0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Що таке судові системи

Studentam.net.ua

  • Головна
  • Контакти
  • Вартість робіт
  • Відгуки

2. Поняття судової системи, її основні ознаки

2. Поняття судової системи, її основні ознаки

Судова система становить сукупність усіх судів держави, що здійснюють судову владу.
Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, що складається із загальних та спеціалізованих судів.
Відповідно до ст. 125 Конституції України та ст. 18 Закону “Про судоустрій України” до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.
Судова система загальних судів складається з трьох ланок:
1. Місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів.
2. Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово — Морських Сил; Апеляційний суд України.
3. Верховний суд України.
Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів Загальної юрисдикції.
Система господарських судів складається з чотирьох ланок:
1. Місцеві господарські суди.
2. Апеляційні господарські суди.
3. Вищий господарський суд.
4. Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).
Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи. Судова інстанція – це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядаються у першій інстанції, другій інстанції – апеляційній та третій інстанції – касаційній. Справи можуть переглядатися в порядку виключного провадження.
Суди загальної юрисдикції утворює і ліквідує Президент України відповідно до Закону “Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою вищого спеціалізованого суду.
Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.

Висновки

Судову систему України представляють суду, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно — територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.
Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних і кримінальних справ.
Верховний Суд України розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку.
Конституція України (ст.129) визначає такі основні засади судочинства:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3)забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8)забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
9)обов’язковість рішень суду.
Засади здійснення судочинства тісно взаємопов’язані й у сукупності становлять єдину систему.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України.
3. Цивільно-процесуальний кодекс України.
4. Господарсько-процесуальний кодекс України.
5. Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.2002 р.
6. Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992 р.
7. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.04р.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”// Постанови Пленуму Верховного суду України ( 1995-1998 ). – К., 1998.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 4 ( зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 03.12.1997р. № 12)” Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” // Там само.
10. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.
11. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. – М., 1998.
12. Григор’єва Л.І. Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісник Верховного Суду України. – 1999. — № 4.
13. Гротграйн Э. Статья 6 Европейской конвенции по правам человека: Право на справедливое судебное разбирательство. – Страсбург, 1994
14. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ,-Юрінком Інтер.- 2004.- с. 69 –95.
15. Організація судових та правоохоронних органів. Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти/ І.Є Марочкін, В.В.Афанасьєв, В.С.Бабкова та ін., За ред. І.Є Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. – Харків: Право, 2000.
16. Стефанюк В.С., Лукашова Н.П. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами// Вісник Верховного Суду України. – 2001. — № 2. – С. 36-38.
17. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб./ В.С. Ковальський, В.Т.Білоус, С.Е.Демський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
18. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м.Харків/ Редкол.: Сташис В.В. ( голов. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.
19. Тертышник В.М. Конституционные принципы правосудия правового государства// Концепция развития законодательства Украины. – Киев, 1996. – С. 105-106.
20. Шишкін В.І. Змагальність – принцип судочинства в демократичному суспільстві// Право України. – 1999. — № 12.
21. Шишкін В.І. Диспозитивність – принцип судочинства.// Право України. – 1999. — № 16.

ПИТАННЯ, ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ НА СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

1. Дайте загальну характеристику основних засад судочинства України.
1.1. Здійснення правосуддя виключно судом.
1.2. Незалежність суддів.
1.3. Державна мова судочинства.
1.4. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
1.5. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
1.6. Забезпечення доведеності вини.
1.7. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду.
1.8. Обов’язковість рішень суду.
1.9. Участь народу у здійсненні правосуддя.
2. Поняття судової системи України,
3. Назвіть основні ознаки судової системи.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

Поняття судової системи і системи судів.

Судова система становить сукупність усіх судів держави, що здійснюють судову владу. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, що складається із загальних та спеціалізованих судів.

Відповідно до ст. 125 Конституції України та ст. 18 Закону “Про судоустрій України” до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.
Судова система загальних судів складається з трьох ланок: 1. Місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів. 2. Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово — Морських Сил; Апеляційний суд України. 3. Верховний суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів Загальної юрисдикції.

Система господарських судів складається з чотирьох ланок: 1. Місцеві господарські суди. 2. Апеляційні господарські суди. 3. Вищий господарський суд. 4. Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи. Судова інстанція – це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядаються у першій інстанції, другій інстанції – апеляційній та третій інстанції – касаційній. Справи можуть переглядатися в порядку виключного провадження.
Суди загальної юрисдикції утворює і ліквідує Президент України відповідно до Закону “Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою вищого спеціалізованого суду.
Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: — єдиними засадами організації та діяльності судів; — єдиним статусом суддів; — обов’язковістю для всіх судів визначених законом правил судочинства; — забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; — обов’язковістю виконання на території України судових рішень; — єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; — фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; — вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Отже, виходячи з конституційної норми побудови системи судів загальної юрисдикції за принципами територіальності та спеціалізації, в Україні створюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до закону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані.
Згідно із законом у судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ цієї юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до Закону України “Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна системи судів, а також інші передбачені законом підстави.
Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду і в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Дата добавления: 2015-04-21 ; просмотров: 18 ; Нарушение авторских прав

Основні поняття й інститути судової системи

Формування судової системи й регулювання її діяльності базується на комплексному застосуванні певних принципів та інститутів, повнота втілення яких та їх характер зумовлюють той чи інший її вигляд.

Для опанування знань щодо механізмів побудови судової системи слід чітко уявляти, якими термінами позначене те чи інше поняття, який зміст воно має. До таких понять належать: суд, склад суду, судові інстанції, гілка судової системи, рівень (ланка) судової системи.

Поняття“суд” є одним з основних як у науці судоустрою, так і в судоустрійному законодавстві. Воно має декілька значень, зумовлених контекстом та сферою застосування:

1) у загальній теорії права й у конституційному праві термін “суд” означає узагальнене поняття органу, наділеного повноваженням з реалізації одного з видів державної влади – судової;

2) суд – це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики, які уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальну і предметну юрисдикцію (районний – міський, загальний – спеціалізований, місцевий – апеляційний);

3) поняття “суд” ідентичне процесуальному поняттю “судове засідання”, тобто означає процесуальну форму здійснення правосуддя в судових стадіях і судових провадженнях [1] ;

4) суд – це особи, які судять, суддя або судді. І суддя, який постановляє вирок чи рішення одноособово, і суд у складі декількох суддів чи у складі суддів і народних засідателів – всі вони діють як суд [2] .

Вказані значення слова “суд” не вичерпують всього різноманіття його змісту, але дозволяють при вивченні навчальної дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів” розглянути основні ознаки названої категорії та її функціональне призначення в законодавстві про судоустрій.

Склад суду.Суд є установою, в якій можуть працювати від декількох до більше ста суддів. У суді працює також апарат суду, що складається з державних службовців, діяльність яких націлена на організаційне забезпечення роботи суду. Вони є працівниками суду і ніколи не охоплюються поняттям “склад суду” (у будь-якому значенні).

Більший у порівнянні з місцевими судами обсяг повноважень вищестоящих судів потребує утворення певних структурних підрозділів, на які буде покладено виконання окремих повноважень. Ці, а також деякі інші фактори вплинули на те, що і в законодавстві, і, відповідно, в теорії судоустрію словосполучення “склад суду” набуло декількох значень.

У першому значенні “склад суду” означає посадовий склад суддів того чи іншого суду. Наприклад, місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступників голови суду (ч. 3 ст. 21 Закону України “Про судоустрій України”). До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду безстроково, голова суду та його заступники (ч. 4 ст. 25 вказаного Закону). Отже, під судом тут розуміється певна судова установа, а під складом суду – посадовий склад суддів цієї судової установи. У вказаному значенні словосполучення застосовується також у ст. 38 “Вищі судові органи спеціалізованих судів” і ст. 48 “Склад Верховного Суду України” Закону України “Про судоустрій України”.

У другому значенні словосполучення “склад суду” характеризує наявність певної внутрішньої структурованості судової установи і тому застосовується для визначення конкретних структурних підрозділів. Так, у п. 6 ст. 25 “Види і склад апеляційних судів” названого вище Закону визначено, що “Апеляційний суд України діє у складі:

1) судової палати у кримінальних справах;

2) військової судової палати.”

Це ж значення вказаного поняття застосовується у ч. 2 ст. 48 “Склад Верховного Суду України” розглядуваного Закону.

Третє значення поняття “склад суду” означає кількісний та якісний склад суддів, уповноважених законом для розгляду і вирішення конкретної судової справи (ст. 13 названого Закону).

Вкладаючи саме такий зміст у це поняття, закон визначає, що суд першої інстанції розглядає справи одноособово (тобто одним суддею, який діє як суд), колегією суддів або суд-дею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, – також і судом присяжних. У двох останніх випадках змінюється і якісний склад суду, оскільки в нього вводиться народне представництво. Склад суду першої інстанції детально виписаний у процесуальному законодавстві України (див.: ст. 4 6 “Склад господарського суду” ГПК України; ст. 18 “Склад суду” ЦПК України; статті 23 – 24 КАС України; ст. 17 “Колегіальний і одноособовий розгляд справ” КПК України). Вказані норми свідчать про те, що склад суду при розгляді справ у першій інстанції зумовлений також видом справи: кримінальної, цивільної, господарської чи адміністративної.

Наприклад, розгляд справ у господарському суді по суті по першій інстанції здійснюється одноособово. Однак, залежно від категорії і складності справи, вона може бути розглянутою колегіально у складі трьох суддів.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово, крім випадків, передбачених законом. Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції судом у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. А якщо розглядається кримінальна справа про злочин, за який законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, суд діє у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

У цивільних справах щодо: обмеження цивільної дієздатності фізичних осіб; визнання фізичної особи недієздатною; поновлення дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; встановлення обов’язкової дієздатності у разі госпіталізації до протитуберкульозного закладу – розгляд справ провадиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

У колегіальному складі – трьох суддів – розглядаються в суді першої інстанції деякі адміністративні справи, зокрема справи за скаргами на рішення Центральної виборчої комісії по виборах Президента України.

Якщо ж справа розглядається в апеляційному, касаційному порядку, суд діє у складі на менше трьох професійних суддів відповідно до процесуального закону. ГПК України передбачає і такий варіант: колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів (ч. 3 ст. 4 6 ).

Іноді закон потребує в порядку виключного провадження і більшої чисельності при колегіальному вирішенні справи. Так, розгляд клопотання про перегляд судового рішення з підстав неправильного застосування кримінального закону чи істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, здійснюється на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених на розгляд кримінальних справ (тобто Судової палати з кримінальних справ і Військової судової колегії). Судове засідання є правомочним за наявності не менше двох третин складу кожної із палат.

При розгляді справ у колегіальному складі професійних суддів усі судді мають рівні з головуючим права, і судове рішення вважається прийнятим за умови, що за нього проголосувала більшість суддів.

Судові інстанції [3] . Судова інстанція – це поняття категоріального значення, яке є одним із визначальних чинників побудови судової системи. Інститут судових інстанцій, їх види, кількість, сутність є відбиттям історії існування суду кожної держави з її традиціями, досвідом, надбанням.

У судах загальної юрисдикції (загальних та спеціалізованих), що діють в Україні, судочинство здійснюється у декількох інстанціях, кожна з яких має свою особливість. Усі процесуальні кодекси передбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях: першій, апеляційній та касаційній.

Судом першої інстанціїє суд, уповноважений у межах своєї компетенції первісно розглянути й вирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи.

Суди першої інстанції розглядають справу по суті, встановлюючи обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільне чи про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах), або винність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). При розгляді справи по суті до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім показанням, а також документам, речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких встановлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішення справи по суті завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах і рішенням по цивільних та господарських, постановою по справах адміністративної юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції – це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали чинності, й вирішує питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Метою звернення до апеляції є перегляд справи, тобто повторний її розгляд.

У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися в повному обсязі або в обсязі вимог, зазначених в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу tantum devolutum guantum appellatum – скільки скарги, стільки й рішення. Відбиттям цього принципу стали відповідні правила в законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє правильність рішення першої інстанції стосовно особи, яка подала скаргу, і лише відносно тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.

Поряд з правом на оскарження рішення суду в апеляційному порядку Конституція надає право учасникам процесу оскаржувати судові рішення в касаційному порядку. В Україні запровадженадвохінстанційність перевірки судових рішень за ініціативою сторін.

За загальним правилом, касаційний порядок перегляду здійснюється щодо рішень, які набули законної сили, тобто виконані чи виконуються, і лише стосовно законності судового рішення. Під час апеляційного перегляду здійснюється перевірка як законності, так і обґрунтованості судового рішення, тобто відповідності висновків суду встановленим у справі обставинам. Нове вітчизняне процесуальне законодавство розвивається в цілому саме в такому напрямку.

По-перше, касаційна скарга може бути подана лише на рішення, що набрало законної сили.

По-друге, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

По-третє, до суду касаційної інстанції можливе звернення після використання механізмів захисту прав і інтересів у суді попередньої апеляційної інстанції (хоча це правило не є загальним). З нього є винятки, передбачені, зокрема Кримінально-процесуальним кодексом України.

Судом касаційної інстанції в Україні в системі загальних судів є Верховний Суд України, а в системі спеціалізованих судів – відповідний вищий суд.

Отже, під судовою інстанцією розуміється судовий орган в цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію зі здійснення правосуддя. Судові інстанції відрізняються колом процесуальних повноважень по розгляду справи і прийняттю судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила рішення по справі. Суд апеляційної інстанції є вищим відносно суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції – відносно суду апеляційної інстанції. Іноді одна судова установа наділяється декількома інстанційними повноваженнями (наприклад, апеляційні обласні суди наділені повноваженнями по розгляду кримінальних справ як суди другої (апеляційної) інстанції, а у випадках, передбачених законом, і як суди першої інстанції). Однак одна й та ж справа не може послідовно проходити обидві інстанції в одному й тому ж суді. Це порушило б міжнародно-правові вимоги, підтверджені багатьма рішеннями Європейського Суду з прав людини щодо забезпечення здійснення правосуддя безстороннім неупередженим судом.

Отже, такі принципи, як необхідність забезпечення кожній особі розгляду її справи в суді по суті (по першій інстанції), реалізації права кожного (окрім випадків, встановлених законом) на апеляційне і касаційне оскарження рішень та заборона розгляду справи в одній судовій установі по двох інстанціях, є важливішими критеріями побудови судової системи, а саме – визначення кількості її рівнів (ланок).

Поняття “ланка” – суто судоустрійне, воно застосовується для відокремлення в кожній судовій підсистемі судових установ, які за своїм статусом знаходяться на одному рівні. Зміст поняття “ланка судової системи” визначається колом повноважень, наданих тій чи іншій судовій установі, і обсягом обов’язків, які вона виконує.

Суди, які утворюють певну ланку судової системи, мають однакові: (а) предметну компетенцію, (б) структуру, (в) функції і (г) діють у межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної. Так, основну, нижню ланку в системі загальних судів утворюють районні, районні в містах, міські та міські районні суди, а також військові суди гарнізонів. Другою ланкою є апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

У спеціалізованих судах нижчу першу ланку судової системи утворюють:

– господарські суди Автономної Республіки Крим, обласні, міські Києва та Севастополя;

– адміністративні окружні суди.

Наступну (другу) ланку:

– апеляційні господарські суди округів;

– апеляційні адміністративні суди округів.

Третю ланку – відповідно, Вищий господарський суд України і Вищий адміністративний суд України.

Четверту ланку (для обох гілок спеціалізованих судів) – Верховний Суд України.

Отже, юридично коректним є застосування поняття “ланка” лише в кожній підсистемі судів: загальних, адміністративних, господарських, тому що систему судів загальної юрисдикції складають не тільки загальні, а й спеціалізовані суди. Вони відрізняються як від загальних, так і між собою. У загальних, господарських та адміністративних судах різні предмет компетенції, структура, інстанційні повноваження, територія. Суди, що утворюють певну ланку в підсистемі господарських чи адміністративних судів, не є ідентичними за вказаними ознаками ланки такого ж рівня в підсистемі загальних судів. Тож застосовувати поняття “ланка судової системи” необхідно поряд із визначенням певної підсистеми – загальної чи спеціалізованої, адміністративної чи господарської.

Для визначення підсистеми судів, які входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, в літературі застосовують також поняття “гілка судової системи”. На відміну від поняття “ланка”, яким позначається елемент систематизації “по горизонталі” такого складного і різноманітного утворення, як судова система України, поняття “гілка судової системи” застосовується для позначення окремої підсистеми, тобто “по вертикалі”, констатуючи певну їх автономність у межах єдиної судової системи: гілка загальних судів, гілка адміністративних судів, гілка господарських судів.

Тема 3. Поняття судової системи. Структура і компетенція

Окремих ланок судової влади України.

Методичні рекомендації:

На семінарських заняттях студенти закріплюють одержані під час лекції та в години самопідготовки теоретичні знання.

Насамперед слід з’ясувати, що розуміється під судовою системою України, які суди відносяться до загальних судів. Необхідно звернути увагу на такі питання як “судова ланка”, “судова інстанція”, а також встановити, чим вони відрізняються одне від одного. Студентам потрібно усвідомити, що Верховний суд України є найвищим судовим ораним в системі судів загальної юрисдикції України.

Глибокому вивченню питань семінару буде сприяти ознайомлення із законом України “Про судоустрій та статус суддів України”.

Відповіді на питання семінарів повинні бути аргументованими, з посиланням на конкретні правові норми, що регулюють діяльність судів загальної юрисдикції України.

Семінарське заняття – 2 години

Питання семінару:

1. Поняття судової системи. Система і завдання судів загальної юрисдикції України. Види судів загальної юрисдикції.

2. Місцеві суди – основна ланка системи загальних судів.

3. Види, склад і повноваження апеляційних судів загальної юрисдикції.

4. Види, склад і повноваження судів касаційної інстанції.

5. Верховний Суд України. Його завдання і структура.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення поняття судової влади.

2. Визначте основні ознаки правосуддя.

3. В яких формах здійснюється правосуддя?

4. Що таке судова ланка?

5. Що таке судова інстанція?

6. Наведіть визначення судової системи.

7. Які суди складають судову систему в Україні ?

8. Як утворюються місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди?

9. Які повноваження має Верховний суд України?

10. Завдання господарських судів, їх система, структура.

Література і нормативні акти:

Конституція України: Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.- 2010р.

Закон України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів».

Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді. За заг. ред. О.М. Пасенюка. – К., 2010. – 608 с.

Стефанюк В. Судова система України та судова реформа.– К.: Юрінком Інтер, 2009.

Ющик О. Про юридичну техніку конституційного визначення судоустрою України // Право України.- 2009.- № 3.- С.88-90.

Тема 4. Конституційний Суд України

Методичні рекомендації.

Студенти мають усвідомити, що Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Його завданням є гарантування верховенства Конституції України як волі українського народу і Основного Закону держави на всій території України.

Під час підготовки до семінарського заняття студентам слід звернути увагу на порядок утворення Конституційного Суду України; його повноваження; структуру; загальні засоби діяльності та організації Конституційного Суду України; вимоги, що ставляться до кандидата в судді Конституційного Суду України; порядок конституційного провадження.

Семінарське заняття – 2 години

Питання семінару:

1. Завдання і принципи діяльності Конституційного Суду України.

2. Порядок утворення та повноваження Конституційного Суду України.

3. Організація та діяльність Конституційного Суду України.

4. Конституційне звернення та конституційне подання. Особливості конституційного провадження в Україні.

Контрольні запитання:

1. Вирішення яких завдань покладається на Конституційний Суд України?

2. Які є принципи діяльності Конституційного Суду України?

3. Які вимоги ставляться до кандидата в судді Конституційного Суду України?

4. Який порядок утворення Конституційного Суду України?

5. Які повноваження мають голова Конституційного суду України, його заступники, судді Конституційного Суду України?

6. В якому порядку звертаються до Конституційного суду України?

7. Які ви знаєте особливості конституційного провадження в Україні?

Література та нормативні акти:

Конституція України: Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.- 2010р.

Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року – станом на 2011 рік.

А. Стрижак. Конституційний Суд України як інститут забезпечення та захисту конституційної законності // Вісник Конституційного суду України. — 2010.- № 1.- С.101-111.

М. Савчин. Конституційні цінності та конституційна юриспруденція в Україні // Вісник Конституційного суду України. — 2010.- № 1.- С.112-122.

В. Кампо, М. Савчин. Легітимність рішень конституційних судів у контексті доктрини верховенства права: компаративний та праксеологічний аспекти // Вісник Конституційного суду України. — 2010.- № 5.- С.99-110.

В. Скомороха. Деякі питання вдосконалення організації та діяльності Конституційного Суду України// Вісник Конституційного суду України. — 2010.- № 5.- С.111-116.

Гультай М. До питання про необхідність впровадження конституційної скарги в Україні // Вісник Конституційного суду України. — 2010.- № 6.- С.114-125.

Шаптала Н. Особливості національного конституціоналізму в питаннях захисту Конституційним Судом України прав і свобод громадян // Вісник Конституційного суду України. — 2010.- № 6.- С.125-132.

Головань І. Деякі проблеми виконання рішень Конституційного Суду України// Вісник Конституційного суду України. — 2010.- № 6.- С.132-137.

Тема 5.Система і структура органів прокуратури.

Дата добавления: 2018-05-02 ; просмотров: 182 ; Мы поможем в написании вашей работы!

Судочинство та судова система Великого князівства Литовського. Реферат

До кінця XIV ст. суд великого князя литовського був аналогічний суду княжої доби. Вся повнота судової влади належала главі держави або удільним князям

Від себе вони передавали справи судочинства посадовим особам — воєводам, намісникам, державцям, старостам, тіунам. Удільні князі підлягали тільки суду великого князя. Суд не був відокремлений від адміністрації. Міські та сільські громади мали власні суди, існував церковний суд.

З кінця XIV ст. судова система в державі окреслюється у відповідну структуру, якої не було ні в Київській Русі, ні у Галицько-Волинському князівстві. Найвищою інстанцією вважався великокнязівський суд, який був одноосібним, мав необмежену компетенцію і міг розглядати будь-які справи. Якщо хто-небудь і брав у ньому участь за наказом князя, то рішення все одно залишалось за володарем. Через велику кількість справ він іноді передавав право чинити суд своїй довіреній особі, але таке доручення мало тимчасовий характер.

Поряд із великокнязівським існував суд панів-ради, проте він так і не сформувався у судову установу. Обласні (регіональні) суди належали намісникам великого князя, які пізніше передали судові повноваження старостам та воєводам. Судочинство ними здійснювалось також одноосібне. Інколи справи розглядалися князем спільно з панами-радою. У випадку здійснення судочинства тільки панами-радою рішення можна було оскаржити князю, який у такому випадку розглядав скаргу спільно зі своїм дорадчим органом. Нижчою ланкою судової системи були суди державців-намісників, які управляли невеликими містами і територіями. Апеляційною інстанцією для цього суду був суд воєводи, від якого можна було апелювати до сейму землі (князівства) або суду великого князя.

Ще одним різновидом судів Литовсько-Руської держави були домініальні — одноосібні суди пана-шляхтича над підлеглим населенням. Юридичною підставою для них була відповідна грамота великого князя. Такі суди були узаконені привілеєм 1457 p., а судебник 1468 р. врегулював їхню компетенцію.

Існували ще громадські суди селян та міщан, які називались «копнеш» (люди сходились на їх засідання копою, тобто гуртом). Копнеші суди були найдавнішими, досить авторитетними і тому навіть у Третьому Литовському статуті йшлося про їх збереження. Це був суд звичаєвого права, він перебував у тісному зв’язку зі старим вічевим зібранням (в його актах копа часто називалася віче). Юрисдикції такого суду підлягало все населення «копного» округу. Але пани і шляхта швидко звільнилися від підпорядкування цим судам, і вони стали, таким чином, виключно селянськими сулами.

У середині XVI ст. державні суди було реформовано. Під тиском шляхти магнати відмовились від прав здійснення власного судочинства. Замість нього великий князь запровадив земські (або виборні) та гродські (або замкові) суди.

Земські шляхетські суди (їх ще називали шляхетськими трибуналами) були запроваджені в усіх повітах і складалися з судді, підсудка і писаря, яких обирала шляхта та затверджував великий князь, їхні засідання тривали два тижні та проходили тричі на рік. Земські суди судили шляхтичів у всіх справах, за винятком значних кримінальних випадків (наїзд на сусіднє володіння, підпал, вбивство, розбій, зґвалтування). Здебільшого тут розглядалися цивільні справи. Апеляція на вирок такого суду подавалася до суду великого князя.

Гродські суди були одноосібними — судочинство в них здійснював намісник, староста або воєвода. За дотриманням формальної сторони судового процесу стежив замковий суддя, судові книги вів писар. Ці суди розглядали переважно кримінальні справи, судили шляхтичів, міщан, селян. Апелювати на вирок цього суду можна було також до суду великого князя.

Відповідно до Другого Литовського статуту, в кожному повіті утворювалися підкоморські суди, які розглядали земельні справи. До складу цих установ входили підкоморний суддя, призначений великим князем, та його заступник — коморник.

На початку XVI ст. з’явився суд асесорів, що розглядав справи, які раніше належали до компетенції суду великого князя, діяв за його особливим дорученням. Оформився також маршалківський суд — роз’їзний суд з найважливіших справ під головуванням маршалка і за участі засідателів-шляхтичів. Він був дещо подібний до англійських судів «загального права», які були започатковані практикою роботи роз’їзних королівських судів.

Населення різних місцевостей складало певного роду союз для власної охорони від злочинних елементів і боротьби зі злочинами. Коли хтось помічав злочин або сам ставав його жертвою, він скликав копу (віче всіх правоздатних осіб своєї округи, які мусили з’явитись самі або прислати представників), щоб учинити слідство і суд. Перші копні збори, що проводили слідство «по гарячих слідах», складалися з найближчих сусідів і мали назву «гарячої копи». Після неї вже скликалася велика копа.

В урочистій обстановці, з дотриманням визначених обрядів і формальностей відбувався судовий процес. За його результатами виносився (усно чи у письмовій формі) присуд і здійснювалося його виконання. До компетенції копного суду належали майже всі карні та цивільні справи, що виникали на його території. Сюди могли звертатися представники всіх станів суспільства. Копний суд мав право передати справу до вищої інстанції — гродського суду, до якого дозволялося також надсилати апеляції.

Судовий процес спочатку мав змагальний характер. Він розпочинався із заслуховування скарги потерпілого. Представники сторін називалися речниками або прокураторами. Відповідно до Першого Литовського статуту, якщо звинувачений не з’являвся в суд, вирок міг бути винесений заочно.

За Другим Литовським статутом тільки після триразової неявки в суд вирок виносився заочно. У випадку неявки в суд з неповажних причин винний сплачував штраф. Суд міг порушити справу без скарги потерпілого.

У XVI ст. з’являються також елементи слідчо-розшукового (інквізиційного) процесу із застосуванням тортур.

Кожний суд поєднував слідчі та судові функції, діяв за звичаєвим правом, присуджував до штрафу, відшкодування заподіяних збитків, тілесних покарань, смертної кари, практикував умовне засудження.

Доказами в судах були: власне зізнання (допускалося навіть «виривання» такого зізнання шляхом застосування тортур); показання свідків, речові докази, письмові документи, присяга, характеристика підсудного, яку давали «добрі люди».

При оцінці доказів більш достовірними вважалися показання шляхтича, аніж непривілейованої людини. Не могли давати свідчення особи, раніше засуджені за тяжкі злочини, слуги проти своїх панів, співучасники злочинних дій, божевільні.

Література

  1. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2-х т. — Львів, 1991.
  2. Історія України: Хрестоматія. — К., 1996.
  3. Кульчицький В. С., Настюк М. І, Тищик Б. Й. Історія держави і права України. — Львів, 1996.
  4. Музиченко П. Історія держави і права України. — К., 1999.
  5. Статут Великого князівства Литовського 1529 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова // Статут Великого князівства Литовського: У 3-х т. — Одеса, 2002. — Т. 1.
  6. Терещенко Ю. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI ст. — К., 1996.
  7. Українське державотворення: Словник-довідник. — К., 1997.
  8. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. — К., 1997.

Источники:

http://studentam.net.ua/content/view/9066/93/

http://lektsii.com/2-48860.html

http://lektsii.org/5-76195.html

http://studopedia.net/4_72431_tema—ponyattya-sudovoi-sistemi-struktura-i-kompetentsiya.html

http://ru.osvita.ua/vnz/reports/history/34942/

Статья в тему:  Скільки присяжних в суді
Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector