0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Закони що регулюють діяльність суду

Законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи — Стаття 8 Цивільно-процесуального кодексу

1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

3. Уразі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

4. У разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

5. У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.

6. Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

7. Суд вирішує справи у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

(Статтю 8 доповнено частиною згідно із Законом № 424-/від 01.12.2006)

8. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

9. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, не-повноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з даною статтею суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України і міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. У статті 8 Конституції України проголошено: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу.»

Нерідко принцип верховенства права називають принципом верховенства закону. Це виправдано тільки в тому випадку, якщо поняття «закон» застосо-вується в широкому (образному) розумінні слова як який-небудь нормативно-правовий акт, тобто в нього вкладається той самий зміст, що і в поняття «право». Якщо ж термін «закон» застосовується у власному розумінні слова як акт, що приймається парламентом, тобто Верховною Радою України, то тоді таке тлумачення принципу верховенства права є спрощеним.

Принцип верховенства закону у власному розумінні цього поняття означає визначальну, очолюючу (провідну) роль закону в правовій системі, а саме в системі джерел права, його вищу юридичну силу стосовно підзаконних актів. Тобто принцип верховенства закону означає лише взаємовідношення саме закону та інших нормативно-правових актів .

Статья в тему:  Отряд судов как называется

Принцип законності — це основоположна ідея, зміст якої зумовлюється суттю права, розумінням його норм як обов’язкових правил поведінки. Сутнісний зміст принципу законності в цивільному процесуальному праві зумовлюється спрямованістю його норм, покликаних регулювати діяльність суду щодо від-правлення правосуддя по цивільних справах . Принцип законності за своїм змістом, як відзначає М.К. Треушников, містить вимогу до судів правильно за-стосовувати норми матеріального права і здійснювати процесуальні дії на вико-нання норм цивільного процесуального права . У разі відсутності норм права, що регулюють спірні відносини, суд застосовує норми права, що регулюють схожі відносини (аналогія закону), а за відсутності таких — суд виходить із за-гальних основ законодавства (ст.8 ЦК, ч. 7 ст. 8 ЦПК).

Частина 3 коментованої статті передбачає, що у разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону України, вирішення питання про конституційність якого відноситься до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання про конституційність закону або іншого правового акта. Положення, встановлене ч. З даної статті, є новелою. Стаття 11 ЦПК 1963 р. подібного правила не передбачала. Суд може звернутися до Верховного Суду України з відповідним клопотанням за власною ініціативою, а також за клопотанням осіб, що беруть участь у справі. Слід погодитися з думкою Я. П. Зейкана, який відзначає, що таке звернення суду повинне бути подане до Верховного Суду України у формі мотивованої ухвали . Верховний Суд України відповідно до ч. 1 ст. 150 Конституції України має право звернутися до Конституційного Суду України із запитом про відповідність Конституції України (конституційності) законів та інших нормативно-правових актів.

Під законодавством слід розуміти систему законів і інших норматив- но-правових актів, розміщених у певному порядку залежно від їх юридичної сили. У зв’язку з цим ч. 4 коментованої статті передбачає, що у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, що має вищу юридичну силу.

Згідно з ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому ч. 5 коментованої статті передбачає, що у разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.

Згідно з ч. 6 коментованої статті норми права інших держав суд застосовує в тому випадку, якщо це встановлено законом України або міжнародним до-говором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 7 ст. 8 ЦПК суд вирішує справи у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 1 грудня 2006 р.

Частина 8 коментованої статті регулює положення про заповнення прогалин у чинному законодавстві і передбачає положення про аналогію закону і аналогію права. Застосування закону за аналогією можливо у тому випадку, коли немає закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює дані спірні відносини, але є норма права, що регулює подібні за змістом відносини. Застосування аналогії права можливо у тому випадку, коли немає норми права, що регулює дані спірні відносини, і немає норми права, що регулює подібні за змістом відносини. В цьому випадку суд вирішує спірну справу виходячи із загальних основ законодавства.

Статья в тему:  Как работают суды при самоизоляции

Аналогія закону мала місце при вирішенні суперечок, які випливають із договору довічного утримання. ЦК УРСР 1922 р. не передбачав договір до-вічного утримання, і суди при розгляді справ, пов’язаних із договором довічного утримання, застосовували норми, що регулюють договір купівлі-прода- жу. У ЦК 1963 р. договір довічного утримання був вже передбачений статтями 425—429. У чинному ЦК вказаний договір також передбачений статтями 744—758. Як приклад застосування аналогії права можна навести вирішення справи Марцинюка (1940 р.) і справи Бичкової—Гончаренко (1949 р.). В обох випадках громадяни брали участь у гасінні пожежі для порятунку майна, що було об’єктом соціалістичної власності, і постраждали при гасінні пожежі. Верховний Суд СРСР знайшов, що відсутність в ЦК 1922 р. норм, які регулюють в подібних випадках взаємовідносини постраж- далих і організації, не може служити підставою відмови у позові і суду слід було виходити із засад, закладених у Конституції СРСР 1936 р., зокрема із ст. 131 та із загальної політики Радянського уряду, як це зазначено в ст. 4 ЦПК РСФСР 1922 р. (ст. 6 ЦПК УСРР 1922 р.), і хоча в цих випадках обов’язок відшкодувати шкоду потерпілим прямо не передбачений законом, суд повинен був присудити відшкодування шкоди (приклади наведені С. І. Віль- нянським) .

У чинному ЦК передбачено положення про відшкодування шкоди, понесеної при рятуванні здоров’я і життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (глава 80 ЦК).

Наведені приклади свідчать про застосування аналогії закону та аналогії права норм матеріального права. Разом з тим слід погодитися з В. І. Тертиш- никовим, що можливе застосування за аналогією норм цивільного процесу-ального права .

Так, у ст. 118 ЦПК не вирішено питання про можливість подання позовної заяви поштою. В цьому випадку можна застосувати за аналогією закону ч. 1 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що позовна заява може бути направлена до суду поштою.

Принцип законності на відміну від інших принципів процесуального права дістає свій вираз у кожній нормі права, в кожному його інституті, як і в самому праві загалом. Тому неухильне виконання принципу законності є основою ефективної дії всіх принципів цивільного процесуального права, норми якого становлять тим самим конкретний вираз змісту законності. Проте важливим є не текстуальний вираз нормативної ідеї, а її спрямованість — захист цивільних прав за справедливістю в суворій відповідності з обставинами справи і законом. Лише при такому розумінні принципу законності, його зв’язку з кожною нормою права можна пояснити відношення того або іншого інституту, тієї або іншої норми права до змісту принципу законності .

Глава 2. Законодавство про діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів

§ 1. Загальна характеристика правового регулювання діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів

Статья в тему:  Как написать апелляцию на решение мирового суда

Складність пізнання курсу “Судові та правоохоронні органи України” полягає у необхідності вивчення великої кількості нормативно-правових актів, що є джерелами різних галузей права. Якщо враховувати лише закони, акти Президента і Кабінету Міністрів України, то їх вже налічується понад триста.

Особливістю курсу “Судові та правоохоронні органи України” якраз є відсутність єдиного базового нормативно-правового акту, як, скажімо, в кримінальному чи кримінально-процесуальному праві.

В рамках дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” вивчається сукупність законодавчих актів, в яких регламентуються основи організації та діяльності судових органів, прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, а також адвокатури та інших державних чи громадських організацій, завданням яких є перш за все здійснення правоохоронної та правозахисної діяльності.

Всі нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти. Останні видаються державними органами на основі та у відповідності із законами. Закони приймаються законодавчим органом держави – Верховною Радою України і мають вищу юридичну силу – верховенство, займаючи, таким чином, ведуче положення в системі нормативних актів держави.

Конституція України (Основний Закон) займає ведуче місце в системі всіх законів та підзаконних актів держави. Вона є юридичною базою розвитку всього законодавства з усіх галузей права. На її основі приймається та оновлюється законодавство. Конституція України – це нормативний акт, в якому вирішені найбільш принципові питання державного та громадського життя:

— зафіксовані основи громадського устрою та політичної системи;

— визначені вихідні основи взаємовідносин держави та особи;

— зафіксовані основні права, свободи та обов’язки людини;

— закріплений державний устрій;

— окреслена загальна структура та порядок утворення ор­ганів державної влади та управління, їх основні завдання та ряд інших питань.

Для дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” особливе значення мають конституційні положення, які містяться, в розділах: ІІ – “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, VII – “Прокуратура”, VIII – “Правосуддя”, XII – “Конституційний Суд України”. Значення конституційних положень полягає в тому, що вони стосовно всіх інших правових актів мають найвищу юридичну силу, є обов’язковими не тільки для громадян і державних органів, які застосовують закони, а й для тих, хто їх видає.

Для вивчення дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” важливо знати положення та орієнтуватися у змісті таких законів з питань організації та діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів:

— Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року;

— Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року;

— Закон України “Про Конституційний Суд” від 16 жовтня 1996 року;

— Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року;

— Закон України “Про державну податкову службу” від 5 лютого 1998;

— Закон України “Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 року;

— Закон України “Про Державну прикордонну службу” від 3 квітня 2003 року;

— Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року.

Статья в тему:  Можно ли опоздать на суд

При характеристиці джерел, які мають безпосереднє відношення до дисципліни “Судові та правоохоронні органи України” слід мати на увазі, що багато положень, які закріплені в законодавчих актах, нерідко уточнюються та розвиваються в приписах наказів, інструкцій, вказівок. Вони можуть видаватися керівниками правоо­хоронних міністерств та відомств, але тільки на основі закону та в суворій відповідності з ним.

Велику роль відіграють також керівні роз’яснення, які дає Пленум Верховного Суду України. Ці роз’яснення оформлюються у вигляді постанов Пленуму та зазвичай містять приписи з питань відповідного застосування законодавства, а також ті, які регламентують організацію та діяльність правоохоронних органів. Постанови Пленуму Верховного Суду України, які містять керівні роз’яснення, обов’язкові не тільки для нижчестоящих судів, але і для інших органів та посадових осіб, які застосовують закон, з якого дано роз’яснення.

Класифікація нормативно-правових актів, що регулюють діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів

Всю систему нормативних актів, які регулюють побудову та діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів, можна поділити на закони та підзаконні акти, а за їх значущістю та силою, в залежності від характеру органа держави, який видає той чи інший акт, можна розбити на шість груп:

Перше місце серед нормативних актів займає Конституція України. У багатьох її статтях вирішуються питання організації та діяльності різних правоохоронних органів, закріплюються конституційні принципи організації та діяльності судів, прокуратури, Конституційного суду тощо. Як вже відмічалося вище, Конституція України є юридичною базою для розвитку всього законодавства, всіх його галузей, у тому числі і тих, на основі яких організуються та працюють правоохоронні органи.

Друга група нормативних актів,які посідають важливе місце в регулюванні правоохоронної діяльності, особливо у зв’язку з активною інтеграцією України до Європейського Співтовариства, займають міжнародно-правові акти та міждержавні угоди, учасницею яких є Україна. Серед них особливо виділяються: Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Європейська Конвенція з прав людини 1959 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Вони ратифіковані і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Третя група нормативних актів – це Закони, що приймаються Верховною Радою України. Закони, які регулюють діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів, можна умовно розділити на декілька груп:

— Закони, які визначають загальні засади діяльності суду та окремих правоохоронних і правозахисних органів (“Про судоустрій і статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про Службу безпеки України”, “Про міліцію”, “Про адвокатуру” тощо);

— Закони, які регулюють окремі напрямки діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів (“Про боротьбу з корупцією”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність” тощо);

— Закони, які містять гарантії правового та соціального захисту суб’єктів судової, правоохоронної та правозахисної діяльності (“Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” тощо).

Четверта група нормативних актів – це Постанови Верховної Ради України та Укази Президента України, які стосуються організації діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів.

Статья в тему:  Как переводится слово суда

П’ята група нормативних актів – це Постанови Кабінету Міністрів України, які стосуються організації діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів.

Шоста група нормативних актів – це нормативні акти галузевих органів державної влади і управління, якими є постанови, накази, інструкції Міністерств, відомств. Наприклад, Міністра юстиції, Міністра внутрішніх справ, Генерального прокурора України, Верховного Суду України.

Така система викладення нормативних актів, які вивчаються з дисципліни, в залежності від їх значимості, від характеру органа держави, який видав той чи інший нормативний акт, дозволяє правильно зрозуміти характер діяльності і будову судових, правоохоронних і правозахисних органів та підготуватися до вивчення інших юридичних дисциплін.

Питання для самоконтролю:

1. Класифікуйте основні нормативно-правові акти, що регулюють діяльність правоохоронних органів.

2. Які розділи та статті Конституції України безпосередньо регулюють діяльність судових, правоохоронних та правозахисних органів?

РОЗДІЛ ІІ.

СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Pereat mundus et fiat justitia

Хай загине світ, але має здійснитися правосуддя

§ 2. Класифікація нормативно-правових актів, що регулюють діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів

Всю систему нормативних актів, які регулюють побудову та діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів, можна поділити на закони та підзаконні акти, а за їх значущістю та силою, в залежності від характеру органа держави, який видає той чи інший акт, можна розбити на шість груп:

Перше місце серед нормативних актів займає Конституція України. У багатьох її статтях вирішуються питання організації та діяльності різних правоохоронних органів, закріплюються конституційні принципи організації та діяльності судів, прокуратури, Конституційного суду тощо. Як вже відмічалося вище, Конституція України є юридичною базою для розвитку всього законодавства, всіх його галузей, у тому числі і тих, на основі яких організуються та працюють правоохоронні органи.

Друга група нормативних актів, які посідають важливе місце в регулюванні правоохоронної діяльності, особливо у зв’язку з активною інтеграцією України до Європейського Співтовариства, займають міжнародно-правові акти та міждержавні угоди, учасницею яких є Україна. Серед них особливо виділяються: Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Європейська Конвенція з прав людини 1959 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Вони ратифіковані і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Третя група нормативних актів – це Закони, що приймаються Верховною Радою України. Закони, які регулюють діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів, можна умовно розділити на декілька груп:

Закони, які визначають загальні засади діяльності суду та окремих правоохоронних і правозахисних органів (“Про судоустрій і статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про Службу безпеки України”, “Про міліцію”, “Про адвокатуру” тощо);

Закони, які регулюють окремі напрямки діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів (“Про боротьбу з корупцією”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність” тощо);

Закони, які містять гарантії правового та соціального захисту суб’єктів судової, правоохоронної та правозахисної діяльності (“Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” тощо).

Статья в тему:  Суд как основной и обязательный субъект гпп

Четверта група нормативних актів – це Постанови Верховної Ради України та Укази Президента України, які стосуються організації діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів.

П’ята група нормативних актів – це Постанови Кабінету Міністрів України, які стосуються організації діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів.

Шоста група нормативних актів – це нормативні акти галузевих органів державної влади і управління, якими є постанови, накази, інструкції Міністерств, відомств. Наприклад, Міністра юстиції, Міністра внутрішніх справ, Генерального прокурора України, Верховного Суду України.

Така система викладення нормативних актів, які вивчаються з дисципліни, в залежності від їх значимості, від характеру органа держави, який видав той чи інший нормативний акт, дозволяє правильно зрозуміти характер діяльності і будову судових, правоохоронних і правозахисних органів та підготуватися до вивчення інших юридичних дисциплін.

Джерела господарського процесуального права

Джерелами господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні відносини при здійсненні господарського судочинства. Господар­ське процесуальне право має відокремлені джерела, які містять організаційні норми, що закріплюють систему господарських судів (Закон України «Про судоустрій та статус суддів»); загальні господарсько-процесуальні норми (Господарський процесуальний кодекс Украї­ни) та спеціальні господарсько-процесуальні норми, які містяться в законах як матеріального-правового, так і процесуально-право­вого характеру (Закон України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом»). До джерел госпо­дарського процесуального права належать і інші нормативно-пра­вові акти, у яких містяться норми, що регулюють окремі питання здійснення правосуддя в господарських відносинах.

Головне місце серед джерел посідає Конституція України, у ст. 6 якої закріплений принцип здійснення державної влади в Укра­їні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зазна­чено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у вста­новлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого за­кону чи іншого нормативно-правового акту щодо відповідності Кон­ституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Консти­туції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Го­сподарські суди безпосередньо застосовують Конституцію в таких випадках: якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в дію Конституції, після цього суперечить їй; якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормати­вно-правового характеру підлягають застосуванню судами під час вирішення конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

У розділі VIII Конституції закріплено принципи організації су­дів (територіальність і спеціалізація), незалежність і недоторкан­ність суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх призначення та обран­ня, основні засади судочинства, державне забезпечення функціо­нування судів, діяльність судів, засади правового статусу Вищої ради юстиції.

Коло інших законодавчих актів, що належать до джерел гос­подарського процесуального права, є досить широким і має різне юридичне значення й спрямованість. Основними за значенням за­конами , які слід у першу чергу віднести до джерел, є Закон Укра­їни «Про судоустрій та статус суддів» та Господарський процесуальний кодекс України.

Статья в тему:  Апелляционные суды общей юрисдикции сколько

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Основним джерелом господарського процесуального права та­кож є Господарський процесуальний кодекс України, який склада­ється з 18 розділів.

Норми господарського процесуального права містяться в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом». Норми цього закону передбачають особ­ливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними сто­совно норм ГПК України.

Закон України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» встановлює умови та поря­док відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької ді­яльності — боржника або визнання його банкрутом та застосуван­ня ліквідаційної процедури, повного чи часткового задоволення вимог кредиторів. Однак відповідно до ч. 2 ст. 5 цього закону за­конодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнан­ня банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в час­тині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність».

Відносини, пов’язані зі справлянням державного мита з позов­них заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подають­ся до господарських судів, урегульовані Декретом Кабінету Мініст­рів від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито» з подальшими змінами і доповненнями, а також Інструкцією про порядок обчис­лення і справляння державного мита від 22.04.1993 р.

Закон України «Про третейські суди» регулює порядок утво­рення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює ви­моги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Законом України «Про міжнародне приватне право» визначе­но особливості провадження в справах за участю іноземних осіб, підстави визначення підсудності справ судам України, питання виключної підсудності справ та інші питання.

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» ви­ходить із визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які ви­никають у сфері міжнародної торгівлі, та необхідності комплексно­го врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законо­давчому порядку, ураховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, при­йнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі та схваленому Генеральною асамблеєю ООН для можливого викорис­тання державам у своєму законодавстві. Цей закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, однак окремі положення засто­совуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

Статья в тему:  Рсу для зданий а что для судов сканворд

До джерел господарського процесуального права належать та­кож широке коло законів, які вміщують окремі норми, що стосу­ються провадження в господарських судах. Переважно це акти, які визначають підвідомчість спорів господарському суду (Господар­ський кодекс України, Закони України «Про господарські товарист­ва», «Про інвестиційну діяльність», «Про зовнішньоекономічну ді­яльність» тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори також на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Напри­клад, Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійснен­ням господарської діяльності (укладена в м. Києві 20.03.1992 p., ратифікована Верховною Радою України 19.12.1992 р.) регулює питання вирішення справ, що випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між суб’єктами господарювання, з їхніх відносин із державними та іншими органами, а також виконання рішень за цими справами.

У випадках, передбачених законом або міжнародним догово­ром, господарський суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за уча­стю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності, господар­ський суд може застосувати міжнародні торгові звичаї.

Господарському суду згідно з ч. 7 ст. 4 ГПК України заборонено відмовляти в розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, супе­речливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, оскільки при розгляді господарських спорів у цьому випадку необхідно застосовувати правила про аналогію закону та права. Під аналогією закону розуміється застосування до відносин, які не вре­гульовані нормами права, але мають бути ними врегульовані, зако­ну, що регулює подібні відносини. За відсутності такого закону го­сподарський суд вирішує справу, застосовуючи аналогію права, тоб­то виходить із загальних підстав і змісту законодавства (гуманіз­му, справедливості, рівності тощо). Слід брати до уваги, що анало­гія закону й особливо аналогія права мають обмежену сферу вико­ристання.

Важливе значення для розгляду господарських справ, удоско­налення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз’яснення Вищого господарського суду України. Роз’яснення Вищого господарського суду не належать до офі­ційних тлумачень. Офіційне тлумачення — це сформульоване в спе­ціальному акті роз’яснення змісту й мети правових норм, яке здій­снюється уповноваженим органом і має загальнообов’язкове зна­чення. І тому офіційне тлумачення є, так би мовити, загальнообо­в’язковою вказівкою щодо правильного розуміння й застосування певної норми. Відповідно до ст. 147 Конституції України право офі­ційно тлумачити Конституцію та закони України надано лише Кон­ституційному Суду України. Роз’яснення ж Вищого господарсько­го суду України можна віднести до нормативного тлумачення норм права, яке має такі види: автентичне, за якого зміст норми права роз’яснює той са­мий орган, який її встановив; легальне, за якого загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений чинним законодавством.

Повнота і виключність судової влади.

До ознак судової влади правомірно належить: винятковість, самостійність, повнота, підзаконність, єдність, незалежність. Без сумнівів, всі вони взаємопов’язані і взаємозалежні, закріплюються на конституційно-правовому рівні.

Винятковість полягає в тому, що суд, який постановив рішення не може його змінити і законодавець передбачив певний порядок його оскарження та можливої зміни — це апеляційний та касаційний порядок або виняткове провадження у вигляді нововиявлених обставин і в разі неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Статья в тему:  Как перенести суд по месту прописки

Винятковість судової влади свідчить, по-перше, про те, що ніякий інший орган державної влади і управління не має права брати на себе компетенцію судової влади.

По-друге, постановлені рішення по конкретній справі є прерогативою суду, і це положення підкреслює винятковість судових рішень. Держава лише суду довіряє право використовувати примусові повноваження державної влади, а саме:

• у встановленому законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції у цивільній справі;

• визнавати особу винною у вчиненні злочину;

• призначати кримінальне покарання у кримінальних справах.

Рішення суду по конкретній справі є обов’язковим для виконання всіма посадовими особами.

У третє, виняткове правове становище суду в системі державних органів визначається Конституцією та іншими нормативно-правовими актами України. Формування системи органів судової влади, порядок їх організації і діяльності належить до ведення законодавчої влади. Виключаючи можливість створення надзвичайних судів, Конституція України допускає певну диференціацію судових органів для розгляду різних категорій справ, тобто закріплює можливість спеціалізації судів. Вони будуть відрізнятися своєю предметної підсудністю і процесуальною формою судочинства.

По-четверте, винятковість судової влади характеризується особливим порядком формування суддів як носіїв судової влади та притягнення їх до відповідальності. Вимоги, що ставляться до судді, його обов’язків при відправленні правосуддя і позасудового діяльності специфічні, чітко відображені в чинному законодавстві.

У- п’ятих, винятковість судової влади полягає в тому, що суд, який постановив і проголосив рішення, не може його ні скасувати, ні змінити, ні в бік пом’якшення, ні посилювання міри покарання. Перегляд судового рішення — це особлива процедура, і здійснює її вищестоящий судовий орган.

Повнота судової влади розглядається в декількох вимірах. Критерії повноти судової влади — це, насамперед межі поширення її компетенції, тобто обсягу, остаточність рішень, які приймаються судовою владою, їх обов’язковість.

Повнота судової влади полягає в її повновладдя. Наприклад, при розгляді кримінальної справи суд встановлює всі обставини справи, встановлює ступінь провини або визначає невинність особи і виносить рішення, відповідно до санкцією статті кримінального закону. Іноді суд виносить вирок, де покарання нижче нижчої межі, що ні суперечить КК (ст.69). Таке рішення суд може постановити, беручи до уваги пом’якшуючі вину обставини (їх повинно бути декілька), з урахуванням характеристики, особистості підсудного (злочин скоїв вперше, раніше ніколи до кримінальної відповідальності не притягувався, на утриманні перебувають неповнолітні діти, велика родина, злочин скоїв в стані сильного душевного хвилювання і т.д.). Ці обставини мають бути аргументованими.

Повнота судової влади характеризується й тією обставиною, що рішення суду приймається від імені держави і після вступу рішення в законну силу воно приймає силу закону. У суді існує відповідна символіка, судді одягають мантію.

Суд має право викликати в зал судового засідання будь-якого громадянина незалежно від його статусу, якщо цей громадянин може надати необхідну інформацію для розгляду судової справи.

Крім того, суд витребовує будь-які необхідні для розгляду справи документи.

Суд має право викликати в зал судового засідання експерта, будь-якого іншого фахівця для проведення експертиз та інших цілей. Для встановлення істини у справі суд маємо величезні повноваження.

Статья в тему:  Как часто тонут суда

Самостійність судової влади обумовлена конституційним принципом поділу влади. Судова влада покликана захищати права і свободи громадян, конституційний лад України, забезпечувати відповідність актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України. Рішення, які виносяться органами судової влади, внаслідок цієї ознаки не вимагають будь-якого твердження іншими гілками влади.

Відособленість судової влади означає, що суд займає в державному механізмі особливе положення, обумовлене специфікою виконуваних ним функцій, умов та порядку його діяльності. Суди не входять в будь-яку іншу систему державних органів, нікому не підкоряються. Сказане не означає, однак, що суди повністю ізольовані від органів законодавчої та виконавчої влади. Органи законодавчої влади приймають закони про судоустрій, матеріальні і процесуальні закони, відповідно до яких організовуються і діють суди, разом з органами виконавчої влади беруть участь у формуванні суддівського корпусу (його призначення чи обрання). Всі ці дії мають суто організаційний характер.

Важливою рисою судової влади в Україні є безпосередня участь представників народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ст. 124 Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Один з обов’язкових ознак судової влади — владний характер повноважень суду. Вимоги та розпорядження суддів при здійсненні правосуддя — обов’язок для всіх без винятку державних органів, юридичних осіб і громадян. Виконання вимог і рішень суду забезпечується силою держави. У державному механізмі функціонують спеціальні органи, а також посадові особи, на які покладені відповідні обов’язки і які за необхідності можуть застосовувати для виконання вимог і рішень суду заходи примусу.

Законодавчою підставою функціонування судової влади є Конституція України, закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Конституційний Суд України». У цих нормативних актах встановлюються компетенція, порядок створення, структура та основні функції, а також матеріально-технічне та організаційне забезпечення судів. Деякі з них (наприклад, Закон «Про судоустрій і статус суддів») детально регламентують статус носіїв судової влади, вимоги, які ставляться до них, містять гарантії незалежності суддів. Процесуальні кодекси регулюють процедурні аспекти діяльності суддів і судів.

Таким чином, єдність судової влади в Україні забезпечується сукупністю актів національного законодавства про судоустрій і судочинство, їх єдиним застосуванням судами на всій території України, фінансуванням судів з державного бюджету, єдиним статусом суддів.

Треба відзначити той факт, що до Конституції України 1996 року суд володів правом законодавчої ініціативи в особі ВСУ. Але і зараз це питання вирішується і буде вирішено позитивно.

Володіти цим правом суду необхідно, тому при нормотворчому підході необхідно враховувати, як працюють чинні закони, які проблеми і прогалини виявляються на практиці при застосуванні законодавства.

Суд якраз саме той орган, який найчастіше відчуває недосконалість законодавства на собі. Саме в суді видно проблеми законодавства: недоліки, нестиковка, упущення.

ВСУ займається узагальненням практики. У суді безліч висновків і пропозицій щодо вдосконалення законодавства. Тому суд повинен володіти законодавчою ініціативою в особі ВСУ.

Таким чином, всі ці обставини характеризують повноту судової влади.

Источники:

http://juristoff.com/resyrsi/kz/tsivilno-protsesualnij-kodeks/12017-zakonodavstvo-vidpovidno-do-yakogo-sud-virishuye-spravi-stattya-8-civilno-procesualnogo-kodeksu

http://infopedia.su/3×7551.html

http://studfile.net/preview/9751018/page:7/

http://mydocx.ru/3-32625.html

http://zdamsam.ru/a60820.html

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector