0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Рішення суду як юридичний факт

Рішення суду в цивільному процесі: акт правосуддя чи процесуальний юридичний факт?

Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ

Рішення суду як процесуальне явище в більшості випадків є невід’ємною складовою цивільного процесу. Цей правовий феномен виступав та продовжує виступати об’єктом та предметом багатьох наукових досліджень. Не зважаючи на це науковий та практичний інтерес до цього явища не втрачає своєї актуальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судові рішення викладаються у таких формах: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови. В ч. 3 цієї статті зазначено, що судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Не зважаючи на це, процесуальний документ який ухвалюється судом за результатами остаточного розгляду цивільної справи на практиці продовжує іменуватись словом «судове рішення». Беззаперечно, відповідно до ч. 1 ст. 208 ЦПК України рішення суду є складовою судового рішення, проте підміна понять «судове рішення» та «рішення суду», особливо в практичній діяльності, призводить до юридичної плутанини.

Разом з тим, найбільше занепокоєння викликає та обставина, що певною частиною суддів, адвокатами та особливо науковцями рішення суду сприймається як процесуальний юридичний факт.

Найбільш яскраво ця обставина проявляється при застосуванні положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України в якій зазначається, що: «обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини». Наприклад, при розгляді цивільної справи про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дій одного із сусідів, земельна ділянка яка межує із земельною ділянкою позивача, останнім, в якості доказу законності розмежування меж земельної ділянки, представлено рішення суду (яке набрало законної сили) яким підтверджено законність розмежування меж земельних ділянок осіб, які виступають сторонами спору. При розгляді справи позивач та суд неодноразово наголошують на тому, що рішення суду, яким визнана законність розмежування меж земельних ділянок є не чим іншим як юридичним фактом, що не підлягає доказуванню при розгляді цивільної справи про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Статья в тему:  Какие документы можно требовать через суд

Рішення суду в якості юридичного факту визнається також цілим рядом науковців, зокрема, М.А. Гурвіч у роботі «Решение советского суда в исковом производстве» розглядає рішення суду як юридичний факт, яке має матеріально-правові та процесуально-правові наслідки [1, с. 319–445].

М.А. Рожкова в дисертаційному дослідженні «Теории юридических фактов гражданского и процессуального права: понятия, классификации, основы взаимодействия» чітко наголошує на тому, що судове рішення є юридичним фактом цивільного і процесуального права [2, с. 351–353]. Проте, розкриваючи зміст судового рішення як юридичного факту М.А. Рожкова зазначає, що судовий процес може закінчуватись шляхом винесення підсумкового рішення, яким вирішується цивільна справа або без вирішення справи по суті (припинення провадження у справі, залишення позовної заяви без розгляду). Аналіз даного процесуального факту – ухвалення підсумкового рішення, що тягне припинення складного процесуального правовідношення – дає підстави для кваліфікації цього факту в якості процесуального акту (тобто процесуальної дії, спрямованого на рух процесуального правовідносини) [3, с. 353].

Непослідовність наукового обґрунтування власної позиції М.А. Рожковою полягає в тому, що називаючи судове рішення юридичним фактом в подальшому наголошується, що ухвалення підсумкового рішення і є тим самими процесуальним юридичним фактом.

В теорії держави та права протягом багатьох десятиліть сформувалась стійка та загальновизнана позиція, відповідно до якої під юридичними фактами розуміються певні життєві обставини (дії або події) з якими пов’язують виникнення, зміну або припинення певних правовідносин.

Під юридичними фактами в цивільному процесуальному праві розуміють певні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Отже, поняття «юридичний факт» визначається як реальна життєва обставина, з правової моделлю якого норма права пов’язує настання відповідних юридичних наслідків.

Різний підхід до вивчення сутності рішення суду та складність самої проблеми призводять до того, що дотепер у теорії цивільного процесуального права питання відношення рішення суду до процесуального акту чи юридичного факту трактується неоднозначно, а кожен автор зосереджує увагу на тих аспектах, які він вважає найбільш важливими для свого дослідження.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» вказано: «рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права» [4].

Статья в тему:  Как доказать измену в суде украина

Отже, рішення суду в цивільному процесі беззаперечно слід вважати актом правосуддя, яке має наступні ознаки:

– рішення суду, як кінцевий результат вирішення цивільної справи набуває вигляду процесуального документа;

– рішенням суду визнаються, підтверджуються, спростовуються юридичні факти, що призводить в подальшому до виникнення, зміни або припинення правовідносин;

– рішення суду, як процесуальний документ не може розглядатись як процесуальний юридичний факт, адже документ не може вважатись фактом. Процесуальним юридичним факто слід визнавати саме ухвалення рішення суду;

– юридичні факти встановлені у рішенні суду при набранні рішенням суду законної сили призводять до виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Наприклад безпосереднє рішення суду у справі окремого провадження про визнання фізичної особи недієздатною не може визнаватись процесуальним юридичним фактом. Процесуальним юридичним фактом слід визнавати факт ухвалення даного рішення, а факти встановлені цим рішенням і є юридичними фактами, що породжують юридичні наслідки.

Підсумовуючи викладене слід зробити наступні висновки.

Ухвалення рішення суду призводить до множинності юридичних наслідків, що дозволяє відносити рішення суду до сфери юридичних фактів цивільного та процесуального права.

З позицій цивільного процесуального права (враховуючи, що акт-документ не є юридичним фактом) ухвалення рішення є процесуальним фактом (процесуальною дією), яка може бути спрямована як на рух процесуальних правовідносини, так і на реалізацію компетенції суду або на захист порушених процесуальних прав особи. Внаслідок цього даний процесуальний факт може бути кваліфікований в одних випадках як процесуальний акт, в інших – як процесуальна дія. З позицій цивільного права ухвалення рішення суду має розглядатися як юридичний факт, спрямований на захист прав, яке в деяких випадках може спричиняти рух цивільних правовідносин. При цьому слід мати на увазі, що в будь-якому випадку основна цільова спрямованість ухвалення рішення суду полягає у захисті прав особи, що дозволяє відносити його до юридичної дії.

1. Гурвич М. А. Решение советского суда в исковом производстве / М. А. Гурвич // Избранные труды. – Краснодар: Советская Кубань, 2006. – С. 319–445.

2. Рожкова М.А. Теории юридических фактов гражданского и процессуального права: понятия, классификации, основы взаимодействия: Дисс. … доктора юрид. наук. – М.: Исследовательский центр частного права при Президенте РФ, 2010. – С. 351-353.

3. Рожкова М.А. Теории юридических фактов гражданского и процессуального права: понятия, классификации, основы взаимодействия: Дисс. … доктора юрид. наук. – М.: Исследовательский центр частного права при Президенте РФ, 2010. – С. 353.

Статья в тему:  Международные сигналы бедствия которые подаются судами

4. Про судове рішення у цивільній справі : постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 1. – С. 4-9.

РІШЕННЯ СУДУ ЯК ПРАВОПРИПИНЯЮЧИЙ ЮРИДИЧНИЙ ФАКТ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Рішення суду як юридичний факт взагалі є спірним питанням цивільного права і процесу. У зв’язку з наведеним склалося три підходи до правової природи судового рішення. Перший полягає у визначенні його як окремого, самостійного юридичного факту, другий – у визначенні як частини фактичного складу, третій – у визначенні судового рішення як результату діяльності суду, який лише підтверджує певні обставини дійсності і не має характеру юридичного факту. Наприклад, на думку М. Г. Авдюкова, «судебное решение… не заключает в себе ни нормативного характера права, ни правообразующего характера юридических фактов». Вчений вказував, що юридичними фактами є не судові рішення, а факти, що мали місце «поза процесом». На його думку судове рішення ніколи не виступає у якості матеріально-правового юридичного факту, що перетворює право; воно завжди є актом правосуддя, що захищає права. В той же час ряд процесуалістів, до яких відноситься і В. В. Комаров зазначали, що рішення суду, як правозастосовчій акт, характеризується також і тим, що воно є юридичним фактом. Такої самої точки зору притримується і М. А. Гурвич, на думку якого перетворювальне (конститутивне) рішення передбачається нормою матеріального права і набуває значення юридичного факту матеріального права, з яким пов’язуються матеріально-правові наслідки.

На відміну від звичайних юридичних фактів судові рішення мають ряд особливостей. З одного боку, вони, як і інші правоприпиняючі юридичні факти припиняють права та обов’язки сторін як окремий, самостійний юридичний факт. З іншого боку, судове рішення може бути юридичним фактом, який входить до фактичного складу, але воно є не завершальним юридичним фактом, який підтверджує всі попередні на підставі яких виноситься, а навпаки, дає поштовх для включення механізму правоприпинення. Судове рішення як самостійний юридичний факт – це рішення про визнання права власності, про виділ частки у спільному майні, про визнання договору дійсним, тощо. Особливістю цих судових рішень є те, що всі вони породжують правоприпиняючі юридичні наслідки з моменту набрання законної сили. Прикладами судових рішень як правоприпиняючих юридичних фактів, які входять до юридичного складу є рішення про визнання договору недійним і здійснення реституції, про примусовий викуп нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, про конфіскацію майна, про припинення права власності на об’єкт, який за законом не може належати особі. Особливістю цих рішень є те, що всі вони породжують реальні наслідки лише після вчинення ряду заходів і дій іншими суб’єктами цивільно-правових відносин. Як правило, з винесенням цих рішень і набранням ними чинності пов’язується момент початку дії механізму правоприпинення, а не сам момент правоприпинення. Правоприпинення в такому сенсі розуміється одна з ознак судового рішення – виконуваність. Її сутність полягає у тому, що сторони можуть звернутися до органів виконання за реалізацією даного рішення.

Статья в тему:  От чего произошло слово суд

59. Поняття та види судових рішень. Відмінність судового рішення від судової ухвали.

Судові рішення — це акти суду, пов’язані із розглядом конкретної цивільної справи.

Судове рішення — правозастосовчий акт, тому що вирішення цивільної справи засновано на застосуванні судом до встановлених обставин норм матеріального права.

Сутність судового рішення проявляється у впливі на матеріальні правовідносини і виражається в тому, що рішення владно підтверджує взаємовідносини суб’єктів матеріального права (наявність або відсутність правовідносин, їх перетворення) або інші правові обставини в непозовних справах, усуває їх спірність, створює правову можливість безперешкодної реалізації права або охороню-ваного законом інтересу і тим самим здійснює їх захист. Рішення суду є обов’язковим для всіх і підлягає неухильному дотриманню і виконанню.

Аналізуючи процес прийняття і ухвалення судового рішення, процесуалісти виділяють, як правило, два моменти: по-перше, рішення приймається на основі правової норми, виходячи з цілей і завдань, що випливають з цієї норми, по-друге, виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням конкретної життєвої ситуації. Зазначені моменти знаходять висвітлення в судовому рішенні як правозастосовчому акті, покликаному забезпечити з одного боку, універсалізацію, а з іншого боку — диференціацію правового регулювання.

Сила судового рішення базується на авторитеті судової влади та нормах матеріального права, які застосовуються судом при вирішенні конкретного спору. Суд норми права і правовідносин не створює, він норми права застосовує, підтверджує наявність або відсутність, перетворення правовідносин, реалізуючи, якщо буде потреба, санкцію правової норми.

Судове рішення у всіх випадках незалежно від того, задоволена вимога чи у ній відмовлено, впливає на поведінку суб’єктів матеріальних правовідносин: усі повинні діяти відповідно до приписів, які містяться у судовому рішенні.

Головна ознака рішення суду — вирішення ним справи по суті. Зміст і значення рішення суду розуміються у науковій літературі по-різному. Узагальнюючи викладене, можна сказати, що поняття рішення суду розкривається в ряді його істотних ознак, взятих у сукупності. По-перше, рішення — акт органу судової влади. По друге, це правозастосовчий акт, що містить у собі одночасно наказ і підтвердження. Наказ у рішенні суду являє собою прояв владного характеру рішення суду, підтвердження в рішенні відображає усунення судом спору про право і констатацію наявності матеріально-правових відносин, суб’єктивних прав і обов’язків. Рішення суду як правозастосовчий акт виступає як акт індивідуального піднор-мативного регулювання. У цьому сенсі рішення суду, також як і будь-який інший правозастосовчий акт, виступає як юридичний факт матеріального і процесуального права, входячи елементом у чисельні фактичні склади. По-третє, рішення суду є процесуальним актом — документом, оскільки приймається в певній формі та у визначеному законом порядку, повинно мати зазначені в законі зміст і реквізити.

Статья в тему:  Переписка по электронной почте как доказательство в суде

Значення судового рішення полягає у наступному: 1) рішення припиняє спір про право через його вирішення по суті та завершує судочинство у справі; 2) відновлює законність, порушену однію зі сторін, упорядковує і вносить стабільність у відносини цивільного обігу; 3) здійснює профілактичні функції правосуддя, має превентивне значення, запобігаючи можливості виникнення аналогічних спорів надалі ; 4) рішення Верховного Суду України мають значення судового прецеденту, що орієнтує правозастосовчу, а в ряді випадків і нормотворчу практику.

Функції судового рішення — це комплекс взаємопов’язаних організаційно-правових наслідків, які обумовлюють досягнення закріпленої в рішенні суду матеріальної цілі.

Розрізняють наступні функції судового рішення: 1) охоронна функція рішення реалізується, як правило, у тих випадках, коли необхідно примусово виконати встановлений судом обов’язок або усунути перешкоди до здійснення підтверджених судом прав, інтересів суб’єктів, тобто реально втілити правові приписи, що містяться у судовому рішенні, у фактичну поведінку учасників правових відносин, шо регулюються; 2) функція індивідуального регулювання поведінки полягає в тому, що вона здійснюється на основі норм об’єктивного права, додатково впорядковує суспільні відносини в межах і формах, передбачених нормами права, і за своїм характером не може їм суперечити; 3) виховна функція судового рішення в остаточному підсумку замикається на проблемі його сумлінного здійснення. Саме посилення виховного впливу судового рішення є необхідною передумовою підвищення такого показника як добровільне здійснення всіх видів рішень.

Судові рішення викладаються у таких формах:

Питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, передбаченихстаттями 389 6 та 389 11 ЦПК (а саме — у справі про оскарження рішення третейського суду, а також за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду), — постановленням ухвали.

Статья в тему:  Сколько апелляционных судов в рф

Перегляд судових рішень Верховним Судом України закінчується ухваленням постанови.

Види судового рішення можуть бути визначені за наступними критеріями:

1) за видом провадження у суді першої інстанції рішення поділяються на: а) рішення, прийняте в порядку позовного провадження; б) рішення, прийняте в порядку окремого провадження; в) рішення, прийняте в наказному провадженні (судовий наказ);

2) рішення, що виносяться в порядку позовного провадженя, у свою чергу, можуть бути поділені на види за тією самою ознакою за якою різняться позови, які класифікуються за процесуальною метою (за характером правової дії судового рішення). Відповідно до цього розподілу суд постановляє: а) рішення про присудження; б) рішення про визнання; в) рішення про перетворення правовідносин;

3) залежно від виду інстанції суду виділяються: а) рішення суду першої інстанції; б) рішення апеляційної інстанції (ч.2 ст.314 ЦПК); в) рішення касаційної інстанції (ч.2 ст.344 ЩІК);

4) за суб’єктом винесення рішення суду підрозділяються на: а) рішення одноособового судді; б) рішення колегіального суду;

5) за змістом рішення суду можуть бути остаточними і додатковими.

Законна сила судового рішення та його здійсненність

Поняття та види судових рішень

Судове рішення — це висновок суду як акт судового права, в якому застосовуються норми матеріального та процесуального права при вирішенні судом цивільних справ.

Відповідно до положень ЦПК та з урахуванням критерію їх вагомості існують наступні види судових рішень: І) рішення суду; 2) судові накази; 3) ухвали суду (судді). Загальною рисою, яка об’єднує всі види судових рішень, є те, що в них дійсно дістає вияв реалізація судової влади.

Не виключається можливість, як це підтверджують інші фахівці (С.В. Васильєв), поділити судові рішення за наступними критеріями;

1) за видом провадження в суді першої інстанції: а) рішення, які прийняті в порядку позовного провадження; б) рішення, які прийняті в порядку окремого провадження; в) рішення, які прийняті в наказному провадженні (судовий наказ);

2) рішення, які приймаються в порядку позовного провадження, в свою чергу можуть поділятися на види за тією самою ознакою, за якою поділяються позови (за процесуальною метою). Відповідно, суд ухвалює рішення а) про присудження; б) про визнання; в) перетворювальні (конститутивні);

3) залежно від виду інстанції суду рішення поділяються на: а) рішення суду першої інстанції; б) рішення апеляційної інстанції (ч. 2 ст. 314 ЦПК); рішення касаційної інстанції (ч. 2 ст. 344 ЦПК);

Статья в тему:  Коли постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили

4) за суб’єктним складом суду рішення поділяються на: а) рішення, які ухвалені суддею одноособово; б) рішення, які ухвалені в колегіальному складі;

5) за змістом рішення суду можуть бути основними та додатковими. Так, основним є рішення суду, що вирішує по суті вимоги, з приводу яких було відкрито провадження у справі. Додаткове рішення суду ухвалюється в разі нерозв’язання в основному рішенні окремих вимог, щодо яких розглядалася справа.

Законодавець також передбачає наявність заочного рішення, тобто такого, яке ухвалюється у разі, якщо немає відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причина його неявки визнається судом неповажною.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження або апеляційне подання. В разі подачі апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції (ст. 231 ЦПК).

Поняття «набрання рішенням законної сили» точніше передає сутність цього процесуального правового явища, ніж «набрання чинності». У підручнику ці поняття вживаються так, як вони визначені в нормативному порядку.

Поняття законної сили судового рішення в теорії цивільного процесу визначається по-різному: воно зрівнюється із законом для даного конкретного випадку, вступає в специфічну дію (викликає правові наслідки, стає загальнообов’язковим13.

Зрівнянням законної сили судового рішення із законом підкреслюється його авторитет, але не розкривається її суть. Закон сам піддягає захисту тоді, коли рішення суду є знаряддям, спрямованим на захист закону. Розкриттям законна сила судового рішення через правові дії не враховується, що воно діє ще до набрання ним такої сили (ч. 1 ст. 213, ч. 4 ст. 136 ЦПК).

Визначенням законної сили рішення через загальнообов’язковість ігнорується його відмінність від інших актів органів держави, які теж є загальнообов’язковими, а також і те, що загальнообов’язковість забезпечується не тільки примусовою силою держави, а й авторитетністю суду, моральними та іншими факторами.

Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства; на захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, на зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб в дусі неухильного виконання Конституції, законів України та поважання правил співжиття, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється в правових наслідках, які воно викликає, їх характер в юридичній літературі визначається по-різному.

Насамперед, з набранням законної сили рішення стає ефективним — набуває властивість викликати певні результати. Результативність його грунтується на авторитетності і загальнообов ‘язковості

Статья в тему:  Какой суд лучше

здійсненність — це гарантована можливість добровільного і примусового виконання рішення суду, а також сприяння інших осіб у його виконанні.

Правова дія здійсненності в часі обмежена процесуальним строком давності примусового виконання рішення, не діє на рішення про стягнення періодичних платежів і про визнання (ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»). Для інших наслідків законна сила рішення є безстроковою. Початок дії здійсненності різний: залежно від того, передбачається чи ні судовим рішенням негайне виконання. Здійсненність в розумінні дії в часі має й інші особливості. Коли суд використовує право під час постановлення рішення на відстрочку або розстрочку (ст. 204 ЦПК), то здійсненність виявляється пізніше інших правових наслідків загальнообов’язковості. Властивість дії здійсненності у цих випадках залежить від волі суду, в той час, коли дія всіх інших наслідків законної сили рішення судом не може бути змінена.

Законна сила рішення суду не безмежна, її дія має об’єктивні та суб’єктивні межі. Об’єктивні межі визначаються предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦПК ними є встановлені судом правовідносини і юридичні факти розглянутої справи.

61 Усунення недоліків судового рішення судом, який його ухвалив

Суд, який ухвалив рішення, не має права сам змінити або скасувати його (ч. 2 ст. 218 ЦПК). Якщо в ухваленому рішенні допущені помилки, їх може виправити тільки суд вищестоящої інстанції. Винятками є лише можливість суду першої інстанції, що ухвалив заочне рішення, переглянути його за підстав, передбачених ст. 229 ЦПК, а також перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 363 ЦПК) судом, що ухвалив остаточне рішення, з урахуванням ч. 5 ст. 21 ЦПК.

Разом з тим, законом передбачені випадки, коли недоліки рішення суду можуть бути усунені тим самим судом, що його ухвалив. До типових недоліків рішень суду відноситься їх неповнота або недостатня зрозумілість. Ці недоліки можуть бути усунені шляхом ухвалення додаткового рішення чи роз’яснення рішення. Крім того для усунення недоліків судового рішення передбачена норма щодо виправлення описок та арифметичних помилок.

Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні. Опискою називається зроблена судом механічна помилка у визначенні об’єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення тощо. Помилка — це неточність у розмірі присудженого, неправильність арифметичних розрахунків.

Питання про внесення виправлень може бути вирішено судом, що ухвалив рішення, — як із власної ініціативи, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі, і незалежно від того, чи виконано рішення, але в межах установленого законом строку, протягом якого воно може бути пред’явлено до примусового виконання. Внесення виправлень у судове рішення, яке не підлягає примусовому виконанню, строком не обмежено.

Статья в тему:  Чем занимается экспедиция суда

Розгляд цього питання провадиться у судовому засіданні з додержанням порядку розгляду цивільних справ. У судове засідання викликаються особи, які беруть участь у справі, однак їх неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Заява про виправлення описок чи арифметичних помилок у судовому рішенні має бути розглянута протягом десяти днів з дня її надходження (ст. 219 ЦПК).

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд немає права змінювати його зміст, він лише усуває неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення. Проте, якщо неправильне визначення стягнутої суми є наслідком застосування закону, який не підлягав застосуванню, то підстав для виправлення арифметичних помилок немає (п. 19 постанови ВСУ від 18.02.2009 р. № 14).

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

Мего-Інфо — Юридичний портал №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Коментарі кодексів

Галузі права

Зміст

  • Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ (ст.1-94)
  • Розділ II НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ (ст.95-106)
  • Розділ III ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ (ст.107-233)
  • РОЗДІЛ IV. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ (ст.234-290)
    • Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ (ст.234-235)
    • Глава 2. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НЕДІЄЗДАТНОЮ ТА ПОНОВЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ (ст.236-241)
    • Глава 3. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО НАДАННЯ НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ (ст.242-245)
    • ГЛАВА 4 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ АБО ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ (ст.246-250)
    • Глава 5 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО УСИНОВЛЕННЯ (ст.251-255)
    • Глава 6 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ (ст.256-259)
      • Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
      • Стаття 257. Підсудність
      • Стаття 258. Зміст заяви
      • Стаття 259. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення
    • Глава 6 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
    • Глава 7 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ НА ВТРАЧЕНІ ЦІННІ ПАПЕРИ НА ПРЕД’ЯВНИКА ТА ВЕКСЕЛІ (ст.260-268)
    • Глава 8 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ПЕРЕДАЧУ БЕЗХАЗЯЙНОЇ НЕРУХОМОЇ РЕЧІ У КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ (ст.269-273)
    • Глава 9 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ СПАДЩИНИ ВІДУМЕРЛОЮ (ст.274-278)
    • Глава 10 РОЗГЛЯД ЗАЯВИ ПРО НАДАННЯ ОСОБІ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ У ПРИМУСОВОМУ ПОРЯДКУ (ст.279-282)
    • Глава 11 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБОВ’ЯЗКОВУ ГОСПІТАЛІЗАЦІЮ ДО ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОГО ЗАКЛАДУ (ст.283-286)
    • Глава 12. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО РОЗКРИТТЯ БАНКАМИ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКА МІСТИТЬ БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ, ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ТА ФІЗИЧНИХ ОСІБ (ст.287-290)
  • РОЗДІЛ V ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ (ст.291-366)
  • Розділ VI ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ ІНШИХ ОРГАНІВ (ПОСАДОВИХ ОСІБ) (ст.367-382)
  • Розділ VII СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ (ст.383-389)
  • Розділ VIII ПРО ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ (ст.390-401)
  • Розділ ІХ. ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНОГО СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ (ст.402-409)
  • Розділ Х. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ (ст.410-419)
  • Розділ XI ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
Статья в тему:  Как правильно оформить отказ от алиментов через суд

Стаття 259. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення

1. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

2. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

1. Рішення, постановлене у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно відповідати , перш за все, загальним вимогам , які встановлені статтею 215 ЦПК.

Крім того, коментована стаття встановлює особливі вимоги до судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд повинен також навести в рішенні відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

2 . З приводу постановлення рішень по цій категорії справ Пленум ВС у своїй Постанові зазначає, що рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для органів, які реєструють такі факти або оформляють права, що виникають у зв’язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту цивільного стану орган реєстрації актів цивільного стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.

Якщо судом встановлений факт, що підлягає нотаріальному посвідченню, орган нотаріату зобов’язаний посвідчити такий факт, керуючись відповідними нормами закону.

При постановленні рішення в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суди повинні мати на увазі, що відповідно до особливостей окремого провадження правила про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на правову допомогу у цих справах не застосовуються (п. 18 Постанови).

3. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

4. Рішення суду набирає законної сили в загальному порядку, а тому може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Источники:

http://goal-int.org/rishennya-sudu-v-civilnomu-procesi-akt-pravosuddya-chi-procesualnij-yuridichnij-fakt/

http://figshare.com/articles/________________/12278564

http://lawbook.online/protses-ukrajini-tsivilniy/ponyattya-vidi-sudovih-rishen-vidminnist-67289.html

http://studopedia.su/17_86367_zakonna-sila-sudovogo-rishennya-ta-yogo-zdiysnennist.html

http://mego.info/%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB/%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F-259-%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82-%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%83-%D1%89%D0%BE-%D0%BC%D0%B0%D1%94-%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B5-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector