені.

Мати підтримала голосним риданням : Так, скільки ж грошей потрачено.

Суддя . Прошу сідати. Ми судимо не за ваші витрачені гроші, а за смерть людини. Чи є, пане прокуроре , у вас ще свідки у цій справі?

Прокурор. Ні, Ваша честе. Але я хочу надати слово матері покійного Гриця – Орини Бобренчисі.

Суддя: . Розкажіть про вашого сина, починаючи з дитячих років, будь ласка.

Бобринчиха. У нас була дуже дружня, гарна родина. Я завжди поважала свого чоловіка, наш син ріс у любові та злагоді. Хотіла, щоб він виріс гарною людиною і був щасливим, але коли на його дорозі зустрілася Маруся все змінилося. Ц е вона, відьма, причепилася до мого сина, вішалась на нього. Певно, напоїла його якимсь приворотним зіллям, що він ніяк не міг її забути. Це вона йому зав’язала світ. А відьма вона тому, що її баба була в Полтаві відомою знахаркою, що розумілася на тих зіллячках. Ви подивіться на неї: вона схожа з янголом, а в душі – сатана. Вона обманом до себе Гриця затягувала. Вона чаклунка, бо проста дівчина не може складати пісні. Я не вірю ні в які її таланти. Вона он наврочила каліцтво Савці. А ще вона недаремно склала пісню, що котра дівчина чорні брови має, то тая всі чари знає. Це вона вбила мого сина! Вона винна! Я знаю все, так наче там була.
В ту ніч вона сама його до себе, розпутниця, обманом завела .

Статья в тему:  Для кого обязательно решение конституционного суда российской федерации

Суддя .Чи є в захисту або звинувачення питання до свідка?

Адвокат . Ні, Ваша честе. Але у нас є свідок,який слова потерпілої заперечує. Дозвольте запросити його.

Суддя . Дозволяю.

Секретар. Викликається свідок у справі – Яким Шибалист .

Яким Шибалист . Я Вам скажу, Ваша честь, таку річ. Негоже Бобринчисі так принижувати Марусі. Грицько виріс у Чураїв, у Чураїв розуму набирався, бо його матері було не до нього: вона чоловіка свого покійного, царство йому небесне, з ранку до ночі їла, немов іржа залізо, та воювала із сусідами то за курку, то за межу, то за телицю. А коли виросли діти вкупі, Маруся його чесно чекала з походів, а він почав до Вишняківни вчащати, доки не посватався. А з Марусею хіба ж таки так можна? Вона добра, горда дівчина. Він своєю зрадою на горло їй наступив. Вона ж тепер не співатиме, не складатиме пісень, бо душу їй випорожнив він навіки. Тут і до біди недалеко. У мене все, пане суддя.

Суддя . До свідчення запрошується свідок від звинувачення Іван Іскра.

Прокурор .Протестую, Ваша честе, цей свідок зацікавлена особа, оскільки всім відомо, що він кохає Марусю.

Суддя . Протест відхил ено, бо, наскільки мені відомо, ви з боку захисту запросили теж не менш зацікавлених осіб. Тож продовжимо.

Іван Іскра . П ро те, що Гриць Марусі зіпсував усе життя, то й говорити нема чого. Вона себе спалила всю дотла цим коханням і більше не зможе нікого покохати, через що й мені нема щастя . І не труїла вона Гриця, просто не змогла б, підготувала зілля для себе, а хлопець випадково випив.

Суддя .Слово надається підозрюваній — Марусі Чурай.

Маруся . Як би там не було, я не буду ні в чому виправдовуватися. Я весь час пишалася Грицем : він був козак ом , воює вав , як мій тато. Але моя мама мала рацію,коли сказала, щоб я не порівнювала Гриця з батьком, бо він із тих, хто хоче жити, а батько був з тих, що вмирали перші. Гриць не міг захистити наше кохання від своєї матері чи не хотів. Його мати слідкувала за нами, не дозволяла нам бачитися, сварила його через наші побачення і хотіла, щоб він одружився з хазяйською дочкою – Галею. Звичайно, що я ніяк не можу порівнювати себе з цією дівчиною: вона із заможньої родини,а в мене немає нічого, крім кохання та пісень. Любов є моєю сутністю, не можу я одружитися з людиною не кохаючи, а Гриць виявився не таким. Моя любов безмежна, а Грицева – то щось приземлене, дрібне.

Суддя . Чому ви хотіли на себе накласти руки, втопитись?

Маруся . Я вже змирилася з тим, що Гриць не буде мій, але для мене стало нестерпним, що з мене почала насміхатися Галя , і тому я прийняла таке рішення.

Суддя . Що сталося того трагічного вечора?

Маруся . Зі зрадою Гриця життя для мене втратило сенс . Я приготувала для себе отруту, хотіла випити, але не встигла…Прийшов Гриць до мене поговорити і випив її.

Адвокат . Прошу слова.

Суддя . Дозволяю.

Адвокат . Моя підсудна виросла в сім ї, де шанувалася народна мораль, де панували любов до Вітчизни, вболівання за щастя. Серце моєї підзахисної належало Грицеві Бобренку. Марусина любов до Гриця була безоглядною і сильною,і її почуття — то не розпуста, а справжнє почуття, якому вона себе всю без останку віддала. Маруся мріяла про щасливе життя. Подружня вірність для неї рівнозначна вірності своєму народові, любові до В ітчизни, глибокої пошани до культури, до норм моралі. Тому зрада Гриця ста ла для неї крахом, він перекреслив усі мрії та бажання дівчини, завдав їй нестерпного болю.

Статья в тему:  Как проходит суд после дтп

Щоб урятуватися від нестерпного болю, Маруся приготувала собі гіркий келих трунку ,але сталося так, що Гриць сам випив цю отруту. Але чи винна вона в цьому? Пане суддя, а що, як інший вибрати закон:не з боку вбивства, а із боку зради?

Суддя . Суд оголошує перерву для винесення вироку.

Секретар . Встати, суд іде.

Суддя (стоячи ) – Розглянувши справу Марусі Чурай , звинувачено ї у вбивстві Грицька Бобренка , беручи до уваги судження свідків, адвоката і обвинувача, засуджує дії її і визнає.

І V Підсумок уроку

Вчитель : Діти, сьогодні ви відчули, як іноді важко винести правильне рішення, тобто вирок, який вирішить подальшу долю людини. На уроці ви серйозно поставилися до виконання певної ролі і ми з вами організували справжній суд. Так все ж таки Маруся Чурай для вас жертва чи вбивця?Чи змінили ви свої думки після суду?

Чому маруся чурай мовчала на суді

ЯКБИ ЗНАЙШЛАСЬ НЕОПАЛИМА КНИГА Розділ І

Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту.

Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою.

Плавились бані дерев’яних церков.

Вітер був сильний. Полум’я гуготіло.

І довго ще літав над руїнами магістрату

всіх отих книг міських Полтавських,

де були записи поточних судових справ.

Може, там була і справа Марусі Чурай?

Може, тому і не дійшло до нас

жодних свідчень про неї,

що книги міські Полтавські «през войну,

под час рабованя города огнем спалени»?

А що, якби знайшлася хоч одна,—

в монастирі десь або на горищі?

Якби вціліла в тому пожарищі —

неопалима — наче купина?

І ми б читали старовинний том,

де писар вивів гусячим пером,

що року божого такого-то, і місяця такого-то, і дня,

перед Мартином Пушкарем, полковником,

в присутності Семена Горбаня,

що був на той час війтом у Полтаві,

перед суддею, богом і людьми

Чурай Маруся — на підсудній лаві,

і пів-Полтави свідків за дверми.

І загула б та книга голосами,

і всі б щось говорили не те саме.

І чорні бурі пристрастей людських

пройшли б над полем буковок хистких.

Тоді стара Бобренчиха, вдова,

суду такі промовила б слова:

— Пане полковнику і пане войте!

Ускаржаюся Богу і вам

що вона, забувши страх божий,

отруїла сина мого Григорія.

І втеди син мій Григорій наглою смертю вмер,

на здоровлі перед тим не скорбівши,

през отруєння і през чари бісовські.

То вам, панове, правдиво, під сумлінням, кажу

і людьми те освідчу.

Оскаржену Марусю Чураївну

тоді суддя суворо запитав, —

коли, чого і для якой причини

таке незбожне діло учинила?

Але вона ні слова не сказала,

усправедливлень жодних не дала,

тілько стояла, яко з каменю тесана.

Тоді громада загула прелюто:

— Вона ж свій злочин визнала прилюдно!

Бо, як до Гриця, мертвого, припала,

казала все — як зілля те копала,

як полоскала, як його варила

і як уранці Гриця отруїла.

Вона ж співала, наче голосила,

на себе кари божої просила.

Співала так, як лиш вона уміла!

А потім враз — неначе заніміла.

Тоді ми, вряд, упевнившись на ділі,

що Гриць умер, отруєний, в четвер,

предать землі звеліли до неділі,

прийнявши справу криміналітер.

Убивницю ж, Марусю, до росправи

скріпить в’язеням города Полтави.

Бобренчиха ж, та зацна удова,

нехай на бога в горі упова

та настановить свідків, віри годних,

не підозренних у проступствах жодних.

Аби по правді свідчили про злочин,

що тут убивці іншого нема,

бо то не є ще доказ остаточний,

якщо підсудна визнала сама.

На то ставши, Параска Демиха, в літах подейшлих,

— Єдну душу Богу ховаю, а було так.

Недавнечко, о півнях, вийшла я.

— . трусити Левкову грушу,— підказав хтось.

Лесько Черкес мене на цноті змазує!

Тоді ми, вряд, казали-сьмо Черкесу і всім також

особам принаявним, щоб мову свідкам не перебивали,

Источники:

http://m.ukrclassic.com.ua/katalog/k/kostenko-lina/2017-lina-kostenko-marusya-churaj-skorochenij-perekaz-duzhe-stislo

http://gdz4you.com/literatura/skorocheni-perekazy/styslyj-perekaz-tvoru-marusya-churaj-lina-kostenko-20417/

http://www.ukrlib.com.ua/styslo/printit.php?tid=3340

http://naurok.com.ua/sud-nad-maruseyu-churay-za-romanom-u-virshah-l-kostenko-marusya-churay-187155.html

http://www.litmir.me/br/?b=104625&p=2

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector