0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Судові справи які змінюють україну

2. Судові справи, які змінюють Україну. Нечипорук і Йонкало проти України

Саме для того, щоб довести, що право – це мистецтво добра і справедливості, я буду публікувати справи з цієї збірки.

Нечипорук і Йонкало проти України: після рішення Європейського суду національні суди винесли виправдувальний вирок

Адвокат у справі: Аркадій Бущенко

Рішення ухвалено: 21 квітня 2011 року

Іван Нечипорук із дружиною Наталією Йонкало жили у Хмельницькому. Купили квартиру, жінка завагітніла. Вона працювала швачкою у підприємців Олександра й Антоніни Іскрицьких.

13 березня 2004 року на родину Іскрицьких напали двоє невідомих. Глава сім’ї був у відрядженні, вдома залишилася Антоніна із сином. Нападники покалічили сина і застрелили матір. Утекли, але грошей не взяли. 20 травня міліціонери затримали двох підозрю-ваних, одним із яких був Іван Нечипорук. У райвідділку чоловіка катували електричним струмом, били, підвішували на наручниках, змушуючи зізнатися у вбивстві.
У сусідньому кабінеті допитували його вагітну дружину. Потім один із працівників міліції зайшов до кабінету, де був підозрюваний, і запитав у свого колеги: «Як ти вважаєш, чи зможе вона витримати те, що застосували до нього?». Після цього Нечипорук написав свою заяву про явку з повинною.

В травні 2005 року вироком Хмельницького міського суду Нечипорук був виправданий. Суд, зокрема, послався на недопустимість використання доказів, отриманих внаслідок тортур. Але невдовзі виправдувальний вирок був скасований. Після кількох кіл судових розглядів рішенням апеляційного суду Тернопільської області чоловік був остаточно засуджений до 15 років ув’язнення.

Правильність засудження підтвердив і Верховний Суд України. Іванові Нечипоруку знадобилося ще вісім років для того, щоб підтвердити правильність виправдання у 2005 році. Після завершення національних судових процедур він звернувся до Європейського суду з прав людини. Рішенням Європейського суду від 21 квітня 2011 року було встановлено 14 порушень положень Європейської конвенції з прав людини.

Було доведено, що Нечипорук був підданий катуванням, що його затримання та тримання під вартою порушувало Конвенцію у багатьох аспектах, та, головне, що він був засуджений внаслідок несправедливого судового розгляду. Це дало підставу Верховному Суду у 2012 році скасувати всі судові рішення щодо засудження, і в 2013 році Іван Нечипорук був виправданий.

Тим не менше, національна судова система, усвідомлюючи невинуватість Олександра Моцного, якого засудили разом із Нечипоруком, відмовилась переглянути вирок Моцного, оскільки той не скаржився до Європейського суду.

Без перебільшення можна стверджувати, що справа Нечипорука та Йонкало проти України є найбільш повним віддзеркаленням вад кримінального процесу в Україні. Це перша справа, коли особа, вигравши справу у Європейському суді, домоглася повної перемоги також і на національному рівні.

Порушення права на свободу, права на справедливий судовий розгляд, встановлені Європейським судом, стали вагомим аргументом при розробці положень нового Кримінального процесуального кодексу. Зокрема, новий КПК забороняє використання показань, отриманих від підозрюваних на стадії розслідування, а також містить низку гарантій дотримання права на захист та гарантій від поганого поводження.

Інформацію взято з Інтернет-збірки «Cудові справи, які змінюють Україну»: Бущенко А. Говорухіна М. Романюк В. та інші.– с. 25-26.

20 справ, які змінюють Україну: стратегія і тактика судових перемог

Боротьба за свободу зібрань до Страстургу довела

До збірки увійшло 20 судових справ, які можна назвати стратегічними. Адже вони, за словами голови Центру інформації з прав людини Тетяни Печончик, піднімають питання системного порушення прав людини, спричинені недоліками законодавчого характеру та вадами адміністративної судової практики. « Метою цього видання є поширення інформації про стратегічні судові справи як одного із ефективних інструментів правозахисту», — додає вона.

Статья в тему:  Какие суда заходят в мариуполь

Яскравим тому підтвердженням є виграна у минулому році в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) справа Вєренцов проти України, яка стосується заборони мирних зібрань. Заявником у ний виявися мешканець Львова, який намагався привернути увагу громадськості до проблеми корупції в органах прокуратури. Тому й вирішив проводити мітинги біля будівлі прокуратури. Акції мали тривати півроку, починаючи з серпня 2010-го. Кількість можливих учасників не повинна була перевищувати 50 осіб. Про все це він і повідомив міського голову Львова.

Терпець правоохоронних органів увірвався 12 жовтня, коли Вєренцов із двома десятками інших активістів організував чергову акцію. Працівники міліції заявили, що демонстранти не мають права наближатися до будівлі прокуратури ближче, ніж на 5 метрів. Тому активісти були змушені перейти на інший бік вулиці. Правоохоронці заявили, що це також незаконно, і спробували відмовити Олексія Верєнцова від проведення акції. Проте він вирішив продовжити пікет. А вже наступного дня Львівський окружний адмінсуд за позовом місцевої ради заборонив йому проводити демонстрації. Самого ж Олексія Верєнцова звинуватили у вчиненні адміністративних порушень, зокрема злісній непокорі правоохоронцям та порушенні порядку проведення демонстрацій. Він був затриманий до судового розгляду і постав перед Галицьким районним судом Львова, який визнав його винним у вчиненні адміністративних правопорушень і засудив до 3 днів арешту.

Після свого звільнення Верєнцов оскаржив це рішення суду. Але Львівський обласний апеляційний суд відхилив скаргу. Тоді він звернувся до ЄСПЛ, який виніс рішення на його користь, визнавши, що втручання в його право на свободу мирних зібрань не було законодавчо обґрунтованим і необхідним у демократичному суспільстві. Також звернув увагу на те, що справа Верєнцова «виявила законодавчу прогалину стосовно свободи мирних зібрань, яка існує в Україні вже два десятиріччя». Тому наша держава має реформувати законодавство, прописавши вимоги до організації проведення мирних зібрань і підстави для їх обмеження.

На підставі рішення ЄСПЛ Верховний Суд України касував постанови львівських судів та остаточно закрив адміністративне провадження щодо Олега Верєнцова. «Ця справа стала суттєвим чинником у дискусії щодо необхідності закону про мирні зібрання, — вважає член правління Української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський. — Важливим є той факт, що з моменту винесення цього рішення і до моменту законодавчого врегулювання свободи мирних зібрань, будь-яке обмеження права на їх проведення є незаконним».

Загалом, подібних справ, виграних в ЄСПЛ українцями, є досить багато. Лише на рахунку Харківської правозахисної групи їх близько 50-и. Ще більше справ, які сприяють не лише відновленню справедливості, а й зміні судової практики в Україні з життєво важливих питань, правозахисники і адвокати виграли у національних судах. Яскравим прикладом є спір адвоката з Дніпропетровська — Дмитра Жарого, який не зміг на інвалідному візку потрапити до аптеки в рідному місті.

Протягом тривалого часу він вимагав від керівництва аптеки обладнати приміщення зручним пандусом. Але його так і не почули. Тому після безрезультатної переписки із чиновниками Державної інспекції з контролю за якістю лікарських засобів Дніпропетровської області й Головного архітектурно-планувального управління він подав позов до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Так Дмитро Жарий хотів вплинути загалом на ситуацію в країні стосовно організації вільного доступу до аптечних приміщень осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Втім, тільки апеляційний суд прийняв його позовні вимоги, визнавши протиправною бездіяльність Державної служби лікарських засобів у Дніпропетровській області щодо здійснення перевірки виконання ліцензійних вимог. Крім того, він зобов’язав розглянути питання про анулювання ліцензії на роздрібну торгівлю ліками аптеці, до якої висунуто позов. Після чого тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров доручив Міністерству охорони здоров’я разом із Міністерством регіонального розвитку розробити зміни до Умов ліцензування аптек і медустанов, які б гарантували вільний доступ до приміщень людям з обмеженими можливостями. Так зусилля однієї людини щодо захисту своїх прав змогли вплинути на ситуацію по країні загалом.

Статья в тему:  Какой анализ днк нужен для суда

Згодом у дніпропетровського борця з дискримінацією людей з інвалідністю з’явилися послідовники. Так, молода жителька Донецька Тетяна Гречишникова, яка змушена після аварії пересуватися на інвалідному візку, виграла суд у нічного клубу. Його працівники не пустили її разом із друзями до свого закладу, зіпсувавши своєю зухвалою поведінкою їй свято й настрій. Перемоги в суді домігся й незрячий адвокат зі Львова Андрій Стегніцький, котрий вимагав від Держпідприємства «Укрзалізниця» адаптації сайту транспортного монополіста до потреб людей із вадами зору. Ці справи також увійшли до списку тих, які змінюють Україну.

Відголоски тоталітарного режиму

А відкриває збірку спір, який виграли у Чернігівської облради батьки неповнолітніх дітей. Йдеться про оскарження прийнятого чиновниками рішення про запровадження комендантської години, відповідно до якого діти віком до 14 років не мали права з 22-ої години без супроводу батьків знаходитися на вулицях та інших громадських місцях. Для тих, кому від 14 до 16 років, заборона починала діяти з 23-ої години.

На думку правозахисника Володимира Яворського, таке рішення порушує права громадян на свободу пересування.

— Подібна практика запровадження комендантських годин існує в тоталітарних країнах — Росії та Білорусі, які перейняли його з радянських часів, — пояснює він. — Такий недемократичний досвід у 2009 році вирішили перейняти й українські органи влади. Тому згодом після Чернігівської облради комендантські години були запровадженні у 2/3 областей України. Ці рішення є незаконними, адже суперечать основним конституційним принципам. На їх підставі роки три тому соціальні служби разом із правоохоронцями почали масово притягати батьків до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов’язків. І більшість таких звинувачень були безпідставними. Адже траплялися випадки, коли діти після 22-00 поверталися додому зі спортивних тренувань. Тому з допомогою правозахисників батьки вирішили оскаржити рішення облради про запровадження комендантської години і отримали позитивне рішення суду.

Сподіваємося, що в майбутньому активність громадян України не зменшиться. Адже українці мають розуміти, що вони, вигравши справу в суді, можуть не тільки змінити судову практику, а й добитися суттєвих зрушень у державній системі.

Коментар виконавчого директора УГСПЛ Аркадія Бущенка:

— Існує переконання, що людина самотужки не можу змінити історію. Вона повинна вступати в партії, профспілки, громадські організації, має здобувати політичний вплив — і лише тоді можна замислитися над тим, щоб щось змінити на краще. Іноді це так, але в більшості випадків — ні.

Геніальне створіння людства — судовий спір — дає можливість людині протистояти не тільки зазіханням більш сильних і могутніх, але і цілим системам. І не тільки протистояти, а й змінювати ці системи. Змінювати суди — для того, щоб інші могли скористатися цим для захисту своїх прав. Історія знає безліч випадків, коли саме через суд людина не тільки захистила свої права, а й змінила ситуацію в цілому. Коли виграний позов ставав поштовхом для суттєвих реформ у державній системі та політиці.

Справа Ернесто Міранди, який ніколи не був впливовою людиною, у Верховному Суді США змусила американців реформувати кримінальну юстицію та витратити мільярди доларів на створення та функціонування безоплатної правової допомоги: без цього обвинувачення ризикувало програшем справи.

У відповідь на позов Фонду захисту довкілля та споживачів проти адміністрації Делі суд зазначив, що право на безкоштовну освіту не може бути задоволено, якщо держава не забезпечує елементарну інфраструктуру в школах. Це змусило індійську владу витратитися на облаштування шкіл санітарним обладнанням.

Статья в тему:  Як скласти позов в суд

Існує безліч інших прикладів визначного впливу невідомих до того «сутяжників» на формування і реформування цілих системою Деякі з цих справ дуже відомі і цитуються у багатьох документах, деякі майже невідомі поза межами якого міста або регіону. Але у будь-якому випадку всі вони становлять незаперечний внесок у те, що ми називаємо правовою культурою.

Такі справи, значення яких не обмежується приватним інтересом сторони, а впливає на розвиток правової системи, ми називаємо стратегічними справами або справами на захист публічних інтересів. Вони так чи інакше вплинули на ситуацію з правами людини. Деякі з них привели до зміни законодавства, інші, навпаки, запобігли практиці порушення законодавства або міжнародних договорів. Деякі втілилися у певних реформах, інші очікують на своє втілення. У будь-якому разі завдяки таким справам слова «справедливість», «право» та «правосуддя» не перетворяться на пустий звук.

Малозначні справи у практиці Верховного Суду

Борис Гулько,
голова Касаційного цивільного суду Верховного Суду
спеціально для «Судово-юридичної газети»

Серед численних новел нового Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК), які є доволі складними у правозастосуванні, важливе місце відведене так званому інституту «малозначних справ», який ніколи не застосовувався в судовій практиці. Важливість його правильного застосування, перш за все, пов’язана з тим, що він підлягає застосуванню судами усіх інстанцій і на всіх стадіях цивільного процесу (до того ж незалежно один від одного), зокрема й судом касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

Як відомо, одним з пріоритетних напрямків реформування процесуального законодавства було розумне спрощення, ефективність і диференціація процесу, у тому числі й касаційного провадження.

Не секрет, що проблемою касаційного перегляду, а власне надзвичайної перенавантаженості раніше ВСУ, а потім і судів касаційної інстанції, була так звана всеосяжність касаційного оскарження, а не в межах виваженої необхідності для здійснення судом касаційної інстанції завдання щодо забезпечення правильного й однакового застосування судами норм матеріального і процесуального права, відсутність будь-яких фільтрів касаційного перегляду.

При цьому існуючий раніше порядок (процедура) касаційного провадження не відповідала призначенню вищого судового органу держави як органу, який мав забезпечити правильне і однакове застосування судами норм матеріального й процесуального права, оскільки фактично він був урівняний у своїх повноваженнях з місцевим та апеляційним судами, адже касація практично вимушена була вирішувати не лише будь-яку справу по суті, а й ті процесуальні питання, в яких спір по суті не вирішувався.

Наведене й вимагало оптимізації процедур касаційного оскарження судових рішень, що набрали законної сили, за рахунок введення системи «фільтрів» та процедури допуску касаційної скарги до розгляду судом касаційної інстанції, а також удосконалення повноважень суду касаційної інстанції.

Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації відносно введення в дію та покращення функціонування систем та процедур оскарження у цивільних та торгових справах № R (95) 5 від 07.02.1995 р. рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Враховуючи позицію Європейського суду з прав людини про те, що обмеження касаційного перегляду можливі тому, що це право за своєю природою об’єктивно потребує регулювання держави, що володіє у цьому відношенні певною мірою розсуду, можна стверджувати, що введення «фільтрів» та процедури допуску до суду касаційної інстанції ніяким чином не буде порушувати право на доступ до суду, оскільки останнє вже буде реалізовано при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій. Крім того, вжиття вказаних заходів забезпечуватиме справедливий баланс між приватними та публічними інтересами, гарантуватиме своєчасність усунення судових помилок.

Статья в тему:  Как оспорить отцовство в суде fb.ru

У зв’язку з викладеним деякі останні публікації про те, що Верховний Суд відмовляється розглядати малозначні справи чи позови, є безпідставними, оскільки до того, як подати касаційну скаргу, справу вже обов’язково розглянули дві судові інстанції, права та обов’язки сторін визначені, рішення суду набрало законної сили і діє принцип правової визначеності як складова верховенства права. А Верховний Суд як виключно суд права переглядає судові рішення лише у визначених Конституцією України і ЦПК випадках.

Одним з таких «фільтрів» допуску справ до касаційного перегляду є ч. 3 ст. 389 ЦПК про те, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подала касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати преюдиційні для неї обставини при розгляді іншої справи; в) справа становить суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд відніс справу до малозначних помилково.

Наслідком такого є відмова у відкритті касаційного провадження (п. 1 ч. 2 ст. 394 ЦПК).

Визначення малозначних справ наведене в ч. 6 ст. 19 ЦПК, серед яких:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2018 року: 1 762*100=176 200 грн). Це автоматична підстава для визнання справи малозначною;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2018 року: 1 762*500=881 000 грн.). З цієї підстави суд може визнати справу малозначною, ураховуючи, наприклад: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

З урахуванням норм ЦПК та його Перехідних положень перед судами виникли такі питання:

1) які справи можуть бути віднесені до категорії малозначних справ;

2) чи має право суд першої інстанції віднести справу до малозначних, якщо провадження у справі відкрито до 15 грудня 2017 року (набрання ЦПК чинності);

3) чи має право це зробити суд апеляційної інстанції, якщо малозначною справу не визнав місцевий суд;

4) чи має право суд касаційної інстанції визнати справу малозначною і при відсутності винятків, передбачених законом, відмовити у відкритті касаційного провадження у справі, якщо малозначною справу не визнав ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції;

5) коли саме суд касаційної інстанції має право відмовити у відкритті касаційного провадження у справі з урахуванням положень п. 11 Перехідних положень ЦПК, яким заборонено відмовляти у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності ЦПК у цій редакції, якщо касаційні скарги подані до набрання ним чинності і з додержанням вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цієї редакції Кодексу;

6) якщо ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не визнали справу малозначною, а її визнав такою суд касаційної інстанції, то чи буде зазначене підставою для скасування судового рішення?

Спробуємо розібратися у цих питаннях.

Перш за все зазначимо, що визначення категорій малозначних справ наведено у ч. 6 ст. 19 ЦПК, яка розміщена у розділі ЦПК «Загальні положення». Вказане дає обґрунтовані підстави стверджувати, що законодавець мав на увазі певну властивість справи, яка відносить її до малозначної, незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Особливостей щодо застосування Загальних положень ЦПК при перегляді судових рішень в апеляційному чи касаційному порядках ЦПК не містить.

Крім того, під час вирішення питання про малозначність справи враховується положення ч. 3 ст. 3 ЦПК, відповідно до якої провадження в справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статья в тему:  Балабол кто поедет в суд

Отже, якщо районний суд ухвалив рішення до 15 грудня 2017 р. і апріорі не міг визнати справу малозначною, то визнати справу малозначною має (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК) або може (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК) суд апеляційної інстанції.

Якщо районний суд ухвалив рішення до, а апеляційний суд після 15 грудня 2017 р. (і не визнав справу малозначною), то визнати справу малозначною має (може) суд касаційної інстанції. У цьому випадку п. 11 Перехідних положень ЦПК не є перешкодою для відмови у відкритті касаційного провадження.

Щодо права Верховного Суду визнати справу малозначною і відмовити у відкритті касаційного провадження, важливими є наступні міжнародні норми права.

Рекомендація № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року рекомендує державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Отже, на наше переконання, законодавець надав суду касаційної інстанції право використовувати такий фільтр допуску справ до касаційного перегляду цілком свідомо і правильно. Зазначене повністю узгоджується зі ст. 129 Конституції України, яка серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

При цьому використання оціночних чинників, зокрема таких понять, як: «суспільний інтерес», «малозначні справи» тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, враховуючи значущість справи для забезпечення єдності судової практики через призму судової процедури.

З урахуванням наведеного, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 394 ЦПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

При цьому як з урахуванням доводів особи, яка подала касаційну скаргу, так і з власної ініціативи суд касаційної інстанції при віднесенні справи до малозначних, наслідком чого буде відмова у відкритті касаційного провадження, буде перевіряти чи: а) стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК).

Статья в тему:  Когда явка в суд является обязательной

Використання наведених оціночних характеристик в частині підстави для допуску до касаційного оскарження обумовлене тим, що розмаїтість обставин, які підтверджують наявність відповідної підстави для перегляду судових рішень, робить неможливим встановлення їх чітко виписаного переліку в законі і саме по собі не може розцінюватися як недопустиме. Надання найвищому суду в державній системі судоустрою певної свободи розсуду при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для скасування чи зміни судових рішень в касаційному порядку — при умові однакового тлумачення цього поняття в процесі правозастосування — не суперечить засадам доступності правосуддя і відповідає ролі, місцю і повноваженням суду як незалежного органу правосуддя.

Разом з тим, якщо суд першої чи апеляційної інстанції помилково відніс чи не відніс справу до малозначних, то суд касаційної інстанції з цих підстав скасувати судове рішення не може, крім випадку, передбаченого п. 7 ч. 1 ст. 411 ЦПК, коли суд, порушуючи вимоги п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК визнав малозначною справу, зазначену в ч. 4 ст. 274 ЦПК та розглянув її в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому відповідно до ч. 1 і 3 ст. 400 ЦПК Верховний Суд не може виходити за межі доводів касаційної скарги при порушенні норм процесуального права, крім випадків, якщо таке порушення є обов’язковою підставою для скасування судового рішення. А згідно з ч. 1 ст. 411 ЦПК, неправильне віднесення справи до категорії малозначних не є обов’язковою підставою для скасування судового рішення.

Напрацювання критеріїв віднесення справ до малозначних має здійснити судова практика при застосуванні нового ЦПК, після чого можна буде стверджувати про ефективність цього інституту процесуального права, забезпечення єдності судової практики з одночасним забезпеченням права на судовий захист.

Судові рішення та порядок їх виконання

Положеннями ст. 254 КАС визначено, що постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова ВСУ набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, — через п’ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту постановлення.

Згідно зі ст. 255 КАС постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Статья в тему:  Какие проблемы решает суд

Обставини, встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Порядок виконання судових рішень здійснюється боржником самостійно у добровільному чи примусовому порядку, визначеному в Законі № 606.

Відповідно до ст. 258 КАС за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо судове рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рішення потрібно виконати за кожним виконавчим листом. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копії документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Виконавчий лист видається судом першої інстанції. Якщо за результатами перегляду справи суд апеляційної чи касаційної інстанції залишить прийняте по суті позовних вимог рішення без змін, ухвалить нове судове рішення по суті позовних вимог чи змінить судове рішення, то виконавчий лист видається судом апеляційної чи касаційної інстанції за умови, що заява особи про видачу виконавчого листа надійшла до моменту повернення адміністративної справи до суду першої інстанції.

Виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається судом до місцевих органів ДПС.

Згідно зі ст. 263 КАС за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження — із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. У разі прийняття рішення про відстрочення чи розстрочення виконання постанови в адміністративній справі суд змінює строк подання суб’єктом владних повноважень звіту про виконання такої постанови.

Ухвалу суду за результатами розгляду питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути оскаржено в загальному порядку.

Відповідно до ст. 264 КАС у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі. При цьому неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Ухвалу суду за результатами питання про заміну сторони виконавчого провадження може бути оскаржено у загальному порядку.

Досить часто на практиці виникає ситуація, коли особа, не на користь якої винесено рішення, здійснює його виконання у добровільному порядку, а у встановлених законодавством випадкаху примусовому порядку.

Статья в тему:  Що таке неповноважний склад суду

У подальшому це рішення скасовується судом апеляційної чи касаційної інстанції, і виникає питання, як повернути особі те, що було нею виконано на підставі рішення, яке втратило силу.

Законодавцем у цьому випадку передбачено поворот виконання судового рішення.

Так, ст. 265 КАС визначено, що питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі.

У випадках, встановлених частиною першою ст. 265 КАС, суд, ухвалюючи нове судове рішення, повинен зобов’язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим судовим рішенням або визначити інший спосіб і порядок здійснення повороту виконання.

Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому перебуває справа. Заяву про поворот виконання може бути подано протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання.

За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується.

Суд розглядає заяву про поворот виконання у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, і постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено у загальному порядку. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

При цьому поворот виконання постанови про відшкодування шкоди, завданої суб’єктом владних повноважень каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, постанови про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Держбюджету України або позабюджетних державних фондів, а також постанови про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасовану постанову було обгрунтовано на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Владислав РОЗМОШ,
заступник директора Юридичного департаменту ДПА
України
начальник відділу представництва інтересів органів
ДПС у судах касаційної інстанції та узагальнення судової практики

ТЕМА № 1. ПОНЯТТЯ, СУТЬ І ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

3. СИСТЕМА СТАДІЙ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Діяльність органів досудового розслідування, прокуратури та суду здійснюється у певній послідовності та може поділятися на частини, що називають стадіями кримінального процесу.

Усі стадії кримінального процесу тісно пов’язані між собою, проте відрізняється одна від іншої безпосередніми завданнями, особливим колом учасників, специфікою процесуальних відносин, а також підсумковими рішеннями.

Стадії кримінального процесу – це відносно самостійні етапи кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб’єктів процесуальної діяльності, властивою їм кримінально-процесуальною формою та підсумковими рішеннями.

Виділення певних частин кримінального провадження в стадії та відокремлення їх одна від одної ґрунтується на таких характерних ознаках:

1. Наявність завдань, властивих певній частині процесу;

2. Визначене коло суб’єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність;

3. Своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;

4. Наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід кримінального провадження в наступну стадію процесу або про завершення провадження загалом.

Відповідно до чинного законодавства кримінальне провадження складається з певної кількості стадій, сукупність яких утворює систему стадій кримінального процесу, а саме:

1) досудове розслідування;

2) підготовче провадження;

3) судовий розгляд;

4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);

5) виконання судових рішень;

6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);

7) провадження у Верховному Суді України;

8) провадження за нововиявленими обставинами.

Статья в тему:  Какой суд будет рассматривать дело о краже

Досудове розслідування – це початкова стадія кримінального процесу, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ст. 3 КПК).

У цій стадії компетентні державні органи (слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа):

— здійснюють процесуальну діяльність з прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, приймають рішення про початок досудового розслідування;

— здійснюють досудове розслідування злочинів у формі досудового слідства, а кримінальних проступків – у формі дізнання.

У цій стадії кримінального процесу провадиться комплекс процесуальних дій, спрямованих на швидке, повне, неупереджене встановлення обставин вчиненого кримінального провадження, осіб, які його вчинили, тощо.

Основними суб’єктами цієї стадії є слідчий, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий суддя, потерпілий, цивільний позивач, підозрюваний, обвинувачений, цивільний відповідач, захисник, представник, заявник, свідок, експерт та ін.

Підготовче провадження – це стадія кримінального процесу, в якій суддя одноособово за участю прокурора та інших учасників кримінального провадження (обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника) здійснює процесуальну діяльність спрямовану на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування і вирішує питання про можливість розгляду матеріалів кримінального провадження по суті у судовому засіданні. За результатами підготовчого судового засідання суддя приймає одне з таких рішень:

1) затверджує угоду або відмовляє в затвердженні угоди та повертає кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування;

2) закриває провадження у випадку встановлення підстав, передбачених законом;

3) повертає обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК;

4) направляє обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;

5) призначає судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Судовий розгляд – центральна стадія кримінального процесу, в якій суд колегіально або суддя одноособово за участю сторін судового провадження розглядає і вирішує матеріали кримінального провадження по суті, тобто вирішує питання про наявність чи відсутність діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, про наявність складу кримінального правопорушення у цьому діянні, про наявність чи відсутність вини обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення, про необхідність призначення обвинуваченому покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші питання, передбачені законом.

Вирішуючи ці питання, суддя (суд) здійснює правосуддя. Таким чином, судовий розгляд є специфічною процесуальною формою здійснення правосуддя.

За результатами судового розгляду може бути прийнято одне з таких рішень: 1) вирок (обвинувальний або виправдувальний); 2) про закриття кримінального провадження; 3) про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру; 4) про застосування чи незастосування примусових заходів виховного характеру.

Апеляційне провадження – це стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, у зв’язку з поданою на них апеляційною скаргою. За результатами такого перегляду суд апеляційної інстанції приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок або ухвалу без змін;

2) змінює вирок або ухвалу;

3) скасовує вирок повністю чи частково та ухвалює новий вирок;

4) скасовує ухвалу повністю чи частково та ухвалює нову ухвалу;

5) скасовує вирок або ухвалу і закриває кримінальне провадження;

6) скасовує вирок або ухвалу і призначає новий розгляд у суді першої інстанції.

Статья в тему:  Какие видеорегистраторы принимают в суде

Певну специфіку підсумкових рішень має ця стадія за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди та за скаргою на ухвали слідчого судді (ст. 407 КПК).

Виконання вироку чи іншого судового рішення – це стадія кримінального процесу, в якій суд, що постановив рішення, вирішує усі питання, що виникають у зв’язку зі зверненням цього рішення до виконання, його фактичним виконанням, а у деяких випадках і після його виконання.

Касаційне провадження – це стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанції у зв’язку з поданою на них касаційною скаргою.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення;

2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;

3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;

4) змінити судове рішення.

Провадження у Верховному Суді України – це стадія кримінального процесу, в якій Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах з підстав:

1) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом (статті 444, 445 КПК).

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких ухвал:

1) про повне або часткове задоволення заяви;

2) про відмову в задоволенні заяви.

Якщо Верховний Суд України установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, є незаконним, він скасовує його повністю чи частково, змінює його і приймає нове судове рішення або направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, Верховний Суд України скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення (ст. 455 КПК).

Провадження за нововиявленими обставинами – це стадія кримінального процесу, в якій судове рішення, що набрало законної сили, переглядається у зв’язку з нововиявленими обставинами, тобто такими обставинами, які не були відомі суду на час судового розгляду при винесенні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути (ст. 459 КПК). Такими обставинами, зокрема, визнаються штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження та ін.

За наслідками такого провадження суд має право скасувати вирок чи ухвалу і прийняти новий вирок чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

Кримінальний процес не завжди проходить усі ці стадії. Він може завершитися, наприклад, в стадії досудового розслідування (підготовчого провадження) шляхом прийняття рішення про закриття кримінального провадження; у разі неподання апеляційних і касаційних скарг будуть відсутні стадії апеляційного та касаційного провадження; у разі відсутності підстав для провадження у Верховному Суді України та провадження за нововиявленими обставинами – будуть відсутні і ці стадії.

Источники:

http://urb-a.livejournal.com/7361531.html

http://zib.com.ua/ua/81191-20_sprav_yaki_zminyuyut_ukrainu_strategiya_i_taktika_sudovih.html

http://sud.ua/ru/news/blog/116476-maloznachni-spravi-u-praktitsi-verkhovnogo-sudu-a6167e

http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/3850

http://arm.naiau.kiev.ua/books/public_html/lections/lection1_3.html

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector