2 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Що таке господарський суд

Мего-Інфо — Юридичний портал №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Коментарі кодексів

Галузі права

Зміст

  • ВСТУП
  • Розділ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ ТА ЇХ МІСЦЕ В СИСТЕМІ
    • 1.1. Правова природа господарських судів України
    • 1.2. Спеціалізовані суди як конституційна гарантія демократизації судової влади
    • 1.3. Місце і роль господарських судів у судовій системі України
    • 1.4. Захист економічних прав та інтересів суб’єктів господарської діяльності і держави — функція господарських судів України
  • Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ЮРИСДИКЦІЇ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • Розділ 3. ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ЮСТИЦІЇ В УМОВАХ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ
  • Розділ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СУДОВОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ЮСТИЦІЇ
  • ВИСНОВКИ
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 2

1.3. Місце і роль господарських судів у судовій системі України

Сторінки матеріалу:

  • 1.3. Місце і роль господарських судів у судовій системі України
  • Сторінка 2
  • Сторінка 3
  • Сторінка 4

Більшість юристів, що займалися дослідженням сутності господарського суду (державного арбітражу, арбітражного суду), у співвідношенні одних органів держави з іншими вбачають порівняння не для з’ясування специфіки даних органів, а порівняння з метою ототожнення їх сутності.

Тут варто проаналізувати сутність спеціалізації, що встановлена Конституцією і Законом України ,Про судоустрій України». Спеціалізація щодо судових органів передбачає, що:

— справа вирішується професіоналом;

— при здійсненні внутрішньої спеціалізації забезпечується оптимальний розгляд різних справ у межах процесу;

— існування певної групи відносин, специфіка яких вимагає розробки самостійної процесуальної форми;

— мають бути встановлені норми права, що регламентують відповідний вид процесуальних правовідносин і відображають їх специфіку [453][74].

Відповідно до статті 19 Закону України ,Про судоустрій України» в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

У судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

Повертаючись до питання про відмінність господарського суду (державного арбітражу, арбітражного суду) від інших судових органів, органів влади і управління, слід зазначити, що при встановленні розбіжностей в порівнюваних предметах є можливість виявити особливе у кожному предметі або принципову, якісну різницю між ними. Порівнюючи господарський суд із загальними судами й органами державного управління, слід встановити розбіжність чи подібність в головному, істотному — встановлення відмінності чи подібності в частині не є цінним, істотним для характеристики сутності господарського суду [253][75].

Якісні відмінності у порівнюваних органах можуть бути виявлені лише за умови аналізу істотних, головних рис, що становлять сутність органу. З несуттєвих властивостей органу не можна з’ясувати його сутність. Наприклад, на відмінностях між похідними, вторинними функціями загального й господарського судів не можна зробити обґрунтованого висновку щодо сутності господарського суду. Також не можна відносити господарський суд до органів державного управління лише за тієї умови, що структура порівнюваних органів багато в чому подібна.

Принципову відмінність порівнюваних органів можна виявити лише при аналізі істотних властивостей, що виражають те головне, що характеризує основу їх діяльності.

Отже, при порівняльному аналізі органів державної влади має значення не зовнішня подібність тих чи інших аспектів їх організації чи діяльності й не відмінність у другорядному, а подібність, що грунтується на тотожності істотного.

При порівняльному аналізі велике значення має встановлення відповідного співвідношення між істотним і другорядним як у подібному, так і у відмінному, між несуттєвими рисами, хоча і властивими для порівнюваних предметів, і тими головними рисами, що, характеризуючи їх сутність, виражають протилежність сутності предметів, що співвідносяться. Наприклад, видання відповідними господарськими судами рекомендаційних роз’яснень характеризує його специфіку, але видання цих актів не належить до тих ознак, на підставі яких можна було б стверджувати про повну подібність цих органів і органів державного управління, тому що функція з тлумачення законодавства для господарського суду не є головною в його діяльності і не має нормативного характеру.

Статья в тему:  Суд присяжных куда уходит детство смотреть

Порівняльний аналіз досліджуваних предметів, явищ вимагає дослідження розвитку їх внутрішніх суперечливих тенденцій. Але одне порівняння не може розкрити того, наскільки істотна подібність для характеристики порівнюваного предмета чи наскільки подібність виявляється в головному або в тому, що не є головним, у другорядному. Щоб остаточно переконатися у слушності висновків щодо сутності порівнюваного предмета, явища, слід ознайомитися з причинами, що зумовили подібність порівнюваних предметів чи явищ.

Порівняльний метод пізнання, долаючи суперечності у предметах, що співвідносяться, дає нам повне уявлення про сутність порівнюваного лише у динаміці його розвитку. Порівняння у статиці не може дати таких результатів. Порівняння у динаміці є однією з вимог дослідження фактів і явищ у їх русі й розвитку.

Порівняльний аналіз сутності загального й господарського судів має здійснюватись шляхом виявлення особливостей примусової охорони цивільних прав, шляхом виявлення відмінностей у формах захисту.

Звертаючись до форм діяльності суду загальної юрисдикції й господарського суду, неважко помітити, що їх форми відрізняються одна від одної за суб’єктами, уповноваженими законом на здійснення функції захисту цивільних прав. Сутність суду і процесуальна форма його діяльності визначаються участю у відправленні правосуддя у визначених законом випадках народних засідателів і присяжних (ст. 124 Конституції України); сутність же господарського суду і форми його захисту визначаються нормами Господарського процесуального кодексу, які дещо відрізняються від установленої процедури розгляду спорів у судах загальної юрисдикції і роллю судді господарського суду при ухваленні рішення. Специфіка форм діяльності загального й господарського судів зумовлюється також специфікою цивільно-правових і господарсько-правових спорів.

У зв’язку з цим виникає питання про співвіднесення господарсько-процесуальної та цивільно-процесуальної форм захисту прав та законних інтересів.

Сьогодні йдеться про два основних підходи у розв’язанні проблеми. Деякі автори вважають господарський процес частиною цивільного, але з деякими застереженнями. При цьому основним доказом є те, що у цивільного та господарського процесів співпадають предмет та метод правового регулювання і тому закон повинен встановити єдину процесуальну форму розгляду однакових за своєю природою спорів, попри їх суб’єктний склад [216, 183, 132][76].

На думку інших авторів, якщо Конституцією передбачено існування спеціалізованих судів (у даному випадку — господарських), різне процесуальне законодавство, що визначає нетотожний порядок розгляду справ, то немає підстав і для ототожнення сучасного цивільного і господарського процесу [2][77]. Ми дотримуємося такої точки зору.

Судова (господарсько-судова) форма захисту суб’єктивних прав, незважаючи на подібність із загальносудовою формою захисту цивільних прав, відрізняється від останньої. Основна відмінність полягає у тому, що встановлена законом для господарського суду форма діяльності є найбільш пристосованою для розгляду і розв’язання господарських спорів, впливу господарського суду на економіку України.

Кожна форма захисту цивільних прав конструюється з урахуванням специфіки компетенції органу і покладених на нього завдань. Специфіка господарських спорів і покладених на господарський суд завдань така, що господарський суд при здійсненні функції захисту цивільних прав не може діяти інакше, ніж у формі, встановленій законом для його органів.

Перевага даної форми захисту порушених прав підприємств, організацій і установ перед іншими формами донедавна грунтувалася на застосуванні принципу арбітрування, що полягав у тому, що арбітражний (господарський) суд при розгляді спору сприяє досягненню угоди між сторонами.

Але під впливом деяких вчених стаття 73 Арбітражного процесуального кодексу, яка закріплювала цей принцип, була виключена законодавцем при внесенні змін до цього Кодексу, а останній було перейменовано на Господарський процесуальний кодекс України[78].

Противники принципу арбітрування без будь-якої мотивації стверджують, що поняття арбітрування перейшло в сучасне законодавство із нормативних актів, що регулювали діяльність державних та відомчих арбітражів у соціалістичний період.

Статья в тему:  Что следует из постановления конституционного суда

Практика підтверджує, що рішення Верховної Ради України було не досить обґрунтованим, у результаті чого були повністю проігноровані інтереси всіх без винятку суб’єктів господарської діяльності. Водночас вважаємо за необхідне підкреслити, що принцип арбітрування отримав свій розвиток ще в римському приватному праві і в тій чи іншій формі застосовувався протягом століть.

На нашу думку, необхідно заповнити в законодавстві цю прогалину, передбачивши в новому Господарському процесуальному кодексі України статтю ,Попереднє судове засідання» (як варіант). Таке попереднє засідання могло б проводитися з кожної справи з метою з’ясування можливостей врегулювання спору (конфлікту) до офіційного судового засідання мирним шляхом, в тому числі укладенням мирової угоди.

Для врегулювання спору в попередньому судовому засіданні суд мав би змогу з’ясувати такі питання: чи не відмовляється позивач від позову; чи заперечує відповідач позову; чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд арбітражу (третейському суду). У випадку укладення мирової угоди суддя виносить ухвалу про її затвердження та припинення провадження у справі.

Інша відмінна риса господарсько-судової форми захисту полягає в характері зв’язку господарських судів зі сторонами. Між юрисдикційними органами і сторонами, що сперечаються, існують різні зв’язки.

Господарський суд, як і суд загальної юрисдикції, перебуває зі сторонами, що сперечаються, у двосторонніх процесуальних відносинах.

Перебуваючи у прямому зв’язку зі сторонами, господарський суд у межах закону отримує додаткові можливості впливати на господарську діяльність сторін.

Однак наявність даного зв’язку не заважає господарським судам вирішувати конкретні спори в повній відповідності з об’єктивною істиною і законом, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Навпаки, відсутність такого зв’язку значно ускладнило б здійснення господарським судом функції захисту цивільних прав, виконання завдань, що постають перед його органами.

Пропозиції, спрямовані на реорганізацію господарського судочинства, не мають під собою підгрунтя. Їх автори не враховують того, що будь-яка процесуальна форма захисту цивільних прав має свої переваги щодо іншої, оскільки кожна з них пристосована до специфіки діяльності того чи іншого органу, що здійснює юрисдикційні функції. В господарському суді, як і в загальному суді, порядок розгляду справи заздалегідь визначений законом. Зацікавлені особи мають право брати участь у розгляді справи, більше того, сторони самі під керівництвом судді вирішують свій спір. Рішення господарського суду, як і рішення суду загальної юрисдикції, ґрунтується на встановлених у засіданні господарського суду фактах і доказах, досліджених в судовому засіданні. Господарський суд, як і суд загальної юрисдикції, підкоряється тільки закону. Тому передбачений законом порядок розгляду господарських спорів цілком забезпечує здійснення завдань, що поставлені перед господарськими судами [421][79].

Враховуючи це, законодавець закріпив порядок вирішення господарських спорів на основі господарсько-судового провадження, а не загальної судової процедури. Цивільні та господарські матеріальні правові відносини вимагають для повної реалізації різних процедурних інститутів. Тому поступово склався і різний процесуальний порядок вирішення конфліктів у цивільному і господарському обігу.

Глава 2. Юрисдикція. § 1. Предметна та суб’єктна юрисдикція господарських судів. Стаття 20. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів

1. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

Статья в тему:  Как вёл себя троекуров после суда

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов’язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов’язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов’язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб’єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб’єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб’єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа — підприємець.

2. Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема:

1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування;

Статья в тему:  Сколько платят за участие в суде присяжных

2) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов’язані з ними законні інтереси;

3) справи про визнання торговельної марки добре відомою;

4) справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами;

5) справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії;

6) справи у спорах, які виникають із відносин, пов’язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань.

Що таке господарський суд

1. Історія становлення господарських судів України.

Система господарських судів України прийшла на заміну державному і відомчому арбітражу. Заміна арбітражів судами відбулася із прийняттям 04 червня 1991 року Закону України «Про арбітражний суд.
Прототипом господарських судів у Російській імперії були комерційні суди, що розглядали торговельні та вексельні справи, справи про торговельну неспроможність тощо.
У перші роки після жовтневого перевороту розбіжності між підприємствами вирішувалися в адміністративному порядку – вищими органами управління.
Пізніше, у 1922 році, були створені арбітражні комісії – Вища арбітражна комісія при Раді Праці та Оборони та арбітражні комісії при обласних економічних нарадах (рад наркомах, облвиконкомах), а також відомчі арбітражні комісії. У 1931 році в системі органів управління був створений державний арбітраж для розгляду майнових спорів між організаціями, підприємствами, установами соціалістичного господарства. Існували два види арбітражу – державний та відомчий.
Система арбітражів, неодноразово модифікована, проіснувала 60 років і була скасована із введенням в дію Закону України «Про арбітражний суд» від 04.06.91.
Заміна системи арбітражів арбітражними судами була викликана новими економічними умовами, створенням нових рівноправних форм власності.
Розвиток економічних відносин на сучасному етапі викликав необхідність внесення змін до арбітражного процесуального законодавства. Такі зміни були внесені, зокрема, до Господарського процесуального кодексу України, прийнятого 06.11.91. Закон «Про арбітражний суд» втратив чинність із набранням чинності (01.06.2002) Законом України «Про судоустрій України» від 07.02.2002.

2. Законодавство, що регулює діяльність господарських судів.
Господарське процесуальне право має відокремлені джерела, які містять організаційні норми, що закріплюють систему господарських судів (Закон України «Про судоустрій України»); загальні процесуальні норми (Господарський процесуальний кодекс України) та спеціальні процесуальні норми, які містяться в законах як матеріально-правового, так і процесуально-правового характеру (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
До джерел господарського процесуального права належать нормативно-правові акти, в яких містяться норми, що регулюють порядок здійснення правосуддя з господарських відносин.
Головне місце серед цих актів посідає Конституція України, у статті 6 якої закріплено принцип здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зазначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст буд-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Постановою пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено: якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосовувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
В розділі VIII Конституції закріплено принципи організації судів ( територіальність і спеціалізація), незалежність і недоторканість суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх призначення та обрання, основні засади судочинства, державне забезпечення функціонування судів, діяльність судів, засади правового статусу Вищої ради юстиції.
Коло інших законодавчих актів, що входять до джерел господарського процесуального права, є досить широким і має різне юридичне значення і спрямованість. Основними за значенням законами, які слід у першу чергу віднести до джерел, є Закон України «Про судоустрій України» та Господарський процесуальний кодекс України.
Закон України «Про судоустрій України» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів і регулює інші питання судоустрою. Цим законом встановлено систему господарських судів та їх повноваження.
Основним джерелом господарського процесуального права також є Господарський процесуальний кодекс України, який складається з 15 розділів.
Частина норм господарського процесуального права міститься в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Норми цього закону передбачають особливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними стосовно норм ГПК України.
Відносини, пов язані із справлянням державного мита з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, урегульовані Декретом Кабінету Міністрів від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито» з подальшими змінами і доповненнями, а також Інструкцією про порядок обчислення і справляння державного мита (затверджено наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 з наступними змінами і доповненнями).
Діяльність господарського суду регулюється і деякими нормами цивільного та цивільного процесуального законодавства.
До джерел господарського процесуального права належить і широке коло законів, які вміщують окремі норми, що стосуються провадження в господарських судах. Переважно це акти, які визначають підвідомчість спорів господарському суду (Закони України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори також на підставі міжнародних договорів, згода на обов язковість яких надана Верховною Радою України.
Важливе значення для розгляду господарських справ, вдосконалення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз яснення Вищого господарського суду України. Вищий господарський суд України, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про судоустрій України» дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз яснення з питань застосування законодавства України щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Ці роз яснення можна віднести до нормативного тлумачення норм права. Вони надаються з метою запобігання в процесі розгляду господарських спорів неправильному розумінню та неоднаковому застосуванню правових норм щодо практики застосування положень окремих законодавчих актів, предметом регулювання яких є господарська чи підприємницька діяльність, оподаткування, орендні відносини, захист права власності, правовідносини, що виникають внаслідок банкрутства тощо.
Роз яснення Вищого господарського суду не належать до офіційних тлумачень.

Статья в тему:  Какой суд строят в кемерово

3. Завдання і функції господарських судів.
Основними завданнями господарського суду є такі:
— захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарський правовідносин;
— сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;
— внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.
На виконання вказаних завдань господарські суди виконують такі основні функції:
— здійснюють правосуддя з господарських відносин, тобто вирішують господарські спори та інші справи, віднесені до юрисдикції господарських судів;
— попереджують порушення законодавства у сфері господарської діяльності;
— ведуть статистичний облік і здійснюють аналіз статистичних даних про свою діяльність;
— вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства при розгляді господарських спорів;
— здійснюють організаційне керівництво господарськими судами.
Характер і зміст завдань і функцій господарських судів свідчать про їх винятково важливу роль у механізмі управління економікою держави.

4. Система господарських судів України та їх склад.
Відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій України» господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції.
Господарські суди складають єдину систему спеціалізованих судів, яку складають:
— місцеві господарські суди – господарський суд автономної республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя;
— апеляційні господарські суди – 11 апеляційних господарських судів;
— Вищий господарський суд України.
Очолює всю систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України, у складі якого діє судова палата у господарських справах, яка фактично є четвертою ланкою системи господарських судів.
Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.
Апеляційні господарські суди, яких в Україні створено 11 і дія кожного з яких поширюється на територію певного визначеного регіону України, є судами апеляційної інстанції. Вони утворені відповідно до Указу Президента України від 11.07.2001 р.
Вищий господарський суд України є вищим спеціалізованим судом. Він виконує функцію касаційної судової інстанції.
Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 28.02.03 при Вищому господарському суді України, відповідно до ч. 8 ст. 38 і ст. 45 Закону України «Про судоустрій України», з метою підготовки науково обґрунтованих рекомендацій з питань, пов язаних із роз ясненням законодавства, а також для надання висновків щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів, та з інших питань, пов язаних з необхідністю наукового забезпечення діяльності Вищого господарського суду України, утворено Науково-консультативну раду, затверджено положення про неї та її персональний склад. Рада складається з науковців-правників, суддів та інших висококваліфікованих фахівців-практиків.
Відповідно до наказу Вищого господарського суду України від 27.02.03 «Про утворення судових палат у Вищому господарському суді України» створено 4 судові палати: судова палата з розгляду справ про банкрутство; судова палата з розгляду справ у спорах між господарюючими суб єктами: судова палата з розгляду справ, що виникають з податкових та інших відносин, пов язаних з державним регулюванням діяльності господарюючих суб єктів; судова палата з розгляду справ, пов язаних із захистом права на об єкти інтелектуальної власності.
Для вирішення загальних питань діяльності господарських судів у Вищому господарському суді діє пленум Вищого господарського суду України, який дає роз яснення з питань застосування законодавства при вирішенні господарських спорів. Для вирішення організаційних питань діє президія Вищого господарського суду України. Як пленум, так і президія Вищого господарського суду не мають судових повноважень (не розглядають судових справ).
Всі господарські суди України складаються з голови відповідного господарського суду, першого заступника голови, заступників голови та суддів.

Статья в тему:  Можно ли использовать видеозапись в суде

5. Правовий статус суддів господарських судів.
Конституцією України, Законами України «Про статус суддів», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Господарським процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами закріплено правовий статус суддів господарських судів. Суддею господарського суду є посадова особа, наділена повноваженнями здійснювати правосуддя з господарських відносин.
На посаду судді місцевого господарського суду може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший за двадцять п ять років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше як три роки, а також проживає в Україні не менше десяти років і володіє українською мовою.
Суддя обіймає посаду безстроково, крім суддів, які призначаються на цю посаду вперше. Вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу, зміст якої визначено ч. 2 ст. 10 Закону України «Про статус суддів». Присяга судді складається перед Президентом України.
Судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької і творчої.
Суддею апеляційного господарського суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше як п ять років, у тому числі не менше як три роки на посаді судді.
Суддею Вищого господарського суду може бути громадянин України, не молодший 30 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше як сім років, в тому числі не менше як п ять років на посаді судді.
Необхідною умовою для заняття посади судді є складання кваліфікаційного екзамену.
Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Незалежність суддів гарантується законодавством.
Суддя господарського суду звільняється з посади органом, що його обрав або призначив виключно з підстав, визначених законодавством.
Про наявність підстав для припинення повноважень судді та про висунення кандидатур для обрання суддею голова суду, в якому працює суддя, або голова вищестоящого суду повідомляє орган, який призначив або обрав суддю, у строк не більше одного місяця з дня виникнення підстав, передбачених законом. До повідомлення додаються документи, які свідчать про наявність підстав для припинення повноважень судді.
Вплив на суддю в будь-якій формі з метою перешкодити всебічному, повному і об єктивному розгляду конкретної справи тягне за собою відповідальність за законодавством України.

Статья в тему:  Банкротство какой суд рассматривает

Система, склад і структура господарських судів.

Господарський суд в системі органів правосуддя.

Система господарських судів України заснована на загальних принципах і положеннях судоустрою і судочинства.

Відповідно до Конституції України (ст.124) та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ст.22) господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, що віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Таким чином, господарські суди є спеціалізованими судовими органами в системі судів загальної юрисдикції, що здійснюють правосуддя в господарських відносинах.

Система господарських судів є три ланковою та складається з :

місцевих господарських судів (господарські суди областей, міст Києва та Севастополя) — всього нині в Україні діє 27 місцевих господарських судів;

апеляційних господарських судів (нині в Україні діє 8 апеляційних господарських судів: Дніпропетровський апеляційний господарський суд, Донецький апеляційний господарський суд , Львівський апеляційний господарський суд, Київський апеляційний господарський суд, Одеський апеляційний господарський суд, Рівненський апеляційний господарський суд, Севастопольський апеляційний господарський суд, Харківський апеляційний господарський суд.);

Вищого господарського суду України.

( детально див. таблицю « Структура господарських судів України»).

Склад місцевого господарського суду визначено ч. 4 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначаються голова та заступник голови суду. У місцевому суді, кількість суддів в якому перевищує п’ятнадцять, може бути призначено не більше двох заступників голови суду.

Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Склад апеляційного господарського суду визначено ч. 4 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж

роботи на посаді судді не менше п’яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п’ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.

У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.

Склад Вищого господарського суду України визначено ч. 3 ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до складу вищого спеціалізованого суду входять судді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. У вищому спеціалізованому суді, кількість суддів у якому перевищує сорок п’ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.

У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів вищого спеціалізованого суду про діяльність судової палати.

Статья в тему:  Как признать решение суда незаконным

У вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Склад і порядок діяльності пленуму вищого спеціалізованого суду визначаються цим Законом.

При вищому спеціалізованому суді утворюється Науково-консультативна рада, статус якої визначається вищезгаданим Законом.

Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Що таке господарський суд

  • Полезные сайты
    • ОНУ им.И.И.Мечникова
    • Кафедра административного и хозяйственного права
    • Кафедра гражданско-правовых дисциплин
    • Карта нашего сайта

Поняття, види та правила визначення підсудності господарських справ

Останнім часом проблеми підвідомчості та підсудності справ господарським судам все частіше стали підійматися на сторінках наукових видань. З появою адміністративних судів та Кодексу адміністративного судочинства України проблема розмежування кола справ між господарськими та адміністративними судами є найактуальнішою. І хоча «більше проблем» виникає з підвідомчістю, але і питання підсудності виявляється колізійним та недостатньо вивченим на теоретичному рівні.

Деякі аспекти порушеної проблеми аналізували М.О.Абрамов, С.В.Васильєв, Д.М.Притика, М.І.Тітов, В.С.Щербина. Глибоко аналізуються вказані інститути також в кандидатській дисертації М.І.Черленяка «Підвідомчість справ господарським судам України» (Донецьк, 2008). Однак у даній статті буде розглянуто питання, яких практично не торкаються вказані та інші автори.

Метою даної статті є, використовуючи порівняльно-правовий, системний та логічний методи, визначитись з видами та правилами підсудності господарських справ за законодавством України.

Розмежування компетенції всередині господарської системи іменується підсудністю. С.В.Васильєв вважає, що підсудність – це віднесення підвідомчої господарським судам юридичної справи відповідному господарському суду [1, 65]. Д.М.Притика, М.І.Тітов, В.С.Щербина визначають підсудність як розмежування компетенції між різними ланками судів та між окремими судами однієї ланки [2, 89], і з цим визначенням доречно погодитися.

Правильне розуміння та розмежування понять «підвідомчість» і «підсудність» має велике практичне значення. Якщо підвідомчість дозволяє виявити, який з державних органів є компетентним у конкретній справі (адміністративні, господарські, військові, третейські суди, суди загальної юрисдикції), то підсудність дозволяє розмежувати компетенцію між судами однієї ланки. Деякі автори навіть вказують, що підсудність є засобом конкретизації підвідомчості справ, віднесених до відання суду [3, 6]. Встановлення підвідомчості спору необхідно для звернення до суду з позовною заявою.

В теорії процесу виділяють такі види підсудності:

  • територіальну;
  • виключну;
  • альтернативну;
  • договірну;
  • родову;
  • за зв’язком справ.

Статті 15 і 16 Господарського процесуального кодексу України закріплюють, що в господарському процесі є тільки територіальна та виключна підсудність. Однак, аналізуючи положення цих статей, доходимо дещо іншого висновку.

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію між господарськими судами першої інстанції та частіше за все «прив’язана» до місцезнаходження однієї з сторін або спірного майна. Вказана підсудність частіше за все встановлена в інтересах відповідача, якому зручніше підготуватися до захисту проти позову за місцем свого знаходження.

Наприклад, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

При цьому в цій самій статті, тобто статті, присвяченій викладенню правил територіальної підсудності, закріплено інші правила, які не мають відношення до територіальної ознаки. Наприклад, наступні:

1. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Це правило встановлює альтернативну, а не територіальну підсудність.

Статья в тему:  Какой суд рассматривает налоговые споры

2. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача (ч. 3 ст. 15 ГПК). Це положення також встановлює правило альтернативної підсудності, оскільки дозволяє позивачеві обрати один із способів визначення суду, наприклад, за місцезнаходженням відповідача або місцем виконання напису.

У зв’язку з цим доречно виключити вказані положення зі ст. 15 та доповнити ГПК статтею з назвою «Альтернативна підсудність» та відповідним змістом.

Виключною підсудністю є встановлена підсудність певної категорії справ чітко визначеним господарським судам, що виключає можливість розгляду їх в будь-яких інших господарських судах. Правила виключної підсудності регулюються ст. 16 ГПК України.

Наприклад, віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

По аналогії з останнім правилом слід було б віднести до виключної підсудності і положення ч.5 ст. 15 ГПК: «Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд». Вказане правило дійсно є виключенням, винятком, що не має аналогії у визначенні підсудності по іншим категоріям справ. Але чомусь законодавець вказав це правило як вид територіальної підсудності, що не можна визнати вірним.

З іншого боку, положення ч.4 ст. 16 (що визначає підсудність справ господарському суду міста Києва) можна вважати збереженням родової підсудності, скасування якої формально було здійснено у червні 2001 року шляхом закріплення у ст. 13 ГПК, що «місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам».

Нагадаємо, що родова підсудність існувала в господарському (арбітражному) судочинстві до 2001 року і розмежовувала компетенцію між різними ланками арбітражних судів – Вищим арбітражним судом України та іншими арбітражними судами системи за певними категоріями (родами) справ. Зокрема, Вищий арбітражний суд України як суд першої інстанції до червня 2001 року розглядав справи по спорах:

1) в яких однією з сторін був вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські Ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;

2) матеріали яких містили державну таємницю;

3) прямо віднесених до його підсудності законами України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України.

Також Вищий арбітражний суд міг в межах підсудності справ арбітражним судам України прийняти до свого провадження будь-яку справу (ст. 14 АПК України в редакції від 06.11.1991).

Питання про родову підсудність в АПК України вирішувалося методом виключення. Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя розглядали всі підсудні арбітражним судам справи, крім тих, які були підсудні Вищому арбітражному суду (ст. 13 АПК України в редакції від 06.11.1991).

Аналізуючи повноваження господарського суду міста Києва, положення ч.5 ст. 15 і ч.4 ст. 16 ГПК, можемо дійти висновку, що вказані правила підсудності є родовими, а компетенція господарського суду міста Києва дуже схожа з вказаними вище категоріями справ, що розглядалися ВАСУ до 2001 року.

Повертаючись до ст. 16, відзначимо, що до виключної підсудності також зайво віднесено визначення підсудності з корпоративних спорів: «Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців». Розгляд справ за місцезнаходженням господарського товариства є територіальною підсудністю і «винятковість» ситуації тут відсутня.

Статья в тему:  Какова подсудность мирового окружного судов

Те саме стосується є правил, встановлених ч.ч. 2 і 3 ст. 16 ГПК:

1. Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

2. Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.

Ці дві групи, з огляду на визначення територіальної підсудності, є саме такими.

Підсудність за зв’язком справ характеризується тим, що незалежно від територіальної приналежності спір підлягає розгляду в суді, де розглядається інша справа, з якою пов’язаний спір. Це правило є загальновизнаним, але не закріплено в чинному ГПК України, що може призводити до зловживань з боку сторін та суду. Тому пропонуємо доповнити ГПК статтею, що буде містити вказане положення.

В теорії, як було вказано вище, існує також договірна підсудність. У випадку її закріплення в кодексі за згодою сторін може бути обрана або змінена територіальна чи альтернативна підсудність. Але чинний ГПК не містить правил, що дозволяють використосувати в господарському процесі договірну підсудність.тому деякі дослідники роблять висновок про те, що норми ГПК «не допускають договірної підсудності» [4, 123]. Але такі норми можуть міститися в міжнародних угодах (наприклад, у п. 2 Київської угоди про порядок вирішення спорів, повязаних із здійненням господарської діяльності від 20.03.92 р. [5]).

Слід зауважити, що у разі, якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду (ст. 17 ГПК).

При цьому взагалі не встановлюється додаткової відповідальності позивача за невірно визначену підвідомчість. У разі, якщо позивач невірно визначиться з підвідомчістю, то в розгляді позовної заяви йому відмовляється і навіть строк позовної давності в цьому випадку не зупиняється.

Здається доречним встановити аналогічне правило і відносно невірного визначення підсудності. Пропонується в цьому випадку також при передачі справи до відповідного суду не зупиняти строків позовної давності та стягнути з позивача вартість пересилання заказним листом його позову та додатків. При цьому, на нашу думку, слід закріпити, що ці витрати ні в якому разі не можуть бути віднесені на сторону, що програла справу, а тільки на позивача, оскільки подання позову в невірно визначений господарський суд – це її вина.

Таким чином, проблема видів та правил визначення підсудності господарських справ остаточно на даний час не вирішена та потребує законодавчого вдосконалення і подальших глибоких досліджень у цьому напрямку.

Література

1. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины : Учеб. пособие.- Харьков: Эспада, 2004.- С.

2. Притика Д.М, Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навч. посібник. — Харків: Консум, 2001.-Ч. II.

3. Курс советского процессуального права: В 2-х т. / Отв. ред. Мельников А.А.- М.: Наука, 1981.- Т. 2.

4. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар.- Видання друге.- К.: Вид-во «Юстініан», 2006.- 672 с.

5. Офіційний вісник України.- 2005.- № 12.- Ст. 587.

Данная статья была ранее опубликована. Реквизиты статьи: Степанова Т.В. Поняття, види та правила визначення підсудності господарських справ // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління: Наук. зб. праць екон.-прав. ф-ту ОНУ ім. І.І.Мечникова. – Одеса: АО «БАХВА», 2008. – Том 11 (випуск 22, частина 2). – С. 97-101.

Источники:

http://mego.info/%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB/13-%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5-%D1%96-%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C-%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85-%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2-%D1%83-%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B9-%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%96-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8?page=2

http://i.factor.ua/law-347/section-1198/article-18542/

http://www.sites.google.com/site/goroskoprakp/yurydychna-osvita/gospodarske-pravo/gospodarske-prcesualne-pravo/tezi-lekcij-z-navcalnoie-disciplini-gospodarske-procesualne-pravo-/gospodarski-sudi-v-ukraieni-ieh-zavdanna-ta-funkciie-

http://studopedia.com.ua/1_60411_sistema-sklad-i-struktura-gospodarskih-sudiv.html

http://hozpravo-odessa.com/index.php/nashi-avtory/18-stepanova-t-v/239-stepanovaarticle3

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector