0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Правозастосовні акти що виносяться судами

Правозастосовні акти

Акт застосування правової нормице спосіб зовнішнього прояву формально обов’язкового пра­вила поведінки індивідуального характеру, яке підтверджує, встановлює, змінює або скасовує юридичні права й обов’язки персоніфікованих суб’єктів у конкретній життєвій ситуації.

Юридичні властивості правозастосовних актів:

можуть прийматися будь-якими органами держави;

— є формально обов’язковими щодо персональ­но визначених суб’єктів;

— вміщують індивідуальні приписи (веління), розраховані на врегулювання лише окремого, кон­кретного випадку (відношення), тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією;

— не можуть мати зворотної дії в часі;

— можуть мати письмову, усну або конклюдентну (тобто у вигляді фізичних волевиявнихдій)форми зовнішнього прояву. ;

Види правозастосовних актів:

1) за суб’єктами прийняття — акти глави держави, акти органів державної законодавчої влади, виконавчої влади, суду, контрольно-на­глядових органів, акти уповноважених держа­вою органів громадських об’єднань;

2) за галузевою приналежністю застосованої норми— цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та інші;

3) за юридичною формою — постанови, укази, розпорядження, рішення, накази, ухвали, про­тести, подання, висновки тощо;

4) за соціальною функцією у правовому регулю­ванні —регулятивні, охоронні;

5) залежно від елемента правової норми, яка застосовується,—акти застосування диспо­зиції норми, акти застосування санкції норми;

6) за характером індивідуальних велінь (при­писів)— уповноважу вальні, зобов’язальні, забо­роняючі;

7) за характером юридичних наслідків — правоконстатуючі (правопідтверджу вальні), пра-вовстановлювальні, правозмінюючі, правоприпиняючі;

8) за формою зовнішнього прояву —письмові, усні, конклюдентні (діяльнісні).

3. Загальна характеристика правозастосовної діяльності

Вимоги правильного застосування правових норм:

законність — прийняття правозастосовного рі­шення тільки:

а) в межах компетенції, тобто повноважень, за­кріплених у законі;

б) на підставах, передбачених у гіпотезі засто­совуваної норми;

в) за процедурою, встановленою законом;

г) у цілковитій відповідності зі змістом закону;

д) у передбаченій законом формі;

обґрунтованість — прийняття правозастосовного рішення на основі таких знань про юридичне значущі факти, передбачені гіпотезою застосованої норми, які (знання) є об’єктивно істинними, пра­вильними, вірогідними;

доцільність — якщо застосована норма дає мож­ливість обрати (в її межах) один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосовному рішенні має бу­ти закріплений саме такий з них, котрий дасть можливість найкращим, найефективнішим, опти­мальним способом досягти мети закону.

Основні стадії застосування правових норм:

— встановлення юридичне значущих фактів і пошук правової норми, яку належить до них засто­сувати;

— перевірка достовірності правильності тексту, ви­значення меж дії та юридичної сили правової норми;

— з’ясування змісту (тлумачення) правової норми;

— прийняття рішення у справі;

— оформлення рішення в акті застосування пра­вової норми.

Перша стадія правозастосовної діяльності має своїм змістом здобуття, формування знань про певні явища, дії, події (минулі, сучасні, а іноді й майбутні), яким закон надає юридичного значення. Отже, йдеться про своєрідну, можна сказати, про­фесійно юридичну пізнавальну діяльність, резуль­татом котрої мусять стати істинні, правильні вис­новки про існування саме таких «юридичне значу­щих» фактів. Особливість, специфічність цього пізнання полягає у тому, що:

Статья в тему:  Хто може бути представником у суді 2019

— його об’єктом (на відміну від об’єкта науко­вого дослідження) є не закономірності, тенденції, процеси, а лише окремі, ізольовані, конкретні си­туації, факти;

— його предмет формально обмежений, окрес­лений гіпотезою (а подекуди й диспозицією) юри­дичної норми;

— його порядок, а також засоби, «інструменти» тією чи іншою мірою регламентовані процедурно-процесуальним законодавством;

— знання, що здобуваються в результаті такої діяльності, мають бути, як правило, абсолютною

(а не відносною) об’єктивною істиною — абсолют­ною істиною факту;

— до складу цих знань неодмінно входять і вис­новки про конкретну юридичну значущість, тобто юридичну кваліфікацію, встановлених фактів.

Юридична кваліфікація фактунепоширення правозастосовуючим суб’єктом законодавчої (нор­мативно-правової) оцінки певного виду фактів на встановлений ним факт, який є підставою засто­сування юридичної норми. Це, так би мовити, юри­дичний діагноз, який ставиться конкретним діям, особам, ситуаціям.

Оскільки предметом пізнання слугують не всі й не будь-які факти, а лише такі, яким саме закон (нормативно-правовий акт) надає юридичного зна­чення, на цій самій стадії правозастосування має бути відшукана і та норма права, яка розрахована якраз на факти, що встановлюються. Тому вста­новлення як фактів, так і відповідної юридичної норми — це єдиний процес, який складає єдину стадію правозастосовної діяльності.

Відшукання належної правової норми здійсню­ється, як правило, за такою «схемою»:

— визначають, чи знаходяться встановлені фак­ти у межах сфери законодавчого (легального) регу­лювання суспільних відносин (беручи до уваги від­повідну систему права та його конкретно-історичні принципи);

— визначають, до якої саме галузі права має на­лежати відповідна юридична норма (беручи до ува­ги предмет і метод правового регулювання щодо встановлених фактів);

— визначають, у якому інституті права має «пе­ребувати» відповідна юридична норма (виходячи з галузевих принципів права);

— у межах визначеного інституту права відшу­кують саме таку юридичну норму, гіпотеза якої відповідає встановлюваним фактам.

Дана стадія застосування права може вважати­ся такою, яку завершено, «пройдено», тоді, коли є підстави зробити висновок, що ознаки фактів, опи­саних, змодельованих гіпотезою юридичної норми,

цілком співпадають з ознаками реальних фактів, встановлених у справі. Такий висновок буде свідчи­ти про те, що знайдено саме ту норму, яка розрахо­вана на встановлені факти, а факти було встановле­но саме такі, які передбачені даною нормою права.

Друга стадія правозастосування включає такі дії, котрі мають на меті визначити, конкретизува­ти певні юридичні (формальні) властивості знайде­ної юридичної норми. Для цього, зокрема:

— пересвідчуються у правильності тексту юри­дичної норми, вдаючись саме до офіційного джере­ла її опублікування;

— переконуються у тому, що юридична норма є чинною (вдаючись до останнього нормативно-пра­вового акта, опублікованого в офіційному виданні);

— визначають, чи поширюється її чинність на тих осіб, на той простір (територію) і на той час, що ними характеризуються встановлені факти, (керую­чись принципами і правилами щодо суб’єктної, про­сторової і часової (темпоральної) дії правових норм);

Статья в тему:  Почему ивана голунова судили в никулинском суде

— у випадку, коли факти одночасно, але неод­нозначне, суперечливо регламентуються правови­ми нормами, встановленими різними органами держави, необхідно визначити, «виміряти» юри­дичну силу кожного з відповідних нормативних актів з тим, щоб застосувати саме ту норму, яку вміщено в акті відносно більшої сили.

Отже, і на цій стадії правозастосування відбу­вається своєрідне пізнання, предметом якого є юри­дичні властивості норми, що підлягає застосуванню.

Третя стадія правозастосування. Оскільки не­можливо правильно застосувати норму права, не з’ясувавши точний зміст кожного її структурного елемента, всіх слів і речень, з яких вона складаєть­ся, дана стадія є завжди обов’язковою: кожен, хто застосовуватиме ту чи іншу норму, неодмінно му­сить витлумачити її «для себе».

Правоз’ясувальний процес (його види, способи, форми) — досить складна інтелектуальна діяль­ність, тому вивчення її передбачено в окремій (на­ступній) темі.

Четверта стадія застосування правової норми є,

можна сказати, резолютивною, підсумковою, вона спирається на результати попередніх стадій, нена­че резюмує їх. Змістом цієї стадії є прийняття правозастосовуючим суб’єктом рішення про взаємні юридичні права і обов’язки (тобто про підтвердження, встановлення, зміну або припинення цих прав, обов’язків) тих осіб, які зможуть або мусять реалізувати норму права.

З погляду формальної логіки таке рішення кон­струюється, формулюється за правилами силогіс­тичного мислення: роль великої посилки у цьому силогізмі (умовиводі) виконує застосовувана нор­ма, малої посилки — встановлені у справі юридич­не значущі факти, а умовиводом, висновком якраз і буде правозастосовне рішення.

З державно-регулятивної точки зору згадане рі­шення є владним правилом поведінки індивідуаль­ного характеру, скерованим до персонально визна­чених суб’єктів і розрахованим на конкретну, оди­ничну життєву ситуацію (яка, проте, може тривати значний, або невизначений у часі період).

Для того, аби дане рішення могло бути сприйня­те відповідними адресатами, воно має бути певним чином об’єктивоване, тобто виражене назовні. Це завдання розв’язується на останній, «оформлювальній» стадії правозастосовного процесу (яку, од­нак, не завжди легко відокремити від попередньої).

П’ята стадія правозастосування включає дії що­до «матеріалізації», зовнішньої фіксації індивіду­ального правила поведінки, тобто щодо втілення, виразу його в правозастосовному акті. Це «оформ­лення» буває відносно нескладним, якщо досить скористатись усною або ж конклюдентною формами (хоча й у цих випадках можуть існувати певні фор­мально-процедурні вимоги, наприклад, форма ус­них наказів військовослужбовців, форма жестів міліціонера, який «вручну» регулює вуличний рух).

Проте, коли йдеться про письмову форму право-застосовного рішення, яка є якраз найбільш поши­реною у професійній юридичній роботі, на стадії, що розглядається, слід дотримуватись певних ви­мог щодо його документування.Письмовий правозастосовний акт має включати, як правило, такі частини й елементи («реквізити»):

1)вступна частина (назва акта — наказ, розпо­рядження, ухвала, рішення, вирок тощо; назва право-застосовуючого органу; місце і дата прийняття акта);

2) констатуюча частина (опис, характерис­тика встановлених у справі юридичне значущих фактів, а також, у разі потреби, посилання на дже­рела, докази, які їх підтверджують);

Статья в тему:  Як відновити втрачене рішення суду

3) мотивувальна частина (посилання на пра­вову норму, відповідно до якої факти піддано певній юридичній кваліфікації, обґрунтування са­ме такої їх юридичної оцінки);

4) резолютивна частина (виклад владного правила поведінки індивідуального характеру, тоб­то взаємних юридичних прав і обов’язків пер­соніфікованих суб’єктів, які теж мають бути тут же визначені, вказані).

Підпис відповідної посадової особи (або де­кількох таких осіб) теж є обов’язковим реквізитом письмового правозастосовного акта.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Класифікація правозастосовчих актів

Максимально повно всю сукупність властивостей правозастосовних актів можна виявити при розгляді системи їх різновидів з використанням науково обґрунтованої класифікації. З точки зору філософії класифікація є логічною процедурою, особливим випадком застосування поділу обсягу поняття. Від звичайного поділу класифікація відрізняється тим, що здійснюється не за будь-якою ознакою, а є процедурою розподілу певних об’єктів на класи, види, роди, типи, жанри відповідно до найсуттєвіших ознак, які притаманні об’єктам [63, c. 399-402]. Поділ обсягу поняття здійснюється за певною ознакою чи сукупністю ознак, яка називається підставою поділу. Вибір підстави залежить від мети, заради якої здійснюється поділ. Правильна класифікація має відповідати таким формальним вимогам:

а) поділ множини на групи слід здійснювати за однією ознакою;

б) кожен елемент повинен входити до одного класу;

в) підмножини, на які ділиться множина не повинні містити спільних елементів.

Види актів застосування норм права класифікуються за різними критеріями.

Правозастосовчі акти класифікуються за різними підставами, відповідно до яких всі акти діляться на дві великі групи[28]:

1. Акти, що виносяться в порядку юридичних спорів і охорони правопорядку, включаючи захист прав і свобод особи.

2. Акти, що приймаються в рамках оперативно — виконавчої діяльності державних органів.

До першої групи актів відносяться ті, що найбільш часто вживаються правоохоронними органами і виконують безпосередню охоронну роль у випадках, коли мають місце правопорушення й інші фактори, негативні для прав і свобод громадянина.

Друга група використовується компетентними органами в ході їх повсякденної оперативно-виконавчої роботи і спрямована на досягнення соціально корисних результатів, включаючи реалізацію громадянами своїх конституційних і інших прав і свобод[15,325c.].

У першу групу входять такі акти:

1. Вердиктно-штрафні (акти про винуватість і покарання). Вони найбільш впливово виражають реакцію держави на ті або інші порушення чинного законодавства. Частіше усього застосовуються при винесенні юридичних рішень по кримінальним (вирок про призначення покарання у вигляді позбавлення волі), адміністративним справам (штраф, вилучення знарядь правопорушення), цивільно-правовому виробництву (відшкодування збитків тощо).

2. Відновлюючі — відновлюють вихідне положення індивіда, і він повертає собі можливість користуватися певними благами. Необхідність у таких актах виникає у випадках, коли права і свободи порушені, створені перешкоди для їх здійснення, або особа необгрунтовано притягнутий до відповідальності. У якості подібних заходів можна привести виправдувальний вирок, постанову слідчого про повернення майна законному власнику до висновку суду по кримінальній справі, рішення вищестоящого начальника про скасування постанови нижчестоящого керівника по накладенню штрафу.

Статья в тему:  За что сударкина подала в суд на бородину

3. Запобігаючі — широко використовуються в практиці правоохоронних органів, як допоміжні стосовно наступних актів, що відновлюють суб’єктивні права і свободи особи. Суть їх полягає в офіційно-владних перешкодах для зазіхань, і спрямовані вони на припинення адміністративних і кримінально-правових відносин. До цих актів можуть бути віднесені постанови слідчого про застосування запобіжних заходів — затримання, вилучення речей, предметів, підписка про невиїзд.

4. Процедурно-охоронні — забезпечують кримінально-правовий захист порушених злочинами прав і свобод шляхом регламентації ходу і послідовності правоохоронної діяльності. Такими актами є, наприклад, постанови про порушення кримінальної справи, визнання особи цивільним позивачем, виробництво експертизи; протокол про адміністративне правопорушення; дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів тощо [30].

Друга группа охоплює наступні акти:

1. Регламентуючі акти — найбільш поширений вид офіційної документації, здатної підтверджувати наявність належних громадянину суб’єктивних прав, упорядкувати процедуру їхньої реалізації. Частіше усього вони виносяться при організації внутрішньослужбової діяльності органів внутрішніх справ, а також для регулювання зовнішньої сфери правовідносин із населенням.

В першому випадку мова йде про накази (наприклад, про присвоєння звання, заохочення тощо.

В другому — рішення органів внутрішніх справ про видачу паспорта громадянина України, посвідчення водія тощо.

2. Акти дозволу — приймаються в процесі реалізації громадянами своїх прав. Варто мати на увазі, що дозвільний порядок використання прав відноситься не до всіх, а лише до деяких спеціальних прав, що потребують підвищеного соціального контролю для забезпечення громадської й особистої безпеки громадян.

Ці акти є індивідуальними і містять юридичні рішення про дозвіл громадянину його права. Наприклад, право іноземця на в’їзд в Україну, право на відвідування закритих зон, право особистої власності на вогнепальну зброю тощо[4,с.327-329].

3. Реєстраційні акти — засвідчують і враховують фактичні і юридичні явища, що супроводжують реалізації громадянами своїх суб’єктивних прав. Такі акти застосовуються при відсутності яких-небудь негативних обставин, що перешкоджають використанню громадянином своїх законних прав. Прикладом реєстраційних актів може служити реєстрація автомототранспорту.

4. Акти, що засвідчують, або акти про визнання, котрими офіційно закріплюється певний стан особистості. Такі акти носять стабільний і довгостроковий характер і нерідко спричиняють юридичні наслідки не тільки для громадянина, але і державного органа, покликаного забезпечити реалізацію того чи іншого права. Наприклад, визнання особи безвісти відсутнім, належність особи до українського громадянства.

5. Директивні акти — призначені для коректування й уточнення шляхів і засобів реалізації особистих прав в окремих життєвих ситуаціях. З їх допомогою органи внутрішніх справ впливають на волю і свідомість людей, чим забезпечують безпечну реалізацію прав громадян і навколишніх людей, запобігають негативним факторам.

До директивних актів можна віднести документи ДАІ, що містяться в актах техогляду, розпорядження Держпожнагляду про необхідність усунення порушень встановлених правил, подання слідчого про усунення причин і умов, що сприяють злочинам[66,c.440-445].

1. Акти, що забороняють — пов’язані зі скоєнням злочинів і проступків, недотриманням іншими громадянами умов для нормального використання особою своїх прав. У якості таких актів служать такі, як арешт на майно, відсторонення від роботи особи, що знаходиться в нетверезому стані. У певному смислі забороняючі акти носять категоричний, превентивний характер. Наприклад, акт робітника ДАІ, що забороняє експлуатацію несправного транспорту.

Статья в тему:  Какие жалобы рассматривает конституционный суд

За формою зовнішнього вираження:

1) письмовий акт (таких більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум, двох видів:

а) окремий документ (вирок суду);

б) резолюція за матеріалами справи (затвердження прокурором обвинувального висновку);

2) усний акт (виклик понятих);

3) конклюдентний акт — акт дії (наприклад, застосування працівниками міліції табельної зброї або застосування жестів міліціонером-регулювальником дорожнього руху).

За способом прийняття:

За суб’єктами прийняття:

— акти глави держави;

— акти виконавчих органів;

— рішення загальних судів;

— акти господарських судів;

— акти прокурорського нагляду;

— акти місцевих (муніципальних) органів влади;

— акти керівників підприємств, військових частин тощо;

— акти уповноважених органів громадських організацій тощо. Акти застосування норм права приймаються практично всіма органами держави.

За юридичною формою:

— ухвали (суду та ін.);

— протести, подання, розпорядження, вироки, рішення.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права) [42]:

1) регулятивні — офіційно підтверджують або визначають права та обов’язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (наприклад, свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

2) охоронні — встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції охоронних норм (наприклад, квитанція про сплату штрафу).

За галузевою належністю:

3) цивільно-правові та ін. (крім процесуальних). За юридичними наслідками:

1) правовстановлюючі (про призначення директора, про присвоєння звання);

2) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);

3) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина Г.);

4) правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

5) правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про втрату ним юридичної сили).

За значенням у юридичному процесі:

— основні акти, що містять завершене рішення у справі (вирок, рішення суду) [68];

— допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова і порушення кримінальної справи).

За характером індивідуальних велінь (розпоряджень):

Отже, правозастосовчі акти діляться на дві великі групи: акти, що виносяться в порядку юридичних спорів і охорони правопорядку, включаючи захист прав і свобод особи; акти, що приймаються в рамках оперативно — виконавчої діяльності державних органів.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження ми прийшли до наступних висновків:

1. Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб’єктів права, в їх практичній діяльності.

2. Реалізація права — це складний процес, що включає: 1) механізми реалізації права; 2) форми реалізації права.

3. Існують три прості форми безпосередньої реалізації норм права:1). дотримання;2). виконання; 3). використання.

4. Дотримання норми права — це форма реалізації забороняючих правових норм, яка полягає в утриманні суб’єкта від активних дій, в його пасивній поведінці, незалежно від його волі.

Статья в тему:  От какой суммы подают в суд

5. Виконання норм права – полягає у здійсненні зобов’язуючих приписів правових норм.Шляхом виконання реалізуються зобов’язуючі норми права.

6. Використання права — це поводження суб’єктів права, що полягає в здійсненні ними своїх суб’єктивних прав, що представляє собою активну реалізацію тих можливостей, які надані їм нормами права.

7. Застосування норм права є складною формою реалізації норм права– це правова за формою та пізнавальна за змістом владна організуюча діяльність уповноваженої сторони управлінських правовідносин, що відбувається у процедурно-процесуальному порядку, спрямована на індивідуальне регулювання поведінки суб’єктів права шляхом вирішення конкретної юридичної справи та ухвалення з цією метою правозастосовного акта, що має персоніфікований характер і породжує юридичні наслідки.

8. Правозастосування полягає у: діяльності,яка спрямована на застосування прав і відіграє дуже важливу роль у реалізації норм прав.

9. Правозастосовний процес має відповідати таким вимогами: 1) законності; 2) обґрунтованості; 3) доцільності; 4) справедливості. Він охоплює три основні стадії:

· встановлення фактичних обставин справи;

· встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин);

· вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення.

10. За наявності прогалини у галузях законодавства суди не можуть відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. У разі прогалин у правових відносинах застосовується аналогія двох видів: аналогія закону та аналогія права. Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.Прогалина у законі — це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному законі.

11. Акти застосування права — це такі акти, які виражають індивідуально-правову діяльність компетентних органів та включаються в механізм правового регулювання при виникненні правовідносин чи при їх забезпеченні. Ці акти приймаються на підставі нормативно-правових і спираються на певну норму права, адресовані чітко визначеним суб’єктам, забезпечують виникнення і розвиток правовідносин в конкретній ситуації.

12. Правозастосовчі акти класифікуються за різними підставами, відповідно до яких всі акти поділяться на дві великі групи:1. акти, що виносяться в порядку юридичних спорів і охорони правопорядку, включаючи захист прав і свобод особи.2. акти, що приймаються в рамках оперативно — виконавчої діяльності державних органів.

Акти правозастосування, їх види

Акт застосування праваце такий правовий акт, у якому формально закріплюється рішення державного органу в конк­ретній юридичній справі. Він являє собою різновид юридичних актів на відміну від правових приписів і має такі ознаки:

а) видасться компетентними державними органами чи поса­-
довими особами в процесі правозастосовної діяльності, має дер­жавно-владний характер. Відмова від їх виконання або неналеж­-
не виконання можуть тягти за собою юридичну відповідальність:
дисциплінарну, адміністративну, майнову, кримінальну;

б) спрямований на реалізацію вимог правових норм, оскільки
конкретизується їх загальний характер щодо певних життєвих
ситуацій;

в) адресований конкретним особам (персоніфікований), фік-­
сує їхні суб’єктивні права, обов’язки і міру юридичної відпо-­
відальності, направлений на індивідуальне регулювання суспіль­
них відносин (конкретної життєвої ситуації);

Статья в тему:  Как заверить платежное поручение для суда

г) акти застосування норм права вичерпуються виконанням,
хоча правові стани, що породжуються ними, можуть мати трива-­
лий характер (наприклад, рішення про призначення пенсії);

ґ) правозастосовні акти на відміну від нормативно-правових актів не можуть мати зворотної сили в часі.

Офіційний характер правозастосовного акта потребує його виконання за відповідною формою. Обов’язковими елементами правозастосовного акта є: назва, заголовок, дата та місце, де він був виданий, назва органу або посадової особи, яка видала акт, підписи уповноважених осіб. Структура акта застосування норм . права містить описову, мотивовану і резолютивну частини. Він повинен викладатися ясною, чіткою, дохідливою мовою, що не дозволяє подвійного тлумачення, містити терміни, передбачені чинним законодавством. У тексті не бажано застосування інозем­ної, архаїчної та вузькоспеціальної термінології, неблагозвучних або непоєднуваних словосполучень (наприклад, «живий грома­дянин», «тваринний організм»).

Класифікація правозастосовних актів здійснюється за такими підставами:

1) за суб’єктом прийняття: акти представницьких органів дер­жавної влади; глави держави; акти органів виконавчої влади; су­ду; контрольно-наглядових органів; органів місцевого самовря­дування;

ПРАВО ЗАСТОСУВАННЯ

2) за галузевою належністю норм, що застосовуються: акти
застосування конституційно-правових, цивільно-правових, адмі­-
ністративно-правових, кримінально-правових норм та ін.;

3) за юридичною формою: укази, постанови, розпорядження,
накази, ухвали, протести, подання, приписи прокурорів, вироки,
рішення та ін.;

4) за характером правового впливу: регулятивні, охоронні;

5) за юридичним значенням: основні акти, які містять остаточ­-
не рішення у юридичній справі (вирок, рішення суду, указ про на­
городження); допоміжні, тобто акти, що забезпечують прийняття
основних актів (постанова про порушення кримінальної справи,
ухвала суду);

6) за характером індивідуальних велінь: ті, що управомочу-
ють; ті, що зобов’язують або забороняють (наприклад, заборона
обіймати відповідні посади або виконувати відповідні функції,
зафіксовані вироком суду);

7) за характером юридичних наслідків: правоконстатуючі,
правовідновлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

8) за формою зовнішнього виразу: акти-документи (окремі
документи; резолюції на матеріалах справи, що виконані посадо-
вими особами; наприклад, «до виконання», «сплатити», «до на­
казу»); акти-дії (словесні; конклюдентні — виконуються у ви­
гляді жестів, рухів і свідчать про вимогу до конкретних осіб
здійснити відповідні дії, наприклад, порух жезлом працівника
державтоінспекції до учасників дорожнього руху).

Винесення правозастосовчого акту (документально-оформлювальна стадія);

5. Контрольно-виконавча стадія (реальне виконання вироку або рішення суду по цивільній справі, доведення їх до зацікавлених осіб і органів).

На першій стадії головною метою є з’ясування об’єктивної істини у справі. Для цього за законом необхідно здійснити цілий ряд процесуальних дій (огляд місця події, опитування свідків, дослідження речових доказів, слідів, документів, призначення, якщо це потрібно, експертизи, фотозйомка і т. Д.). важливо встановити мотиви злочину, з’ясувати причини, що сприяли його вчиненню. Ще римські юристи рекомендували керуватися тут наступною формулою: що — де — коли — хто — як і чому. Відповівши на всі ці питання, слідчий може отримати більш-менш ясну картину того, що сталося, т. Е встановити фактичну основу справи.Пошук істини — Важке завдання, особливо по складних злочинів, підготовленим і досконалим професіоналами (наприклад, замовні вбивства, справи про корупцію, грабежах, розбоях, розкраданнях, рекеті). При цьому істина повинна бути абсолютною, а не відносною, принаймні до цього треба прагнути. під «Відносної» ж істиною тоді, в розпал сталінських репресій, розумілася певна ступінь ймовірності того, що справа була так, як вважають слідчий, суддя, прокурор. Мовляв, абсолютна істина тут недосяжна, тому можна задовольнятися відносної.

Статья в тему:  Кто назначает дату суда

З якихось справах вона в силу цього і не встановлюється, але тоді справа не можна вважати розслідуваною, а отже, і не можна направляти його в суд. під абсолютної об’єктивною істиною в даному випадку розуміється повне відповідність висновків слідства або суду фактичним, реальним обставинам, тому, що сталося насправді.

На другій стадіїпри виборі норми — Дається юридична кваліфікація досконалим діям. Ця стадія вимагає високої підготовленості і професіоналізму особи, яка застосовує правову норму. Необхідно, наприклад, вирішити, яке злочин скоєно — умисна або необережна; якщо встановлений умисел, то який — прямий або непрямий (евентуальний). Необережність теж буває двох видів — самовпевненість (легкодумство) або недбалість. Залежно від цього обираються різні норми або їх частини. Все це є логічний операцію підведення конкретної ситуації під належну норму закону. «Закон всеобщ, а випадок поодинокий«(К. Маркс). Дана стадія вимагає не меншої відповідальності і уважності, ніж перша. Кваліфікація повинна бути точною, адекватною і безперечною. Помилки тут вкрай небажані, бо це відбивається на долі обвинуваченого (тяжкість скоєного, різні санкції, терміни і вид покарання і т. Д.). Фактично тут мова йде про встановлення повного складу правопорушення, іншими словами, юридичної основи справи. Відсутність хоча б однієї ознаки складу злочину тягне за собою припинення кримінального переслідування.

третя стадія передбачає прОверко юридичної сили обраної норми, її дії в часі, в просторі і по колу осіб, усунення можливих суперечностей, колізій, прогалин, розбіжностей.

Необхідно переконатися, чи не скасовано чи дана норма або не відпала чи ті умови, на які вона була розрахована. Норма піддається всебічному тлумачення за допомогою відомих прийомів і способів (граматичного, логічного, систематичного, спеціально-юридичного та ін.). Що стосується колізій та прогалин, Які можуть зустрітися в правозастосуванні, то наука і практика виробили наступні правила їх подолання:

а) якщо суперечать один одному акти одного й того ж органу, але видані в різний час, то застосовується останній за принципом, запропонованим ще римськими юристами: «Пізніше виданий закон скасовує попередній у всьому тому, в чому він з ним розходиться»;

б) якщо колізійні акти видані одночасно, але різними органами, то застосовується акт, що володіє вищою юридичною силою (наприклад, закон і указ, указ і урядова постанова), т. е приймається до уваги ієрархія нормативних актів і окремих норм;

Статья в тему:  Як поставити апостиль на рішення суду

в) якщо розходяться загальфедеральний акт і акт суб’єкта Федерації, то застосовується перший (в межах предметів ведення РФ і спільного ведення — ст. 76 Конституції РФ);

г) у разі протиріччя між федеральним актом і актом суб’єкта Федерації, виданим в межах його компетенції, пріоритет має останній (ч. 6 ст. 76 Конституції РФ);

д) якщо виявлено прогалину в праві (відсутність потрібної норми), то вирішується питання про застосування правової аналогії в її двох видах — аналогії закону і аналогії права.

На четвертій стадії в результаті проведених всіх вищевказаних операцій виноситься правозастосовний акт (Наприклад, вирок суду у кримінальній справі, судове рішення у цивільній справі).

П’ята, заключна, стадія зв’язана з реальним виконанням прийнятого акту, Доведенням його до логічного завершення. Це дуже важливо, бо невиконане рішення зводить нанівець весь правозастосовний процес. Наприклад, з усіх судових рішень з майнових стягнень здійснюється тільки половина. І тільки зараз, коли введений інститут судових приставів, становище дещо покращилося.

97. Акти застосування норм права: поняття, види

правозастосовний акт — Один з видів правових актів, відомий офіційний документ, виданий компетентним органом або посадовою особою за якої-небудь справи (питання) щодо конкретного суб’єкта або суб’єктів на основі відповідної правової норми.

Призначення актів застосування права випливає з їх назви — вони покликані застосовувати юридичні норми до відповідних осіб, але

— Ні в якому разі не створювати нові норми і

— Не змінювати або доповнювати старі.

Характерні ознаки правозастосовних актів:

1. мають індивідуально-визначений характер, т. Е відносяться до конкретних осіб, яких можна назвати поіменно (наприклад, вирок суду, наказ про звільнення працівника з роботи, указ про нагородження громадянина орденом);

2. є владними і обов’язковими для виконання, оскільки виходять від держави або з його згоди від громадських об’єднань, органів місцевого самоврядування, інших структур і утворень (делеговані повноваження); за невиконання таких актів можуть послідувати санкції;

3. не містять в собі правової норми (загального правила поведінки), тому не є джерелом і формою права; їх призначення — не створювати, а застосовувати норми права;

4. виступають в якості юридичних фактів, що породжують конкретні правовідносини між тим, хто застосовує норму, і тим, до кого застосовують; тим самим ці акти здійснюють локальне (казуальне) правове регулювання, конкретизуючи загальні приписи;

5. вичерпуються одноразовим застосуванням і на інші ситуації і інших суб’єктів не поширюються; після разового застосування припиняють свою дію;

6. забезпечуються державним примусом, так як мова йде про втілення волі законодавця в життя, якщо навіть для цього потрібно використовувати силу влади.

Види правозастосовних актів

1) за галузевою ознакою:

— Фінансові та ін.

2) за суб’єктами їх видання:

— Акти судових органів, арбітражних, прокурорських, слідчих, контрольних;

— Органів представницької і виконавчої влади, місцевого самоврядування;

— Акти президента, уряду, федеральних міністерств і відомств.

3) за юридичною природою:

4) за наслідками:

— Правоизменяющие (наприклад, наказ ректора про зарахування до вищого навчального закладу, про відрахування з вузу, про переведення з однієї форми навчання на іншу в тому ж вузі).

Статья в тему:  Як виконати рішення суду про стягнення боргу

5) за формою вираження:

— Письмові та усні (наприклад, штраф за неправильну парковку автомобіля, за безквитковий проїзд в громадському транспорті, за перехід вулиці у недозволеному місці);

— Акти-документи і акти-дії.

6) за назвою:

— Акт про накладення штрафу,

98. Прогалини в праві: поняття, види. Інститут аналогії в праві

Прогалину в праві — Відсутність в ньому потрібної норми, за допомогою якої можна було б вирішити виниклу випадок; це стан неврегульованості правом конкретної ситуації, суспільних відносин. Випадок є, а норми немає. У будь-якому випадку прогалину в праві відкриває можливість свавілля, особистого розсуду чиновника

Теория государства и права

і норм права, який визначає права, обов’язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб. Діяльність правозастосовчих органів завершується оформленням відповідного акта, який фіксує прийняте рішення і надає йому офіційного значення і вольового характеру. Щодо конкретних осіб акт застосування права є категоричним, обов’язковим до виконання велінням.

Правозастосовчий акт має ряд особливостей: S його можуть приймати компетентні органи держави; S він має індивідуально визначений (персоніфікований)

S не може мати зворотної дії в часі; S має встановлену законом форму.

Акти застосування права класифікують за різними критеріями:

> за суб’єктами прийняття: а) акти державних органів (акти глави держави; суду, контрольно-наглядових органів, акти уповноважених органів громадських об’єднань; б) акти недержавних органів (рішення органів місцевого самоуправління);

> за значенням: а) основні (вирок суду); б) допоміжні (готують видання основних, напр., постанова про притягнення особи в якості обвинуваченого);

> за характером правового впливу: а) регулятивні (наказ про підвищення по службі); б) охоронні (постанова про відкриття кримінальної справи);

> за формою: а) окремий документ (укази, вироки, рішення, накази та ін.) — це юридична форма; б) резолюція на матеріалах справи; в) усна форма та письмова форма;

> за характером юридичних наслідків:

•S а) правоконстатуючі (правопідтверджуючі);

•S в) правозмінюючі; S г) правоприпиняючі.

Правозастосовчий акт і нормативний акт мають багато спільного, але разом з тим суттєво відрізняються.

застосування норм права виступає як один із засобів державного керівництва і засіб вирішення юридичних справ, що виконує функції індивідуального регулювання поведінки суб’єктів в конкретних правових відносинах, видається у певній формі і передбаченому законом порядку, має юридичну силу і забезпечується відповідними засобами.

Нормативні акти містять у собі норми права, тобто веління до невизначеного кола осіб, характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації, тобто це правовий акт, який містить норми права і спрямований на регулювання суспільних відносин. Як видно з вищенаведених визначень, вони мають ряд спільних рис:

1) це правові акти;

2) приймаються і забезпечуються компетентними органами;

3) мають владний характер.

Від нормативного правозастосувальний акт відрізняється такими рисами:

4) застосовується на основі нормативного;

5) має конкретний, персоніфікований характер;

Источники:

http://studopedia.com.ua/1_319094_pravozastosovni-akti.html

http://lektsii.org/3-115970.html

http://studopedia.ru/14_6500_akti-pravozastosuvannya-ih-vidi.html

http://um.co.ua/14/14-4/14-48621.html

http://lawbook.online/page/tgp1/ist/ist-16—idz-ax238—nf-73.html

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector