З яких частин складається постанова суду

Процесуальниіі порядок ухвалення та зміст судових постанов

Зупинимося на вивченні порядку постановлення та структури основного процесуального документа адміністративного су­ду — постанови, якою відповідно до ст. 158 КАС України суд остаточно вирішує спір по суті.

Як правило, постанови місцевих, апеляційних адміністра­тивних судів та Вищого адміністративного суду України за змістом і процедурою постановлення в основному подібні.

Загальні правила постановлення судових постанов у ад­міністративному процесі закріплені у КАС України (ч.ч. 1-3 СТ. 160, ст. 164, ст. 167). Відповідно до цих положень проце­суального законодавства постанови адміністративного суду першої інстанції постановляються за такими правилами.

1. Суд приймає постанову іменем України негайно після закін­чення судового розгляду.

2. Постанова приймається, складається і підписується в на­радчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

3. У виняткових випадках, залежно від складності справи, складення постанови у повному обсязі може бути відкладе­но на строк не більше ніж п’ять днів з дня закінчення роз­гляду справи. При цьому вступна та резолютивна частини постанови підписуються всім складом суду, проголошують­ся в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до справи.

4. Виправлення в судовій постанові мають бути застережені складом суду, який його ухвалив.

5. Суд до закінчення судового розгляду справи може прийняти постанову щодо частини позовних вимог за клопотанням особи, яка бере участь у справі, якщо з’ясовані судом об­ставини дають можливість без шкоди для справи вирішити частину позовних вимог. Постанова щодо частини позов­них вимог може бути оскаржена у загальному порядку.

5. Судова постанова проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.

6. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

7. Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію постанови суду. Таку копію не пізніше, як на на­ступний день після ухвалення надсилають особі, що бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо копія постанови надіслана представникові, то вважа­ється, що вона надіслана й особі, яку він представляє. У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин постанови суд повідомляє час виго­товлення постанови суду в повному обсязі.

При винесенні рішення суд має вирішити дві групи пи­тань’.

Перша (основна) група питань належить до вирішення ма­теріально-правового спору між сторонами. Адміністративний суд має вирішити такі питання:

• які юридичні факти у результаті судового розгляду слід ви­знати встановленими і які невстановленими. Суд у даному випадку має обсудити факти, покладені в основу позову і в основу заперечень проти позову;

• яким чином у зв’язку із встановленням юридичних фактів мають бути оцінені докази. Визнати факт встановленим чи невстановленим суд може в силу його загальновідомості, на підставі встановленої в законі преюдиції або ж на під­ставі відповідних доказів. У нарадчій кімнаті суд має обго­ворити кожне питання про достовірність кожного із пред­ставлених по справі доказів і оцінити їх у сукупності;

• яка правова норма має бути застосована до встановлених юридичних фактів і відповідно до цього мають бути дані відповіді на такі питання: І) які за своїм змістом право­відносини, що виникли між сторонами; 2) чи слід визнати за позивачем право на задоволення позову чи у позові потрібно відмовити; 3) у якому розмірі слід задовольнити позов, якщо він буде задоволений.

Оцінивши подані по справі докази і визнавши встановле­ними чи невстановленими факти, покладені в основу позову чи в основу заперечень відповідача, суд зобов’язаний застосу­вати до встановлених обставин відповідну норму матеріально­го права. Застосування норми права дозволяє суду з’ясувати характер існуючого між сторонами правовідношення і виріши­ти основне питання — про задоволення позову чи про відмову у ньому.

Друга група питань пов’язана із розподілом судових ви­трат та із визначенням порядку і строків виконання рішення:

• у нарадчій кімнаті суд обговорює і вирішує на підставі за­кону питання про те, на яку сторону і у якому розмірі ма­ють покладатись судові витрати;

• тут же має бути вирішено питання про порядок виконання судового рішення і про строки його виконання.

Безумовно, що запропонована послідовність обговорення питань у нарадчій кімнаті є умовною. Процесуальний закон не визначає порядку засідання при винесенні рішення. Однак на підставі судової практики доцільно дотримуватись таких загальних правил: 1) суд зобов’язаний обговорити та вирішити у нарадчій кімнаті усі перераховані више питання; 2) питання другої групи завжди доцільно розглядати після вирішення пи­тань першої групи; 3) при розгляді питань першої групи до­цільно, як правило, перш за все ставити на обговорення пи­тання, пов’язані із встановленням фактів і оцінкою доказів і вже потім вирішити питання про задоволення позову чи про відмову в позові, визначити розмір задоволення позовних ви­мог тощо.

Отже, під час прийняття постанови суд вирішує (ст. 16! КАС України) такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих право­відносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адмініст­ративного позову.

Розглянувши порядок ухвалення судових постанов адміні­стративними судами, проаналізуємо зміст цих постанов. Зміст судової постанови — це її внутрішня структура, утворена із взаємопов’язаніа, взаємообумовлених та послідовно викладе­них частин і їх складовга елементів.

Традиційно постанова адміністративного суду першої, апе­ляційної та касаційної інстанцій складається із чотирьох час­тин (ст. 163, 207, 232 КАС України): 1) вступної; 2) описової; 3) мотивувальної; 4) резолютивної.

Отже, постанови адміністративних судів першої, апеляцій­ної та касаційної інстанцій утворені із одних і тих же чоти­рьох послідовно викладених частин. Однак частини постанови адміністративного суду однієї інстанції за змістом відрізня­ються від таких же частин постанови адміністративного суду іншої інстанції, що обумовлюється судовою інстанцією, яка розглядає та вирішує публічно-правовий спір.

У першій частині постанови адміністративного суду— вступ­ній частині — міститься загальна інформація про те, де, коли та за участю кого саме відбувся судовий розгляд адміністра­тивної справи. Ця частина підкреслює значення постанови адміністративного суду як акта державної влади, надає йому особливого авторитету і значення.

Так, у вступній частіші постанови адміністративного су­ду першої інстанції міститься інформація: про дату, час та місце її прийняття; найменування адміністративного суду, прі­звища та ініціали судді (суддів) і секретаря судового засідан­ня; імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмет адміністративного позову.

Дотримання вказаної форми вступної частини постанови має суттєве значення. Точне зазначення часу винесення поста­нови необхідне для визначення моменту вступу постанови у законну силу.

Як вже зазначалося зміст ст.ст. 207 та 232 КАС України свідчить, що вступна частина постанови адміністративного су­ду апеляційної та касаційної інстанцій містить у собі ті ж дані, що і вступна частина постанови адміністративного суду першої інстанції.

Вступна частина постанови адміністративного суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій починається зі слів «Іме­нем України « та закінчується словом «встановив «.

Наступна частина постанови адміністративного суду — опи­сова частина — є однією із найголовніших складових частин цього процесуального документа, оскільки містить у собі ви­клад основних, головних обставин публічно-правового спору, з приводу якого власне і виник спір у суді. Дану частину постанови часто називають історичною, бо вона містить дані про виникнення матеріального правовідношення і спору, по­зиції сторін, третіх осіб, прокурора’.

У цій частині постанови суд має викласти: хто, з якими ви­могами звернувся, до кого ці вимоги заявлено, чим та як ця вимога обґрунтовувалась заявником, які заперечення надійш­ли, яка була позиція прокурора, представників державних органш, органів місцевого самоврядування. Якщо позовні вимоги змінились або, якщо позов був визнаний відповідачем, це також має бути зазначено в описовій частині рішення. Усі ці дані містяться у рішенні після слів «встановив» і закінчують­ся фразою приблизно такого змісту: «дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, шо позов слід задовольнити (слід задовольнити частково, не підлягає задоволенню) на таких підставах»‘.

Однак описова частина постанови адміністративного суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій дещо відрізняють­ся одна від одної.

Описова частина постанови адміністративного суду пер­шої інстанції містить у собі короткий зміст позовних вимог і позиції відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у спра­ві; інші докази, досліджені судом (ч. 2 ст. 163 КАС України).

Натомість у описовій частині постанови адміністративного суду апеляційної інстанції має бути зазначено (ч. 2 ст. 207 КАС України): короткий зміст позовних вимог і постанови суду першої інстанції; короткий зміст вимог апеляційної скар­ги; узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини.

Описова частина постанови суду касаційної інстанції (ч. 2 ст. 232 КАС України) містить: короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій; короткий зміст вимог касаційної скарги; узагальнення доводів особи, яка по­дала касаційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших осіб, які беруть участь у справі; встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини у справі.

Мотивувальна частина постанови адміністративного суду першої інстанції (ч. З ст. 163 КАС України) викладається із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мо­тивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови і положен­ня закону, яким він керувався.

У мотивувальній частині постанови адміністративного су­ду апеляційної інстанції (ч. З ст. 207 КАС України) міститься інформація про: встановлені судом апеляційної інстанції об­ставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Мотивувальна частина постанови адміністративного суду касаг^ігіної інстанції описує мотиви, з яких суд касаційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення зако­ну, яким він керувався (ч. З ст. 232 КАС України).

Отже, мотивувальна частина постанови адміністратив­ного суду — це її аналітична частина, яка містить фактичне і правове обґрунтування висновків суду по справі. У мотиву­вальній частині має міститись вказівка, по-перше, на матері­альний закон, на підставі якого вирішено спір, та, по-друге, на процесуальні норми, якими керувався суд при винесенні тако­го рішення’.

Закінчується мотивувальна частина постанови адміністра­тивного суду приблизно так: «На підставі викладеного вище, враховуючи положення (наводяться норми матеріального пра­ва) та керуючись статтями (вказуються норми процесуального права), суд ухвалив: . «

Резолютивна частина постанови адміністративного су­ду— остаточний висновок суду про задоволення позову чи про відмову у позові повністю або частково. Резолютивна частина постанови суду має бути викладена таким чином, щоб не було незрозумілих висновків і спорів під час його виконан­ня. Виходячи із того, що постанова суду є актом правосуддя, який остаточно вирішує справу, у резолютивній частині слід вказувати вичерпні висновки, зроблені із встановлених у моти­вувальній частині фактичних обставин публічно-правового споруд.

У резолютивній частині постанови адміністративного су­ду першої інстанції (ст. 163 КАС України) міститься інфор­мація про:

висновок суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновок суду по суті вимог; розподіл судових витрат;

— ІНШИХправових наслідків ухваленого рішення;

— строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження.

Статтею 207 КАС України закріплено, що у резолютивній частині постанови адміністративного суду апеляційної ін­станції зазначається:

— висновок суду апеляційної інстанції по суті вимог апеля­ційної скарги і позовних вимог;

— розподіл судових витрат;

— строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження.

Резолютивна частина постанови адміністративного суду касаційної інстанції (ст. 232 КАС України) містить у собі:

— висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог;

— розподіл судових витрат;

— строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження.

Новини

ВИДИ СУДОВИХ РІШЕНЬ (ПОСТАНОВИ, УХВАЛИ), ВИМОГИ ДО ЇХ ФОРМИ ТА ЗМІСТУ

ВИДИ СУДОВИХ РІШЕНЬ (ПОСТАНОВИ, УХВАЛИ), ВИМОГИ ДО ЇХ ФОРМИ ТА ЗМІСТУ

Судове рішення – це акт ухвалений відповідно до норм матеріального та процесуального права, що є результатом здійснення правосуддя, тобто наслідком встановлених у справі обставин.

Метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, яке переконує сторони і суспільство у справедливості суду, утвердженні ним прав людини та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.

Судове рішення має бути самодостатнім, щоб його можна було зрозуміти, не звертаючись до матеріалів справи чи актів законодавства.

Наразі, Кодекс адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 241 визначає такі судові рішення: ухвала, рішення та постанова.

Зокрема, встановлено, що судове рішення у формі постанови приймається адміністративним судом апеляційної чи касаційної інстанцій і є вирішенням справи по суті (п. 14 ч. 1 ст. 4 КАС України). Судове рішення суду першої інстанції називається «рішенням суду» (п. 13 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Натомість прийняття ухвал як форми судового рішення здійснюється з метою врегулювання процедурних питань, пов’язаних з рухом справи, прийняттям до розгляду клопотання та заяви учасників справи, вирішенням питання про відкладення розгляду справи, обґрунтуванням доцільності оголошення перерви, визначенням підстав зупинення провадження у справі (ч. 2 ст. 321 КАС України).

Варто наголосити на важливі аспекти написання судових рішень. Основними вимогами до судових рішень є законність, обгрунтованість та мотивованість.

Судове рішення має відповідати вимогам законності (тобто відповідати нормам матеріального права за дотримання норм процесуального права) та обґрунтованості (тобто має бути ухвалене судом на підставі повного і всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні). На таких ознаках судових рішень, як повнота, зрозумілість та чіткість викладення інформації, які (рішення) складаються з чотирьох частин (вступної, описової, мотивувальної і резолютивної з додержанням зазначеної послідовності), необхідно акцентувати на законодавчому рівні.

Якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов’язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система», – зазначила Консультативна рада європейських суддів у Висновку щодо якості судових рішень.

Рішення адміністративного суду змістовно вміщує: відомості про сторони спору (законних представників або уповноважених) з необхідною вказівкою на особливості їх статусу у судовому провадженні, відомості про найменування та склад адміністративного суду, обставини справи, правові та фактичні засади прийняття рішення, висновок адміністративного суду по спору, визначення порядку оскарження рішення.

Структурно дані складові змісту судового рішення по адміністративній справі поєднуються у вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Отже, судове рішення є найважливішим актом здійснення правосуддя, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права. Судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови.

За інформацією відділу організації судового процесу

Стаття 215. Зміст рішення суду

1. Рішення суду складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

часу та місця його ухвалення;

найменування суду, що ухвалив рішення;

прізвищ та ініціалів судді (суддів — при колегіальному розгляді);

прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;

предмета позовних вимог;

2) описової частини із зазначенням:

узагальненого викладу позиції відповідача;

пояснень осіб, які беруть участь у справі;

інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин;

мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

висновку суду по суті позовних вимог;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

1. Коментована стаття передбачає вимоги до змісту рішення суду. Зміст рішення відображається у тексті рішення. Текст рішення складається особисто суддею (під час колегіального розгляду – одним із суддів) у послідовності, яка визначена коментованою статтею.

Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, обов’язково мати вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини і викладеним у послідовності, встановленій ст.215 ЦПК (п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).

Разом з тим рішення не повинно мати зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі.

2. У вступній частині рішення зазначається:

— найменування документа. Зазначається, що документ є рішенням та вказується на те, що воно постановляється ім‘ям України;

— час та місце його ухвалення. Час ухвалення рішення – це дата його підписання суддею. В рішенні зазначається лише день. Година та хвилини ухвалення рішення не зазначаються. Назва місяця зазначається прописом. Наприклад, 10 лютого 2006 р.

Місце ухвалення рішення – це населенний пункт, в якому знаходиться суд, котрий ухвалив рішення. Наприклад, місто Львів.

— найменування суду, що ухвалив рішення. Зазначається повне найменування відповідного суду. Наприклад, місцевий суд Шевченківського районну міста Львова у складі . за участю .

— прізвищ та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді);

— прізвища та ініціали секретаря судового засідання;

— імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі. Зазначається повне найменування, прізвища та ініціали усіх осіб, які брали участь у справі та процесуальний статус кожного;

— предмет позовних вимог. Зазначається про що подано позов. Наприклад, . розглянувши позов Одного до Іншого про виділ частки (про визнання права власності, тощо). Традиційно описова частина завершується словами “Встановив”

3. В описовій частині рішення зазначається:

— узагальнений виклад позиції відповідача. Не зважаючи на те, що у нормі йдеться лише про виклад позиції віповідача, в описовій частині рішення суду зазначається короткий зміст позовних вимог, уточнень до позову, якщо такі були, чи визнав відповідач позов, які є заперечення проти позову та чим вони доводяться;

— пояснення осіб, які беруть участь у справі. Зазначається, хто з осіб які дав пояснення, визнав позов чи заперечив;

— інші докази, досліджені судом. В рішенні описуються, які обставини з‘ясовувалися, які засоби доказування досліджувалися судом та їх короткий зміст.

В описовій частині зазначається також чи вживалися судом заходи забезпечення позову.

Лписова частина повинна викладатися послідовно.

4. В мотивувальній частині зазначаються:

— встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносини. Зазначається, які обставини суд вважає встановленими, висновок про те, які між сторонами виникли правовідносини і як слід вирішити спір;

— мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти. Мотивувальна частина рішення є відображенням аналізу фактичних обставин справ та оцінки доказів судом. Суд повинен навести свої міркування щодо того, які докази підтверджують кожну обставину, яку він вважає встановленою, зазначити, чому він відхиляє ті докази, які цю обставину спростовують. Саме мотивувальна частина рішення дозволяє зрозуміти, чому суд вирішив справу так, а не інакше.

В мотивувальній частині суд наводить свої міркування щодо розрахунку позовних вимог, складу та розподілу судових витрат, про скасування заходів забезпечення позову, про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання. Якщо суд не прийняв відмови від позову, визнання позову, він зобов’язаний це мотивувати.

Висновки суду повинні були логічними та переконливими, а процес їх формування слід відображати у тексті рішення. Висновки суду є нелогічними, якщо вони суперечать фактичним обставинам справи або є недоведеними, тобто не мають достатніх підстав;

— чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким. Зазначається які саме права захищаються і на підставі чого ці права виникли у позивача, чи встановлено факт їх порушення, в чому порушення полягає, хто є порушником;

— назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Якщо нормативний акт містить нумерацію статтей, частин, абзаців, пунктів і підпунктів, застосовується саме ця нумерація. Вона залишається незмінною і тоді, коли котрусь із частин чи пунктів згодом було виключено.

Якщо текст нормативного акту не містить нумерації, суд повинен визначити статтю і частину самостійно. Традиційно вважається, що частиною є кожний абзац статті. До уваги береться та редакція норми, яка діяла на визначений судом час.

В необхідних випадках мотивувальна частина рішення повинна мати посилання на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства при вирішенні цивільних справ. Мотивувальна частина рішення має бути в рішенні і в тому разі, коли відповідач визнав позов (п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).

Процесуальний закон, яким керувався суд, — це традиційно норми ЦПК про завдання судочинства, змагальність, обов‘язок доказування, судові витрати, вимоги до рішення суду, а також спеціальні норми, які застосовувалися судом саме під час розгляду конкретної справи (наприклад, про забезпечення позову, про визнання позову, про розгляд справ окремого провадження).

5. Резолютивна частина рішення є найважливішою його частиною, оскільку саме тут суд чітко і однозначно зазначає, як він вирішує спір.

В резолютивній частині рішення зазначається:

— висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково. Зазначається фраза “Позов задоволити” або “У позові відмовити”.

— висновок суду по суті позовних вимог. Ця частина рішення формулюється залежно від обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав. Наприклад, визнати за Таким-то право власності на таке-то майно; стягнути з Такого-то конкретну суму; зобов‘язати Такого-то вибачитися; визнати недійсним Такий-то договір, тощо.

Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші необхідні за законом питання.

В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підлягає захисту порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов’язаний або вправі його допустити.

При об’єданні в одному провадженні кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі.

Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов’язаний в необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним тощо).

З метою запобігання виникненню неясності при виконанні у резолютивній частині рішення зазначається точне і повне найменування організації і прізвище, ім’я та по батькові громадян, відносно яких суд вирішив питання (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).

В резолютивній частині рішення зазначається також про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання, якщо ці дії вживаються судом.

— розподіл судових витрат. Зазначається на кого слід віднести судові витрати та в якому розмірі.

— строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Зазначається, до якого апеляційного суду може бути подано скаргу та як вона подається. Наприклад, “Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд, який постановив оскаржуване рішення.

Резолютивна частина рішення суду не може мати умовного характеру. Вона повинна відповідати мотивувальній частині.

6. Вирішуючи спір, суд вправі з своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, у випадку, коли таке його право прямо передбачено законом. Наприклад, відповідно до ст. 216 ЦК суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

В інших випадках вихід за межі позовних вимог слід вважати порушенням принципу диспозитивності та в цій частні рішення скасовувати.

7. Судам необхідно враховувати, що у формі рішення виносяться ті постанови суду першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов’язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал, які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).

Стаття 265. Зміст рішення суду

1. Рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

2. У вступній частині рішення зазначаються:

1) дата і місце його ухвалення;

2) найменування суду;

3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;

4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

6) ім’я (найменування) сторін та інших учасників справи;

7) вимоги позивача;

8) прізвища та ініціали представників учасників справи.

3. В описовій частині рішення зазначаються:

1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;

2) заяви, клопотання;

3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

4. У мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;

4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

5. У резолютивній частині рішення зазначаються:

1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог;

2) розподіл судових витрат;

3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;

4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб — громадян України;

6. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

7. У разі необхідності в резолютивній частині також вказується про:

1) порядок і строк виконання рішення;

2) надання відстрочення або розстрочення виконання рішення;

3) забезпечення виконання рішення;

4) повернення судового збору;

5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат;

6) дату складення повного судового рішення.

8. При розгляді первісного і зустрічного позовів та при розгляді позову третьої особи з самостійними вимогами у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

9. У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір — умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

10. Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

11. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

12. У разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

13. У разі визнання судом недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов’язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, суд накладає на таке майно арешт. Такий арешт може бути скасовано з підстав, передбачених законом.

Стаття 416. Постанова суду касаційної інстанції

Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПКУ)

• перевірено сьогодні
• кодекс від 10.06.2018
• вступив у чинність 15.12.2017

Ст. 416 Цивільний процесуальний кодекс України в останній чинній редакції від 15 грудня 2017 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Розділ V. Перегляд судових рішень

Глава 2. Касаційне провадження

§ 3. Касаційний розгляд

Стаття 416. Постанова суду касаційної інстанції

1. Постанова суду касаційної інстанції складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

а) дати і місця її прийняття;

б) найменування суду касаційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;

в) найменування (ім’я) учасників справи і найменування (ім’я) особи, яка подала касаційну скаргу;

г) найменування суду першої та (або) апеляційної інстанції, судове рішення якого оскаржується, номера справи, дати ухвалення судового рішення, прізвища та ініціалів судді (суддів);

2) описової частини із зазначенням:

а) короткого змісту позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій;

б) короткого змісту вимог касаційної скарги;

в) узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;

г) узагальненого викладу позиції інших учасників справи;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

а) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу;

б) доводів, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції;

в) висновків за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд;

г) дій, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд;

4) резолютивної частини із зазначенням:

а) висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог;

б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, — у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення;

в) розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції;

г) повороту виконання у разі скасування рішень судів за наявності відповідної заяви та підстав.

2. У постанові палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати.

Источники:

http://mydocx.ru/3-14048.html

http://www.voas.gov.ua/news/podiy/vidi_sudovikh_r_shen_postanovi_ukhvali_vimogi_do_kh_formi_ta_zm_stu/

http://lawbook.online/protses-ukrajini-tsivilniy/stattya-215-zmist-rishennya-57004.html

http://i.factor.ua/ukr/law-343/section-1172/article-18268/

http://urist-ua.net/%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B8/%D1%86%D0%BF%D0%BA%D1%83/%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F_416/