0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Як суд вирішує питання про допустимість доказів

Визнання доказів недопустимими в цивільному процесі

Зміст

  • 1 Нормативна база
  • 2 Докази та доказування
  • 3 Недопустимі докази
  • 4 Процесуальні дії сторони, щодо визнання доказу недопустимими

Нормативна база

  • Цивільний процесуальний кодекс україни
  • Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»

Докази та доказування

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Ці дані встановлюються такими засобами:

  1. письмовими, речовими і електронними доказами;
  2. висновками експертів;
  3. показаннями свідків.

Недопустимі докази

Статтею 78 ЦПК України встановлено:

  1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
  2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При пред’явленні позову позивач згідно ч.5 ст. 177 ЦПК України зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Ці докази він збирає сам у позасудовому порядку.

Спосіб отримання доказу фактично оцінюється судом зі слів суб’єкта доказування. Якщо доказ викликає у суду сумнів, то доцільно перевірити порядок його отримання шляхом звернення до органу чи особи, яка його видавала.

Якщо доказ витребовувався на вимогу суду, а сторона по справі має інформацію, що цей доказ отримано з порушенням порядку його отримання, суд також повинен перевірити цю обставину шляхом звернення до органу, який його видав.

Якщо до суду надсилається копія документа, то вона має відповідати оригіналу, вірність копії або витягу документа має бути засвідчена печаткою організації і підписом уповноваженої особи або нотаріально.
В судовій практиці поширеними є випадки подання доказів отриманих з порушенням порядку їх отримання. Зокрема, це подання суду листів, звукозаписів телефонних розмов, отриманих з порушенням таємниці листування та телефонних розмов, фотографій, зроблених без згоди особи, яка на ній зображена, тобто без отримання офіційного дозволу фотографувати її тощо.

Крім того, згідно зі ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами можуть бути такі обставини: факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі. Отже, такі докази не повинні братися судом до уваги при ухваленні рішення. За наявності таких доказів суд має не просто не брати їх до уваги, а зобов’язаний належним чином відреагувати на такі правопорушення. Зокрема, суд має оцінювати всі докази і зіставляти отриману з них інформацію, а також не приймати докази, які є недопустимими у кожній справі, тощо.

Статья в тему:  Где находится суд в броварах

Докази які містять фактичні дані, що не відповідають нормам істинності або моральності, також не повинні визнаватися доказами. Прикладом доказу, що не відповідає нормам істинності, можуть бути показання екстрасенса, допитаного як свідка, про розмір доходу особи, зобов’язаного сплачувати аліменти, якщо, з його слів, він довідався ці відомості за допомогою магії.

Правомірно визнаються недопустимим доказом показання свідка, зміст яких викладений у нецензурних виразах, навіть коли при здійсненні допиту не порушувалися вимоги ЦПК України.

Обставини справи, які за законом (як нормами матеріального права, так і процесуального права) мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Зокрема, на підтвердження права власності на об’єкт нерухомості мають надаватися правовстановлюючі документи, зареєстровані в установленому порядку, а у справах про визнання громадянина недієздатним єдиним допустимим доказом може бути лише висновок судово-психіатричної експертизи.

Процесуальні дії сторони, щодо визнання доказу недопустимими

Визнання доказу недопустимим — це не обов’язок, а право суду.
Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є для суду очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу.

Згідно з п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»,якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій особа, яка подала заяву, повинна подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності суд сприяє особі, яка зробила заяву, у збиранні доказів.

Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Верховний Суд вирішив питання щодо належності та допустимості доказів

Коротко про головне

Як ми й анонсували, мова йтиме про належність і допустимість доказів у справі. Адже якщо доказ не відповідатиме цим двом критеріям, то матиме місце такий негативний наслідок, як неприйняття цього доказу судом. Саме про це — два рішення ВС, які ми далі розглянемо.

Забігаючи наперед, зауважимо: як у першому, так і в другому рішенні ВС не прийняв докази до розгляду саме через неналежність та недопустимість відповідно.

У першому рішенні мова йде про те, в якому випадку доказ надіслання позовної заяви з додатками відповідачу та третім особам буде належним.

У другому ж рішенні поговоримо про неправильно засвідчені копії документів як підставу для скасування попередніх судових рішень у справі через їх недопустимість.

Рішення ВС № 1

Правовий висновок ВС із цього рішення стане вам у пригоді, коли ОМС як суб’єкт владних повноважень надсилатиме позовну заяву іншим учасникам справи засобами поштового зв’язку.

Більше того, ви дізнаєтесь, як потрібно направляти позовну заяву із відповідними додатками поштою, аби в майбутньому такий доказ був належним та суд прийняв його до розгляду.

Статья в тему:  Как должны расходиться изображенные на иллюстрации суда

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Разом із тим предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

ВС, розглядаючи справу, пояснив, що суб’єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов’язаний додати до позовної заяви доказ надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення іншим учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси, копії позовної заяви та доданих до неї документів (ч. 2 ст. 161 КАС України).

Суд звертає увагу на те, що внутрішні поштові відправлення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю, як визначено Правилами надання послуг поштового зв’язку, затвердженими постановою КМУ від 05.03.2009 № 270 1 .

1 Далі за текстом — Правила.

Відповідно до ч. 19 Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. Тобто для інших видів листів, крім листів з оголошеною цінністю, опис вкладення не передбачений.

Таким чином, з описом вкладення можуть бути лише листи з оголошеною цінністю.

Із системного аналізу норм зазначених Правил суд робить висновок, що КМУ визначив в окремі категорії поштових відправлень рекомендовані листи та листи з оголошеною цінністю.

Отже, враховуючи, що з описом вкладення можуть бути лише листи з оголошеною цінністю, ВС робить висновок про невідповідність приписам чинного законодавства рішень судів попередніх інстанцій щодо витребування у позивача опису вкладення з підписом працівника поштового зв’язку, оскільки цього не вимагає ч. 2 ст. 161 КАС України.

Таким чином, щодо належного виконання ч. 2 ст. 161 КАС України ВС зазначив, що належним доказом надіслання суб’єктом владних повноважень позовної заяви з додатками іншим учасникам справи є квитанція або касовий чек, в якому зазначено:

— найменування оператора та об’єкта поштового зв’язку, які надають послуги;

Отже, ВС установив порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, за якими суб’єкт владних повноважень був зобов’язаний надати опис вкладення, а тому рішення судів попередніх інстанцій скасував, відправив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Більш детально із цим рішенням ви можете ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за критерієм пошуку — номером справи — 820/1186/17.

Рішення ВС № 2

Друге рішення суду стосується неправильно засвідчених копій документів, внаслідок чого суд визнав їх як недопустимі докази у справі.

ВС звернув увагу, що надана стороною до матеріалів справи копія договору є недопустимим доказом.

Однак задовго до рішення ВС суд першої інстанції на зазначене вище уваги не звернув.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачами не зазначається, в чому відмінність між умовами укладеного ними договору та копією, яка була надана. Оскільки невідповідність наданої копії договору її оригіналу відповідачами не спростована, суд апеляційної інстанції вирішив, що сторона надала належний та допустимий доказ.

Проте ВС не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Слід мати на увазі, що аналогічне визначення доказів міститься і в КАС України, і в ЦПК України.

Відповідно до ст. 91 ГПК України письмовими доказами (крім електронного доказу) є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статья в тему:  Чем занимается областной суд

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Зауважимо, що ВС у своєму рішенні посилається на порядок такого засвідчення, який міститься у п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003 «ДСТУ 4163-2003», відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Нагадаємо, що ВС посилався саме на положення зазначеного вище Національного стандарту, оскільки рішення суд виносив до того, як чинні КАС України, ЦПК України та ГПК України вступили в дію.

Разом із тим чинний ГПК України вже містить положення щодо засвідчення копій документів. Так, відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 91 ГПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Звертаємо також увагу, що абз. 2 ч. 5 ст. 95 ЦПК України та абз. 2 ч. 5 ст. 94 КАС України містить аналогічну норму щодо засвідчення копії документів.

Всупереч зазначеним вимогам законодавства, місцевий суд прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів.

Обґрунтування суду апеляційної інстанції щодо прийняття до справи таких документів у такому вигляді ВС не може прийняти, оскільки такі документи не є допустимими доказами.

З огляду на це дамо визначення допустимості доказів, яке міститься у ст. 77 ГПК України (ср. 025069200).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

До цього ВС зазначає, що допустимість доказів означає: у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Таким чином, невстановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи на підставі допустимих доказів унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи.

ВС виніс рішення, відповідно до якого постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і, залежно від установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.

Більш детально з цим рішенням ви можете ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за критерієм пошуку — номером справи — 904/8549/17.

Таким чином, ми навели це судове рішення, оскільки воно наочно демонструє приклад того, що всі деталі мають значення у справі. Тільки уявіть собі, помилка у засвідченні копії документа повернула хід справи у протилежному напрямку. Закликаємо вас бути дуже уважними та скрупульозними у своїй роботі, аби не довелося стикатись із негативними наслідками.

Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар — Тацій В.Я. — Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів

Право / Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар — Тацій В.Я.

1. Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в парадній кімнаті під час ухвалення судового рішення.

2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Статья в тему:  Летная эксплуатация гражданских воздушных судов что это

3. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

1. Питання про допустимість доказів вирішується судом при постановленій судового рішення під час їх оцінки в нарадчій кімнаті.

Щоб забезпечити допустимість доказів, необхідно попередити появу ознак недопустимості, завчасно усунути підстави для визнання доказів недопустимими. Якщо допустимість доказів забезпечує повноту і достовірність доказового матеріалу як необхідну умову використання їх у доказуванні, то, виходячи із змісту статей 86-89 КПК, дотримання правил допустимості перш за все має бути важливим засобом охорони та захисту прав особи. Визнання доказів недопустимими по суті має значення санкції за порушення прав людини і громадянина при отриманні доказів.

Частина 1 ст. 86 КПК встановлює юридичну форму даних стосовно обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Порядок отримання доказів, вказаних у п. 2 ст. 84 КПК, передбачає дотримання певних вимог: 1) належний суб’єкт отримання доказів; 2) законність процесуального джерела доказів; 3) належність процесуального порядку отримання доказів; 4) належність фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій (див. коментар до ст. 86 КПК).

Належний суб’єкт отримання доказів — це посадова особа або орган (суд), які мають право проводити процесуальні дії, що є засобами отримання доказів. Належний суб’єкт отримання доказів виникає тільки після внесення відомостей до ЄРДР за винятком огляду місця події у невідкладних випадках (ч. 3 ст. 214 КПК).

Визнання доказів такими, що отримані неналежним суб’єктом, матиме місце, коли слідчий: 1) почав кримінальне провадження без призначення керівним органом досудового провадження; 2) не включений до складу слідчої групи; 3) порушив вимоги закону щодо підслідності; 4) проводив слідчі дії після збігу встановленого строку; 5) не є громадянином України; 6) перебуває на лікуванні і має тимчасовий листок непрацездатності, або перебуває у відпустці.

Докази визнаються отриманими неналежним суб’єктом при проведенні слідчої (розшукової) дії особою, що підлягає відводу, а також коли оперативний підрозділ проводить слідчі (розшукові) дії чи негласні слідчі (розшукові) дії без письмового доручення слідчого, прокурора.

Законність процесуального джерела доказів. Докази повинні бути отримані тільки із тих процесуальних джерел, що вказані у ч. 2 ст. 84 КПК. Перелік їх вичерпний і не підлягає розширеному тлумаченню. Процесуальними джерелами доказів є показання (підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, експерта), речові докази, документи, висновки експертів. Отримання доказів із не встановленого в законі процесуального джерела тягне за собою недопустимість цього доказу.

Належність процесуального порядку отримання доказів. Доказ має бути отриманий у порядку, передбаченому КПК. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК. Загальні вимоги та процесуальний порядок проведення слідчих (розшукових) дій передбачений гл. 20 КПК (статті 223-245 КПК). У главі 21 КПК (статті 246-275 КПК) викладаються загальні положення проведення негласних слідчих (розшукових) дій, процедури отримання дозволів на їх проведення, строки, фіксація їх ходу і результатів, заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, правила використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні. Характерною ознакою негласних слідчих (розшукових) дій є те, що законодавство детально не регламентує порядок їх проведення в силу таємності та ситуаційної обумовленості. Водночас КПК вимагає в обов’язковому порядку фіксувати в протоколі хід та результати їх проведення, у тому числі за допомогою технічних та інших засобів (статті 104, 252 КПК). Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК протоколи, складені у порядку, передбаченому КПК, та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, визнаються документами-доказами. Вони можуть використовуватися в доказуванні на тих же підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Перевірка даних, викладених у протоколах, також може здійснюватися проведенням слідчих (розшукових) дій шляхом допиту осіб, що їх проводили, а також осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії. У судовому засіданні відповідні протоколи також ретельно досліджуються, в тому числі із залученням спеціалістів (статті 358-360 КПК).

Статья в тему:  Как доказать расходы на ребенка в суде

Докази, отримані шляхом проведення процесуальних дій, не передбачених законом, в усіх випадках визнаються недопустимими. Підставою для визнання доказів недопустимими є порушення права учасників кримінального провадження (наприклад, не було роз’яснено їх процесуальні права, не забезпечені права осіб, що не володіють мовою кримінального судочинства, підозрюваний, потерпілий не ознайомлений із постановою про призначення експертизи, при проведенні слідчої (розшукової) дії не були присутні поняті тощо).

Порушення гарантій отримання доказів, передбачених Конституцією України (статті 28,29, 30,31, 32,55, 56,57,59,62,63,64), міжнародними договорами щодо свободи людини і громадянина, особистої недоторканності, недоторканності житла й іншого володіння особи, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя, поваги до гідності є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими.

Належність фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій. Вимоги щодо фіксації ходу та результатів процесуальних дій викладено в статтях 104-107, 252,256 КПК.

2. У частиш 2 коментованої статті чітко вказується, що визнання доказів недопустимими здійснюється виключно в судовому порядку за клопотанням сторін. Це розширює змагальні можливості учасників процесу. Труднощі у застосуванні цієї норми обумовлені тим, що в КПК відсутня спеціальна стаття, що регулює процесуальний порядок розгляду клопотань про визнання доказів недопустимими. У статті 350 КПК сформульовані лише загальні положення щодо розгляду клопотань судом учасників судового провадження. У частині 1 ст. 89 КПК вказується, що питання допустимості доказів вирішуються під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Відповідно до ст. 369 КПК до судових рішень відносять ті, у яких: 1) суд вирішує обвинувачення по суті у формі вироку; 2) вирішуються інші питання у формі ухвали. Положення ст. 89 КПК знайшли конкретизацію у ст. 374 КПК «Зміст вироку», де в п. 1 ч. 3 вказується, що у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, у п. 2 ч. 3 цієї статті також наголошується, що у разі визнання особи винуватою визначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Із тексту ст. 89 КПК випливає, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Це не означає, що визнання доказів недопустимими повинно відкладатися до постановлення вироку (ст. 374 КПК). Так, ч. 3 ст. 358 КПК передбачає можливість виключення під час дослідження документів із числа доказів, якщо є сумніви в їх достовірності. Це пояснюється тим, що законодавець вимагає усунути із процесу доказування ті докази, які мають очевидні ознаки недопустимості. Для цього немає потреби досліджувати інші докази, оскільки у такому разі змішуються різні поняття — законність отримання доказів і їх достовірність — що означає відповідність їх дійсності. Перевірка достовірності доказів дійсно вимагає зіставлення з іншими матеріалами провадження, отримання додаткових доказів, які підтверджують або спростовують доказ, що перевіряється. Визнання судом доказів недопустимими при виявленні таких ознак пояснюється тим, що допустимість доказів є не тільки гарантією їх достовірності, а й забезпечує дотримання прав учасників процесу в ході проведення слідчих (розшукових) дій, дослідження доказів, у тому числі права підозрюваного та обвинуваченого на захист.

Статья в тему:  Где найти решение третейского суда

3. Ініціатива в поданні клопотання про визнання доказів недопустимими належить сторонам та потерпілому під час судового розгляду. Право на спростування такого клопотання надається протилежній стороні. У клопотанні про визнання доказів недопустимими повинні бути чітко викладені підстави (неналежності доказів, отримання з порушенням встановленого КПК порядку, незаконність джерела, отримання доказу неналежним суб’єктом і т. ін.). Як зазначається у ст. 350 КПК, відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному поданню з інших підстав. Якщо відсутні заперечення іншої сторони по суті заявленого клопотання, воно підлягає задоволенню. Обов’язок доказування обставин, що є підставою для виключення доказів, покладається на сторону, що заявила таке клопотання. У випадку заперечення протилежної сторони суд здійснює перевірку шляхом дослідження матеріалів провадження, допиту свідків, понятих, шляхом залучення спеціалістів, експертів і т. ін. Рішення суду про визнання доказів недопустимими тягне за собою невизнання їх юридичної сили і неможливість використання в доказуванні і тим більше в обґрунтуванні вироку.

Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів

1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Україною, мас преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

1. Права та свободи людини, їх гарантії в Україні визнаються найвищою соціальною цінністю, визначаючи зміст і спрямованість діяльності держави (ст. З Конституції України). Пріоритет даного конституційного припису в КПК особливо підкреслюється запровадженням кримінальної процесуальної преюдиції. Прсюдиція похідна від презумпції істинності вироку і означає обов’язковість рішення одного суду для іншого. Преюдиції використовують на практиці в тих випадках, коли дії особи або фактичні обставини, які мають значення для кримінального провадження, були встановлені і вирішені іншим судом. Даний інститут застосовується щодо доведених фактів і доказів, які їх обґрунтовують, фактів, що мають кримінально-правові наслідки і входять до предмета доказування. По суті про це йдеться також у п. 23 ППВСУ від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», де роз’яснюється, що відповідно до гл. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими для виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, установами, посадовими особами.

Преюдиціальне значення для кримінального судочинства України мають Рішення Міжнародного кримінального суду та ЄСПЛ. Так, у ст. 46 «Обов’язкова сила судових рішень та їх виконання» розділу II «Європейський суд з прав людини» КЗПЛ держави, які ратифікують цю Конвенцію, зобов’язані «виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами». У статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. дане положення було поширене на інші рішення ЄСПЛ і зобов’язано суди

Статья в тему:  Как долго ждать решение суда

України застосовувати при розгляді справ КЗПЛ та практику ЄСПЛ як джерело права. Це означає, що рішення ЄСПЛ для судів України мають нормативний і правозастосовний характер.

Виходячи з положень коментованої статті і вищевикладених міркувань, докази, що обґрунтовують порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в раніше винесених рішеннях судів України, Міжнародного кримінального суду, ЄСПЛ включаються до процедури доказування пізніших проваджень і мають для суду преюдиціальне значення, тобто не підлягають повторному дослідженню.

Стаття 86. Допустимість доказу

1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

КОМЕНТАР від ресурсу «ПРОТОКОЛ»:

Питання допустимості доказів є одних із найпроблемніших та найважливіших у кримінальному процесі. Адже саме від вирішення даного питання залежить законність доведення вини особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

Так, відповідно до положень статті 86 Кримінального процесуального кодексу доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, основним фактором, який впиливає на віднесення доказу до категорії допустимого є отримання його у спосіб визначений КПК, а не у будь-який інший.

Кримінальним процесуальним законом визначено низку заходів спрямованих на отримання тією чи іншою стороною доказів у кримінальному провадженні: отримання доказу за допомогою тимчасового доступу до нього, обшук, проведення допитів, слідчих експериментів тощо.

Однак, якось непомітним лишається такий спосіб отримання доказів як надання доказу органу розслідування добровільно, без будь-якого примусу з боку слідчого та/або прокурора.

Так, у даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій будь-яких порушень з боку органу досудового розслідування під час досудового розслідування не встановили та усі докази у справі визнали належними та допустимими.

На вказані рішення стороною захисту будо подано касаційну скаргу, яку було вмотивовано, зокрема, недопустимістю як доказу дослідженого в судовому провадженні відеозапису з місця пригоди оскільки цей відеозапис свідок самостійно виготовила, перенісши відеозапис із власного відеореєстратора на диск, який був долучений органом досудового розслідування під час її допиту як свідка. Отже зазначене є порушенням процесуального порядку отримання доказу та вимог ч. 3 ст. 99 КПК, що свідчить про недопустимість вказаного доказу, оскільки він не є оригіналом відеозапису, тим більше, що за поясненнями згаданого свідка, файл із відеозаписом був пошкоджений та записаний на диск лише після того, як спеціаліст зміг його відкрити.

Проте, Касаційний кримінальний суд визнав вказаний довод таким, що не заслуговує на увагу.

На думку ККС у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Отже наведеними кримінальними процесуальними нормами встановлено порядок отримання стороною обвинувачення від свідка за її ініціативою і доброю волею, диска з відеозаписом із відеореєстратора, наданого за її письмовою заявою на ім`я слідчого, що свідок підтвердила в судовому провадженні.

Статья в тему:  Как оспорить увольнение в суде

Водночас згідно ч. 4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

Отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того, розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК України, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.

Водночас матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об`єктивних даних про те, що наданий свідком оптичний диск містить електронні документи, створені не відеореєстратором під час ДТП, а в інший час чи за інших обставин чи спосіб. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про належність та допустимість зазначеного доказу.

В свою чергу сторона захисту в цьому кримінальному провадженні не зверталася до суду з клопотанням про витребування та дослідження в судовому засіданні первинного носія відеозапису чи відеореєстратора, за допомогою якого він був виготовлений. Відеозапис був відтворений у судовому засіданні та з огляду на те, що учасники провадження в порядку ст. 242 КПК України не заявили клопотання про проведення судово-технічної експертизи досліджених судом електронних документів, зміст відеозапису не викликав обґрунтованих сумнів у його достовірності

Доказування при розслідуванні злочинів окремих категорій, таких як отримання хабаря, злочини пов’язані з незаконним обігом наркотиків та зброї тощо напряму залежить від законності першочергових слідчих дій.

Саме при проведенні вказаних дій органом досудового розслідування проводиться фіксація злочину, що вчиняється або вже вчинено, вилучається предмет злочину.

Отже порушення кримінального процесуального закону, які допускаються стороною обвинувачення на вказаній стадії розслідування, напряму впливають на визнання основних доказів недопустимими і, відповідно, тягнуть за собою поставлення виправдувальних вироків.

У даній справі двох осіб було виправдано у вчиненні злочинів, пов’язаних із отриманням неправомірної вигоди.

Апеляційний суд погодився із таким рішенням суду першої інстанції.

На вказані рішення прокурором було подано касаційну скаргу, яку Касаційний кримінальний суд залишив без задоволення.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Обов`язковим елементом порядку отримання доказів в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення.

Проте ,у даній справі матеріали НСРД судами обґрунтовано визнано недопустимими.

Так, згідно положень ст. 260 КПК України аудіо- та відеоконтроль особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді з метою збирання відомостей, які мають значення для досудового розслідування, яке згідно з положеннями п. 5 ст. 3 КПК України починається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У даній справі особа, яка надавала неправомірну вигоду звернулась із заявою про вчинення злочину 05.02.2013 та того ж дня відповідні дані було внесено до ЄРДР.

Проте, згідно протоколу за результатами проведення НСРД щодо, цей захід стороною обвинувачення здійснювався на підставі ухвали Голови Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2013 року, тобто ще до внесення вказаних відомостей до ЄРДР, а тому його результати є недопустимим доказом у провадженні, оскільки він отриманий з порушенням вимог КПК.

Статья в тему:  Хто призначає суддів конституційного суду україни

При аналізі таких постанов здається, що формальності вже давно панують над суттю, а ВСУ посилюючись практикою ЕСПЛ просто дисциплінує суддів та прокурорів на майбутнє. На жаль це призводить до скасування фактично правильних рішень та створює легенди про процесуальні перемоги деяких адвокатів, які потім видаються за найцінніше знання на комерційних семінарах.

Так, на підставі ст. 368 КК України засуджено хабарника – фіскала на шість років позбавлення волі із конфіскацією майна. Вирок залишено без суттєвих змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Проте, ВСУ скасував ухвалу суду касаційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Підставою для нового розгляду стало порушення судом апеляційної інстанції ст. 86 та ст. 290 КПК України, зокрема залучення у провадження цим судом на стадії апеляційного розгляду нових доказів від сторони обвинувачення, які були відкриті стороні захисту також тільки на стадії апеляційного розгляду.

Що це були за докази? Це процесуальні дозволи на проведення негласних слідчих розшукових дій: постанова про проведення контролю за вчиненням злочину, постанова про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів, ухвала суду апеляційної інстанції. Тобто ці документи, повинні були існувати та повинні були відкриті як докази в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України стороні захисту, ще до передання обвинувального акту до суду.

ВСУ відмітив, що КПК НЕ забороняє відкривати стороні обвинувачення докази і на стадії апеляційного розгляду, проте забороняє суду приймати ці докази як допустимі, якщо відбувається порушення порядку відкриття таких доказів. В даному випадку докази – дозволи на проведення НСРД повинні були відкриті стороні захисту до звернення прокурора до суду із обвинувальним актом. Тобто, порушення дійсно мало місце…

Проте, наскільки це впливає на кваліфікацію злочину або на незаконність засудження хабарника? І що тепер повинен ухвалити суду касаційної інстанції? Скасувати вирок, виправдати хабарника.

Тут слід навести важливий висновок ВСУ у цій справі. Критерієм допустимості доказів для суду є не лише законність їх отримання, тобто в даному випадку наявність дозволів на проведення НСРД, а і попереднє відкриття таких доказів стороні захисту до їх безпосереднього дослідження у суді.

Своєчасне невідкриття захисту дозволів на проведення НСРД надає можливість захисту ставити питання про недопустимість тих доказів, які були отримані внаслідок проведення НСРД. А на цих доказах безпосередньо і базується обвинувачення, і засуджений хабарник.

При цьому слід також враховувати, що відповідно до ст. 404 КПК України докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, можуть бути досліджені судом апеляційної інстанції виключно, якщо про такі докази стало відомо після ухвалення вироку, або учасником провадження заявлялося відповідне клопотання у суді першої інстанції, але доказ досліджений не був.

Отже, тепер ВСУ поставив перед ВССУ складну задачу, що робити далі із вироком…

Негласні слідчі (розшукові) дії – ним присвячена ціла глава 21 КПК України та ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність». Без них майже усі злочини розкрити неможливо, проте більшість зловживань слідства відбувається під час НСРД. Адвокати захищаючи та підозрюваних та обвинувачених завжди намагаються знайти процесуальні порушення допущені під час проведення НСРД. І єдиної та послідовної практики вищих судів у цій проблематиці немає.

Нарешті ВСУ висказався з приводу проблематики проведення оперативно-розшукових дій до внесення відомостей до ЄРДР та відкриття УСІХ матеріалів провадження в порядку ст. 290 КПК України.

Статья в тему:  Суд как орган судебной власти реферат

Як відомо, стороною обвинувачення як правило під час відкриття матеріалів провадження стороні захисту не надає документів, що стали підставою для проведення НСРД.

Верховний суд в совю чергу наголосив на те, що таке невідкриття, в порядку визначеному ст. 290 КПК України (відкриття матеріалів іншій стороні), дає усі підстави судам вважати докази, здобуті із порушенням вимог КПК неналежними (ст. 86 КПК України — допустимість доказу)

Властивості доказів. Належність, допустимість, достовірність та достатність доказів. Визнання судом доказів недопустимими

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Правові властивості: належність; допустимість; достовірність; достатність (щодо сукупності доказів).

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустима.», якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Достовірність доказу — це властивість доказу, що характеризує відповідність, адекватність відображення ним матеріальних і нематеріальних (ідеальних) слідів події.

Достатність доказів — це властивість доказів, яка надає можливість суду чи органам досудового розслідування покласти їх сукупність в основу процесуального рішення. Ця ознака доказів застосовується тільки щодо певної їх сукупності.

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

48.Доказування у кримінальному провадженні: поняття, мета, елементи та суб’єкти. Обставини, які підлягають доказуванню. .

Кримінально-процесуальне доказування — це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, що полягає у висуванні можливих версій щодо обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці й оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні висновків по справі.

Метою доказування є встановлення об’єктивної істини.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Обов’язок доказування обставин, які підлягають доказуванню, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, — на потерпілого.

Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1. подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини

вчинення кримінального правопорушення);

2. винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3. вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір

4. обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального

правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, .

5. обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності

Источники:

http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%B2_%D0%BD%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D0%B2_%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%96

http://i.factor.ua/ukr/journals/ms/2018/october/issue-10/1/article-39909.html

http://westudents.com.ua/glavy/63504-stattya-90-znachennya-rshen-nshih-sudv-u-pitannyah-dopustimost-dokazv.html

http://protocol.ua/ua/kriminalniy_protsesualniy_kodeks_ukraini_stattya_86/

http://mydocx.ru/3-56789.html

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector