На які правовідносини поширюється юрисдикція судів

На які правовідносини поширюється юрисдикція судів

Lost your password? Please enter your email address. You will receive a link and will create a new password via email.

Login

Реєстрація

Якщо Ви бажаєте співпрацювати з нами – реєструйтесь, заповнюйте свій профіль та надавайте консультації. За кожну відповідь Вам нараховуватимуться бали.

• Контакт
• Наші вакансії
• Вхід на сайт

• Додати запитання
• Додати документ
• Зразки документів
  • Для підприємства
  • Договори та акти
  • Позовні заяви та скарги
  • Інші докумети
• Блог
• Про проект

Login

Реєстрація

Якщо Ви бажаєте співпрацювати з нами – реєструйтесь, заповнюйте свій профіль та надавайте консультації. За кожну відповідь Вам нараховуватимуться бали.

Відповідно до Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.
Згідно з конституційним положенням перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.
Отже, судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.
Суддя може бути звільнений з посади органом, що його обрав або призначив, лише у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею 65 років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Кодекс адміністративного судочинства України
Стаття 19. Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів

1. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

2. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об’єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

3. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Стаття 19. Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів

Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ)

• перевірено сьогодні
• кодекс від 14.06.2018
• вступив у чинність 15.12.2017

Ст. 19 Кодекс адміністративного судочинства України в останній чинній редакції від 5 травня 2018 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Розділ I. Загальні положення

Глава 2. Адміністративна юрисдикція

§ 1. Предметна юрисдикція

Стаття 19. Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів

1. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

2. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об’єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

3. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Загальна характеристика юрисдикції адміністративних судів

Глава 2. Юрисдикція адміністративних судів і підсудність адміністративних справ

У ст. 17 глави 1 «Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ» розділу II «Організація адміністратив­ного судочинства» КАС закріплено зміст юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. Основні ж положення юрисдикції адміністративних судів закріплені ст. 124 Конституції, у якій визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виника­ють у державі.

У сучасному українському адміністратив­ному праві та тлумачних словниках термін «юрисдикція» найчастіше визначається наступним чином: юрисдикція – [лат. – суд, судочинство] – встановлена нормами права сукупність повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування, інших суб’єктів права розглядати та вирішувати правові спори, справи про правопорушення, встановлювати факти, надавати правові оцінки, застосовувати санкції. Залежно від виду правового спору та характеру справи виокремлюють конституційну, адміністративну, господарську, кримінальну та інші види юрисдикції (Великий енциклопедичний юридичний словник за заг. ред. Ю.С. Шемшученка, С. 981). Або юрисдикція – наділення певного кола державних органів компетенцією щодо розгляду справ, які виникають з правового спору чи порушення правової норми (Академічний курс за заг. ред. В.Б. Авер’янова, том 1, с. 515).

Томуюрисдикцію адміністративних судів слід розглядати як визначене процесуальним законом коло пи­тань, що підлягають вирішенню даними судами, та закріплений за ними обсяг від­повідних повноважень.

Частиною 2 статті 4 КАС встановлено, що юрис­дикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Отже, юрисдикція адміністративних судів – правова категорія, яка відмежовує публічно-правові спори, що мають розглядатись і вирішуватись адміністративними судами від спорів (конфліктів), які розглядаються та вирішуються іншими судами.

Саме у такому розмежуванні і полягає практичне значення інституту юрисдикції адміністративних судів. За допомогою категорії «юрисдикція» забезпечується нормальна діяльність та належне правосуддя не лише адміністративних судів, але й організується стабільне функціонування національної судової системи у цілому. Юрисдикція визначає, які суди мають розглядати та ви­рішувати ті чи інші правові спори чи конфлікти.

Значення юрисдикції по­в’язане із процесуальними наслідками недотримання її правил. Тобто якщо справа не належить до юрисдикції адміністративного суду, суддя на стадії подання позову та порушення адміністративної справи може відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі (ч. 1 ст. 109 КАС). У випадку, коли ця неналежність виявляється на стадії судового розгляду, суд закриває проваджен­ня у справі (ч. 1 ст. 157 КАС).

Згідно з ч. 1 ст. 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

У ч. 2 ст. 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністра­тивних судів поширюєтьсянатакі категорії справ:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Оскільки існує значний масив публічно-правових відносин урегульованих нормами не адміністративного права (на­приклад, нормами конституційного права, кримінального пра­ва) та правовідносин, хоча й урегульованих адміністративно-правовими нормами, але віднесених законом до юрисдикції інших державних органів. Тому згідно з ч. 3 ст. 17 юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністра­тивних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян відне­сені до його внутрішньої діяльності або виключної компе­тенції.

Загалом слід пам’ятати, що, по-перше, на розгляд адмініст­ративного суду передається не будь-який публічно-правовий спір, а лише такий, у якому хоча б однією із сторін є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня поса­дова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 п. 7 ст. 3, ч. 1 ст. 17 КАС).

І по-друге, юрисдикція конкретної адміністративної справи обумовлюється участю у ній суб’єктів владних повнова­жень, які виконують покладені на них чинним законодавством завдання та функції держави. Чітке відмежування осіб, які на­лежать до суб’єктів владних повноважень від суб’єктів, які та­кими повноваженнями не наділені, має принципове значення для правильного визначення справ, віднесених до юрисдикції адміністративних судів.

Перелік адміністративних справ, віднесених до юрисдикції адміністративних судів, закріплений ч. 1 ст. 17 КАС України в імперативній формі, є вичерпним і доповненню не підлягає. Тобто таким чином законодавець виключає будь які можливі варіанти розгляду та вирішення вказаних публічно-правових спорів іншими судами чи юрисдикційними органами. Отже, компетентним здійснювати правосуддя щодо публічно-право­вих спорів, закріплених ч. 1 ст. 17 КАС України, є лише адміністративний суд.

2.2. Поняття, види та зміст підсудності справ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

На які правовідносини поширюється юрисдикція судів

Поняття, ознаки та принципи правосуддя; поняття та види судочинства (кримінальне, цивільне, господарське, конституційне); особливості провадження у кримінальних справах неповнолітніх

Держава уповноважує органи влади та їх посадових осіб на здійснення у правомірний спосіб, шляхом професійної юридич­ної діяльності виконувати проголошені конституцією функції з охорони людини і суспільства від негативних проявів, соціаль­них відхилень та з регуляції суспільних відносин.

Судова, правоохоронна та правозахисна діяльність є різно­видами юрисдикційної діяльності, основним продуктом якої має бути впорядкованість суспільних відносин, належний правовий порядок, спокій у суспільстві, повага до закону Вказаними ви­дами діяльності захищаються та охороняються права і пра­вомірні інтереси юридичних і фізичних осіб, припиняються по­рушення права, а також відновлюються порушені права. Зазна­чені види діяльності уповноважені здійснювати суди, органи прокуратури, органи внутрішніх справ, служба безпеки, органи податкової міліції, органи юстиції, нотаріуси, адвокати та ін. їхня діяльність реалізується за такими напрямами:

—правосуддя (або правосудна діяльність);

—діяльність органів прокуратури;

—діяльність уповноважених органів з виявлення і розсліду­вання злочинів;

—охорона державної безпеки, державного кордону й право­порядку;

—правова допомога юридичним і фізичним особам у захисті їхніх правомірних інтересів і прав.

Діяльність зазначених уповноважених органів позитивно впливає на людину, мотивує її правомірну поведінку. При цьо­му до правопорушників застосовується правомірний примус.

Тому протидія судовій, правоохоронній та правозахисній діяльності є небажаною, а в певних випадках, передбачених за­коном, і неприпустимою. Особи, які перешкоджають такій діяль­ності можуть бути притягнені до відповідальності.

§ 1. Правосуддя в Україні. Поняття, основні ознаки та принципи

Правосуддя — це особлива владна функція держави, що здійснюється від її імені судом через розгляд і вирішення у відкритих судових засіданнях адміністративних, господарських, цивільних справ стосовно спорів про права та інтереси грома­дян, громадських об’єднань, підприємств, установ, організацій і кримінальних справ із засудженням осіб, винних у вчиненні злочину, або виправданням невинних. Кожному громадянинові в Україні гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод (ст. 55 Конституції).

Правосуддя здійснюється на підставі Конституції України і регламентується законодавством про судоустрій, про цивільне, господарське, конституційне та кримінальне судочинство. Пра­восуддя — це виключно професійна судова діяльність. Суди, згідно з Конституцією України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади (ст. 6). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що ви­никають у державі.

Конституційні засади (принципи) правосуддя мають важли­ве значення і для інших видів юридичної діяльності. Усі ці заса­ди тісно взаємопов’язані й у сукупності становлять єдину сис­тему. Але кожний з них відіграє самостійну роль, він ніби пре­зентує конкретну галузь законодавства в цілому, але між ними існують взаємозв’язок і взаємодія. Дія одного принципу зумов­лює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відок­ремлено від принципів системи в цілому.

Нагадаємо головні засади:

—здійснення правосуддя тільки судом;

—незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

—державна мова судочинства;

—гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами;

—рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом тощо.

Здійснення правосуддя тільки судом. Це вихідне положен­ня закріплене в ст. 124 Конституції України і відтворене у ЦП К України і КПК України. З цього випливає, що неможливе деле­гування функцій судів іншим установам, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами, а також не допускається створення надзвичайних і особливих судів.

Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону. Згідно зі ст. 126 Конституції та ст. З Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 p., судді вирішують справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них.

Незалежність суддів при здійсненні правосуддя обов’язково передбачає підкорення їх тільки закону, оскільки інше призве­де до сваволі та беззаконня. Тому в законі повно й точно регла­ментовано діяльність суддів із розгляду і вирішення справ, що є однією з гарантій від сваволі. Іншою гарантією визначені тер­міни й процедури призначення суддів на посаду, високі вимоги до персоналу судів та суддів.

Суддя, підкоряючись тільки закону, при здійсненні право­суддя та приймаючи рішення у судовій справі, повинен керува­тися тільки законом, виходити з адекватного його розуміння та переконання, які грунтуються на всебічному, повному й об’єк­тивному дослідженні всіх обставин справи. Суддя має бути не­залежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юри­дичних і фізичних осіб.

Принцип незалежності суддів має кілька значень.

По-перше, незалежність їх від впливу і думки різних органів державної влади і управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян, тоб­то незалежність від впливу так званого правосуддя на замов­лення.

По-друге, незалежність їх від судів вищого рівня.

По-третє, незалежність від висновків органів попереднього розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учас­ників розпорядчого чи судового засідання.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок їх призначення і звільнення; їх недотор­канність; сувора юридична процедура здійснення правосуддя; таємниця нарадчої кімнати при винесенні рішень; відпові­дальність за неповагу до суду або втручання у вирішення конк­ретних справ; створення необхідних умов для діяльності судів, а також гарантоване матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України за­триманий чи заарештований до винесення обвинувального ви­року судом (частини 2 і 3 ст. 126 Конституції). Судді обирають­ся на посаду Верховною Радою України безстроково, але перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України (ч. 1 ст. 128 Конституції). Про­фесійні судді не можуть належати до політичних партій та проф­спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, вик­ладацької та творчої (ч. 2 ст. 127). Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив. Підстави звільнення, що вказані у Конституції України, є вичерпними.

Державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Конституції, державною в Україні є українська мова. Судочинство провадить­ся українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.

Серйозною проблемою є спілкування в процесі з глухими, німими та глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідка­ми, а також забезпечення їх права чути те, що відбувається в процесі, й бути почутими. У випадках, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення певних адмі­ністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в межах адміністративно-територіальної одиниці компактно про­живають кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може про­вадитися мовою, прийнятою для населення цієї місцевості.

Принцип законності. У Конституції України послідовно об­ґрунтовується принцип законності (ст. 129 Конституції) як не­від’ємний елемент демократичної правової держави.

Суть цього принципу полягає у тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовува­ти норми права до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Реалі­зація принципу законності забезпечується такими гарантіями:

—можливістю перегляду судових постанов (у касаційному,апеляційному порядках і за нововиявленими обставинами);

—встановленням відповідальності за неповагу до суду.

Гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами. Цей принцип проголошений у ст. 129 Кон­ституції. Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної тає­мниці або щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулися до суду, а також таємниці усиновлення. Рішення і вирок судів у всіх випадках проголо­шуються публічно, крім рішень про усиновлення. їх зміст може бути доведено до відома населення засобами масової інформації. Однак у вироках і рішеннях у справах, які слухалися у закри­тих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, Що стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип передбачений ст. 129 Конституції, а також відображений у ЦПК України та КПК України. Рівність грома­дян перед судом означає, що всі вони несуть відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не піддаючись ніяким обмеженням. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етні­чного та соціального походження, майнового стану, місця про­живання, за мовними або іншими ознаками. Декларація про дер­жавний суверенітет України проголошує також забезпечення рівності перед законом і судом усіх громадян держави незалеж­но від їх політичних поглядів. Рівноправність громадян забез­печується в усіх галузях економічного, політичного, соціально­го та культурного життя.

Источники:

3.10. Правовідносини, на які поширюється і на які не поширюється юрисдикція судів. Умови призначення на посаду судді. Звільнення суддів з посади.

http://kodeksy.com.ua/kas/statja-19.htm

http://urist-ua.net/%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B8/%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%83/%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F_19/

http://studopedia.com.ua/1_25351_zagalna-harakteristika-yurisdiktsii-administrativnih-sudiv.html

http://uristinfo.net/2011-01-16-19-18-47/43-vv-kopejchikov-pravoznavstvo/794-rozdil-iii-zasadi-jurisdiktsijnoyi-dijalnosti-glava-19-zasadi-pravosuddja-ta-sudochinstva.html