Що розглядає адміністративний суд

§ 1. Адміністративні суди та їх система

Згідно зі ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є за­хист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юри­дичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх по­садових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на ви­конання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупере- дженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 2 ст. З КАС адміністративний суд — це суд загаль­ної юрисдикції, до компетенції якого віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (статті 21,26,31, 38) та КАС передбачена така система спеціалізованих адміністративних судів.

Судами першої інстанції є дворівнева система місцевих адміністра­тивних судів: місцеві загальні суди (районні, районні в містах, міські та міськрайонні), які вирішують адміністративні справи, що визначені процесуальним законом, та окружні адміністративні суди.

Окружні адміністративні суди розглядають адміністративні справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київ­ська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених КАС, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи служ­бових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішу­ються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Відповідно до Указу Президента № 1417/2004 від 16 листопада 2004 р.

судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» (з наступ­ними змінами) з 1 січня 2005 р. створено в системі адміністративних судів України 27 місцевих (окружних) судів, тобто в кожній області, місті Києві та Севастополі, в Автономній Республіці Крим.

Другою судовою інстанцією є апеляційний адміністративний суд для перегляду в апеляційному порядку рішень місцевих загальних судів з адміністративних справ та рішень окружних адміністративних судів. Повноваження апеляційних судів поширюються на визначені зазначеним Указом території, тобто переглядають рішення судів, які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції.

На цей час у системі адміністративних судів України діють 9 апе­ляційних адміністративних судів: Вінницький апеляційний адміністра­тивний суд (Вінницька, Хмельницька, Чернівецька області); Дніпро­петровський апеляційний адміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Донецький апеляційний адміні­стративний суд (Донецька, Луганська області); Житомирський апеля­ційний адміністративний суд (Житомирська, Рівненська області); Ки­ївський апеляційний адміністративний суд (Київська, Черкаська, Чер­нігівська області та місто Київ); Львівський апеляційний адміністра­тивний суд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська області); Одеський апеляційний адміністративний суд (Миколаївська, Одеська, Херсонська області); Севастопольський апе­ляційний адміністративний суд (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь); Харківський апеляційний адміністративний суд (Пол­тавська, Сумська, Харківська області).

Судом третьої інстанції (касаційної) для адміністративних справ є Вищий адміністративний суд України, який переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у вищому спеціалізованому суді утворюються палати з роз­гляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

У випадках, передбачених процесуальним законом, Вищий адмі­ністративний суд України розглядає справи як суд першої або апеля-

ційної інстанції. Наприклад, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії Вищий адміністративний суд України визначений як суд апеляційної інстанції (ч. З ст. 172, ч. 6 ст. 177 КАС), а у справах щодо встановлення Цен­тральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Вищий адміністративний суд України є судом першої і останньої інстанції (ч. 4 ст. 18 КАС).

Згідно з ч. 2 ст. 125 Конституції України Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. На цей час повноваження Верховного Суду України визначені ч. 2 ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та зводяться до тако­го. Верховний Суд України: 1) переглядає справи з підстав неоднако­вого застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї інстанції тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; 2) переглядає спра­ви уразі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом; 3) надає висновок про наявність чи від­сутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Прези­дентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, ін­ших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється на підставі відповідних галузевих принципів.

Зміст указаних принципів визначено у нормах Конституції та КАС. Деякі принципи в адміністративному судочинстві мають певну специ­фіку. Так, особливістю є те, що на відміну від ЦПК у КАС закріплено принцип верховенства права. Характеристику принципу верховенства права, зокрема, надано у Рішенні Конституційного Суду України у спра­ві про призначення судом більш м’якого покарання від 02.11.2004 р. У пункті 4.1 цього Рішення зазначено, що Україна є правовою державою. Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найви­щою соціальною цінністю. Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної спра­ведливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Важливе значення для адміністративних судів має положення ч. 2 ст. 8 КАС, в якому зазначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав люди­ни. Відповідно до ст.

Особливістю адміністративного судочинства є і те, що КАС специ­фічно закріплює принцип змагальності та офіційності. Так, щодо принципу змагальності ч. 1 ст. 11 КАС зазначає, що розгляд і вирішен­ня справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагаль­ності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведен­ні перед судом їх переконливості. З урахуванням особливостей та завдань адміністративного судочинства, враховуючи суб’єктний склад учасників публічно-правового спору, на відміну від цивільного та господарського процесів, в адміністративному процесі суд може вста­новлювати обставини справи не лише на підставі доказів, які надані сторонами або зібрані судом за їх клопотанням, а також і на підставі доказів, які суд зібрав з власної ініціативи, якщо вважав, що їх не ви­стачає (ч. 5 ст. 11 КАС).

Ураховуючи більш активну роль суду в змагальності як принципі адміністративного судочинства, зазначене дає підстави стверджувати, що в адміністративному процесі є поєднання елементів змагального 1170

та .слідчого (розшукового) процесів. Принцип змагальності тісно по­єднується з принципом офіційного з’ясування обставин справ.

Найбільш повно зміст принципу офіційності розкрито у Рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2010 від 9 вересня 2010 р. у справі № 1-40/2010, у п. 3.3 якого наголошується, що, на відміну від цивільного судочинства, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з’ясування всіх обставин у справі (частини четверта, п’ята статті 11, частина друга стат­ті 69, частина п’ята статті 71 КАС України). Обов’язок щодо доказуван­ня правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб’єкта владних повноважень, якщо він як відповідач заперечує адмі­ністративний позов (частина друга статті 71 КАС України), а в цивіль­ному судочинстві кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 11, частина перша статті 60 ЦПК України).

Отже, прояв активності суду, тобто офіційності, міститься в бага­тьох нормах КАС, зокрема він зафіксований частинами 4 і 5 ст. 11 КАС, де зазначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та ви­требування доказів із власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 4 ст. 71 КАС передбачено, що суб’єкт владних повно­важень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд справи, якщо ці дії по­зивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси (ч. 4 ст. 112 КАС). Те саме стосується при­мирення сторін (ч. З ст. 113 КАС).

Адвокатам теперішнім І майбутнім

^ Розгляд справи адміністративним судом

Адміністративні суди розглядають справи за заявами як фізичних, так і юри­дичних осіб (незалежно від того, чи є вони суб’єктами господарювання, чи ні) у тих випадках, якщо у них виник спір з суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Крім того, адміністративні суди розглядають спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проход­ження, звільнення з публічної служби; а також спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління; спори з приводу адміністративних договорів; спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

У системі адміністративних судів діють місцеві суди, апеляційні суди і каса­ційні суди.

Частину адміністративних справ розглядають загальні неспеціалізовані суди, але при цьому вони, за висловом законодавця, діють «як адміністративні суди». Отже, з якими спорами слід звертатись до загальних неспеціалізованих судів:

1. спори, в яких однією зі сторін є орган чи посадова (службова) особа місце­вого самоврядування, крім тих, які підсудні місцевим адміністративним судам (звертаємо вашу увагу, що КАС України на відміну від іншого законодавства на­зиває місцеві адміністративні суди окружними);
2. усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відпо­відальності.

Місцевим (окружним) адміністративним судам підсудні адміністративні спра­ви, в яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади АРК, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки (остання категорія справ, як ми вже з’ясували, підсудна місцевим неспеціалізованим судам).

447

^ Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

Що означає «підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам»? Це означає, що справа буде розглядатися місцевим неспеціалізованим судом, але за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Якщо позовні вимоги полягають в оскарженні дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади (інакше кажучи, місцевих державних адміністрацій), такі справи розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Є і така категорія справ, які не розглядаються місцевими судами чи апеля­ційними судами, вони підлягають розгляду виключно ^ Вищим адміністративним судом України. До них віднесені:

1. справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;
2. справи щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

особа місцевого самоврядування, крім тих,

які підсудні місцевим адміністративним судам;

усі адміністративні справи з приводу рішень, дій

чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах

інший державний орган, орган влади Автономної Республіки

Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу

їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах

або місцевий адміністративний суд

результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

справи щодо скасування реєстрації кандидата

За загальним правилом адміністративні справи вирішуються адміністратив- ним судом за місцезнаходженням відповідача. Але з цього правила є.доволі суттєві виключення.

Перше. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивіду­альної дії (тобто актів, які поширюють свою дію тільки на чітко визначеного суб’єкта чи коло суб’єктів), а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повно- важень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративни­ми судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Таких справ більшість, адже, як правило, фізичні й юридичні особи оскаржують саме ті рішення, дії, бездіяльність суб’єктів владних повноважень, які були спрямовані на врегулювання саме їх діяльності й не поширювалися на інших суб’єктів.

6. Цивільно-процесуальне законодавство

Друге. Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю тери­торію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипло­матичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова осо­ба; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються місцевим (окружним) адміністративним судом, територіаль­на юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Таким чином, за місцезнаходженням відповідача (суб’єкта владних повнова­жень) будуть розглядатися справи про оскарження нормативних актів органів державної влади чи органів місцевого самоврядування (тобто актів, які не мають конкретних адресатів, а встановлюють загальні правила поведінки; це не виклю­чає можливості, щоб такі загальні правила стосувалися діяльності певної групи суб’єктів — наприклад, підприємців, або виробників сільськогосподарської продукції, або платників єдиного податку; такі акти не вважаються актами індивідуальної дії).

Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві тільки у тому ви­падку, якщо вони пов’язані між собою і підсудні одному адміністративному суду.

дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних

повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи,

за місцем проживання (перебування,

суб’єктів владних повноважень, повноваження яких

поширюються на всю територію України;

справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне

чи консульське представництво України, їхня посадова

чи службова особа;

справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної

партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію)

територіальна юрисдикція якого

нормативних актів органів державної влади

В деяких регіонах України до початку діяльності місцевих (окружних) та апе­ляційних адміністративних судів підсудні їм справи будуть вирішуватись у першій та апеляційній інстанціях відповідними місцевими та апеляційними загальними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Після початку діяльності місцевого (окружного) адміністративного суду адміністра-

^ Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

тивні позови, подані до відповідних місцевих загальних судів у справах, шо підсудні місцевому (окружному) адміністративному суду, мають бути передані цими судами до місцевого (окружного) адміністративного суду, якщо проваджен­ня у справі ще не відкрито.

Після початку діяльності апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги в адміністративних справах, подані до відповідних апеляційних загальних судів, також передаються цими судами до апеляційного адміністративного суш якщо апеляційне провадження у справі ще не відкрито.

Адміністративні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними загальними судами до початку діяльності відповідного адміністра­тивного суду, розглядаються і вирішуються цими судами.

До початку діяльності місцевих (окружних) та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Гос­подарського процесуального кодексу України, вирішують у першій та апе­ляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за прави­лами Кодексу адміністративного судочинства України. Касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний суд України за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

^ Витрати, пов’язані з судовим розглядом справи

Суб’єкт, який звертається до суду, має пам’ятати, що судовий розгляд справи супроводжується певними витратами, які несуть сторони спору. Ці витрати скла­даються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Особа, яка звертається до адміністративного суду із позовною заявою, повин­на сплатити судовий збір. Кодекс адміністративного судочинства передбачає, шо розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюють­ся законом. На сьогодні такий закон ще не прийнятий. До набрання чинності за­коном, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому зако­нодавством для державного мита (тобто відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993р. № 7-93). У спорах що­до оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень розмір державного мита (судовий збір) становить 0,2 неоподатковуваного мінім] му доходів громадян (3 грн 40 коп.). Якщо у позовній заяві містяться майнові вимоги про стягнення грошових коштів, розмір судового збору становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 грн. Якщо судовий збір сплачено у більшому розмірі, ніж встановлено законом, переплата повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка сплатила судовий збір.

Крім судового збору сторони несуть витрати, пов’язані з розглядом справи. До них належать:

1. витрати на правову допомогу;
2. витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду:
3. витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та про­веденням судових експертиз;
4. витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визна­ний строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплаче -позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторона-

6. Цивільно-процесуальне законодавство

ми вщповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстро­чено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є

з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків

розміру мінімальної заробітної плати за годину

з того, що особі, яка надає правову допомогу,

виплачується 5 відсотків розміру мінімальної

ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних

повноважень, її представникові у зв’язку з явкою до

до середньої заробітної плати особи. Загальний

розмір виплати не може перевищувати суму,

розраховану за відповідний час виходячи

на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є

суб’єктом владних повноважень, її представникові

заробітної плати особи і не може перевищувати її

розмір, обчислений за фактичні години відриву

середньої заробітної плати особи, розрахованої

відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку

обчислення середньої заробітної плати,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 8 лютого 1995 р. № 100. Загальний розмір

виплати не може перевищувати суми, розрахованої

за відповідний час виходячи із трикратного розміру

1) пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту

та за наймання житла — стороні, на користь якої

ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних

повноважень, та її представникові, а також свідкам,

Система адміністративних судів та їх компетенція. Кодекс адміністративного судочинства.

Система адміністративних судів побудована наступним чином. Судами першої інстанції є: по-перше, неспеціалізовані місцеві загальні суди. Вони поряд з адміністративними справами розглядають цивільні і кримінальні справи. Це районні, міські, районні у містах та міськрайонні суди. По-друге, окружні адміністративні суди. Місцеві загальні суди і окружні адміністративні суди є судами першої інстанції та не підпорядковані одні одному. Апеляційною інстанцією (тобто інстанцією, яка переглядає судові рішення, які не набрали законної сили) для місцевих загальних судів та окружних адміністративних судів є апеляційні адміністративні суди. Вони створюються в округах. Вищою судовою інстанцією, касаційною інстанцією (переглядає судові рішення адміністративних судів першої інстанції та апеляційних адміністративних судів) в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд. Законодавством також передбачено можливість перегляду судових рішень у виняткових випадках Верховним Судом України. Винятковими випадками визнаються: 1) неоднакове застосування закону судами різних юрисдикцій; 2) наявність рішення Європейського суду з прав людини, яким констатовано порушення Україною її зобов’язань.

Компетенція адміністративних судів поширюється на:

— спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

— спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

— спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

— спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

— спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно- правові справи:

— що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

— що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

— про накладення адміністративних стягнень;

— щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Адміністративне судочинство базується в основному на справах «особа проти держави», воно має не каральну, а, передусім, правозахисну спрямованість. Так, адміністративні суди не накладають адміністративні стягнення, однак вони розглядають скарги на рішення чи дії адміністративних органів щодо накладення адміністративних стягнень.

Розгляд справ у адміністративних судах здійснюється за правилами, що встановлює Кодекс адміністративного судочинства, який був прийнятий 06 липня 2005 року та набрав чинності з 01 вересня 2005 року. Зокрема, Кодекс адміністративного судочинства регламентує:

— завдання адміністративного судочинства та принципи його здійснення;

— повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції;

— статус учасників судового адміністративного процесу – позивача, відповідача, третіх осіб, секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, їхні права та обов’язки;

— поняття, види, правила оцінки доказів;

— види та порядок розподілу судових витрат;

— порядок та строки звернення до адміністративних судів;

— порядок здійснення адміністративного судочинства в адміністративних судах І інстанції;

— види та вимоги до судових рішень адміністративного суду;

— особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ;

— порядок перегляду судових рішень;

— порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та інші питання.

Завданнями адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства встановлено основні принципи адміністративного судочинства, тобто вихідні, кардинальні засади його здійснення: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; обов’язковість судових рішень.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк (1 рік), який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору (мається на увазі оскарження в адміністративному порядку шляхом подання скарги) і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

До адміністративного суду має право звернутися особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Право на звернення до адміністративного суду реалізується шляхом подання адміністративного позову. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень, причому суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Кодексом адміністративного судочинства (наприклад, про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства (це стосується окремих категорій адміністративних справ, де строк розгляду справи є більш стислим). Судові рішення адміністративного суду викладаються у формі постанови (вирішуються спір по суті) та ухвали (вирішуються всі процесуальні питання).

Підсудність адмініс­трати­вних справ

Щоб обрати, який суд з багатьох адміністративних судів розгля­датиме ту чи іншу справу, позивачеві необхідно звернутися до правил підсудності адміністративних справ. Під­су­д­ністюна­зи­ва­єть­ся розме­жування компе­те­нції сто­со­вно розгляду справ між суда­ми одні­єї ланки (струк­тури).

За за­гальним правилом не допускається об’єднання в адміністративному позові вимог, що підсудні не одному суду. Розподіл справ між адміністративними судами здійснюєть­ся за трьома критеріями: предметним, територіальним та інстанційним.

Правила підсудності у своїй сукупності складають алгоритм ви­значення компетентного адміністративного суду длярозгляду і вирі­шення конкретної адміністративної справи.

Під підсудністю адміністратив­них справ слід розуміти коло адміністративних справ, що уповнова­жений вирішувати кожен конкретний адміністративний суд.

За­га­ль­ні пра­ви­ла ви­зна­чення підсудно­сті ре­гулюють­ся статтями 18-22 КАС України. Зок­ре­ма за­зна­че­ни­ми статтями ви­зна­че­но три ви­ди підсудно­сті:

Ра­зом із тим, зі змі­сту норм КАС України мо­ж­на ви­ді­ли­ти ще два види підсудно­сті – за зв’язком справ та альтернативна.

Пра­ви­ла пред­ме­тної під­су­д­но­стідозволяють визначити, адмі­ністративний суд якої ланки розглядатиме адміністративну справу у першій інстанції і регулюються статтею 18 КАС України.

Повноваження щодо вирішення адміні­стративних справ у першій інстанції розподілено між місцевими за­гальними судами (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди), що при розгляді адміністративних справ діють як місцеві ад­міністративні суди, й окружними адміністративними судами. Варіант дворівневої системи місцевих адміністративних судів дає мож­ливість одночасно забезпечити доступність правосуддя для людини і незалежність суддів від стороннього втручання, особливо від органів виконавчої влади.

Найбільш доступні для людей районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди розглядають адміністративні спори, у яких од­нією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, а також спори з приводу оскарження адміністративних стягнень.

Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам; 2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 3) усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої цієї статті;5) адміністративні справи щодо примусового повернення в країну походження або третю країну та примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі території України.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи:

1) однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам;

2) про застосування у випадках, передбачених законом, заходів реагування у сфері державного нагляду(контролю), якщо вони можуть бути застосовані виключно за судовим рішенням;

3) щодо підтвердження обґрунтованості вжиття суб’єктами владних повноважень заходів реагування під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Більш високий рівень таких судів і відірваність їхньої територіальної юрисдикції від адміністративно-територіального устрою дають можливість забезпечити додаткові гарантії незалежності судової влади від впливу місцевих чиновників.

Однак було б не несправедливо в усіх випадках зобов’язувати осо­бу подавати адміністративний позов щодо дій, наприклад, дільнич­ного чи податкового інспектора аж до окружного адміністративного суду. Тому із загального правила зроблено виняток – позови до державних чиновників місцевого рівня подаватимуться позивачем за його розсудом: або до місцевого загального суду, або до окружного адміністративного суду. Такий підхід дає особі можливість самостій­но визначити, що длянеї важливіше – краща доступність суду чи до­даткові гарантії щодо незалежного розгляду справи

Цей виняток не стосується спорів з приводу рішень, дій чи безді­яльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а також пенсійних та інших со­ціальних спорів, що віднесені виключно до підсудності місцевих за­гальних судів як адміністративних судів.

Як виняток предметною підсудністю у першій інстанції наділений Вищий адміністративний суд України. Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Альтернативна предметна підсудність (за вибором позивача) вста­новлена для випадків, про які не згадано у КАС України, але які можуть мати місце на практиці. Йдеться, наприклад, про випадки, коли відпо­відачем є не орган державної влади, не орган Автономної Республіки Крим, не орган місцевого самоврядування, і не їх посадова чи службова особа, а суб’єкт (наприклад, підприємство), що виконує делеговані повноваження. У цьому випадку предметна підсудність визначається за правилом частини п’ятої статті 18 КАСУ (разі невизначеності КАСУ предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача).

До якого конкретно адміністративного суду від­повідної судової ланки необхідно звернутися у кожному конкретно­му випадку, визначається за правилами територіальної підсудності. Стаття 19 КАС України регулює питання пов’язані із територіальною підсудність адміністративних справ.

За загальним правилом, адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених КАС України. Під місцезнаходженням відповідача слід розуміти офіційну адресу суб’єкта владних повноважень або фізичної чи юридичної особи.

Обрання цього правила обумовлене тим, що рішення суб’єкта владних повноважень, яке стосується прав багатьох осіб (нормативно-правовий акт), може бути оскаржене багатьма позивачами. Якби по­зов можна було подавати за місцем свого проживання, то виникали б ситуації, коли правомірність такого рішення перевірялася б пара­лельно не одним адміністративним судом. Як наслідок можливі різ­ні результати перевірки. Щоб не виникало подібних ситуацій, і щоб рішення суб’єкта владних повноважень було предметом розгляду лише в одному адміністративному суді першої інстанції, запровадже­но правило про розгляд справи за місцем знаходження відповідача. Це правило встановлене і в інтересах відповідача для тих поодиноких випадків, коли відповідачем є фізична чи юридична особа за позовом суб’єкта владних повноважень.

Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених КАС України. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Тобто, якщо позивач оскаржує рішення (ідеться лише про правовий акт індивідуальної дії, а не нормативно-правовий акт), дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, що стосуються інтересів лише позивача, то заява подається за місцем знаходження позивача. Оскільки таких категорій справ найбільше, то навряд чи можна вважати, що розгляд справи за місцезнаходженням відповідача є універсальним правилом. Швидше, навпаки – зазвичай адміністративні справи розглядаються за місцем знаходження позивача.

Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У разі невизначеності КАС України територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

ТАБЛИЦЯ 12

Правила інстанційної підсудності дають відповідь на питання, які суди розглядають адміністративні справи у першій інстанції, а які в апеляційній та касаційній інстанціях.

Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених КАС України, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

Також судами першої інстанції є всі апеляційні адміністративні суди. Відповідно до ч. 2 ст. 183-1 КАС України адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності розглядаються та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню. Саме цією нормою законодавець наділив усі апеляційні адміністративні суди новою функцією, за якою ці суди розглядають такі справи як суди першої інстанції.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення Київського апеляційного адміністративного суду.

Верховний Суд України у випадках, установлених КАС України, переглядає судові рішення адміністративних судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Що розглядає адміністративний суд

Право / 2. Адміністративне та фінансове право

Національна юридична академія України ім.Ярослава Мудрого

Юрисдикція адміністративних судів: проблеми та перспективи.

Юрисдикція адміністративних судів є лише елементом, хоча й вагомим, ширшого поняття «адміністративна юстиція», що означає врегульовану законом діяльність уповноважених органів державної влади, посадових осіб, зокрема й судів, із застосування встановлених державою в нормативно-правових актах приписів, розв’язання правових спорів у сфері публічно-правових відносин.

Судовий механізм захисту прав людини дозволяє усунути свавілля з боку державної влади, забезпечуючи проведення в життя принципу її відповідальності за свою діяльність перед людиною. Цей механізм має назву “адміністративна юстиція”. У більшості європейських країн адміністративна юстиція представлена спеціалізованими адміністративними судами або спеціалізованими відділами у складі судів загальної юрисдикції. Треба також додати, що на сьогодні нема єдиного підходу до визначення поняття адміністративна юстиція.

Проблема встановлення юрисдикції адміністративних судів ускладнюється термінологічно нечітким визначенням їх окремих повноважень у Законі України „Про судоустрій України”. Згідно з ч. 4 ст. 22 цього Закону, місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції). Таким чином, щодо встановлення юрисдикції адміністративних судів, то спостерігаються різні підходи до визначення її обсягу: обмежений або розширений, конкретний чи бланкетний , наведенням переліку повноважень або забороною розглядати окремі справи.

Безперечно, розширений перелік повноважень адміністративних судів дозволяє особі, права якої порушені чи оспорюються, скоріше визначитися, до якого суду звернутися за захистом. Крім того, це зменшує вірогідність спорів, щодо підсудності певних категорій справ. Тому компетенція адміністративних судів не повинна встановлюватися бланкетною нормою. Навпаки, вона має охоплювати всі можливі види спорів у відповідній сфері.

Треба зазначити, що до сфери публічного права відноситься також і процесуальне право. Саме кримінальним або цивільним процесуальним кодексами встановлюється юрисдикція судів загальної юрисдикції, щодо спорів, які випливають з правовідносин, врегульованих нормами матеріального права — кримінальними або цивільними.

До юрисдикції адміністративних судів необхідно віднести спори, щодо рішень дій чи бездіяльності посадових або службових осіб органів дізнання, досудового слідства у сфері державного управління, органів, які не належать до жодної з гілок державної влади, а також не врегульовані процесуальним законом процесуальні дії відповідних осіб. Таким органом можна назвати прокуратуру, яку, на думку О. В. Городецького , не можна віднести до жодної гілки влади. Вона за своєю державно-правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі державної влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції. На думку Ю.М. Грошевого, прокуратура є органом контрольно-наглядової гілки влади, хоча Основним Законом установлюється здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а контрольно-наглядової гілки влади не передбачено. [2;318] Щоб уникнути можливих спорів стосовно підсудності адміністративним судам спорів щодо конституційності і законності рішень, дій або бездіяльності органів, організацій, осіб із невизначеним правовим статусом, необхідно чітко розмежовувати повноваження цих судів.

Під час визначення юрисдикції адміністративних судів не можна встановлювати як умову звернення до суду «у випадках, передбачених законом». Конституція України встановила право кожного оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55) і не допускає можливості обмеження цього права законом. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене.

До юрисдикції адміністративних судів необхідно віднести також спори, щодо компетенції, за винятком тих, що розглядаються Конституційним Судом України. При цьому адміністративні суди повинні розглядати компетенційні спори між суб’єктами владних повноважень як по горизонталі, так і по вертикалі. Вони мають розглядати такі спори не лише в системі однієї гілки влади, наприклад, між міністерствами та місцевими органами виконавчої влади (спори, щодо компетенції по вертикалі), а й між органами, що здійснюють управлінську діяльність, з урахуванням функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також органами місцевого самоврядування (спори по горизонталі).

Таким чином, у державах, які мають спеціалізовані суди, нерідко вини­кають труднощі щодо розмежування юрисдикції. Зазвичай ці труднощі долаються напрацюванням судової практики. Із запровадженням адміністративних судів та судочинства в Україні почали виникати проблеми щодо того, за прави­лами якого судочинства вирішувати той чи інший спір. Не­визначеність у цих питаннях зумовила затягування з розгля­дом справ у судах.

1. Кодекс адміністративного судочинства України. – Х. – 2005. – 135 с.

2. Тацій В.Я., Погоріло В.Ф., Тодика Ю.М. Конституційне право України. – К., 1999. – с. 147.

Источники:

http://lawbook.online/protses-ukrajini-tsivilniy/administrativni-sudi-jih-57478.html

http://mir.zavantag.com/pravo/299298/index.html?page=77

http://infopedia.su/20x518b.html

http://helpiks.org/5-61954.html

http://www.rusnauka.com/NNM_2006/Pravo/102.doc.htm