0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Нормативні акти що регулюють діяльність суду

Відомчі нормативні акти та судова практика.

Проблема визнання підзаконних актів, до яких належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, а також підзаконні акти міністерств і відомств України, джерелом кримінально-процесуального права тісно пов’язана з проблемами визначення кола державних органів, наділених відповідними повноваженнями у сфері кримінального судочинства, меж таких повноважень і їхньої правотворчої діяльності [2, c. 165].

Слід зазначити, що ідея віднесення підзаконних (відомчих) актів як джерела кримінально-процесуального права має як своїх прихильників, так і опонентів.

У теорії права вирізняють специфічні риси, властиві підзаконним нормативним актам: вони приймаються на основі й на виконання законів органам і посадовими особами виконавчої влади; регулюють суспільні відносини, що потребують правового опосередкування, а також розвивають, конкретизують, деталізують закони; за своєю юридичною силою поступаються законам, підпорядковані ним, скасовуються, втрачають чинність, якщо суперечать або не відповідають законам; приймаються як колективно, так і індивідуально уповноваженими посадовими особами виконавчої державної влади у менш суворому і деталізованому порядку ніж закони; розраховані на всіх учасників правовідносин або обмежену їхню частину; діють постійно і безперервно; застосовуються багаторазово при регулюванні відповідних суспільних відносин [2, c. 167].

Роль відомчих нормативних актів визначається тим, що, по-перше, вони регулюють значну частину відносин, не врегульованих законом, по-друге, конкретизують оціночні (відсилочні) норми законів, створюють механізм виконання законів, тобто містять організаційно-процесуальні норми. Ці обставини обумовлюють існування відомчих нормативних актів. У результаті їх прийняття створюється багато право встановлень, упорядкованість яких досягається тим, що вони відповідають закону, видаються на його основі й на його виконання.

До відомчих нормативних актів, що містять організаційно-процесуальні норми у сфері кримінального судочинства належать такі накази Генерального прокурора, окремі і спеціальні акти міністерств і відомств, деякі акти Кабінету Міністрів, до яких звертаються суб’єкти, що ведуть кримінальний процес у ході досудового слідства і судового розгляду [2, c. 169].

Особливе місце серед названих посідають акти Генерального прокурора. Він видає акти, що безпосередньо пов’язані з труднощами з’ясування значення і змісту кримінально-процесуального закону, його розширювального тлумачення і введення нових норм, які не містяться в кримінально-процесуальному законі. Статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що Генеральний прокурор України відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури України накази, розпорядження, утверджує положення й інструкції [11].

В організації виконання кримінально-процесуальних норм істотну роль відіграють і нормативні акти міністерств і відомств (МВС, Міністерства юстиції України та ін.). Акти, прийняті міністерствами мають внутрішній характер і поширюються на осіб, що входять до цієї системи. Однак оскільки завдання, функції, які виконуються деякими міністерствами мають надвідомчий, міжгалузевий характер, то вони наділяються правом на видання актів загального значення [2, c. 174]. Існує чимало нормативних актів, прийнятих міністерствами і відомствами. Міністерства (відомства) приймають такі акти у формі наказів, інструкцій, інструктивних вказівок, інструктивних листів, правил тощо. Їхня головна особливість – вони не повинні суперечити закону або змінювати його, вони видаються керівниками міністерств та відомств у межах наданих їм повноважень.

Статья в тему:  Кому подчиняется военный суд

Дослідження відомчих нормативних актів, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність, дозволяє зазначити, що вони необхідні для правильного і точного застосування основних норм кримінально-процесуального права, що містяться в законах. За своєю суттю вони похідні від законів і покликані забезпечити їх належну реалізацію, але можуть також здійснювати у визначених межах самостійне правове регулювання [2, c. 181].

Джерелом кримінально-процесуального права є саме відомчі нормативні акти, що містять організаційно-процесуальні норми. Ці акти обов’язкові для виконання на території України та спрямовані на організацію кримінально-процесуальної діяльності.

Рішення Конституційного Суду України – джерело кримінально-процесуального права.

Рішення КСУ, що вплинули на зміст і практику застосування кримінально-процесуального законодавства, є вже чимало.

Серед науковців точаться суперечки щодо правової природи актів КСУ. Обгрунтованою видається позиція, згідно якої рішення КСУ не тільки констатують відповідні обставини з досліджуваних матеріалів, але у своїй мотивувальній та регулятивній частинах формують положення, які мають нормативний характер і викликають правові наслідки у виді виникнення, зміни або припинення правовідносин [2, c. 137].

Рішення КСУ про конституційність того або іншого закону, або його офіційне тлумачення породжує нові права й обов’язки учасників суспільних відносин, закладає основи нової процедури в кримінальному процесі, що, у свою чергу вимагає законодавчого розвитку і конкретизації. За своєю суттю таке рішення, безумовно, є правотворчим, тому є джерелом права [2, c. 139].

Рішення КСУ є джерелом кримінально-процесуального права з таких підстав: містять правові позиції і скасовують правові норми і у сфері кримінального судочинства; мають силу рівну силі законів; виносяться ім’ям України і є остаточними; обов’язкові на території України для всіх органів державної влади, посадових осіб та громадян.

Таким чином, рішення КСУ, що стосуються норм кримінально-процесуального права, дійсно виконують правотворчу функцію та впливають на регулювання кримінально-процесуальних відносин.

Постанови Пленуму Верховного Суду України. Суперечливе ставлення до визнання судової практики джерелом кримінально-процесуального права виявилося в рішенні цього питання в юридичній літературі.

Віднесення та визнання Постанов Пленуму ВСУ джерелом кримінально-процесуального права та виявлення нормативного характеру постанов визначається, наприклад, тим,що ВСУ скасовує ті чи інші судові рішення, мотивуючи відповідними постановами Пленуму ВСУ, посилаючись на роз’яснення норм, надані в зазначених постановах [2, c. 185].

Постанови Пленуму ВСУ – це один із видів рішень судових органів, що являє собою комплексне рішення, засноване на сукупності рішень нижчестоящих судів.

Постанови Пленуму ВСУ з питань процесуального права мають різний характер. У деяких випадках Пленум ВСУ роз’яснює зміст чинного законодавства. Роз’яснення означає розкриття і виклад справжнього змісту конкретної норми, яка застосовується судом. Це необхідно для точного і правильного застосування законів, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність. Роз’яснення змісту окремих положень кримінально-процесуального закону сприяють їх правильному застосуванню судами при розгляді конкретних справ, вони мають за суттю обов’язковий характер, оскільки виходять від офіційного органу наділеного владним правом роз’яснення.

Іншу групу становлять власне роз’яснення Пленуму, що формулюються ним із тексту і створюють правоположення, які мають нормативний характер. Судовою приктикою конкретизуються умови та порядок застосування тих або інших норм кримінально-процесуального законодавства. Наприклад, п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 26.04.2002 №4 визначається, що звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи на підставі ч. 4 ст. 307 КК України має здійснюватись за правилами передбаченими статтями 7, 71, 72 КПК [8, c. 403]. Конкретизуючі норми є також нормами права.

Статья в тему:  Сколько часов в суд

Постанови Пленуму ВСУ є джерелом кримінально-процесуального права і відіграють важливу роль у регулюванні кримінально-процесуальних відносин і формуванні кримінально-процесуального законодавства. Роль судової практики полягає в наступному: з’ясовує і заповнює прогалини в регулюванні кримінально-процесуальних відносин; вдосконалює вимоги кримінально-процесуального закону; з’ясовує доцільність кримінально-процесуальної норми; встановлює типологію процесуальних ситуацій.

Особливим видом джерел кримінально-процесуального права України є рішення Європейського суду з прав людини. По своїй суті – це прецедент у чистому вигляді, визнання якого закріплюється у ряді міжнародних та вітчизняних правових актах. Положення про це закріплено у ст. 46 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. [14]. 23.02.2006 р. був прийнятий Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Ст. 2 даного закону дублює положення про обов’язковість для виконання Україною відповідних рішень [13]. Ст. 17 Закону визначає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Дата добавления: 2015-08-05 ; просмотров: 30 ; Нарушение авторских прав

Глава 2. Законодавство про діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів

§ 1. Загальна характеристика правового регулювання діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів

Складність пізнання курсу “Судові та правоохоронні органи України” полягає у необхідності вивчення великої кількості нормативно-правових актів, що є джерелами різних галузей права. Якщо враховувати лише закони, акти Президента і Кабінету Міністрів України, то їх вже налічується понад триста.

Особливістю курсу “Судові та правоохоронні органи України” якраз є відсутність єдиного базового нормативно-правового акту, як, скажімо, в кримінальному чи кримінально-процесуальному праві.

В рамках дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” вивчається сукупність законодавчих актів, в яких регламентуються основи організації та діяльності судових органів, прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, а також адвокатури та інших державних чи громадських організацій, завданням яких є перш за все здійснення правоохоронної та правозахисної діяльності.

Всі нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти. Останні видаються державними органами на основі та у відповідності із законами. Закони приймаються законодавчим органом держави – Верховною Радою України і мають вищу юридичну силу – верховенство, займаючи, таким чином, ведуче положення в системі нормативних актів держави.

Конституція України (Основний Закон) займає ведуче місце в системі всіх законів та підзаконних актів держави. Вона є юридичною базою розвитку всього законодавства з усіх галузей права. На її основі приймається та оновлюється законодавство. Конституція України – це нормативний акт, в якому вирішені найбільш принципові питання державного та громадського життя:

— зафіксовані основи громадського устрою та політичної системи;

— визначені вихідні основи взаємовідносин держави та особи;

— зафіксовані основні права, свободи та обов’язки людини;

— закріплений державний устрій;

Статья в тему:  Куда сажают после суда

— окреслена загальна структура та порядок утворення ор­ганів державної влади та управління, їх основні завдання та ряд інших питань.

Для дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” особливе значення мають конституційні положення, які містяться, в розділах: ІІ – “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, VII – “Прокуратура”, VIII – “Правосуддя”, XII – “Конституційний Суд України”. Значення конституційних положень полягає в тому, що вони стосовно всіх інших правових актів мають найвищу юридичну силу, є обов’язковими не тільки для громадян і державних органів, які застосовують закони, а й для тих, хто їх видає.

Для вивчення дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” важливо знати положення та орієнтуватися у змісті таких законів з питань організації та діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів:

— Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року;

— Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року;

— Закон України “Про Конституційний Суд” від 16 жовтня 1996 року;

— Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року;

— Закон України “Про державну податкову службу” від 5 лютого 1998;

— Закон України “Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 року;

— Закон України “Про Державну прикордонну службу” від 3 квітня 2003 року;

— Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року.

При характеристиці джерел, які мають безпосереднє відношення до дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” слід мати на увазі, що багато положень, які закріплені в законодавчих актах, нерідко уточнюються та розвиваються в приписах наказів, інструкцій, вказівок. Вони можуть видаватися керівниками правоо­хоронних міністерств та відомств, але тільки на основі закону та в суворій відповідності з ним.

Велику роль відіграють також керівні роз’яснення, які дає Пленум Верховного Суду України. Ці роз’яснення оформлюються у вигляді постанов Пленуму та зазвичай містять приписи з питань відповідного застосування законодавства, а також ті, які регламентують організацію та діяльність правоохоронних органів. Постанови Пленуму Верховного Суду України, які містять керівні роз’яснення, обов’язкові не тільки для нижчестоящих судів, але і для інших органів та посадових осіб, які застосовують закон, з якого дано роз’яснення.

Класифікація нормативно-правових актів, що регулюють діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів

Всю систему нормативних актів, які регулюють побудову та діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів, можна поділити на закони та підзаконні акти, а за їх значущістю та силою, в залежності від характеру органа держави, який видає той чи інший акт, можна розбити на шість груп:

Перше місце серед нормативних актів займає Конституція України. У багатьох її статтях вирішуються питання організації та діяльності різних правоохоронних органів, закріплюються конституційні принципи організації та діяльності судів, прокуратури, Конституційного суду тощо. Як вже відмічалося вище, Конституція України є юридичною базою для розвитку всього законодавства, всіх його галузей, у тому числі і тих, на основі яких організуються та працюють правоохоронні органи.

Друга група нормативних актів,які посідають важливе місце в регулюванні правоохоронної діяльності, особливо у зв’язку з активною інтеграцією України до Європейського Співтовариства, займають міжнародно-правові акти та міждержавні угоди, учасницею яких є Україна. Серед них особливо виділяються: Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Європейська Конвенція з прав людини 1959 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Вони ратифіковані і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Статья в тему:  Нужно ли понятым являться в суд

Третя група нормативних актів – це Закони, що приймаються Верховною Радою України. Закони, які регулюють діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів, можна умовно розділити на декілька груп:

— Закони, які визначають загальні засади діяльності суду та окремих правоохоронних і правозахисних органів (“Про судоустрій і статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про Службу безпеки України”, “Про міліцію”, “Про адвокатуру” тощо);

— Закони, які регулюють окремі напрямки діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів (“Про боротьбу з корупцією”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність” тощо);

— Закони, які містять гарантії правового та соціального захисту суб’єктів судової, правоохоронної та правозахисної діяльності (“Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” тощо).

Четверта група нормативних актів – це Постанови Верховної Ради України та Укази Президента України, які стосуються організації діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів.

П’ята група нормативних актів – це Постанови Кабінету Міністрів України, які стосуються організації діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів.

Шоста група нормативних актів – це нормативні акти галузевих органів державної влади і управління, якими є постанови, накази, інструкції Міністерств, відомств. Наприклад, Міністра юстиції, Міністра внутрішніх справ, Генерального прокурора України, Верховного Суду України.

Така система викладення нормативних актів, які вивчаються з дисципліни, в залежності від їх значимості, від характеру органа держави, який видав той чи інший нормативний акт, дозволяє правильно зрозуміти характер діяльності і будову судових, правоохоронних і правозахисних органів та підготуватися до вивчення інших юридичних дисциплін.

Питання для самоконтролю:

1. Класифікуйте основні нормативно-правові акти, що регулюють діяльність правоохоронних органів.

2. Які розділи та статті Конституції України безпосередньо регулюють діяльність судових, правоохоронних та правозахисних органів?

РОЗДІЛ ІІ.

СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Pereat mundus et fiat justitia

Хай загине світ, але має здійснитися правосуддя

§ 7. Нормативні акти та їх види

Нормативні акти характеризуються наступними ознаками.

По-перше, вони мають правотворчий характер: в них норми права або встановлюються, або змінюються, або скасовуються. Нормативні акти — це носії, сховища, житла правових норм, з них ми черпаємо знання про правові норми.

По-друге, нормативні акти повинні видаватися тільки в межах компетенції правотворчого органу, інакше з одного й того ж питання в державі буде існувати кілька нормативних рішень, між якими можливі протиріччя.

По-третє, нормативні акти завжди вдягаються в документальну форму і повинні мати такі реквізити: вид нормативного акта, його найменування, орган, його прийняв, дату, місце прийняття акта, номер. Письмова форма сприяє досягненню однакового розуміння вимог юридичних норм, що дуже важливо, оскільки за їх невиконання можливе застосування санкцій.

По-четверте, кожен нормативний акт повинен відповідати Конституції РФ і не суперечити тим нормативним актам, які мають у порівнянні з ним більшу юридичну силу.

По-п’яте, всі нормативні акти обов’язково підлягають доведенню до відома громадян і організацій, тобто опублікуванню, і лише тільки після цього держава має право вимагати їх неухильного виконання виходячи з презумпції знання закону і накладати санкції.

Статья в тему:  Кто осуществляет розыск лиц скрывающихся от суда

Вимоги, що пред’являються до нормативних актів. Зазначимо лише на найважливіші з них.

1. Щоб мати велику регулюючу силу, нормативні акти повинні бути якісними. Цього можна досягти, якщо вони будуть не являти собою плід фантазії чи бажаного правотворчих суб’єктів, а відображати об’єктивну реальність. В принципі дана вимога носить більш загальний характер і відноситься до правових норм в цілому, але саме при прийнятті правових актів можливість прийняття волюнтаристських рішень стає найбільш очевидною.

Однак свобода законодавця у прийнятті тих чи інших рішень не безмежна. Вище вже говорилося про об’єктивну обумовленості права суспільними відносинами. У тому випадку, якщо прийняті нормативні правові акти будуть суперечити об’єктивній дійсності, що містяться в них норми як мінімум стануть «мертвими», що не застосовуються на практиці. У разі ж гострого протиріччя прийняття такого акта загрожує соціальними потрясіннями. Будь-які, навіть дуже хороші ідеї не можуть бути втілені в життя за допомогою нормативних актів, якщо суспільство до них не «дозріло», якщо немає необхідних умов. Як приклад можна привести Федеральний закон 2005 року «Про вибори депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації», яким введена пропорційна виборча система, тобто представництва в парламенті партій, за відсутності розвиненої і збалансованої партійної системи в Росії .. 2.

Нормативні акти повинні мати структуру, а не представляти хаотичний набір нормативних положень. Як правило, нормативний акт має вступну частину, звану преамбулою. У ній викладаються цілі та завдання нормативного акта, характеризується суспільно-політична обстановка, існуюча в момент його прийняття. Перші статті нормативного акта можуть бути присвячені визначенню термінології, яка використовується в подальшому. Потім побудова нормативного акту може укладатися в наступну схему: суб’єкти правовідносин (наприклад, платники податків та фінансові органи), об’єкти (отримуваний дохід), права та обов’язки (обов’язок сплатити податки, право перевірити точність їх сплати тощо), пільги, заходи заохочення (наприклад, звільнення від єдиного соціального податку освітніх установ) та санкції (за ухилення від сплати податків штраф у розмірі 20% несплаченої суми). Такий порядок компонування нормативного матеріалу використовується в некодіфіцірованних актах, наявність яких притаманне «молодим», що недавно з’явилися галузям права. «Старі» галузі права, як правило, кодифіковані. Кодекси ж мають більш складну будову. 3.

Нормативні акти повинні бути доступними для розуміння громадянами. Причому тут законодавець повинен орієнтуватися не на інтелектуалів, а на людей середнього або навіть нижче середнього інтелектуального рівня. Нормативні акти повинні викладатися простим, зрозумілим мовою, відрізнятися строгістю стилю, відповідати законам формальної логіки, а також не носити занадто абстрактного характеру, але водночас і не пов’язати в деталях. У них не повинно бути складних юридичних термінів.

Нормативні акти при розумному і вмілому їх складанні — могутнє знаряддя перетворення суспільства. Однак дуже багато чого залежить від їх розробників, які повинні максимально враховувати об’єктивні реалії і геть-чисто відкидати свої особисті пристрасті. Якщо друк суб’єктивізму буде непомірно яскравою, то нормативні акти можуть стати знаряддям заподіяння шкоди народові. Наприклад, видання в 1991 р. указу Президента РФ, дозволяючого свободу торгівлі, переслідувало благородну мету: розкріпачити громадян у сфері обміну. Але непродуманість в організації його виконання спричинила небажані наслідки: антисанітарію на територіях міст, сплеск інфекційних захворювань та ін Тому вкрай важливою є розробка керівництва з підготовки нормативних актів (закону про підготовку нормативних актів).

Статья в тему:  Какие служебные споры рассматриваются в суде

Види нормативних актів. Нормативні акти залежно від їх юридичної сили можна розділити на кілька рівнів. Однак виділяються дві великі групи: закони і підзаконні акти. Дуже часто використовується термін «законодавство». У це поняття входять всі нормативні акти, видані федеральними та регіональними органами держави. Таке термінологічне найменування виправдано тому, що основу цілісної системи нормативних актів утворюють саме закони.

Перерахуємо і коротко охарактеризуємо основні види нормативних актів (рис. 2.6).

Закони — це нормативні акти, прийняті в особливому порядку органами законодавчої влади, що регулюють найважливіші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу.

Закони — це найбільш значний вид нормативних актів.

По-перше, закони можуть прийматися тільки одним органом — парламентом, якому належить законодавча влада в країні. Так, в США федеральні закони приймаються Конгресом США, в Росії — Державною Думою РФ.

По-друге, закони приймаються в особливому порядку, який називається законодавчою процедурою.

По-третє, закони регулюють найбільш важливі відносини в суспільстві. В одних країнах встановлено суворий перелік питань, які підлягають врегулюванню саме за допомогою

Загальна характеристика правового регулювання діяльності суду, правоохоронних і правозахисник органів

Глава 2 ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ СУДУ, ПРАВООХОРОННИХ І ПРАВОЗАХИСНИК ОРГАНІВ

Діяльність суду, правоохоронних і правозахисних органів — важливий складник організаційної, регуляційної та охоронної функцій держави. Захист конституційних цінностей у широкому розумінні цього поняття може здійснюватися регулятивними правовими нормами та відносинами, які посилюють свою дію за допомогою охоронних норм, реалізації інституту правової відповідальності.

Предметом регулятивних норм є такі правовідносини, реалізація яких не потребує примусу, а їхні учасники виконують свої права й обов’язки без застосування санкцій. Норми регулятивного призначення містяться в переважній частині нормативно-правових актів, зокрема з аграрного, конституційного, фінансового, цивільного права, а також у нормах інших галузей права, а саме: підприємницькому, трудовому, екологічному, господарському, житловому, шлюбно-сімейному тощо. Є правовідносини, юридичні події або факти, наявність яких не потребує спеціальних охоронних процедур (наприклад, акти запису громадянського стану, паспортизація населення, реєстрація автомототранспорту, господарські відносини тощо). Охоронні процедури передбачено тільки в разі неправильного виконання записів акта громадянського стану, порушення вимог паспортизації громадян, зловживання під час реєстрації автомототранспортних засобів, тобто порушення регуляцій у адміністративних, цивільних, господарських відносинах тощо.

Специфіка норм охоронного права й законодавства полягає в тому, що їх спрямовано не тільки на забезпечення регулятивних норм, вони мають й самостійне значення. Дію охоронних норм здебільшого не обмежено в часі та просторі наявністю конфліктів, що виникли внаслідок недодержання регулятивних норм. Такі конфлікти можуть мати як приватний, так і публічний характер. Регулятивні норми з володіння, використання, розпорядження власністю, що є галуззю цивільного права, постійно забезпечують адміністративне та кримінально-правові норми з охорони права власності. Примушування до виконання або недовиконання цивільно-правових зобов’язань може зумовити кримінальну відповідальність, якщо воно пов’язано із погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодженням або знищенням майна. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів також може призвести до кримінально-правових наслідків, а переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, здійснюване службовою особою, більш небезпечно й карається суворіше.

Статья в тему:  Можно ли поменять показания после суда

Збільшення кількості охоронних нормативно-правових актів стало підставою для висновку про наявність охоронного права з відповідними принципами та методами забезпечення суспільних відносин. Охоронне право складає органічно поєднану сукупність норм, які охоплюють охоронювані та охоронювальні правовідносини. У системному вигляді ці правові відносини можуть бути як матеріальними (кримінальне право тощо), так і процесуальними (кримінально-процесуальне право тощо).

Предмет аналізованої дисципліни, як було зазначено в попередній главі, складають організаційні відносини, якими опосередковано юридичну діяльність у галузі правосуддя, охорони та захисту права. Отже, цей предмет має універсальний, комплексний характер. Важливі його складники належать до різних галузей права. Наприклад, загальні засади правосуддя, діяльності прокуратури, органів виконавчої влади — складники конституційного права, які регламентовано конституційним законодавством, про що йтиметься далі. Питання юрисдикції та компетенції вказаних органів, зокрема і такі, що конкретизують конституційні положення, регулюють кодифіковані нормативні акти (Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України). Внутрішню організацію діяльності судових, правоохоронних і Правозахисних органів визначено в базових законах, урядових і відомчих актах. Міжнародно-правові стандарти, вимоги до здійснення судової, правоохоронної та правозахисної діяльності викладено в міжнародно-правових актах, які є частиною національного українського законодавства (див. перелік нормативно-правових актів). Для глибшого вивчення нормативної бази суду, правоохоронних і правозахисник органів є відповідна її класифікація.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

4.Джерела дисципліни і їх класифікація

Відповідні законо­давчі та нормативні акти регламентують діяльність судових органів, органів прокуратури, служб без­пеки, внутрішніх справ, юстиції, арбітражу, адвокатури, а також суспільних організацій, які надають допомогу правоохоронним органам у їхній діяльності. Ці акти є джерелами курсу «Сис­тема правоохоронних органів в Україні».

Конституція України — акт, який має вищу юридичну силу й визначає основні засади державного та громадського життя, суспільного ладу й політики, взаємовідносини особи й держави, основні права, свободи й обов’язки особи, територіальний устрій, порядок створення та структуру органів державної й виконавчої влади, є основним джерелом цієї дисципліни. Консти­туційні норми України є нормами прямої дії. На основі Конституції України приймаються закони й інші нормативно-правові акти, які по­винні їй відповідати. При недотриманні такої відповідності, діють норми, закріплені в Конституції України. Закони Ук­раїни, що регламентують повноваження судових та правоохоронних органів, їх структуру та принципи діяльності належать також до джерел розглядуваної дисципліни. Закони України мо­жуть бути комплексними й поточними. Серед комплексних — за­кони України, що встановлюють повноваження, структуру, принци­пи організації та діяльності правоохоронних органів: «Про судо­устрій України», «Про статус суддів», «Про органи суддівського самоврядування», «Про Конституційний Суд України», «Про проку­ратуру», «Про службу безпеки України», «Про міліцію», «Про адво­катуру», «Про нотаріат» та ін. Поточні закони вносять зміни й до­повнення в комплексні закони і в подальшому стають їх складовими. До джерел дисципліни «Система правоохоронних органів в Україні» належать і нормативні акти, які видаються Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів Украї­ни щодо повноважень, організації діяльності та структури судо­вих і правоохоронних органів. Нормативно — правові акти регламентують діяльність судових і правоохоронних органів. Їх існує велика кількість і вони використовуються при вивченні повноважень, напрямів діяльності, організаційних основ системи судових та правоохоронних органів. Значна кількість нормативно-правових актів зумовила запровадження їх класифікації. В основу цієї класифікації покладені 2 критерії: зміст та юридична сила.

Класифікація за змістом передбачає акти:

  1. загального характеру (напр.. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.) Дана група актів визначає суть й напрямок всіх правоохоронних функцій, структури відповідних органів;
  2. про судову владу, правосуддя і систему судів (напр. Закон України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів». Закон України від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».) Зазначена група нормативних актів регламентує питання щодо системи судів загальної юрисдикції, судової влади, здійснення правосуддя та конституційного контролю.;
  3. про організаційне забезпечення діяльності судів і органів юстиції ( напр.. Закон України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат». Закон України від 18 березня 2004 р. «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України».) Група характеризує форми організації і діяльність органів виконавчої служби, органів реєстрації актів цивільного стану та органів нотаріату, передбачає органі­зацію і діяльність органів і управлінь юстиції ;
  4. про органи прокуратури і прокурорський нагляд (напр.. Закон України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру». Постанова Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України».) Охоплює організацію та діяльність органів прокуратури, повноваження і статус працівників органів прокуратури, основні напрямки прокурорського нагляду;
  5. про організацію виявлення і розслідування та попередження злочинів (напр.. Закон України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України». Указ Президента України від 19 липня 2005 р. № 1119/2005 «Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності». Різні нор­мативно-правові документи, що регламентують оперативно-розшукову діяльність, визначають органи досудового слідства і дізнання, органи, що ведуть боротьбу зі злочинністю й іншими протиправними діяннями);
  6. про юридичну допомогу та її організацію (напр.. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р.). Група нормативно-правових актів включає законодавчі акти, що характеризують надання юридичної допо­моги фізичним і юридичним особам.
Статья в тему:  В какой суд обжаловать постановление цафап

Поділ нормативно-правових актів за юридичною силою передбачає систему нормативних актів у визначеній ієрархічній послідовності:

  1. Конституція 1996 р.. Як Основний закон держави вирішує най­важливіші питання державного і громадського життя, у тому числі щодо організації і діяльності судових і правоохоронних органів.
  2. Закони , регулюють більшість питань організації і діяльності окремих судових і правоохоронних органів, що виконують функції, пов’язані з охороною законності та правопорядку, захистом прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб (напр.. Закон України від 1 лютого 2002 р. «Про судоустрій України». Закон України від 11 травня 2004 р. «Про третейські суди».)
  3. Укази і розпорядження Президента України, що встановлюють особливості діяльності тих правоохо­ронних органів, які належать до складу виконавчої влади (напр.. Указ Президента України від 14 жовтня 2004 р. № 1239/2004 «Про Службу зовнішньої розвідки України». Указ Президента України від 20 квітня 2005 р. № 701/2005 «Питання Міністерства юстиції України».):
  4. Постано­ви і розпорядження Кабінету Міністрів України. Головним чином, ці нормативно-правові акти приймаються на виконання указів Президента і законів ( напр..Постанова Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998 р. № 592 «Про систему органів юстиції». Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1994 р. № 778 «Про затвердження Положення про Координаційну раду з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України».)
  5. Відомчі правові акти, серед яких — інструкції, накази, положення тощо, головною ознакою яких є те, що вони повинні бути точно погоджені з нормами законів, президентських і урядових актів (напр..Наказ Генеральної прокуратури України від 24 січня 2005 р. № 499ц «Щодо призначення працівників на керівні посади органів прокуратури України».)
  6. Роз’яснення, які даються у постановах Пле­нуму ВСУ (напр.. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 «Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб».)
Статья в тему:  Заочный суд как переводится

Держава бере на себе обов’язок офіційного видання законів та інших правових актів. Існує декілька видань, відповідно до чинного законодавства, що здійснюють таке опублікування:

  • закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України»;
  • закони, укази та розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України публікуються в газетах «Голос України» і «Урядовий кур’єр»;
  • відомчі акти, що мають міжвідомче значення, та деякі інші нормативні акти також публікуються у відомчих виданнях;
  • акти Конституційного Суду України публікуються у «Віс­нику Конституційного Суду України» та деяких інших офіційних виданнях;
  • перелічені вище нормативні акти публікуються також в «Офіційному віснику України»;
  • акти вищих судових інстанцій публікуються у «Віснику Верховного Суду України» і «Збірниках рішень Вищого госпо­дарського суду країни»;

5.Місце дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів України» серед інших юридичних дисциплін

Дисципліна «Судові та правоохоронні органи в Україні» дозволяє ознайомитися з правоохоронною судовою і правозахисною діяльністю в Україні, пізнати її різнобічні зв’язки з іншими курсами. Визначаючи місце серед інших юридичних дисциплін, варто зазначити, що розглядуваний навчальний курс тісно межує з методоло­гічними та юридичними дисциплінами як «Теорія держави та права», «Конституційне право України», «Адміністративне право України», «Кримінально-процесуальне право України», «Цивільно-процесуальне право України», «Кримінологія», «Кримінальне право» та ін. У курсі «Конституційне право України» поряд з висвітлен­ням інших проблем розглядаються роль і місце судових та правоохо­ронних органів у системі органів держави, у загальнодержавному механізмі. Розглядається питання місця та значення правоохоронних органів, конституційні засади їх діяльності, охарактеризовано специфіку застосування норм Конституції як акта прямої дії. Висвітлено також основні принципи діяльності судових та правоохо­ронних органів, які ґрунтуються на положеннях Конституції України, зокрема викладених у розд. VII «Прокуратура», VIII «Правосуддя» і XII «Конституційний суд України». Суттєве значення мають конституційні норми, що визначають права, свободи та обов’язки людини й громадянина (розділ II Конституції), основні конституційні засади діяльності прокуратури (розділ VII ), правосуддя (розділ VIII). З адміністративним правом України дисципліна «Судові та правоохоронні органи України» також має тісний зв’язок. Адміністративне право вивчає функції та завдання органів ви­конавчої влади. Одне із завдань якого полягає у вивченні закономірностей організації та функціонування органів державного управління. Норми адміністративного права створюють правову основу реалізації правоохоронної функції як одного з напрямів державного управл­іння. За сприяння адм­іністративно-правового регулювання встановлюють організаційні та правові засади функціонування правоохоронних органів, а саме органів юстиції та органів внутрішніх справ . Функції держав­ного управління здійснюють які правоохоронні органи, як Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України та підпорядковані їм установи. Поняття теорії держави і права мають глобальний зміст і значення. У процесі вивчення цієї дисципліни розглядаються суть держави, її функції, етапи розвитку держави та права, висвітлюються питання про право, за­конність, що має значення для розуміння суті судових та правоохо­ронних органів і їх функцій. Даній дисципліні властивий максимальний рівень теоретичних узагальнень. Вчення про функції держави й права, про норми права та їх реалізацію, правову й протиправну поведінку для навчальної дисципліни про суд, правоохоронні та правозахисні органи дуже актуальне. Питання правового регулювання та про юридичний процес також мають вагоме значення для даного курсу. Слід зазначити світоглядне та загальнотеоретичне значення теорії держави і права, цієї методологічної дисципліни, її вплив формування правової держави та ідейне збагачення про­цесу становлення громадянського суспільства. Кримінологія надає знання про зародження або посилення конфліктних ситуацій, виникнення негативних соці­альних тенденцій. Цим зумовлюється методологічне значення зв’язку між кримінологією й навчальною дисципліною про судові та правоохоронні органи. Кримінологія вивчає закономірності, стан, динаміку та географію злочинності, її причини й умови, а також особу злочинця. Найтісніше курс «Судових та правоохоронних органів України» пов’язаний з дисциплінами «Кри­мінальний процес» і «Цивільний процес». Криміналь­ний процес вивчає процесуальні аспекти діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів та організацій з провад­ження у справах про злочини. Поряд з кримінальним, цивільний процес також знаходиться у близькому співвідношенні з дисципліною «Судові та правоохоронні органи України». Основне призначення вищезазначених курсів- аналіз і регламентація діяльності судів загальної юрисдикції щодо розгляду та вирішення кримінальних і цивільних справ, а та­кож діяльності правоохоронних органів, завданням яких є розкриття злочинів, встановленні осіб, які їх скоїли, а також розмірів заподіяної злочином шкоди, у здійсненні заходів забезпечення ци­вільного позову та мoжливої конфіскації майна. Як система правових охорон­них норм, що є предметом спрямування правоохоронної діяль­ності, кримінальне право, як вчення про застосування кримінально-пра­вових норм, переважно охоронних, є важливим у співвідношенні з дисципліною «Судові та правоохоронні органи України.» Кримінальне право вивчає норми кримінального закону, а також практику застосу­вання цих норм правоохоронними органами та судом, виконує охоронну функцію всіх правовідно­син у випадку суспільно небезпечного посягання на них. Правоохоронний орган або суд стає носієм відносин у правоохоронній сфері в результаті дії кримінально-правової норми. Держава у правоохоронній сфері постає в особі правоохоронного органу або суду, а з іншого — суб’єкт злочину, а саме, особа, яка його вчинила. Отже, для правоохоронної діяльності кримінальне право має вик­лючно важливе значення. Курс «Цивільно-процесуального права» описує розгляд процедур із охорони майнових і немайнових прав громадян, передбачає викладання порядку судочинства в цивільних справах, Це дає можливість відображати ши­рокий діапазон правовідносин між громадянами. Ми переглянули основні методоло­гічні та юридичні дисципліни, з якими тісно межує розглядуваний курс. Даний аналіз буде дуже корисним у подальшому вивченні роботи судових та правоохоронних органів України.

Статья в тему:  Кто осуществляет розыск лиц скрывающихся от суда

Источники:

http://lektsii.com/2-96036.html

http://infopedia.su/3×7551.html

http://pravolib.pp.ua/normativnyie-aktyi-vidyi-24557.html

http://studopedia.com.ua/1_17872_zagalna-harakteristika-pravovogo-regulyuvannya-diyalnosti-sudu-pravoohoronnih-i-pravozahisnik-organiv.html

http://dl.sumdu.edu.ua/textbooks/80842/46490/index.html

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector