Окружний суд як суд першої інстанції

Загальний суд по Судову реформу 1864 р

Судова система по судовій реформі 1864 року складалась з світових і загальних судових органів.

У число загальних судових органів входили окружні суди і судові палати. Першою інстанцією системи загальних судів був окружний суд. Їх було засновано 106. Окружні суди створювалися в спеціальних судових округах, які зазвичай збігалися з територією губернії, і складалися з призначаються імператором за поданням міністра юстиції голови і членів. Для заміщення цих судових посад треба було відповідати цілому ряду вимог: мати відповідну освіту, стаж роботи, відповідати класово-політичним вимогам; як правило, головами і членами окружних судів були представники дворянського стану.

Окружний суд складався з цивільного та кримінального відділень, а кримінальну відділення складався з двох частин — коронного суду і суду присяжних засідателів. У засіданнях брало участь не менше трьох коронних суддів (голова і два члени).

Окружним судам були підсудні всі (за деякими винятками) кримінальні справи, вилучені з відомства світових судів. Справи про злочини, за які в законі були встановлені покарання, з’єднані з позбавленням або обмеженням прав стану, розглядалися окружним судом з присяжними засідателями.

Окружним судам були підсудні всі позови, які не підлягають розгляду в світових судах (тобто більше 500 руб.).

Для проведення попереднього слідства при окружних судах були судові слідчі, які повинні були діяти в тісному контакті з поліцією. Судовий слідчий міг доручити поліції виробництво дізнання, збір необхідних відомостей.

Кандидати в присяжні засідателі відбиралися спеціальними комісіями, на чолі яких стояв предводитель дворянства, і затверджувалися губернатором. Вони повинні були відповідати майновому цензу, цензу осілості і іншим вимогам. Майновий ценз був досить великий. Треба було володіти землею не менше 100 десятин або іншим нерухомим майном вартістю від 500 до 2 тис. Руб. або ж отримувати платню або дохід від 200 до 500 руб. на рік. З селян в списки кандидатів у присяжні засідателі вносилися тільки члени волосних судів, волосні старшини і сільські старости.

Закон спеціально застерігав, що ні вчителі народних шкіл, ні особи, що знаходяться на службі в приватних осіб (тобто робітники і ін.), В списки не вносяться.

Відповідно до затвердженого губернатором загальним списком присяжних засідателів складалися річний і місячний списки. Голова окружного суду становив сесійну список присяжних засідателів. Такий складний підбір присяжних засідателів забезпечував участь в суді добромисних і в основному заможних людей. Роль присяжних засідателів була досить обмеженою: голова суду повинен був сформулювати і поставити перед ними питання про винність підсудного, а присяжні повинні були відповісти на питання коронного суду (тобто винести так званий вердикт про винуватість чи невинуватість підсудного). Питання про покарання вирішувалося коронним судом.

Вирок окружного суду за участю присяжних засідателів вважався остаточним і міг бути оскаржений (або опротестовано прокурором) лише в касаційному порядку в Сенат за ознакою формального порушення процесуального закону. Закон детально визначав все стадії розгляду справ в окружному суді, права сторін (і їх рівність у процесі), порядок ознайомлення з доказами і їх оцінки (суд повинен був оцінювати докази вільно по внутрішнім переконанням, що ґрунтується на обставинах справи). Звинувачення в суді підтримував прокурор, захист здійснював або сам підсудний, або захисник (присяжний або приватний повірений).

В окружному суді в більшій мірі, ніж в інших судових місцях Росії, дотримувалися принципи введеного реформою процесу.

Наступною судовою інстанцією була судова палата. Судові палати затверджувалися по одній на кілька губерній. Всього їх було утворено 14, кожна з них направляла діяльність 8-10 окружних судів. Судові палати складалися з двох департаментів — цивільного і кримінального. Представники і члени судових палат призначалися імператором за поданням міністра юстиції.

Судові палати були апеляційною інстанцією для окружних судів у справах, розглянутих без присяжних засідателів, і першою інстанцією по найбільш важливих справ, перш за все у справах про державні і посадових злочинах проти порядку управління. До відання судової палати були віднесені і деякі злочини проти віри. Виробництво дізнання за державні злочини велося, як правило, жандармерією, попереднє слідство — одним із членів судової палати. Для розглядів зазначених справ судовою палатою в якості першої інстанції до членів кримінального департаменту приєднувалися губернський предводитель дворянства тієї губернії, де була заснована палата, один з повітових ватажків дворянства, одні з міських голів і один з волосних старшин, тобто становіпредставники. Це було істотним пережитком феодально-станової судової системи.

Над усіма судовими органами Росії стояв Сенат — орган, що формується за указом імператора.

Сенат був верховним касаційним судом для всіх судових органів держави, але міг бути і судом першої інстанції у справах особливої ??важливості (наприклад, по посадовим злочинам, вчиненим високопоставленими сановниками). У 1872 р при Сенаті було Засновано «Особлива присутність для судження справ про державні злочини і протизаконних спільнотах», до складу якого крім сенаторів увійшли призначувані імператором станові представники (предводитель дворянства, міський голова і волосний старшина). Для розгляду справ про державні злочини особливої ??важливості царським указом міг створюватися Верховний кримінальний суд, який складався з голів департаментів Державної ради і членів Сенату під проводом голови Державної ради.

Крім місцевих і загальних судів в Росії існували духовні, комерційні та військові суди зі спеціальною підсудністю. Судову реформу 1864 р по-новому визначила систему і права прокуратури. Прокуратура, очолювана генерал-прокурором, складалася при загальних судових органах і Сенаті. На неї покладалися обов’язки здійснення нагляду за судом, слідством і місцями ув’язнення, участі в якості сторони в процесі. Прокурорські посади займалися з осіб, що відповідають вимогам особливої ??політичної благонадійності.

Поняття судової ланки і судової інстанції

Суди загальної юрисдикції пов’язані організаційними і функціональними зв’язками.

Організаційні зв’язки судів визначаються законодавством про судоустрій і в цьому значенні суди пов’язані між собою як органи різних ланок судової системи.

Ланка – це сукупність однотипних судів рівнозначних територіальних утворень, які наділені однорідними повноваженнями. Ланка – це поняття судоустрою, яким визначається місце конкретного суду в системі судів України у зв’язку з його діяльністю на певній території.

Судові ланки в Україні:

І ланка – місцеві суди (місцеві загальні – районні, районні в містах, міські, міськрайонні; місцеві господарські, місцеві адміністративні) – 666.

ІІ ланка – апеляційні суди (апеляційні суди з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення – апеляційні суди областей, апеляційний суд АРК, апеляційні суди в м. Києві та Севастополі; апеляційні господарські суди – 8; апеляційні адміністративні суди – 11)

ІІІ ланка – вищі спеціалізовані суди (3 – Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд і Вищий адміністративний суд). Вони є вищими судами для відповідних спеціалізованих судів, здійснюють касаційну функцію.

VI найвища ланка – Верховний суд України.

Види юрисдикцій:

· Цивільна. Цивільні справи – це приватноправові спори (цивільні, сімейні, трудові тощо), принаймні одним із учасників яких є фізична особа.

· Кримінальна. Кримінальні справи – справи про злочини.

· Адміністративна. Адміністративні справи – це публічно правові спори між фізичними та юридичними особами з одного боку та органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами з іншого боку.

· Господарська. Господарська справа – це приватноправовий спір між юридичними особами, фізичними особами – підприємцями. Незалежно від суб’єктного складу, господарськими вважаються такі справи:

1) Справи про банкрутство

2) Корпоративні спори

· Юрисдикція судів щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення. Справи про адміністративні правопорушення – справи щодо накладення на фізичну особу адміністративних стягнень за вчинення адміністративного правопорушення.

Функціональні зв’язки полягають у тому, що кожен суд здійснює одну чи декілька судових функцій (видів судової діяльності). При здійснення правосуддя суди пов’язані між собою системою інстанцій (перша, апеляційна та касаційна інстанції).

Інстанція – це поняття судоустрою, яка характеризує функції того чи іншого суду України і окреслює суди, які здійснюють один із видів проваджень;

це вид судової діяльності, властивий певній ланці у системі судів. Інстанція є поняттям судочинства, яке характеризує функції того чи іншого суду – це розгляд справи по суті, чи перегляд судового рішення, яке не вступило в законну силу, в апеляційному порядку, чи перегляд судового рішення, що набрало законної сили, у касаційному порядку.

Зазвичай виділяють три інстанції – першу, апеляційну та касаційну.

Перша інстанція відповідає за розгляд справи по суті з дослідженням всіх необхідних доказів, із встановленням обставин у справі і вирішенням справи з ухваленням рішення суду в цивільній праві, господарській справі, вироку суду в кримінальній справі, постановою суду в адміністративній справі, а також справі про адміністративні правопорушення. Як виняток, в деяких випадках у першій інстанції розглядають апеляційні суди та вищі суди.

Апеляційна інстанція (ІІ) відповідає за перегляд судових рішень, які не набрали законної сили, з мотивів неправильного встановлення обставин у справі і/або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права. Апеляційна інстанція під час перегляду судової справи має право досліджувати нові докази, або повторно досліджувати старі докази та встановлювати нові обставини у справі. Як виняток, цю функцію виконує вищий адміністративний суд.

Поняття «судова ланка» і «судова інстанція» за змістом не тотожні. Судова ланка означає суди одного організаційного рівня у структурі судоустрою. Судова інстанція означає суди, які здійснюють один з видів провадження – розгляд справи по суті, апеляційне провадження, касаційне провадження, провадження у зв‘язку з винятковими обставинами. Різниця між цими поняттями заснована на багатозначності терміну «суд». Судова ланка визначається через поняття «суд» у значенні «судовий орган», а судова інстанція – через поняття «суд» у процесуальному значенні — «суд, що розглядає справу».

4. Загальна характеристика судових інстанцій:

Перша інстанція

Відповідає за розгляд справи по суті в повному обсязі з дослідженням доказів і прийняттям судового рішення: рішення у цивільній чи господарській справі, вироку у кримінальній справі, постанови в адміністративній справі. Найчастіше розгляд здійснюється професійним суддею одноособово, але можливе утворення колегій суддів. Судове рішення І інстанції, яке не набрало законної сили, може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна інстанція (ІІ)

Відповідає за перегляд судового рішення першої інстанції, яке не набрало законної сили, на предмет законності і обґрунтованості з можливістю дослідити докази. Перегляд здійснюється, як правило, в межах апеляційної скарги.

Перегляд в апеляційній інстанції здійснюється колегією суддів.

Касаційна інстанція (ІІІ)

Відповідає за перегляд судових рішень судів першої і (або) апеляційної інстанції, які набрали законної сили, з мотивів неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, на предмет законності. Касаційна інстанція обставин у справі не встановлює і доказів не досліджує. Виконують вищі спеціалізовані суди.

Перегляд у касаційній інстанції здійснюється колегією суддів.

Особливим різновидом касаційної інстанції є також суд, який переглядає судові рішення (у тому числі рішення касаційної інстанції) за винятковими обставинами, тобто у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції закону або у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, факту порушення Україною міжнародних зобов’язань.

5. Загальна характеристика судових ланок:

Місцеві суди

В Україні діють 666 місцевих загальних судів (місцеві загальні – районні, районні в містах, міські, міськрайонні; місцеві господарські, місцеві адміністративні), 27 місцевих господарських судів (областей, міст Києва, Севастополя, Автономної Республіки Крим), утворюються 27 місцевих (окружних) адміністративних судів (областей, міст Києва, Севастополя, Автономної Республіки Крим).

Місцеві суди діють лише як суд першої інстанції. Місцеві суди з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають господарські справи. Місцеві адміністративні суди повинні розглядати адміністративні справи.

Апеляційні суди

В Україні діють апеляційні суди (апеляційні суди з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення – апеляційні суди областей, апеляційний суд АРК, апеляційні суди в м. Києві та Севастополі; апеляційні господарські суди – 8; апеляційні адміністративні суди – 11)

Апеляційні суди є судами апеляційної інстанції. Адміністративні справи – лише апеляція. Деякі справи про адміністративні правопорушення потрапляють на розгляд до адміністративного апеляційного суду.

Вищі спеціалізовані суди

В Україні діють:

1) Вищий суд з розгляду цивільних і кримінальних справ.

2) Вищий господарський суд – як суд касаційної інстанції в господарських справах;

3) Вищий адміністративний суд – як суд касаційної інстанції в адміністративних справах. В окремих категоріях виборчих спорів, як виняток, він також діє як суд першої і останньої інстанції, а також як суд апеляційної і останньої інстанції.

Верховний Суд України

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Судова влада. Верховний суд. Апеляційні і окружні суди. Спеціальні суди.

Система федеральних судів. У ст. З Конституції сформульована основа федеральної судової системи: «Судова влада Сполучених Штатів здійснюється Верховним судом і тими нижчими судами, які час від часу засновуватимуться Конгресом».

Керуючись цим формулюванням, перший Конгрес розділив країну на округи і в кожному з них заснував федеральні суди. Звідси бере початок нинішня система судів: Верховний суд, 11 апеляційних судів, 91 окружний суд і 3 суди зі спеціальними повноваженнями. Конгрес і нині зберіг право як засновувати та скасовувати федеральні суди, так і визначати кількість судів у федеральній системі судочинства. Проте Верховний суд він скасувати не може.

Верховний суд. Верховний суд є вищою судовою інстанцією Сполучених Штатів і єдиним судом, створення якого передбачено Конституцією. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції ні в якому іншому суді. Конгрес має право встановлювати кількість судів Верховного суду і в певних межах вирішувати, які справи підлягають розгляду в ньому, але він не може змінити тих прав, які надані Верховному суду самою Конституцією.

Конституція не розглядає питання про те, які вимоги ставляться до судів. Ніде не сказано, що вони повинні бути юристами, хоча насправді всі федеральні судді і судді Верховного суду є членами колегії адвокатів.

З моменту утворення Верховного суду, майже 200 років тому, в ньому змінилося лише сто суддів. У своєму початковому складі Верховний суд мав голову та п’ять членів суду. Протягом останніх 80 років кількість суддів змінювалася, поки 1869 р. не був затверджений остаточний склад: голова та вісім членів Верховного суду. Голова очолює суд, але на час прийняття рішень він має лише один голос, як і будь-який з членів суду. Особиста юрисдикція Верховного суду поширюється лише на дві галузі: випадки, що стосуються високих посадових осіб іноземних країн, і випадки, коли одна із сторін є штатом. Усі інші справи надходять на розгляд Верховного суду тільки шляхом апеляції з нижчестоящих судів.

З кількох тисяч справ, зареєстрованих кожного року, суд, зазвичай, розглядає тільки близько 150. Більшість випадків пов’язана з інтерпретуванням законів або наміру Конгресу прийняти закон. Але значна частина роботи Верховного суду складається з визначення того, чи відповідає Конституції діяльність законодавчої або виконавчої влади. Право подібного юридичного контролю не було спеціально обговорено Конституцією. Це положення було визначено самим Верховним судом через його читання Конституції.

Рішення суду не повинні бути обов’язково схвалені одноголосно. Простої більшості при наявності не менш як шести суддів (офіційний кворум) досить для прийняття рішення. У разі неодноголосних рішень, Верховний суд, зазвичай, відмічає обидві думки — більшості й меншості — і кожна може стати підґрунтям майбутнього рішення суду. Часто судді записують свою особливу думку, якщо вони в принципі згодні з рішенням, але за причинами, які відрізняють від доводів більшості.

Апеляційні і окружні суди. Другий рівень федеральної судової системи складають апеляційні суди, які були створені 1891 р. з метою спрощення розподілу судових справ і полегшення роботи Верховного суду. Територія Сполучених Штатів поділяється на 11 зон, кожна з яких обслуговується судом у складі від 3 до 15 суддів. Апеляційні суди переглядають рішення окружних судів (суд першої інстанції федеральної юрисдикції) в межах своїх округів. Вони також переглядають постанови незалежних арбітражних агенцій, таких, наприклад, як федеральна торговельна комісія й інші.

Ступенем нижче апеляційних судів стоять окружні суди. 50 штатів розділені на 89 округів. У додаток до цього існує окремий округ Колумбія і округ Пуерто-Рико, які не є окремими штатами. В окружному суді може бути від одного до 87 суддів. Залежно від масштабу справи, що розглядається, судді тимчасово можуть бути переведені з одного окружного суду до другого. Конгрес встановлює межі округів залежно від кількості населення та обсягу роботи. Деякі невеликі штати створюють один округ, тоді як великі штати (Нью-Йорк, Каліфорнія, Техас) поділяються на чотири округи кожний.

За винятком округу Колумбія, судді всіх окружних судів повинні постійно проживати на території свого округу. Сесії окружних судів скликаються через певні проміжки часу за чергою в різних містах округу.

Більшість справ і спірних питань, що їх розглядають в окружних судах, порушено самими судами і пов’язані вони, як правило, з порушенням федеральних законів (наприклад, по​штові зловживання, крадіжка державної власності, порушення законів про якість продовольчих товарів, про банківські операції або у випадку шахрайства). Це єдині федеральні суди, в яких вердикт про винність обвинуваченого виноситься Великим журі присяжних, а остаточний вирок — Малим складом журі.

Спеціальні суди. В додаток до федеральних судів загальної юрисдикції час від часу виникає необхідність у створенні спеціальних судів. Це так звані легіслативні суди, оскільки вони були створені законодавчим актом Конгресу. Судді в цих судах, як і їхні колеги в інших федеральних судах, призначаються Президентом за узгодженням із Сенатом на період усього життя.

Дата добавления: 2014-12-27 ; просмотров: 1063 ; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ

Судова система за судовою реформою 1864 року

Підготовка судової реформи розпочалася ще в 1861 р. У ній брав участь ряд відомих юристів (С. І. Зарудний, Д. А. Ровинський та ін.). 20 листопада 1864 р. після розгляду в Державній Раді цар затвердив судові статути. Всього було введено в дію чотири акти:

1) Заснування судових установ;

2) Статут кримінального судочинства;

3) Статут цивільного судочинства;

4) Статут про покарання, що накладаються мировими суддями. Судова реформа проголосила: відділення суду від адміністрації, яке забезпечувалось незмінності суддів і судових слідчих; створення безстанових судових органів; рівність усіх перед судом; суд присяжних; виборність мирових суддів; прокурорський нагляд за законністю судочинства.

Сам порядок судочинства був перебудований на основі принципів змагальності, гласності, усності, безпосередності, права обвинуваченого на захист. Введена замість системи формальних доказів оцінка доказів за внутрішнім суддівським переконанням.

Судові статути передбачали створення безстанових судових установ двох типів — загальних судів і мирових судів.

Світові суди засновувалися для розгляду дрібних кримінальних та цивільних справ. Справи вирішувалися мировими суддями одноосібно в порядку спрощеного судочинства. Мирові судді, а їх було декілька в кожному повіті і місті, обирались повітовими земськими зборами з осіб, що мали вищу або середню освіту, високий майновий ценз, який дещо знижувався тільки для відставних офіцерів.

Вирок або рішення мирового судді можна було оскаржити в повітовий з’їзд мирових суддів (в апеляційному порядку) і, нарешті, в касаційному порядку до Сенату.

Система загальних судів складалася з окружних судів і судових палат. Першою інстанцією системи загальних судів був окружний суд. Їх було засновано 106. Зазвичай судовий округ співпадав з територією губернії. Саме в окружному суді розглядалася основна маса судових справ як кримінальних, так і цивільних.

Ті кримінальні справи, за якими підсудним погрожували покарання, пов’язані з позбавленням або обмеженням громадянських прав, розглядалися за участю присяжних засідателів. Засідання окружного суду за участю присяжних засідателів відбувалося таким чином: судовим засіданням керував голова колегії коронних суддів (судових чиновників). Він же по закінченні судоговоріння робив висновок і ставив питання перед присяжними. Присяжні, вийшовши в дорадчу кімнату, виносили вердикт — винен чи не винен підсудний і, якщо винен, то чи заслуговує поблажливості. Іншими словами, питання про винність присяжні вирішували самостійно, незалежно від коронних суддів. Потім коронні судді вже без участі присяжних визначали міру покарання і виносили вирок. Вироки суду, винесені за участю присяжних засідателів, не підлягали апеляції, а могли бути оскаржені лише до Сенату в касаційному порядку за ознакою формального порушення процесуального закону.

Майновий ценз, необхідний для включення до складу присяжних, був порівняно високий. В присяжні допускалися і селяни, які займали посади в селянському самоврядуванні — сільські старости, волосні старшини і т.д. Але присяжні не обиралися, а призначалися. Порядок підбору присяжних був такий: спеціальні комісії в повітах під головуванням повітових ватажків дворянства складали списки осіб, які можуть бути присяжними. Ці списки передавалися головам окружних судів, а ті вже складали списки присяжних: річні, місячні і на конкретні засідання. Отже, вирішальну роль у підборі присяжних грали ватажки дворянства і голови судів, тобто представники стану дворян.

Другою інстанцією по всім кримінальним та цивільним справам (за винятком кримінальних справ, що вирішуються за участю присяжних) виступали судові палати. Їх було всього 14, кожна з них направляла діяльність 8-10 окружних судів. Разом з тим судова палата розглядала як перша інстанція справи за звинуваченням у злочинах державних, посадових та деяких інших. Ці справи судова палата розглядала з участю станових представників: губернського та одного з повітових ватажків дворянства, міського голови губернського міста і одного з волосних старшин (за жеребом). Станові представники засідали в одній колегії з коронними суддями (чиновниками), що фактично зводило до нуля роль цих представників.

Вищою судовою інстанцією залишався Сенат, в якому були касаційні департаменти. Крім того, при Сенаті в 1872 р. було засновано Особливу присутність Сенату для розгляду особливо важливих політичних справ. Нарешті, справи вищих посадових осіб та особливо важливі справи могли розглядатися у Верховному кримінальному суді, склад якого по кожній конкретній справі призначався імператором.

Попереднє слідство було вилучено з поліції і передано знову заснованому інституту судових слідчих, які діяли під загальним наглядом прокуратури, проте не входили до її складу, а були зараховані до окружних судів і користувалися правом незмінності.

Реорганізовувалася прокуратура. Її головним завданням стало підтримання державного обвинувачення в суді, нагляд за діяльністю судових слідчих, поліції, судів та місць ув’язнення. Особлива увага приділялася підбору судових і прокурорських кадрів. Для призначення членом суду, судовим слідчим або на прокурорську посаду треба було мати вищу юридичну освіту, стаж роботи в правоохоронних органах не менше 5 років і відрізнятися «благопристойною поведінкою». Випускники юридичних факультетів університетів зазвичай стажувалися при судах не менше 5 років як кандидати на судові посади.

Одночасно засновувалася адвокатура. Адвокати ділилися на дві категорії: присяжних повірених, які виступали захисниками в судах усіх видів, і приватних повірених, що мали право виступати лише у мирових судах.

Присяжні повірені повинні були мати вищу юридичну освіту і стаж роботи як помічника присяжного повіреного не менше 5 років, після чого зобов’язані були скласти іспит на право самостійного ведення справ.

§ 6. Ухвали суду першої інстанції

Рішення суду, якими оформлюються і закріплюються дії судді і суду при розгляді і вирішенні цивільних справ, називаються ухвалами. Ними застосовуються норми цивільного процесуального права.

П оняття ухвал суду першої інстанції формулюється на базі одної, основної і наче б то єдиної ознаки, за якою відрізняється ухвала від рішення, а саме: ухвалами справа не вирішується по суті, а рішеннями справа вирішується по суті. З цього виходить і законодавець. У части­ні 2 ст. 208 ЦПК вказано, що питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь в справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупи­нення або закриття провадження в справі, залишення заяви без роз­гляду у випадках, передбачених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановления ухвал.

Таким чином, ухвали — це специфічні акти суду, які створюють цілісність і єдність здійснення правосуддя.

Здійснення правосуддя входить до компетенції суду, і для забез­печення належного вирішення справи необхідна постійна направле­ність руху процесу, керівництво ним. Так, справа буде предметом розгляду в суді у випадку, коли суд прийме заяву та постановить про це ухвалу про відкриття провадження у справі (ч. 5 ст. 122 ЦПК). Стат­тя 23 ЦПК передбачає право осіб, які беруть участь в справі, заявляти відводи судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту і перекладачу. У цьому випадку суд вислуховує думки осіб, які беруть участь у справі, думки осіб, яким заявлено відвід, але заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів (ст. 24 ЦПК).

Розпорядчі дії сторін (визнання позову і укладення мирової угоди) також підпадають під контроль суду. Його контрольні повноваження мають владний характер і оформлюються відповідними ухвалами.

Отже, шляхом постановления ухвал суд реалізує норми цивільного процесуального права, атому вони, як і рішення суду, є правозастосов- чими актами, в яких виражена владна воля суду як органу судової влади. При цьому владна воля суду виявляється не відносно позовних вимог і заперечень проти них, а відносно різних питань, що виникають у процесі здійснення правосуддя по конкретній цивільній справі.

Для того щоб ухвала була актом правосуддя, мають бути дотрима­ні такі умови: а) постановления ухвали повинно бути передбачено законом; б) вона повинна бути постановлена судом; в) постановлению ухвали повинні передувати передбачені цивільним процесуальним законом дії, приведення і установлення саме таких обставин, з наяв­ністю яких закон пов’язує можливість постановления відповідної ухвали; г) ухвала повинна бути виражена у певній процесуальній фор­мі і містити передбачені ЦПК реквізити.

Названі умови знаходяться в тісній єдності, і недотримання будь-якої з них приводить до незаконності судової ухвали. Так, В. Г. і А. Г. звер­нулися до суду з позовом до 3. про звільнення від сплати періодичних платежів у зв’язку з тим, що здоров’я відповідачки відновилось, а їх матеріальне становище погіршилось. Ухвалою Сімферопольського місь­кого суду позивачам у прийнятті позовної заяви було відмовлено.

Скасовуючи названу ухвалу, президія Кримського обласного суду вказала, що відмова у прийнятті позовної заяви може мати місце тіль­ки при наявності підстав, передбачених ст. 136 ЦПК 1963 р. У відпо­відності з вимогами цієї статті суд не може відмовляти позивачеві в прийнятті позовної заяви з тих підстав, що він не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог .

Ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, набувають рис, що характеризують законну силу судових рішень як актів право­суддя.

Незважаючи на складність поняття законної сили ухвал суду першої інстанції, на теоретичне і практичне значення цього питання, воно явно недостатньо розроблено в юридичній науці і звичайно вирішується по аналогії з питаннями про законну силу судового рішення як акта право­суддя.

У ЦПК немає статті, спеціально присвяченої законній силі ухвал суду першої інстанції в тому значенні, як це питання вирішується, наприклад, про судові рішення (ст. 223 ЦПК) чи рішення і ухвали суду апеляційної

інстанції (ст. 319 ЦПК) чи касаційної інстанції (ст. 349 ЦПК).

Однак у ст. 14 ЦПК зазначено, що судові рішення , що набрали законної сили, поряд з іншими властивостями, набувають обов’язковості, тобто стають обов’язковими для всіх органів державної влади і органів

^ив.: Практика судів України в цивільних справах [Текст] //Бюл. законодавства

і юрид. практики України. — 1995. — № 3. — С. 212.

Згідно із ст. 208 ЦПК судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рі­шення.

місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, поса- дових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними догово­рами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Украї­ни, — і за її межами.

Не викликає сумнівів питання про обов’язковість судових ухвал для сторін того процесу, в якому ці ухвали були постановлені. Сторо­ни — позивач і відповідач — повинні виконувати рішення суду, яке міститься в ухвалі. Це випливає із самої природи правосуддя як форми реалізації судової влади. Те саме можна сказати і про обов’язковість постановленої судом ухвали для інших суб’єктів цивільного процесу — третіх осіб, представників сторін і третіх осіб, органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а також заявників у справах окремого впровадження.

Судові ухвали є обов’язковими для фізичних та юридичних осіб, які не беруть участь у розгляді і вирішенні справи. Обов’язковість судової ухвали для цих суб’єктів випливає як із авторитету суду як органу держави, так і із того положення, що суд як орган реалізації судової влади здійснює примус з метою дотримання норм цивільного процесуального права.

Судові ухвали як акти по застосуванню норм цивільного процесу­ального права є обов’язковими лише в межах процесуальної право­відносини, в якій реалізується та чи інша норма цивільного процесу­ального права.

Таким чином, законна сила ухвал суду першої інстанції як актів правосуддя виникає в принципі на підставі тих же обставин, що і за­конна сила судових рішень.

Момент набрання законної сили ухвалами судів першої інстанції чинним цивільним процесуальним законодавством не визначається. У частині 2 ст. 294 ЦПК лише зазначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів із дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі осо­би, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за за­

явою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

При розгляді і вирішенні справи судом постановляється значна кількість ухвал.

За своїм змістом ухвали суду першої інстанції різноманітні. Одні ухвали розв’язують питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, інші — про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття прова­дження в справі, залишення заяви без розгляду тощо.

Ухвали підрозділяються на ухвали, які постановляються одноособово суддею, і ухвали, які постановляються судом у колегіальному складі.

Суддя одноособово постановляє ухвали тоді, коли він одноособово розглядає цивільні справи. Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК розгляд цивільних справ у судах першої інстанції провадиться суддею одноособово, який є голо­вуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених ЦПК, розгляд справ провадиться колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

За змістом і впливом на розвиток процесу ухвали підрозділяються на підготовчі, такі, що перешкоджають виникненню і руху процесу, заключні й окремі.

Підготовчі — це такі ухвали, якими вирішуються питання, пов’язані з виникненням і розвитком процесу (про порушення цивільної справи, судові доручення, забезпечення доказів, витребування за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, письмових, речових доказів, звуко- і відеозаписів, призначення експертизи, притягнення до процесу нових осіб, які беруть участь у процесі, тощо). До цієї групи можуть бути віднесені і ухвали, які постановляються в процесі судового розгляду з клопотань осіб, які беруть участь у справі.

До таких, що перешкоджають виникненню і руху процесу, належать ухвали про залишення позовної заяви без руху, повернення заяви, від­мову в порушенні цивільної справи, про зупинення провадження в справі, про відмову ухвалити додаткове рішення тощо.

Заключні — це такі ухвали, якими закінчується провадження спра­ви без ухвалення судового рішення. До них належать ухвали про за­криття провадження у справі і про залишення заяви без розгляду.

Згідно із ст. 211 ЦПК суд, виявивши при розгляді цивільної справи порушення закону та встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення 652

цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надхо­дження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постано­вив окрему ухвалу.

Залишення відповідною службовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів щодо усунення зазначених у ній по­рушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 185 КпАП).

Ухвали, які постановляються судом у судовому засіданні, як пра­вило, постановляються в нарадчій кімнаті і складаються з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Від­повідно до ст. 210 ЦПК у вступній частині ухвали зазначаються: час і місце її постановления, прізвище та ініціали судді та секретаря судо­вого засідання, повне ім’я (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, предмет позовних вимог; в описовій — суть питання, що вирішується ухвалою; у мотивувальній — мотиви, з яких суд дійшов своїх висновків, посилання на закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; у резолютивній — висновок суду, срок і по­рядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Ухвали, які постановляються судом без виходу до нарадчої кімна­ти, заносяться до журналу судового засідання. У них потрібно зазна­чити суть питання, що вирішується ухвалою, мотиви, з яких суд дійшов своїх висновків, і посилання на закон, яким керувався суд, постанов­ляючи ухвалу, а також висновок суду.

тттяаяшштт Питання для самоконтролю

1. Поняття судових рішень, їх види.

2. Яким вимогам повинно відповідати судове рішення?

3. За якими ознаками судові рішення відрізняються від актів інших органів публічної влади?

4. Які засоби усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив?

5. Які є підстави для ухвалення додаткового рішення?

6. Які є підстави для роз’яснення рішення?

7. Які є підстави для виправлення описок та явних арифметич­них помилок у судовому рішенні?

8. Охарактеризуйте законну силу судового рішення та його правові наслідки.

9. Які є особливості ухвал суду першої інстанції та їх види?

Источники:

http://um.co.ua/8/8-4/8-47079.html

http://infopedia.su/17×6590.html

http://helpiks.org/1-125166.html

http://studies.in.ua/idpzk-shporu/3816-sudova-sistema-za-sudovoyu-reformoyu-1864-roku.html

http://lawbook.online/protses-ukrajini-tsivilniy/uhvali-sudu-pershoji-57369.html